Причина загнаності сучасної людини в нестачі молитви

Патріарх Московський і всієї Русі Кирил заявив про те, що багато проблем у житті сучасної людини, такі як постійна суєта, занепокоєння, стан загнаності походять від того, що люди не готові знайти навіть декількох хвилин на день для молитовного спілкування з Богом. «Духовне життя - це не хобі, не розвага, на яку у нас може вистачати або не вистачати часу. Це підстава, на якій ми будуємо все інше», - сказав Патріарх Кирил у своєму інтерв`ю в спеціальному випуску журналу «Фома» «Москва Пасхальна».

За словами Предстоятеля Московського Патріархату, коли людина проводить своє життя в метушні, поспішає скрізь встигнути, не завжди розуміючи навіщо, і в результаті не встигає зробити нічого по-справжньому важливого - вона дуже втомлюється. «Зайнятість, або, вірніше, загнаність сучасної людини походить від того, що вона мало молиться», - додав він.

Патріарх Кирил зазначив, що протягом дня завжди можна знайти хвилину на те, щоб з молитвою звернутись до Бога, подякувати за те, що ви зустріли хорошого і доброго за день, попросити допомоги для себе і для інших людей.

Причина загнаності сучасної людини в нестачі молитви

«Якщо ми починаємо наш день з молитви, ми закладаємо фундамент, на якому у нас все буде збудовано в належному порядку, і, як сказано у Святому Письмі про благочестиву людину, в усьому, що вона чинить, встигне (Пс 1:3)», - підкреслив Патріарх.

«Тому так важлива церковна традиція молитовного правила. Важливо хоча б п`ять хвилин на день приділяти молитві, кожен день, не пропускаючи, - і ви побачите, як почне змінюватися ваше життя. Чим більше часу ви будете приділяти молитві, тим більше часу у вас буде залишатися на все інше. Це може здатися несподіваним, але це досвід дуже багатьох людей», - зауважив він.

Патріарх Кирил з жалем зазначив, що коли людина вибирає помилковий шлях у своєму житті, в глибині її душі віна постійно відчуває занепокоєння, а спроби якось заглушити сигнал своєї совісті роблять тільки гірше.

«Слово Боже говорить, що поки ми перебуваємо в лукавстві, нам не буде спокою. Але ми можемо виправити своє життя - не самі, а з допомогою Божою, вийти на вірний шлях. Радість і мир у душі приходять тоді, коли ми покладаємо нашу надію на Бога і творимо Його волю», - сказав Патріарх Кирил.

Читати далі...

Патріарх Болгарський Неофіт (Димитров)

24 лютого 2013 на Патріаршому Виборчому Церковно-народному соборі в Софії Патріархом Болгарським, Митрополитом Софійським обраний митрополит Русенський Неофіт. Майбутній Патріарх народився 15 жовтня 1945 року в Софії. У 1965 році закінчив Черепішську духовну семінарію.У 1971 році закінчив Софійську духовну академію, після чого був направлений на навчання до аспірантури Московської духовної академії. За працю «Московський синодальний напрямок в російському церковному співі та його значення» був удостоєний ступеня кандидата богослов'я. Одночасно з аспірантурою закінчив і регентське відділення при Московській духовній академії. Кандидатський знак «Перший золотий камертон» регентського класу йому вручив Патріарх Московський і всієї Русі Пімен.

Після повернення з Москви він був призначений 1 вересня 1973 року в Софійську духовну академію викладачем східно-церковного співу і регентом студентського хору. 3 серпня 1975 в Троянському монастирі Патріархом Болгарським Максимом був пострижений у чернецтво з ім'ям Неофіт і поступив під духовне керівництво тодішнього ігумена обителі архімандрита Геласія. 15 серпня 1975 висвячений у сан ієродиякона, а 25 березня 1976 року - у сан ієромонаха Патріархом Максимом. З 30 вересня 1975 року - регент Софійського священицького хору.

Патріарх Болгарський Неофіт (Димитров)

15 липня 1977 повернувся до викладацької діяльності в Софійській академії, як старший викладач східно-церковного співу і богослужбової практики, яким залишався до 1980 року. 21 листопада 1977 був зведений в сан архімандрита. 1 січня 1981 був призначений на посаду протосингела Софійської митрополії. 8 грудня 1985 року в Патріаршому соборі Олександра Невського був висвячений на єпископа Левкійського, вікарія Софійській митрополії. 1 грудня 1989 був призначений ректором Софійській духовній академії, а після перетворенням академії в богословський факультет Софійського університету 1 липня 1991 став його першим деканом з 26 липня того року.

27 січня 1992 був призначений головним секретарем Священного Синоду Болгарської Православної Церкви. 27 березня 1994 обраний митрополитом Доростольським і Червенським з кафедрою в Русі. Після поділу єпархії на Доростольську і Русенську рішенням V Церковно-народного собору від 17 грудня 2001 року став митрополитом Русенським.З 28 жовтня 2009 по 24 січня 2010 року тимчасовий керував Доростольською єпархією.

Читати далі...

