Польський монастир закрили за любов до України!

Польська Православна Церква, на догоду Російській Церкві, розпочала політичні чистки - рішенням Архірейського собору від 18 березня закрила свій найбільший чоловічий монастир в Уйковіцах за те, що брати люблять Україну, моляться українською та приймали паломників з України (вірних УПЦ КП та УАПЦ). Просимо посиленої молитви за архімандрита Нікодима з братією!

Монастир з великою любовю приймав українських прочан!

Див. також: Monaster w Ujkowicach zamknięty

Читати далі...

Почаївську Чудотворну ікону хочуть вивезти з України?

Дорога редакціє! Звертаються до вас жителі м.Почаїв, які на даний час хотіли б, в силу зрозумілих причин, зберегти свою анонімність. Просимо не оприлюднювати наших імен, оскільки цим самим ми б могли наразити свої родини на небезпеку. 

Як відомо, наше містечко є всесвітньовідомим паломницьким центром Російської Православної Церкви – на увесь світ розійшлася слава про нашу землю та наші святині: Свято-Успенську лавру, Чудотворну ікону Божої Матері та мощі великого угодника Господнього - отця ігумена Іова. Але ще далі слави про наші святині, по всьому світі лунає слава про наш монастир через його величезне українофобство. Тільки нещодавно в лавках монастиря з’явилися кілька книжок українською мовою, та й то якісь цього перекладу та антиукраїнський зміст викликає відчай. 99% книг там все одно російського виробництва, чимало з яких мають політичну тематику - проти України. 

Постійні сепаратистські настрої ченців, яким бридка наша мова та звичаї, але не бридкі наші гроші та праця на лаврському господарстві, все частіше ставлять перед нами питання: доки це все буде тривати? Скільки можна буде терпіти на українській землі цих яничар, які палають ненавистю до нашої рідної України! Багаточисленні виступи в пресі монаха Бенедикта (Якубовського) та інших наших місцевих «подвижників» із відверто антиукраїнськими, шовіністичними та антихристиянськими закликами, давно вимагають не лише відкриття кримінальної справи, але й лікування. Все це ви й без нас добре знаєте! Але написати цього листа змусила нас багато важливіша справа. 

Як стало відомо серед жителів Почаєва, вже в найближчі місяці, після узгодження з нашим митрополитом РПЦ Володимиром Морозом і главою УПЦ МП Онуфрієм, відбудеться хресний хід через Україну, Росію та Білорусь з нашою великою українською святинею – Чудотворною іконою Почаївської Матінки Божої! Ми вважаємо, що цього допустити не можна ніяк, але не тому, що ми проти миру між Росією, Україно та Білорусією. Справа в тому, що після того, як оригінал нашої ікони покине кордони України, існує дуже велика ймовірність, що до нас вона більше не повернеться. Швидше за все, її хитро обміняють на якісну копію, яку відрізнити від оригіналу буде неможливо!!! 

Чудотворну ікону Божої Матері хочуть вивезти з України?

Ми не знаємо до кого звертатися, оскільки багатьом людям така думка може здатися нісенітницями, а тому вирішили максимально оприлюднити в ЗМІ нашу позицію та отриману нами з надійних джерел інформацію. Ми просимо всіх, від кого це може залежати, не допустити того, щоб наша велика святиня – Чудотворна ікона покинула Почаїв і Україну! Безбожним перевертням у рясах вірити не можна! Ті люди, які благословляють війну, руки яких вже по ліктях української крові, не варті жодної довіри! 

Ми не вимагаємо поки нічого надзвичайного. Ми просто хочемо зберегти свої святині від наруги. Ми вже дуже добре пам’ятаємо історію – так «Честноховська» ікона колись була українською, як те, що Вишгородська не була Володимирівською. Все сталося лише тому, що маємо добрих сусідів, але самі є надзвичайно наївними. Сьогодні історія знову може повторитися. Не допустімо цього – не даймо себе обікрасти!

Будемо молитися Богу за те, щоб швидше закінчилася братовбивча війна, щоб швидше запанував мир та злагода на нашій землі, а Україна, нарешті, отримала свою Єдину Помісну Православну Церкву – у якій навчатимуть не лукавства та брехні, а правди та любові до України. 

Нам здається, що така Церква вже існує – і це Київський Патріархат. Ми багато років відвідували богослужіння в лаврі, але тепер цього не допускає наше християнське сумління. Допоможіть нам не допустити такої фатальної крадіжки – наша свята ікона це не власність монахів невідомого роду та племені. Це наша Українська святиня, якій місце лише тут! Слава Ісусу Христу! Слава Україні! 

Ми зібрали поки 23 підписи, а буде ще! 

Жителі м.Почаїв, Тернопільська область

Читати далі...

«Русская православная армия» зруйнувала вісім храмів

За період ведення бойових дій внаслідок обстрілів бойовиками населених пунктів на контрольованій Україні території Луганщини було пошкоджено вісім церковних споруд і храмів. Про це повідомляє прес-служба Луганської ОДА. Усі вони належать до Української православної церкви Московського Патріархату. У більшості церков вибиті вікна, посічений осколками фасад, пошкоджена покрівля. А деякі зазнали сильних руйнувань внаслідок прямих влучень артилерійських та реактивних снарядів. 

Перелік пошкоджених церков:

1. Свято-Іллінський храм у Лисичанську – пошкоджена покрівля, виникла тріщина в стіні;
2. Храм на честь трьох святителів у Попасній – численні осколкові пошкодження стін та куполу, пробита покрівля в церковному будинку;
3. Свято-Миколаївський храм у Попасній – вибуховими хвилями вибиті вікна;
4. Свято-Миколаївський храм у селищі Голубовське Попаснянського району – численні осколкові пошкодження стін;
5. Свято-Троїцький храм у Троїцькому Попаснянського району – внаслідок прямих влучень реактивних снарядів пробито стелю, зруйновано вівтар, знищені ікони;
6. Свято-Миколаївський храм та каплиця на честь преподобного Серафима Саровського в Новотошківці Попаснянського району – численні осколкові пошкодження стін храму та каплиці;
7. Каплиця на честь Святого Пантелеймона в Тошківці Попаснянського району – численні осколкові пошкодження стін;
8. Свято-Покровський храм у Трьохізбенці – вибиті вікна, внаслідок прямих влучень реактивних снарядів пошкоджені стіни.