Патріарх Московський і всієї Русі Кирил

Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил (у миру Володимир Михайлович Гундяєв) народився 20 листопада 1946 року в Ленінграді. Батько — Гундяєв Михайло Васильович, священик, помер у 1974 році. Мати — Гундяєва Раїса Володимирівна, викладач німецької мови в школі, в останні роки домогосподарка, померла в 1984 році. Старший брат — протоієрей Микола Гундяєв, професор Санкт-Петербурзької Духовної академії, настоятель Спасо-Преображенського собору в м. Санкт-Петербурзі. Дід — ієрей Василь Степанович Гундяєв, в'язень Соловків, за церковну діяльність і боротьбу з обновленством в 20-х, 30-х і 40-х роках ХХ століття зазнав тюремні ув'язнення і заслання. 

Після закінчення 8-го класу середньої школи В. Гундяєв поступив на роботу в Ленінградську комплексну геологічну експедицію Північно-Західного геологічного управління, де й працював з 1962 по 1965 рік як технік-картограф, поєднуючи роботу з навчанням у середній школі.

Після закінчення середньої школи в 1965 році вступив до Ленінградської духовної семінарії, а потім до Ленінградської духовної академії, яку закінчив з відзнакою в 1970 році.

• 3 квітня 1969 митрополитом Ленінградським і Новгородським Никодимом (Ротовим) був пострижений у чернецтво з нареченням імені Кирил. 7 квітня ним же був висвячений у сан ієродиякона, 1 червня того ж року — у сан ієромонаха.

• З 1970 по 1971 роки — викладач догматичного богослов'я і помічник інспектора Ленінградських духовних шкіл; одночасно — особистий секретар митрополита Ленінградського і Новгородського Никодима і класний наставник 1-го класу семінарії.

• 12 вересня 1971 року возведений у сан архімандрита. 

• З 1971 по 1974 роки — представник Московського Патріархату при Всесвітній Раді Церков у Женеві. 

• З 26 грудня 1974 по 26 грудня 1984 року — ректор Ленінградської духовної академії та семінарії. 

• 14 березня 1976 хіротонісаний в єпископа Виборзького. 2 вересня 1977 возведений у сан архієпископа. 

• З 26 грудня 1984 року — архієпископ Смоленський і Вяземський. 

• З 1986 року — керуючий парафіями у Калінінградській області. 

• З 1988 року — архієпископ Смоленський і Калінінградський. 

• З 13 листопада 1989 р. по 2009 р. — голова Відділу зовнішніх церковних зносин (з серпня 2000 року — Відділ зовнішніх церковних зв'язків), постійний член Священного Синоду. 

• 25 лютого 1991 року возведений у сан митрополита. 

• 27 січня 2009 року Помісний Собор Руської Православної Церков обрав митрополита Кирила Патріархом Московським і всієї Русі.

• 1 лютого 2009 року в Храмі Христа Спасителя відбулася интронізація Святішого Патріарха Кирила.

Виконуючи послух Священноначалія, Високопреосвященний Кирил був:

• З 1975 по 1982 рр. — Головою Єпархіальної ради Ленінградської митрополії; 

• З 1975 по 1998 рр — Членом Центрального комітету та Виконкому Всесвітньої Ради Церков; 

• З 1976 по 1978 рр. — Заступником Патріаршого екзарха Західної Європи; 

• З 1976 по 1984 рр. — Членом Комісії Священного Синоду з питань християнської єдності; 

• З 1978 по 1984 рр. — Керуючим Патріаршими парафіями у Фінляндії; 

• З 1978 по 1984 рр. — Заступником голови філії Відділу зовнішніх церковних зв'язків в м. Ленінграді; 

• З 1980 по 1988 рр. — Членом комісії з підготовки і проведення святкування 1000-річчя Хрещення Русі; 

• В 1990 р. — членом комісії з підготовки Помісного Собору Руської Православної Церкви; 

• В 1990 р. — членом комісії зі сприяння зусиллям у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 

• З 1989 по 1996 рр. — Керуючим Православним Угорським благочинням; 

• З 1990 по 1991 рр. — Тимчасово керуючим Гаазько-Нідерландською єпархією; 

• З 1990 по 1993 рр. — Тимчасово керуючим Корсунською єпархією; 

• З 1990 по 1993 рр. — Головою комісії Священного Синоду з відродження релігійно-морального виховання та благодійності; 

• З 1990 по 2000 рр. — Головою комісії Священного Синоду із внесення поправок до Статуту про управління Руською Православною Церквою. Статут був прийнятий на Ювілейному Архієрейському Соборі в 2000 році; 

• З 1994 по 2002 рр. — Членом Громадської ради з відродження Храму Христа Спасителя; 

• З 1994 по 1996 рр. — Членом Ради із зовнішньої політики Міністерства закордонних справ Росії; 

• З 1995 по 2000 рр. — Головою Синодальної робочої групи з вироблення Концепції Руської Православної Церкви з питань церковно-державних відносин і проблем сучасного суспільства в цілому; 

• З 1995 по 1999 рр. — Членом Російського організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв'язку з святкуванням пам'ятних дат Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років; 

• З 1996 по 2000 рр. — Членом Наглядової ради Фонду 50-річчя Перемоги. 

На час обрання на Патріарший Престол митрополит Кирил був: 

• Постійним Членом Священного Синоду (з 1989 р.); 

• Головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків (з 1989 р.); 

• Керуючим Патріаршими парафіями у Фінляндії (з 1990 р.); 

• Членом Синодальної Богословської комісії (з 26 лютого 1994 р.); 

• Членом Патріаршої і Синодальної Біблійної комісії (з 1990 р.); 

• Співголовою (з 1993 р.) і заступником голови (з 1995 р.) Всесвітнього російського народного собору, головою Смоленського (з 1996 р.) і Калінінградського (з 1997 р.) відділень ВРНС; 

• Членом Ради Земського руху (з 1993 р.); 

• Членом Російського палестинського суспільства; 

• Автором і ведучим щотижневої телепередачі «Слово пастиря» на Першому каналі (з 1994 р.); 

• Почесним президентом Всесвітньої Конференції «Релігія та мир» (з 1994 р.); 

• Членом Ради із взаємодії з релігійними об'єднаннями при Президенті РФ (з 1995 р.); 

• Членом Комісії при Президентові РФ з Державних премій у галузі літератури і мистецтва (з 1995 р.); 

• Почесним членом Московського інтелектуально-ділового клубу (з 1995 р.); 

• Співголовою Християнського міжконфесійного консультативного комітету (з 1996 р.); 

• Членом Президії міжрелігійного Ради Росії (з 1998 р.); 

• Головним редактором журналів «Церква і час» (з 1991 р.), «Смоленські єпархіальні відомості» (з 1993 р.), «Православний паломник» (з 2001 р.); 

• Членом церковно-наукової ради з видання «Православної енциклопедії» (з 1999 р.); 

• Членом Наглядової ради Храму Христа Спасителя (з 2002 р.); 

• Співголовою Ради європейських релігійних лідерів (з 2002 р.); 

• Головою оргкомітету виставки «Православна Русь» (з 2003 р.); 

• Співголовою Робочої групи по взаємодії Руської Православної Церкви з Міністерством закордонних справ Росії (з 2003 р.); 

• Головою Виконавчого комітету міжрелігійної ради СНД (з 2004 р.); 

• Членом Президії міжрелігійної Ради СНД (з 2004 р.); 

• Членом Ради із взаємодії з релігійними об'єднаннями при Президенті Російської Федерації (з 2004 р.); 

• Головою Комісії у справах Старообрядних парафій та взаємодії зі старообрядництвом (з 2005 р.); 

• Головою робочої групи для складання концептуального документа, що викладає позицію Руської Православної Церкви у сфері міжрелігійних відносин (з 2005 р.); 

• Головою робочої групи з підготовки документа, що виражає позицію Руської Православної Церкви з проблем глобалізації (з 2005 р.); 

• Членом Об'єднаної комісії з національної політики та взаємин держави і релігійних об'єднань (з 2006 р.); 

• Співголовою Всесвітньої конференції «Релігії за мир» (з 2006 р.); 

• Керівником робочої групи з розробки «Основ вчення Руської Православної Церкви про гідність, свободу і права людини»; 

• Місцеблюстителем Патріаршого Престолу (з 6 грудня 2008 року). 

Наукова діяльність

У 1970 р. здобув ступiнь кандидата богослов'я у Ленінградській духовній академії. Почесний доктор богослов'я Богословської академії в Будапешті (з 1987 р.). 

У 1974-1984 рр. — Доцент кафедри патрології Ленінградської духовної академії; 

З 1986 р. — почесний член Санкт-Петербурзької духовної академії;

З 1992 р. — член Академії творчості;

З 1994 р. — почесний член Міжнародної академії Євразії;

З 1996 р. — почесний професор військової Академії (нині Університет) ППО Сухопутних військ;

З 1997 р. — дійсний член Академії російської словесності;

З 2002 р. — дійсний член Академії соціальних і гуманітарних наук (з 2003 року Громадська Російська академія соціальних наук);

З 2002 р. — почесний доктор політології Державного університету Перуджі (Італія);

З 2004 р. — почесний доктор богослов'я Християнської академії Варшави (Польща);

З 2004 р. — почесний професор Смоленського гуманітарного університету;

З 2005 р. — почесний професор Астраханського університету;

З 2005 р. — почесний доктор Російського державного соціального університету;

З 2006 р. — почесний професор Балтійського військово-морського інституту імені адмірала Федора Ушакова;

З 2007 р. — почесний президент Академії Російської словесності;

З 2007 р. — почесний доктор Санкт-Петербурзького державного політехнічного університету;

З 2009 р. — почесний доктор богослов'я Київської духовної академії;

З 2009 р. — почесний доктор богослов'я Інституту теології ім. свв. Кирила і Мефодія Білоруського державного університету;

З 2009 р. — почесний доктор богослов'я Санкт-Петербурзької духовної академії;

З 2009 р. — почесний доктор Російської академії державної служби при Президенті РФ;

З 2010 р. — почесний доктор Національного дослідницького ядерного університету «МІФІ»;

З 2010 р. ― почесний професор Військової академії Ракетних військ стратегічного призначення імені Петра Великого;

З 2010 р. ― почесний доктор Петрозаводського державного університету;

З 2010 р. — почесний доктор Єреванського державного університету;

З 2010 р. — почесний доктор Одеської національної юридичної академії;

З 2010 р. — почесний доктор Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара (honoris causa);

З 2010 р. — почесний доктор богослов'я Московської духовної академії (honoris causa).