— Розбиті церкви зі знищеними вівтарями й іконами — наочне підтвердження того, за який “православный мир” воюють росіяни та їхні найманці на Донбасі, — заявляє голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Геннадій Москаль.

Читати далі...

Сепаратизм у Почаївській Лаврі

Шановна редакціє tv4! Від імені громади міста Почаєва та й, напевно, усієї Тернопільщини і України пишу Вам, щоб повідомити про безчинства та сепаратизм священнослужителів УПЦ Свято-Успенської Почаївської Лаври. Серце обливається кров’ю, дивлячись і слухаючи як плюндрують нашу історію, мову і національну ідею священики Московського Патріархату, в той час, коли кращі сини України-неньки відстоюють нашу незалежність на Сході України у боях із московськими окупантами-загарбниками.

Останнім часом, мешканцям багатьох сіл нашого краю уже відкрились очі на справжнє обличчя УПЦ-МП, у зв’язку з чим вони переходять під омофор УПЦ-КП. Людям просто остогиділо слухати молитви московських попів за Путіна, звинувачення української армії і влади, постійне перекручування подій і фактів на кшталт московської пропаганди Кісєльова . Але не всюди бачимо такі позитивні зміни.

Немов пелену на очі наслали людям монахи Почаївської лаври. Вони, на відміну від своїх колег по «руському міру», відкрито заявляють про свою антиукраїнську позицію. Ба, більше: вони закликають росіян прийти і на західну Україну, переконують людей у доцільності утворення монархії з «батюшкою-царем» на її чолі (чи не Путлера вони мають на увазі?).

Щоб не бути голослівною, як доказ даю вам посилання на матеріали в мережі Інтернет, що підтверджують сказане мною:  – «Обращение монаха Почаевской Лавры отца Бенедикта к русским патріотам» и «Почаевский монах Бенедикт: «Говерла – Русская гора!». 

 

Стаття о. Бенедикта (Якубівського) під назвою «Восстановление православной монархии – самый актуальный вопрос в наши дни».

Орислава Борисенко, ТВ-4

Читати далі...

«Во имя Господа – огонь!...»

«Во ім’я Господа Ісуса Христа - вогонь!»… Цими словами чада релігійної екстремістської організації «РПЦ» (в Україні ця організація діє під назвою «УПЦ»), вбивають наших захисників Вітчизни та мирних жителів – нас із вами. Так, вам не почулось. Вони дійсно вбивають нас «в ім’я Ісуса Христа». Більшого богохульства та зневаги віри точно не існує. Споглядаючи за такими гіркими плодами «віри» на нашій землі,  варто звернути увагу на те дерево, яке родить їх: 

...Кожне ж дерево з плоду свого пізнається. Не збирають бо фіґ із тернини, винограду ж на глоду не рвуть.Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його! Що звете ви Мене: Господи, Господи, та не робите того, що Я говорю? Скажу вам, до кого подібний усякий, хто до Мене приходить та слів Моїх слухає, і виконує їх. Лук.6 розділ. 44 -47 вірш.

Це зле дерево зветься Московський Патріархат. Посаджене воно не Христом, а самим генералісимусом  і отцем всіх народів (!) Йосифом Сталіним  1943 року. Посадив він це дерево на місці знищеної Російської Православної Церкви – мучениці. Облачив це дерево чужі одежі, навчив у всьому мавпувати покійницю, заповнивши вакантні місця пастирів своїми агентами. 

У підсумку вийшла диявольська карикатура на Церкву Христову, яку Кремль почав насаджувати по всіх просторах «неосяжного СССР». У нас, в Україні, ця організація, для кращого обману називається «УПЦ» - Українська Православна Церква, маючи, насправді,  з патріотизмом доволі непрості стосунки.

Розуміючи все це, а також, дивлячись на такі відео давно вже треба було робити висновки. Жодна нормальна, щира і любляча свою Батьківщину людина, не може перебувати в організації ворожій до України та українців. 

У важкий час російської агресії та війни проти нас із вами, особливої гостроти та актуальності набувають слова Отто фон Бісмарка: «Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики». Саме зараз відбувається боротьба за незалежність і волю нашого народу

Якщо ми хочемо вижити як нація, залишитись вільними, а не рабами, зберігши країну для нащадків, треба робити правильні висновки з того, що бачимо навколо. В тому числі з того, що показано на цьому відео. Український народ повинен вичавити з себе сталінське творіння. В іншому випадку,  ця хвороба, як ракова пухлина, вб’є все наше тіло. Помагай нам Боже!

Єпископ Адріан (Кулик), bishop.in.ua

Читати далі...

«Горе от ума», или страсти по о. Андрею Ткачеву

Примечательным событием в церковной жизни прошлого года стал отъезд из Украины заметного церковного деятеля и миссионера протоиерея Андрея Ткачева. Отец Андрей последние годы был настоятелем храма преподобного Агапита Печерского в Киеве. Популярный православный автор, ведущий телепередач, соавтор православного журнала и при этом священник и отец четверых детей – вот неполный перечень известных добродетелей отца Андрея Ткачева.

Среди христианских проповедников в Украине он выделялся незаурядными интеллектуальными способностями и «горячим» характером, а его резкие высказывания не раз становились поводом для общественной полемики. Сколько «дров наломала» его проповедь годичной давности, сказанная в бурное время событий на Майдане, о том что он, якобы «молится» о ниспослании болезней на митингующих, и об укреплении власти. Но речь сейчас не об этом, та проповедь уже была предметом для дискуссий, по ней есть комментарии и от церкви и от самого о. Андрея Ткачева. Сегодня – речь о его переезде и вещании с другого амвона.

Все бы ничего, переехал священник из одного места на другое, и Бог с этим. Но, похоже, по-тихому отец Андрей уходить не намеревался. Да и ухода как такового не было. В церковной юрисдикции для него мало что поменялось, переехал из одной епархии в другую, но при этом остался в лоне одной церкви. Уход состоялся в ином плане, в государственном, географическом, да и житейском, ибо переехал он из Киева в Москву. Может, на самом факте переезда эта история и закончилась бы, если бы не одно «но». После своего переезда отец Андрей взял да и «наплевал в колодезь», из которого все это время сам черпал воду. Вот об этом подробнее.