Святіший Патріарх Кирил — автор наступних книг: 

«Становлення і розвиток церковної ієрархії і вчення Православної Церкви про її благодатний характер»; Ленінград, 1971; 

«Виклики сучасної цивілізації. Як відповідає на них Православна Церква», Москва, 2002; 

«Слово Пастиря. Бог і людина. Історія порятунку»; Москва, 2004 р.; 

«L'Evangile et la liberte. Les valeurs de la Tradition dans la societe laique»; Paris, 2006; 

«Свобода і відповідальність: у пошуках гармонії»; Москва, 2008 р.;

«Церква закликає до єдності», Мінськ, 2010;

«Проповіді 2009-2010», Свято-Троїцька Сергієва Лавра, 2010

та інших, а також 1580 публікацій у вітчизняній та закордонній періодиці. 

Видано цикли телепередач за участю Святішого Патріарха Кирила: «Слово пастиря» — Вступ до православного віровчення; «Слово-Таїнство-Церква» — Історія ранньої християнської Церкви і вчення про Церкву; «Ювілейний Архієрейський Собор» — Основи соціальної концепції — Статут Руської Православної Церкви — Акти про канонізацію, «Ставлення до інослав'я»; «Слово Пастиря» — Церква, держава, політика (частина 1), Церква, особистість, суспільство (частина 2), Про віру та спасіння (частина 3). На аудіоносіях видано цикл великопісних проповідей. 

Митрополит Кирил запрошувався для читання лекцій до Риму (1972 р.), до Гельсінського університету, в Академію «Абу» в Турку, в Православну семінарію в Куопіо (Фінляндія, 1975 р.), в Екуменічний інститут у Боссе (Швейцарія, 1972, 1973 рр..), в Мюнстерський університет (ФРН, 1988 р.), в університет Удіне (Італія, 1988 р.), у Державний університет Перуджі (Італія, 2002 р.), в Християнську академію Варшави (Польща, 2004 р.). 

Митрополит Кирил активно працював в області міжправославних відносин. Він був першим представником Руської Православної Церкви в «Синдесмос» — Всесвітнє братерство православних молодіжних організацій. 

З 1971 по 1977 рр. — Член Виконкому «Синдесмос»; учасник VIII (Бостон, 1971 р.), IX (Женева, 1977 р.), Х (Фінляндія, 1980 р.) і XIV (Москва, 1992 р.) Генеральних Асамблей цієї організації; 

• Учасник першої передсоборної Всеправославної наради (Шамбезі, 1976 р.) і Міжправославної комісії з підготовки Святого і Великого Собору Східної Православної Церкви (Шамбезі, 1993, 1999 рр..); 

• Головний доповідач на православній консультації «Загальне розуміння і бачення ВРЦ» (Шамбезі, 1995 р.); 

• Учасник Всеправославної консультації з питань екуменізму (Салоніки, 1998 р.) та Зборів Глав Помісних Православних Церков за зцілення болгарського церковного розколу (Софія, 1998 р.); 

• Учасник Всеправославного святкування 2000 років Християнства у Віфлеємі 7.01.2000 р.; 

• Учасник переговорів між Московським і Константинопольським Патріархатами (Стамбул, 1977 р., Женева, 1978 р., Стамбул 1990 р., Москва, 1991 р., Стамбул, 1993 р.) і регулярних консультацій з поточних проблем між двома Церквами; 

• Проводив переговори з Константинопольською Православною Церквою по Естонії та з Румунською Православною Церквою з проблеми Бессарабської митрополії в Молдові (двічі в 1997 р. в Женеві, Кишинів, 1999 р.). 

У 2005 році як голова делегації Російської Православної Церкви брав участь у інтронізації Патріарха Єрусалимського Феофіла III. 

У складі офіційних делегацій відвідав усі Помісні Православні Церкви, в тому числі, супроводжував Святішого Патріарха Пімена і Святішого Патріарха Олексія II в їх поїздках за кордон. 

Митрополит Кирил брав участь у роботі міжхристиянських організацій. Як делегат він брав участь у IV (Упсала, Швеція, 1968 р.), V (Найробі, Кенія, 1975 р.), VI (Ванкувер, Канада, 1983 р.) та VII (Канберра, Австралія, 1991 р.) Генеральних Асамблеях ВРЦ; у Всесвітній місіонерській конференції «Спасіння сьогодні» (Бангкок, 1973 р.); був президентом Всесвітньої Конференції «Віра, наука і майбутнє» (Бостон, 1979 р.) та Всесвітньої Конвокації «Світ, справедливість і цілісність творіння» (Сеул, 1990 р.); брав участь в асамблеях комісії «Віра і Пристрій» ВРЦ в Аккрі (Гана, 1974 р.), в Лімі (Перу, 1982 р.), в Будапешті (Угорщина, 1989 р.). 

Виконуючи доручення Священноначалія Руської Православної Церкви, митрополит Кирил брав участь в контактах з Церквами США, Японії, НДР, ФРН, Фінляндії, Італії, Швейцарії, Великобританії, Бельгії, Голландії, Франції, Іспанії, Норвегії, Ісландії, Польщі, Чехії, Словаччини, Ефіопії , Австралії, Нової Зеландії, Індії, Таїланду, Шрі-Ланки, Лаосу, Ямайки, Канади, Конго, Заїру, Аргентини, Чилі, Кіпру, Китаю, ПАР, Греції. 

***

Митрополит Кирил був членом Помісного Ювілейного Собору Руської Православної Церкви (червень 1988 р., Загорськ), головою його Редакційної комісії та автором проекту Статуту Руської Православної Церкви, прийнятого Ювілейним Собором. Був учасником Архієрейського Собору, присвяченого 400-річчю відновлення Патріарства (жовтень 1989) та позачергового Архієрейського Собору 30-31 січня 1990 року, а також Помісного Собору 6-10 червня 1990, Архієрейських Соборів 25-26 жовтня 1991 р.; 31 березня — 4 квітня 1992 р.; 11 червня 1992; 29 листопада — 2 грудня 1994; 18-23 лютого 1997 р.; 13-16 серпня 2000 р.; 3-6 жовтня 2004 р., 24-29 червня 2008 

Представляв Руську Православну Церкву в комісіях з вироблення Закону РРФСР «Про свободу віросповідань» від 25 жовтня 1990 року і Федерального закону Російської Федерації «Про свободу совісті та про релігійні об'єднання» від 26 вересня 1997 року. Брав участь у виробленні церковної позиції і миротворчих акціях під час подій серпня 1991 і жовтня 1993 року. 

Був одним з ініціаторів створення Всесвітнього руського народного собору в 1993 році. 

Як голова комісії Священного Синоду з відродження релігійно-морального виховання та благодійності ініціював створення Синодальних відділів із релігійної освіти, з соціального служіння та благодійності, із взаємодії зі збройними силами та правоохоронними установами. Був автором Концепції з відродження благодійності і релігійної освіти, прийнятої Священним Синодом 30 січня 1991. Розробив і подав на затвердження Священного Синоду «Концепцію взаємодії Руської Православної Церкви зі збройними силами» у 1994 році. 

З 1996 по 2000 рр. — керував розробкою і представив Ювілейному Архієрейському Собору 2000 р. «Основи соціальної концепції Російської Православної Церкви». 

Брав активну участь у нормалізації церковного стану в Естонії. У зв'язку з цим відвідав Антіохійський і Єрусалимський Патріархати (поїздки в Ліван, Сирію, Йорданію та Ізраїль в 1996 році), а також брав участь у переговорах з представниками Константинопольського Патріархату в м. Цюріху (Швейцарія) у березні і двічі в квітні 1996 р., в Фесалоніках, Талліні та Афінах (1996 р.), в Одесі (1997 р.), в Женеві (1998 р.), в Москві, Женеві та Цюріху (2000 р.), у Відні, Берліні та Цюріху (2001 р.), у Москві та Стамбулі (2003 р.). У зв'язку з цим неодноразово відвідував Естонію, де вів переговори з представниками уряду, депутатами парламенту і з діловими колами цієї країни. 

Брав активну участь у миротворчих акціях по Югославії. Неодноразово під час війни відвідував Белград, вів переговори з керівництвом цієї країни, ініціював створення неформальної міжнародної християнської миротворчої групи по Югославії (Відень, травень 1999 р.) та скликання міжнародної міжхристиянської конференції на тему: «Європа після косовської кризи: подальші дії Церков» у м. Осло (Норвегія) в листопаді 1999 року. 

Управління Руською Православною Церквою

У 2009 році проведено реформу центральних органів церковного управління. Принципово реорганізовано діяльність Управління справами Московської Патріархії, уточнена сфера діяльності Відділу зовнішніх церковних зв'язків, створено нові синодальні відділи, розведені функції Видавничої Ради Руської Православної Церкви та Видавництва Московської Патріархії, проведено аналітичну роботу з формування необхідних змін у структурі Навчального комітету при Священному Синоді та в цілому в системі духовної освіти. Активізовано діяльність Загальноцерковного суду.

У 2010 році оновлено Статут Синодального відділу з церковній благодійності та соціального служіння, уточнені повноваження і структури Управління справами монастирів, Секретаріат з закордонних установ перетворено в Управління Московської Патріархії. Активізовано діяльність Митрополичого округу в Республіці Казахстан: прийняті його Статут та Внутрішні положення, утворено нові єпархії в цій країні.

Утворено нові загальноцерковні установи:

Відділ із взаємин Церкви і суспільства (2009 р.);

Синодальний інформаційний відділ (2009 р.);

Фінансово-господарське управління (2009 р.);

Міжсоборна присутність Руської Православної Церкви (2009 р.);

Загальноцерковна аспірантура та докторантура імені святих рівноапостольних Кирила і Мефодія (2009 р.);

Синодальний комітет із взаємодії з козацтвом (2010 р.);

Синодальний відділ з тюремного служіння (2010 р.);

Патріарша рада з культури (2010 р.).