«Горе от ума», или страсти по о. Андрею Ткачеву

Сразу после своего переезда в Москву в июне 2014 года в одном из своих интервью с громким названием «Украина не прошла тест на Антихриста» отец Андрей сравнил Украину с библейским Содомом, а себя чуть ли не с праведным Лотом, который спешно покинул «грешную родину». В своих эксцентричных заявлениях священник не подбирает слов ни по отношению к Украине и украинцам, ни к церкви и духовенству. В Украине, мол, всё жутко плохо и безнадежно. Выход же, по его словам, только один: любой ценой надо бежать с Украины, лучше всего в Россию, там-то еще можно спастись.

У автора как у верующего человека, знающего отца Андрея лично, хотя и не очень близко, напрашивается простой вопрос, откуда у человека, который отдал 22 года пастырского служения Украине (12 из которых в Львове, а 10 в Киеве), такое презрение к своей родине и своим согражданам? Сам отец Андрей в интервью на радио «Радонеж» с протоиереем Дмитрием Смирновым признается, что читает книги для того, чтобы не сойти с ума. Но, похоже, это его не спасает, а может, не те книги читает. Во всяком случае, последнее время из уст отца Андрея все чаще слышны умные мысли Ремарка, Хемингуэя, Бердяева и других известных писателей, но все меньше евангельских слов Иисуса Христа.

В одном из своих последних интервью отец Андрей решил окончательно и бесповоротно порвать со своей родиной и, что особенно прискорбно, с Украинской Православной Церковью. По его словам, потенциала в церкви мало, деятельности никакой, «автокефалисты» всему мешают, батюшки в Киеве не такие благочестивые, как в Москве, и, что лично меня поразило больше всего, это грубое посягание на авторитет светлой памяти Блаженнейшего митрополита Владимира. Видите ли, кадровые вопросы были не совсем правильные.

Может быть, отец Андрей в период своего пребывания в Киеве видел лично себя в качестве руководителя одного из Синодальных отделов или благочинного, он ведь батюшка видный, но как-то не сложилось, а осадок остался. По крайней мере, такими выпадами в сторону УПЦ и Блаженнейшего Владимира авторитета себе лично он не прибавил. Говоря же о кадровых вопросах, отцу Андрею можно было вспомнить, что как священник он сложился в эпоху митрополита Владимира, да и клириком Киевской епархии он служил под его руководством. А раз батюшку что-то не устраивало, так раньше надо было говорить и стенать, а после боя, то есть отъезда, кулаками как-то не по-христиански махать.

Насчет того, что в Москве более «праведные» священники, чем в Киеве, хочется пожелать батюшке отказаться от черно-белого противопоставления, это и не по-братски, и церковь в общем одна. Автор статьи знаком со многими священнослужителями города Киева, и лично может свидетельствовать, что они в большинстве своем хорошие благочестивые священники, а относительно неправедных, то по крайней мере с отъездом отца Андрея на одного такого в Киеве стало меньше.

Переезд отца Андрея Ткачева из Киеве в Москву можно оценивать по-разному, всякое в жизни бывает. Но его громкие заявления об Украине, Украинской Церкви и украинцах, циничные и повальные обвинения всех и вся – как минимум тянут на оскорбление и предательство того, частью которого он сам еще до недавнего времени был. Возможно, он не намеревался оскорбить и предать, но воспринимаются последние его выступления именно так.

Можно было бы «пройтись» и по другим высказываниям отца Андрея, так как в последнее время он говорит много и больше на тему «геополитики», нежели церкви. Но да Бог ему и всем нам судья.

Игорь Ильтьо, religion.in.ua

Читати далі...

Тернопільська громада УПЦ написала відкрите звернення митрополиту Онуфрію

Громада церкви Іверської Божої Матері в с. Круголець Тернопільскої єпархії УПЦ (Московського Патріархату) на чолі з настоятелем священиком Олегом Шліхтою звернулася з відкритим листом до Предстоятеля УПЦ митрополита Онуфрія, в якому ділиться своїми переживаннями з приводу драматичноЇ ситуації, що склалася між церковним народом, місцевим духовенством, з одного боку, і керівництвом РПЦ і УПЦ, з іншого, повідомляє кореспондент порталу "Релігія в Україні".

Громада піддала критиці Патріарха Кирила за підтримку державної політики Росії щодо України, нагородження ним головних державних пропагандистів Російської Федерації і трактування "збройного конфлікту між нашими державами як священної війни". Також громада протестує проти прийняття патріаршої позиції керівництвом УПЦ (МП) на чолі з митрополитом Онуфрієм і доводить недоречність публічного поминання Патріарха Кирила під час богослужінь, оскільки таке поминання веде лише до "втрати приходу".  

Подаємо текст звернення:

Ваше Блаженство!

Ми, клірики і прихожани УПЦ, звертаємося до Вас в нинішній тяжкий для нас всіх час не з гнівом і обуренням, а з глибоким болем і переживанням за святу Церкву Православну. Ми не націоналісти і не прагнемо до єдності з КП, ми поступово один за одним губимо приходи, нам тепер нема чого втрачати і саме тому відверто, не підбираючи слів вимушені Вам сказати прямо: Ваше мовчання і негласна підтримка політичного курсу Патріархії є основною причиною розколу, що відбувається в УПЦ. В нас забирають храми, а Ви непомітно втрачаєте паству і не відчуваєте цього. Патріарх це називає гонінням на Руську Церкву. Ні, це не правда, люди не вірять Патріарху, вони не знають що їм думати, вони втрачають своїх дітей, синів і батьків, і наші віряни, слухаючи Патріарха, (бо Вашого слова не чутно) знаходяться в відчаї.Вашим мовчанням і конкретними словами Патріархії користуються представники КП, та інші конфесії, щоб ранити наші душі.