Утворено низку нових єпархій:

Калінінградська (2009 р.), Улан-Уденська і Бурятська (2009 р.), Карагандинська (2010 р.), Костанайская (2010 р.), Павлодарська (2010 р.), Дніпродзержинська і Царичанська (2010 р.), П'ятигорська і Черкеська (2011 р.), Владикавказький і Махачкалинська (2011 р.) та ін.

***

Святіший Патріарх Кирил удостоєний орденів Олександрійської, Антіохійської, Єрусалимської, Грузинської, Сербської, Болгарської, Елладської, Польської, Чеських земель і Словаччини, Американської та Фінляндської Православних Церков, Вірменської Апостольської Церкви і Маланкарської Церкви (Індія).

Також нагороджений орденами Руської Православної Церкви: святого рівноапостольного великого князя Володимира (II ступеня); святителя Олексія, митрополита Московського (II ступеня); святого благовірного князя Данила Московського (I ступеня); преподобного Сергія Радонезького (I і II ступеня); святителя Інокентія, митрополита Московського (II ступеня).

Серед державних нагород — орден Дружби Народів (1988 р.); орден Дружби (1996 р.); орден «За заслуги перед Вітчизною» (III ступеня, 2000 р.); орден «За заслуги перед Вітчизною» (II ступеня, 2006 р .); медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.» (Придністровська Молдавська республіка, 2010 р.); орден «Шараф» (Азербайджанська Республіка, 2010 р.), орден Олександра Невського (2011 р.).

В 1993, 2000, 2001, 2002, 2003, 2009 и 2010 р.р. Московським біографічним інститутом обирався «Людиною року» в номінації «Релігія».

Читати далі...

Католикос-Патріарх Ілія II

Католикос-Патріарх Ілія II (груз. კათოლიკოს - პატრიარქი ილია II; в миру Іраклій Георгійович Гудушаурі-Шіолашвілі, груз. ირაკლი ღუდუშაური - შიოლაშვილი; 4 січня 1933, Орджонікідзе, Північно-Осетинська АТ, РРФСР) - єпископ Грузинської Православної Церкви; з 23 грудня 1977 Святійший і Блаженнійший Католикос-Патріарх всієї Грузії, Архієпископ Мцхетському і Тбіліський - предстоятель Грузинської Церкви. З 21 грудня 2010 року - Святіший і Блаженніший Католикос-Патріарх Грузії, Архієпископ Мцхета-Тбілісі і митрополит Піцунди і Цхум-Абхазеті. Георгій Шіолашвілі, батько Наталія (Нато) Кобаїдзе, мати Батьки - з Казбегського району: батько, Георгій Симонович Шіолашвілі, - з села Сно; мати, Наталя Йосипівна Кобаїдзе - з села Сіоні. Прізвище Гудушаурі є давнім грузинської прізвищем. За переказами, під час однієї з битв якийсь Сно проявив хоробрість і тим самим привернув до себе увагу Вахтанга Горгасалі. За хоробрість Вахтанг хрестив сина ім'ям Сно і побудував на його честь фортецю. 

У 1927 році вони переїхали до Владикавказа. Був четвертою дитиною в сім'ї. Новонароджений був хрещений в день свята Різдва Христового в грузинському храмі; наречено Іраклієм на честь грузинського царя Іраклія II.У 1952 році закінчив російську середню школу № 22 міста Орджонікідзе і вступив у Московську духовну семінарію, яку закінчив у 1956 році, а потім продовжив навчання в Московській духовній академії. 16 квітня 1957, у віці 24 років, у храмі святого Олександра Невського в Тбілісі, з благословення Мелхиседека III студент II курсу духовної семінарії прийняв чернечий постриг з ім'ям Ілля на честь святого пророка Іллі. Постриг здійснив старець-єпископ Зиновій (Мажуга), тоді ж передбачив йому подальше патріарше служіння.

Два дні потому католікос-патріарх Мелхиседек висвятив його у сан ієродиякона в кафедральному Сіонському Успенському соборі.10 травня 1959 патріархом Московським і всієї Русі Алексієм I висвячений у сан ієромонаха. 1960 року закінчив Московську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я за твір «Історія афонського Іверського монастиря». Після закінчення академії повернувся на батьківщину і був призначений кліриком кафедрального собору міста Батумі. 1961 року возведений у сан ігумена, а потім - архімандрита. 26 серпня 1963 хіротонісаний в єпископа Шемокмедского, вікарія католікоса-патріарха Єфрема II. 

Хіротонію здійснили Католикос-Патріарх Єфрем II у співслужінні митрополита Урбнісского Давида (Девдаріані), митрополита Кутаїський-Гаенатского Наума (Шавіанідзе), єпископа Сухумська-Абхазького Леоніда (Жванія) та єпископа Степанаванського Зиновія (Мажуги). З 1963 по 1972 рік - ректор Мцхетскому духовної семінарії, яка в той час була єдиною духовною школою в Грузії. 1967 року став єпископом Сухумі, з 1969 року - митрополит. Після смерті католікоса-патріарха Давида V 9 листопаді 1977 року, рішенням Святого Синоду був призначений Патріаршим Місцеблюстителем. 23 грудня 1977 був обраний Католикосом-Патріархом; інтронізація Іллі відбулася 25 грудня 1977 року. 

У 1978-1983 роки був президентом Всесвітньої ради церков. У 1997 році Грузинська Православна Церква вийшла з цієї організації. У патріаршество Іллі сталося масштабне відродження православ'я в Грузії в 1980-і роки. Починаючи з 1989 року неодноразово діяв як посередник між ворогуючими політичними сторонами. Виступав проти плану «грузинізаціі» вірменського пам'ятника в Тбілісі, а також, незважаючи на початок збройного конфлікту називав абхазів і осетин братами. 

6 листопада 2008 повідомлялося, що Католікоса-Патріарха в Німеччині була зроблена операція на серці в одній з клінік у зв'язку з серцевою недостатністю. 21 грудня 2010 рішенням Священного Синоду йому було передано управління Цхум-Абхазької єпархії.

Читати далі...

Патріарх Олександрійський Феодор ІІ

Феодор II, Блаженніший Патріарх Олександрійський і всія Африки (Хорефтакіс Ніколас) народився в Канлі провінції Кастелі Ханья в 1954 році. У дитячому віці жив разом з родиною в Тілісе, в Агіес Параскіес, в Геракліон на острові Крит. Після гімназії навчався в Церковній школі Різаріев в Афінах і отримав ступінь магістра після закінчення богословського факультету Університету Аристотеля в Солуні. Також він вивчав історію мистецтв, літературу і філософію в Одесі. 1973 року прийняв чернечий постриг у монастирі Анкарат.

Продовжив вчитися в салонікійскому Університеті імені Аристотеля на богословському факультеті. 1975 року висвячений у сан диякона в монастирі Спілі, і обіймає посаду протосінгела (секретаря) Ламбійско-Сфакійскої митрополії на Криті. Бере активну участь у проповідницькій і філантропічній діяльності.З 1985 до 1990 року перебував в Одесі в якості екзарха Патріарха Олександрійського в Росії, де його паствою були греки колишнього Радянського Союзу. 

Засновує школу Грецької Культури і музей Філікі Етереа для 600 дітей, де ведеться навчання грецькій мові. 1990 р. рукоположений на єпископа з титулом Киринська і був призначений Патріаршим представником Олександрійського Патріархату в Афінах. Владика завжди супроводжував Патріарха Парфенія в поїздках по Африці й на багатьох міжнародних богословських конференціях. 1996 року був призначений Патріаршим вікарієм в Олександрії. 

У вересні 1997 року митрополит Феодор обирається митрополитом Камеруну і Центральної Африки. У наступні роки він стає відомий як пастир, що вніс величезний внесок в апостольське служіння народам Камеруну, Чаду, Гвінеї, Еквадору, Габону та островів Святого Фоми, як адміністратор, який прийняв величезну митрополію, яка простягається на центральну і західну Африку. 2002 року був обраний митрополитом Зімбабве, а праці апостольського служіння із центрально-західної Африки переносяться південніше, в землі Зімбабве, Анголи, Мозамбіку, Ботсвана, Малаві. 

Ним засновано 4 місіонерських центри в Харарі, Грецький культурний центр для 400 делегатів, 2 великих місіонерських центри в Малаві, госпіталь, технічну школу й школу медсестер. За підтримки Грецького Парламенту він обновив Грецьку площу (школа, храм, резиденція єпископа) у Бейра, у Мозамбіку. Ним булоз акладені храми і передані грецьким громадам у Ботсвані та Анголі. 9 жовтня 2004 був обраний 116-м Патріархом Олександрійським і всієї Африки. Церемонія інтронізації відбулася в Соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці в Олександрії 24 жовтня 2004 

Титул Предстоятеля: Блаженніший, Божественний і Святіший Отець і Пастиреначальник, Папа і Патріарх великого граду Олександрії, Лівії, Пентаполя, Ефіопії, всього Єгипту і всієї Африки, Отець отців, Пастир пастирів, Архієрей архієреїв, Тринадцятий апостол, Суддя всесвіту. 

Патріарша резиденція знаходиться в Олександрії (Єгипет).

Читати далі...

Патріарх Антіохійський Іоан (Язиги)

Іоан (Язиги), Патріарх Антіохійської Православної Церкви, народився в Сирії в 1955 році. Закінчив Баламандску духовну семінарію в 1978 році, а потім, зі спеціалізацією по литурзіці, богословський факультет університету в Салоніках у 1983 році. 1981 року одержав диплом по візантійській музиці у консерваторії Салоніків. 24 січня 1995 року був рукоположений у вікарного єпископа Аль-Хоснского (Пиргського). Зайнявши кафедру владика Іоан першою справою приступився до відродження патріаршого Георгіївського монастиря в Аль-Хумайре, настоятелем якого він служив у 1995-2002 роках. Свою обитель  йому вдалося зробити центром духовного й громадського життя «долини Християн». 