Ми Вам задаємо ті запитання, які люди задають нам, простим священикам. Ви не можете цього не чути і мовчите, не можете цього не бачити і закрили очі. Ми не закликаємо Вас до якихось надреальних дій, протистояти Патріарху, чи ще до чогось подібного, ми просимо Вас потурбуватися про свою паству, що живе на Україні, поки Господь судив бути цій землі українською, а Ви ведете себе як євангельський (в данному контексті російський) найманець.

Ми, священики УПЦ, опинилися між молотом і наковальнею, між горем свого народу і ворожою щодо цього народу позицією Патріархії. Для того, щоб зберегти Церкву, ми вимушені говорити людям те, що прямо суперечить Вашим прихильним до Патріарха діям і словам. Сьогодні склалася ситуація недовіри духовенству ввіреної вашому керівництву Церкви, тому що церковні люди не вірять ні Митрополиту Київському, ні Патріарху Московському. Ми не обмануті ніякою антиросійською пропагандою, в нас є совість, якісь знання і глибока повага до Церкви. Церковний народ не вірить своїм пастирям — ось в чому біда, а цей вакуум заповнює різна брехня та ідеологеми російського політичного православ'я, засудженого в свій час Вашим попередником Митрополитом Володимиром. Прості російські пастирі і богослови, затиснені в патріархійних шорах системи керівництва РПЦ, розуміють це і, співчуваючи, підтримують нас. Невже ви цього не помічаєте, невже боротьба за свою посаду і страх втратити благовоління Патріарха перемагає страх Божий? Ми від Вас не ухиляємось, а Ви, Ваше Блаженстао, намагаєтесь від нас ухилитись. Прикро усвідомлювати, але настав час, коли не можна слухати Патріарха без болю в серці, без страху за майбутнє нашого народу і нашої Церкви. Його Святість надто далеко зайшов у своїй політичній діяльності, рівно настільки, наскільки «православна армія Новоросії» заглибилась на територію України.

Сьогодні ми вимушені — підкреслимо це — вголос на єктенії поминати Патріарха, а вчора він нагороджував вищими церковними нагородами за внесок у духовну просвіту Кисельова, людину, яка сіє ненависть між нашими народами і сплітає чорну брехню на Україну, брехню нечувану за всю її історію. Головний імперський наклепник виконує державне замовлення і Бог йому суддя, а Патріарх по церковних каналах беззастережно сприяє поширенню цієї брехні, і Церква йому не авторитет.

Ми поминаємо Патріарха на проскомідії, і це правильно з точки зору євхаристичної єдності нашої православної Церкви, однак Ви, Ваше блаженство, наполягаєте обов'язково поминати його ще й вголос — це ідеологічна вимога, шо сіє розбрат між людьми в нинішній ситуації. Ви вимагаєте від людей надприродної любові, не проявляючи її до них взаємно. В Болгарії, наприклад, приходське духовенство молиться вголос лише за правлячого єпархіального архієрея, не згадуючи імені свого Патріарха. Питання поминання Патріарха не принципове в літургічному житті Церкви, і Ви це прекрасно знаєте. Ми поминаємо вголос Вас, як Предстоятеля Української Помісної Церкви, а також місцевих єпархіальних архієреїв. Патріарх просто єпископ столиці сусідньої держави та Предстоятель своєї Помісної Церкви. Виголошувати йому многоліття на приходах, де оплакують сотні загиблих на війні з російськими найманцями людей, це просто безглуздо, як безглуздо також переслідувати адміністративними методами священиків, які цього не роблять, — ось це й є не канонічна дія єпископа. Невже митрополія буде поширювати космогонічні побрехеньки Патріархїї про боротьбу секулярного західного світу із воїнами святої Русі? Це спекуляція святинею, поляризація світу на святий — російський і грішний — весь інший світ, неприпустима в Церкві. Головний злочин Патріарха проти нашого народу — це те, що збройний конфлікт між нашими державами він трактує як священну війну.

Для всіх мислячих і люблячих Церкву людей в повній мірі зрозуміло, що Патріарх всеціло підтримує державну політику Росії, саме тієї Росії, яка веде сьогодні війну з нашим народом, а Патріарх виступає її ідеологічним рушієм. Київська Митрополія УПЦ вимушена бути складовою частиною ідеологічної системи російської пропаганди. На духовенство чиниться тиск з боку архієреїв, добре проінстуктованих з імперського центру. Наша совість не дозволяє проголошувати з амвона московські циркуляри, в яких збройний конфлікт між Росією і Україною називається “внутрішнім протистоянням”.

Патріарх на колінах лицемірно «молиться» за наш народ і в той же час російському народу відкрито заявляє, що «вороги руського міра» допитують славних воїнів так званої Новоросії і віддають їх на страту, якщо вони стійко тримаються так званих «слов’янських цінностей». Патріарх не за Церкву свою вболіває, а за «величезну імперію від океану до океану». Клірики і священики РПЦ відверто благословляють російських солдат і людей на «священну війну», з якимись «американцями», служать подячні молебні за перемогу російської зброї, але в кого конкретно ця зброя стріляє? Вона вбиває українців! Невже Патріарх нічого цього не бачить? Чому ж він жодного слова не сказав у захист своєї пастви на Україні тоді, коли російське духовенство на телеканалах ображає наш народ, звинувачує його в зраді, клеймить «бандерівцями» і на офіційному рівні називає його «таким, що не існує»? Чому Ви не скажете, що це неправда, і не попросите Патріарха зупинити цей гріх лукавства і обману? Чи, може, на даний момент заповіді Божі про те, що бажати чужого і говорити неправду є гріхом, неактуальні для Вас?

Коли будь-який місцевий батюшка скаже для людей ту правду, яку бачить перед собою, то ризикує попасти в опалу від архієрея або благочинного, а коли говорить те, що предписано архієреєм, то втрачає прихід. Ми прагнемо втішного слова архіпастиря. Але що ж ми чуємо натомість? В своєму останньому виступі в Думі Росії Патріарх відверто показав, виказав себе – не згадуючи ні словом, ні духом Христа в своїй промові, він говорив як політик, якому не цікава доля Церкви, і його слово можна зрівняти з більшовистським конспектом по атеїзму. І в цьому “конспекті” Бога названо якимось «принципом вищої справедливості», а Церкву — «ціннісним орієнтиром», здобутком російської нації. Ця риторика, характерна для римського папізму і російського шовінізму, не сумісна ні з православним переданням, ні зі здоровим глуздом, вона несе розкол не тільки в Українській Церкві, але й нищить основи церковного життя РПЦ.

Ви разом з Патріархом завіряєте, що війна на Сході — це внутрішній конфлікт, що ми нібито вбиваємо одне одного. У Вас вистачить мужності подивитися в очі тим, хто покалічений і знедолений приїжджає зі Сходу України, тим, хто бачив священиків нашої Церкви, які проклинали наших воїнів, як ворогів Церкви? А нам доводиться зустрічатися і з біженцями, і з солдатами та їх матерями, які благословляли своїх синів (на противагу Вашому мовчанню) не на священну війну, а на виконання свого християнського та громадянського обов’язку. Благословляємо й ми, тільки оглядаючись, щоб архієрей не побачив. Наша армія і наша державна влада вважається нашою Церквою «не православними», а російський президент, виходить, “православний”? Чи може, Ви спитаеєте в Патріарха яким чином відспівувати ворогів його улюбленого дітища «руського міра», Ваших земляків, Ваших ближніх, Ваших духовних чад? Патріарх зрадив свою Церкву, продав за тридцять срібників, на які російською державою будуються величезні храми і монастирі, де проповідується не Христос, а «великий релігійно-політичний синтез», на кшталт комуністичної пропаганди. Постійні патріарші виступи на Соборах Руського міра, в Парламенті Росії, де Глава Церкви мав би волати про захист свого церковного народу, навпаки підтверджують те, що відбувається сьогодні в Україні і підливають масла в вогонь.

Ні, не “правий сектор” і не фанатики націоналісти є причиною розколу в УПЦ, а поступова втрата духовенством канонічної УПЦ підтримки у церковного народу. Там, де паства стоїть за батюшкою, а в батюшки вистачає мужності сміливо заявити про свою позицію, жаліти людей і проповідувати апостольське, а не патріарше православ’я, там і приходи міцно стоять і храми розкольники не забирають, і врата ада Церкву не подолають.

Ми відчуваємо, що Ви і Ваше оточення байдужі до того, що для нас є дорогим і святим. Ви нещодавно поїхали на Афон помолитись і не по дорозі невідомо для чого заїхали в Москву. Повернувшись на Україну, проїхалися на швидкості в свою вотчину в Чернівці, і так і не зустрілися з людьми і простими священиками, не запитали як ми живемо, як нам вийти з ситуації, що склалась на нашій землі і в нашій Церкві. Найповніше визначення Церкви дане нам апостолом Павлом: Церква – це Тіло Христове, частиною якого являється церковний народ. Якщо болить один член, то цей біль торкнеться і всієї його повноти. Ви мовчите, і складається враження, що не відчуваєте цього болю. Ви швидше схожі на якогось функціонера МП, а не на такого пастиря, яким був Ваш попередник, блаженніший Володимир. Це ми констатуємо не зі зверхністю, а з болем. Сподіваємось на розуміння, очікуємо сердечного співчуття, просимо молитви.

Священик Олег Шліхта. 

Тернопільска єпархія, Шумське благочиння. 

Настоятель храму Іверської Божої Матері с. Круголець з паствою.

Читати далі...

Батюшка з Санкт-Петербурга вирішив постріляти укрів

Батюшка з Санкт-Петербурга вирішив постріляти укрів на Донбасі Артем Єгурний – піп із Санкт-Петербурга. Сьогодні він воює на Донбасі, на боці бойовиків. Інформацію про це можна знайти в соціальний мережі Вконтакте.

Таким Єгурний був у Петербурзі.

А так він виглядає на Донбасі. 

Читати далі...

Кирил нагородив орденами головних пропагандистів Росії

Патріарх РПЦ Кирил нагородив орденами телеведучого і гендиректора російського інформагентства "Россия сегодня" Дмитра Кисельова, а також гендиректора ВДТРК Олега Добродєєва. Про це повідомляє прес-служба церкви. Зустріч відбулася 22 грудня в Тронному залі Патріаршої резиденції в Даниловому монастирі в Москві. 

У повідомленні наголошується, що Добродєєв нагороджений орденом преподобного Сергія Радонезького II ступеня "за увагу до допомоги Російської Православної Церкви та у зв'язку з 55-річчям". Такий самий орден Кирил вручив Кисельову "зважаючи на ревні труди на благо Церкви і Вітчизни і у зв'язку з 60-річчям від дня народження". 

Кирил нагородив орденами головних пропагандистів Росії

Олег Добродєєв (народжений 28 жовтня 1959) очолює Всеросійську державну телевізійну і радіомовну компанію майже 15 років. Заступник генерального директора ВГТРК Дмитро Кисельов (26 квітня 1954 року) очолює міжнародне інформаційне агентство "Россия сегодня", яке називають головним рупором Кремля.

Читати далі...

УГКЦ більше не визнає канонічність Київського Патріархату

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) заявив про те що УГКЦ визнає Українську Православну Церкву Московського Патріархату єдиною канонічною Православною Церквою в Україні і "поважає канони та внутрішній порядок православної сторони".   Про це він сказав в ефірі SiriusXM The Catholic Channel 16 жовтня, повідомляє департамент інформації УГКЦ.   

"Сьогодні для нікого не є секретом, що єдиною канонічною Православною Церквою в Україні, тобто такою, яка перебуває в повноті сопричастя зі світовим православ’ям, є Українська Православна Церква в єдності з Московським патріархатом. Існують й інші православні церковні спільноти, які в часи незалежності України, у різний час та з різних причин, відлучилися від цього патріархату; їх інші Православні Церкви вважають неканонічними”, - зазначив глава УГКЦ.   

“Ми, як Східна Католицька Церква, вболіваємо з приводу цих поділів в українському православ’ї, але поважаємо канони та внутрішній порядок православної сторони. Ніколи з нашого боку не було намагання втручатися у внутрішні справи Православної Церкви, чи дискутувати про її канонічність, чи заохочувати якусь спільноту від когось відколюватися. Новими розколами, від’єднаннями чи приєднаннями цій справі не зарадиш”, - підкреслив Блаженніший Святослав.   