1981-2008 роках працював викладачем літургіки в Баламандській семінарії. В 1989-1992, а потім знову в 2001-2005 роках був її ректором. Під час другого ректорства був настоятелем у Баламандском Богородицькому монастирі. В 1983-2008 роках також був духівником Блеманского Богородицкого жіночого монастиря в Латакії, Сирія. 

17 червня 2008 року був вибраний митрополитом Західно - і Центрально-Європейським. 9 серпня 2010 року його титул був змінений на митрополита Європейського. Митрополит Іоанн — автор численних книг і статей по богослів'ю і літургіці. 17 грудня 2012 р. митрополит Європейський Іоан обраний Патріархом Антіохійської Православної Церкви.

Патріарх Антіохійський Іоан (Язиги)

Читати далі...

Обрано нового Антіохійського Патріарха

Новим патріархом Антіохійської Православної Церкви вибраний митрополит Іоан (Язиги), повідомляє агентство Romfea. Вибори відбулися в Успенському Баламандському монастирі сьогодні ранком. В голосуванні взяли участь 18 архієреїв. Повний титул нового Предстоятеля Антіохійскої Церкви - Його Божественне Блаженство, Блаженнійший Патріарх Великого Божого граду Антіохії, Сирії, Аравії, Кілікії, Іверії, Месопотамії й усього Сходу Іоан X. На цій кафедрі митрополит Іоан (Язиги) замістив патріарха Ігнатія IV Хазима, який помер 5 грудня в Бейруті на 92-м році життя.

Читати далі...

Патріарх Володимир (Романюк)

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України в 1993-1995 рр. Народився 9 грудня 1925 року в селі Хімчин Косівського району Івано-Франківської області. У молоді роки брав участь у національно-визвольному русі під егідою Організації Українських Націоналістів (ОУН). У вересні 1944 року був засуджений військовим трибуналом НКВС до 10 років виправно-трудових робіт. Тюремний термін, довелося відбувати в Кустоловській колонії №17 в Полтавській області. У 1946 році, там же в таборі, він був повторно засуджений за “антирадянську агітацію і пропаганду” і засланий в Магадан. Після хрущовської амністії повернувся на батьківщину.

У 1959 році закінчив Вищі богословські курси в Івано-Франківську, згодом – Московську духовну семінарію. У 1964 -1972 рр. – служив священиком в парафіяльній церкві сусіднього з Хімчином села Космач. 20 січня 1972 був засуджений на 7 років позбавлення волі та 3 роки заслання за активну правозахисну діяльність та відстоювання прав українських православних віруючих; перебував у таборах Мордовії і Якутії. У 1976 році на засланні принципово відмовився від радянського громадянства і проголосив свій перехід до Української Автокефальної Православної Церкви. Продовжував правозахисну діяльність; в 1979 році увійшов в Українську Гельсінську Групу. У лютому 1982 року повернувся в місто Косів, де мешкала його родина. Відразу був узятий під адміністративний нагляд.

Святійший Патріарх Володимир під час богослужіння у Володимирському соборі м.Києва 

У 1984-1990 рр. священик Василь Романюк ніс служіння у Північній Америці в парафіях Української Автокефальної Православної Церкви; займався літературною працею, зокрема, написав книгу “Голос у пустелі”. У 1990 році пострижений у чернецтво з ім’ям Володимир. З травня 1990 року – єпископ Ужгородський і Виноградівський, пізніше – архієпископ Вишгородський і Білоцерківський, вікарій Київський УАПЦ. З початку 1993 року – архієпископ Львівський і Сокальський, член Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату. 14 червня 1993, після смерті Патріарха Мстислава, обраний Місцеблюстителем Патріаршого престолу і піднесений до сану митрополита. 21 жовтня 1993 Всеукраїнський Православний Собор обрав його Предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату з титулом Патріарха Київського і всієї Руси-України; інтронізація відбулася 24 жовтня 1993 року в Софійському соборі Києва.

4 травня 1995 Патріарх УПЦ КП Володимир (Романюк) видав указ про звільнення митрополита Філарета (Денисенка) – за порушення “субординації” – з посади “заступника патріарха”. Романюк звернувся до Управління по боротьбі з організованою злочинністю із заявою, в якій просив захисту від свого заступника. Там же він вказував на зв’язки Філарета з кримінальними кланами Києва і просив допомоги у тому, щоб знайти церковну касу УПЦ, привласнену Філаретом (за його твердженням мільярди рублів були конвертовані Філаретом і переведені на закордонні рахунки в Німеччину). Начальник київської міліції виділив Патріарху Володимиру цілодобову охорону, щоб захистити його від філаретівців на час підготовки “синоду УПЦ КП”.

14 липня 1995 Патріарх Володимир пішов сам до Ботанічного саду імені Фоміна у звичайному одязі на зустріч з якимось “невідомим”. До вечора його вже мертвого, у закривавленій сорочці, з поламаними ребрами та слідами від уколів доставили в Феодосіївський монастир, звідки наступного дня відвезли до моргу. За офіційною версією, оприлюдненою його правонаступником Філаретом (Денисенком), Патріарх Володимир помер від інфаркту під час прогулянки Ботанічним садом. 18 липня він був похований на Софійській площі біля стін дзвіниці Софійського Собору.

 

Читати далі...