“Ми переконані, що українські православні дадуть собі раду без нас. Разом із тим сподіваємося, що ці розколи в недалекому майбутньому вдасться залікувати. Яку роль тут відіграють Москва чи Константинополь, якою буде ця єдина помісна Православна Церква в Україні – побачимо”, - підсумував глава УГКЦ.   

Як повідомляв УНІАН, 17 жовтня у Ватикані відбулася зустріч Папи Римського Франциска і голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату митрополита Волоколамського Іларіона (Алфєєва), на якій глава ВЗЦЗ МП розповів понтифіку про ситуацію на сході України і повідомив про залученність УГКЦ, на думку РПЦ, у політичний конфлікт. Cторони обговорили різні аспекти православно-католицької взаємодії.

Читати далі...

Відкритий лист Предстоятелю УПЦ митр. Онуфрію від громади Димитріївського храму с. Вишнів УПЦ МП

Ваше Блаженство! Як православні християни, діти українського народу і громадяни своєї країни, ми не лишаємося осторонь хвилюючих подій, відлуння яких сягає далеко за межі України. Ми живемо в умовах кривавої війни, яка щодня забирає життя наших братів і сестер. Жорстока дійсність вимагає від нас і жорсткої риторики, усе має бути названо своїми іменами і голос Церкви має звучати не інакше як пророчий голос.

Найперше зазначимо, що неприязнь до націоналізму – і саме українського націоналізму – настільки глибоко увійшла в плоть і кров вірних УПЦ, що ми навіть не помітили, як зростили у своїх рядах відверто російських націоналістів: кліриків та мирян, для яких не лише суверенітет України та автономія УПЦ не є цінністю, але які співчувають тим, що бажали б позбавити безцінного дару від Бога решту українців. Латентні російські націоналісти щонайменше лояльно поставилися до окупації України на півдні та кривавого заколоту сепаратистів і диверсантів на сході. Більш свідомі з них, миряни виявляли дієву підтримку "ополченцям" чи навіть ставали в їхні ряди, клірики благословляли озброєних бандитів, молилися за їх перемогу або й навіть очолювали збройні угрупування. 

Треба визнати, що реакція на це місцевих єпископів та священноначалія УПЦ в цілому була і залишається щонайменше недостатньо рішучою. Наслідком такої непевності, а подекуди і бездіяльності, як раз і стали випадки агресивного поводження деяких бійців АТО з окремими священиками (про що згадували Ви у відповідному зверненні). Випадки переходу священиків та громад в юрисдикцію УПЦ-КП мають у своїй основі ті самі причини. Несвоєчасне мовчання як зло породило інше зло, і провину ми схильні вбачати насамперед в діях неадекватних кліриків, у бездіяльності ієрархів УПЦ, аніж в нестриманості бійців чи "прозелітизмі" представників КП.

Зауважимо, що відповідні заяви від імені Церкви таки лунали. Але, на жаль, іноді вони були несвоєчасними, не достатньо рішучими, не в повній мірі репрезентативними. Так подекуди потрібне і своєчасне слово ми чули з уст речника УПЦ (нині відстороненого), або ієрарха, який опікується військом, іноді знаходили його у зверненнях ВРЦіРО, скріплених підписом нашого Предстоятеля. Натомість в офіційних заявах УПЦ, не кажучи вже про заяви місцевих єпископів, часто бракувало чітких визначень та декларування конкретних заходів щодо виходу з кризового становища. Такими конкретними заходами могли б успішно слугувати анафеми, проголошені усім, "хто незаконно тримає в руках зброю" і тяжко погрішає проти Євангелія, законів України та міжнародного права. В історії Церкви анафеми бувало застосовувалися не за призначенням, але тепер саме час вдатися до дієвих ліків, які спричиняться до вщухнення військового конфлікту і загоять церковні рани.

Те, що у нас нерідко називають братовбивчим протистоянням, має бути назване війною, і аж ніяк не громадянською. Участь політичного керівництва, спецслужб і навіть регулярних військ РФ у цій війні беззаперечна для кожного, хто бажає бачити і розуміти. Попри те, що Українська Православна Церква послідовно відстоює ідею цілісності і неподільності України, українці досі не почули офіційного рішучого засудження Церквою окупації Криму та спроби відторгнення інших областей України. Це дивує, адже ми вшановуємо святителів, що відлучали від церковних таїнств імператорів та імператриць, котрі зневажали народ і церкву, натомість наше священноначаліє не наважується оголосити анафему навіть іноземним панам, що загарбують надбання народу України і ранять тіло Церкви. Жодним чином це не свідчить про розважливість та високу духовність ієрархів. Беззаконне відчуження частини території України має бути назване окупацією, а Російська Федерація має бути визнана країною-агресором.

На початку березня цього року, у самий розпал спецоперації російських спецслужб з окупації Криму, Ви, як місцеблюститель Київської митрополичої кафедри, зверталися до президента РФ Путіна і патріарха РПЦ Кирила з проханням всіляко посприяти деескалації конфлікту і запобігти розділенню України. Обидва звернення були дуже своєчасними, але, на превеликий жаль, адресати не зважили на Ваші вмовляння і не запобігли протизаконному силовому відторгненню Криму від України. Далі більше – страх відторгнення навис над іншими регіонами, а існування України як суверенної держави опинилося під загрозою. За Богом дане право мирно жити у своїй країні в законних її кордонах безвинно гинуть до сьогодні наші військовики і мирне населення.

У згаданому зверненні до президента РФ Ви висловилися, що “знаєте його як православного християнина”. Це було невиправданим перебільшенням. Г-на Путіна натомість треба віддати анафемі, як винуватця й відповідального за нинішню війну та за злочини проти людяності.

Щодо патріарха Кирила, то сказати, що він нічого не зробив, аби запобігти війні чи зупинити її, – це не сказати нічого. Кров не лише українців, а й громадян РФ – найманців і кадрових військовиків – зокрема на його руках. Патріарх не лише створив надійний тил для кремлівського агресора, але й опустився до відвертого наклепу на українців, адже особисто неодноразово озвучив на увесь світ ту брехню, яку раніше поширювали офіційні та неофіційні речники патріархії. Зокрема про те, що, начебто, в Україні триває громадянська війна, джерелом якої є ніхто інший як уніати та розкольники, що всюди сіють лише ненависть та ворожнечу і протистоять вірним нашої церкви. Наклепами, облесливими промовами, проповіддю ідеології "руського світу" (стрижнем якої є гіпертрофований російський націоналізм, поєднаний з нездоровим есхатологізмом та іншими -ізмами) патріарх не зупиняє війну, а підливає масло у її всепоглинаючий вогонь. Жодному ієрарху ми не дозволимо безвідповідально зводити наклепи на наших братів та сестер, хай навіть таких, що не належать до нашої церкви.

Не великий господин і не отець нам патріарх московський. Ми не згадуємо його за богослужінням, як не згадують його на багатьох інших парафіях. Не бажають чути імені патріарха під час церковних служб тисячі громад УПЦ, але настоятелі не наважуються припинити його поминання, тримаючись "передання старців" всупереч докорам совісті і здорового глузду. Просимо Ваше Блаженство внести ясність у ситуацію, що склалася, і рекомендувати священнослужителям УПЦ обмежитись поминанням імен місцевого єпископа та Предстоятеля УПЦ.

Ми виступаємо рішуче проти насаджання ідеологій та політичних схем, замімікрованих під проповідь християнства. Проповідь Євангелія і проповідь винятковості тієї чи іншої цивілізаційної моделі несумісні. Проповідь вчення Христового і проповідь ідеалів "руського світу" так само несумісні. Ні проросійській (проруській, панславістській), ні прозахідній риториці не місце у наших храмах, у церковних постановах та церковних ЗМІ. Так само риторика в ключі "анти", риторика протиставлення "цивілізації добра" та "цивілізації зла" для нас неприйнятні. І якщо ми, українці, не здатні зупинити потоки свідомості, що, тісно сплітаючись, линуть з Кремля та Чистого провулку, то принаймні на своїй землі і з уст наших ієрархів та кліриків ми бажаємо чути лише слово творче, об’єднуюче та будуюче, без приниження "бездуховного Заходу" (бо це неправда) та звеличення "святої Русі" (бо це ще більша неправда). Зауважимо, що саме неправда, твердо засвоєна простодушними та нерозважливими людьми, сподвигла сотні і тисячі з них взяти в руки збою, щоб убити українця на його ж святій землі, і лише тому, що неправда, як породження диявола, зобразила українця фашистом, людиноненависником, безбожником і запроданцем.

Разом з мільйонами православних українців вважаємо, що сам Бог підводить нас до тієї межі, коли подібно до Авраама і Лота, шляхи котрих в якийсь момент розійшлися, – не для того, щоб розірвати їхні стосунки, а саме щоб їх зберегти і кожному здійснити власне покликання, – історичні шляхи УПЦ та РПЦ мають остаточно розійтися, аби кожна з церков виконувала своє покликання у світі успішно, не спотикаючись на каменях ідентичності.

Згадаймо текст постанови Священного Синоду РПЦ про визнання автокефалії Грузинської Православної Церкви:

«Не имея оснований входить теперь в разбор всего, что с тех пор говорилось и писалось за и против грузинской автокефалии, и оставляя без внимания всякие взаимные счеты, подозрения, предубеждения и печальные недоразумения, мешавшие беспристрастному подходу к данному вопросу, мы теперь имеем счастливую возможность ограничиться лишь самым главным и существенным: по церковным правилам (Всел. IV, 17 и др.), церковные границы должны следовать за государственными».

Отже, лишивши у минулому всіляку упередженість та особисті амбіції, треба визнати, що УПЦ не лише має усі підстави для отримання цілковитої незалежності, але більше того – цього потребує від нас строге слідування канонічному праву Церкви.

Ми пам’ятаємо, що у листопаді 1991-го року воля переважної більшості ієрархів, кліриків, ченців та мирян, що представляли Собор УПЦ, була у тому, щоб випросити у Московської патріархії дарування автокефалії. І це прохання таки було передано в Москву, і розгляд його було відкладено до зібрання Помісного Собору РПЦ. Щоправда після того Помісні Собори збиралися, але згадане прохання не розглядалося. Просимо Ваше Блаженство посприяти тому, аби прохання про дарування цілковитої самостійності нашій церкві було розглянуто Московським патріархатом, а за потреби і Вселенським патріархатом, якнайшвидше.

Ми усвідомлюємо і те, що дарування автокефалії утруднюється зокрема з причини розділеності українського православ’я. Розуміючи, що причина цього розділення не в одній зі сторін конфлікту, а неодмінно в кожній зі сторін (долю провини можна оговорювати окремо), слід виявити всю можливу для Церкви ікономію, поблажливість та протягнути руку помочі нашим братам і сестрам поза УПЦ. Нам не треба боятися вибачитись за минулі і нинішні гріхи, навіть якщо ми у серці вважаємо, що наші провини неспівмірні з їхніми. Христос, що умиває ноги грішникам, являє нам приклад дієвої любові, яка здатна підкорити серце брата. Просимо Ваше Блаженство зробити усе можливе і навіть неможливе для якнайшвидшого загоєння рани церковного розколу.

Знову і знову просимо Ваше Блаженство невпинно і невтомно давати архіпастирську оцінку усім кричущим і суспільно значимим випадкам порушення Божих заповітів та невід’ємних прав громадян України. Спонукайте наш єпископат тримати руку на пульсі подій та відповідно реагувати на виклики часу. Серед багатьох явищ, відповідальну оцінку яким мають дати наші ієрархи, можна згадати сам факт існування так званих "православних армій" на сході нашої країни, факти відкритої дієвої підтримки їх кліриками та монастирями РПЦ, факти проведення сепаратистами безбожних "парадів ганьби", факти відчуження і привласнення борцями проти України майна мешканців Донбасу, факти свідомого знищення ними ж інфраструктури та стратегічних промислових об’єктів регіону тощо.

Очікуємо чергових звернень священноначалія з приводу насилля на ґрунті релігійної та ідеологічної нетерпимості (маємо на увазі пограбування, викрадення, катування, вбивства бойовиками "розкольників", "сектантів", "бендерівців" та ін.), а також звернень на захист прав і свобод кримців, що нині терплять утиски (якщо не сказати гоніння) з боку окупаційної влади.

Нарешті, просимо дати оцінку діяльності самозваного "офіційного сайту УПЦ" і такої ж фантомної "прес-служби УПЦ" на чолі з В. Анісімовим, котрому Ви не так давно давали інтерв’ю. Вважаємо факт безвідповідальної багаторічної діяльності цієї структури ганьбою для нашої церкви і нашого священноначалія.

Вам, блаженніший владико, промислом Божим судилося бути Предстоятелем церкви, на Вас покладено великий тягар відповідальності за її сьогодення і майбутнє. Пастирська турбота про вірних і християнська любов до “зовнішніх”, мудрість і виваженість у рішеннях, але водночас рішучість і безкомпромісність, коли це необхідно, – усе це якості, без яких архіпастирське служіння немислиме. І це саме ті якості, котрі бажає бачити у Вас Ваша паства.

Можливо, тон нашого звернення є доволі різким, проте продиктовано це не зухвальством, а болем за долю нашої церкви і нашого народу. Сподіваємося бути почутими. Залежно від того, як розгортатимуться наступні події, цей лист від нас може бути не єдиним і не останнім.

Дане звернення вважаємо відкритим, його текст публікуємо на інтернет-сторінці нашої парафії.

Настоятель та парафіяни Димитріївського храму с. Вишнів Ківерцівського р-ну Волинської обл..

29 вересня 2014 року

(Підписи двадцяти парафіян).

Читати далі...

В Луганську козаки з Росії перебудовують Свято-Троїцький собор в гуртожиток

В Луганську російські найманці захопили кафедральний собор Київського патріархату. Про це повідомив заступник керівника інформцентру РНБО Володимир Польовий - передають Подробности. Він зазначив, що найманці назвалися козаками. "У Луганську російські бойовики захопили Свято-Троїцький кафедральний собор Київського патріархату, вигнали священиків і заявили про перебудову храму під гуртожиток", - сказав він.

Читати далі...

Гундяєв - брехло, а його батько - диявол

У своєму зверненні до ХІІ сесії форуму «Діалог цивілізацій», яка триває на грецькому острові Родос, Московський Патріарх Кирил в черговий раз сказав неправду про ситуацію в Україні.

Так,  Патріарх Московський агресію Росії проти України називає не чим іншим як «братовбивчою війною». Глава РПЦ розповів і про страждання УПЦ (МП) в Україні та про те, як  вона потерпає від жорстоких переслідувань. Московський Патріарх конфлікт на Сході України представляє як такий, що загрожує набрати релігійного характеру.

Ось слова Патріарха Кирила, які оприлюднив офіційний сайт РПЦ:

«Викликом для всього міжнародного співтовариства стала криза в Україні, яка з політичного протистояння переросла в братовбивчу війну . На південному сході країни протягом місяців лилася кров, донині порушуються права людини, люди страждають від ран, хвороб, розрухи, невлаштованості. Багато тисяч біженців покинули свої будинки.

На жаль, ситуація посилюється спробами піддати Українську Православну Церкву публічній нарузі, забрати у неї храми і монастирі. Все це – боляче ранить серця мільйонів віруючих, створює загрозу надання конфлікту релігійного характеру. 

У таких умовах дуже важлива міжнародна підтримка канонічної Православної Церкви в Україні – Церкви-страдниці, Церкви-миротворця. Закликаю всіх відчути біль українського народу як свою і зробити все можливе, щоб запобігти новій ескалації насильства.

В умовах наростаючої в світі економічної, соціальної та геополітичної нестабільності на всіх небайдужих людей лягає особлива відповідальність за успіх миротворчої місії, яка передбачає спільні зусилля з подолання локальних і міжнародних конфліктів».

Читати далі...

У Далласі відбулася V Асамблея канонічних єпископів США

З 15 по 18 вересня 2014 року в Далласі (Техас) відбулася V Асамблея канонічних православних єпископів США, в роботі якої взяли участь 38 архіпастирів з різних юрисдикцій, що мають свої парафії в Сполучених Штатах Америки.

Перед початком Асамблеї 15 вересня пройшло засідання виконавчого комітету, члени якого визначили порядок денний Асамблеї. Увечері того ж дня відбулася панельна дискусія, в якій взяли участь близько двохсот представників духовенства і мирян, які мали змогу поставити запитання про роботу Асамблеї і проблем, які стоять перед Православ'ям в сучасному світі.

Від імені Асамблеї на запитання присутніх відповіли глава Константинопольської архієпископії в США архієпископ Димитрій, секретар Асамблеї єпископ Василій (Антіохійська архієпископія США), Керуючий Патріаршими парафіями Московського Патріархату в США єпископ Іоан, єпископ Миколай (Румунський Патріархат в США) і єпископ Григорій (Карпаторуська єпархія Константинопольської архієпископії).
В ході сесій Асамблеї ієрархи заслухали звіти про роботу профільних комітетів і асоційованих з Асамблеєю неурядових благодійних організацій. Також архіпастирі висловилися з проблем християн в сучасному світі і військових конфліктів на Близькому Сході і Україні.

Асамблея пройшла в новому форматі, оскільки раніше в ній брали участь також ієрархи з Канади і Південної Америки, які, згідно з рішенням Наради Предстоятелів Православних Церков, що пройшла в березні 2014 року в Стамбулі, об'єдналися в самостійну регіональну Асамблею.

Головуючий на Асамблеї архієпископ Димитрій представив двох нових співголів - обраних главою Антіохійської архієпископії в США митрополита Йосифа і призначеного цього року Керуючим Патріаршими парафіями в США єпископа Наро-Фомінського Іоана, а також призначеного в червні цього року окормлювати парафії Грузинського Патріархату в США єпископа Саву.

На завершення роботи Асамблеї єпископ Іоанн представив увазі присутніх ієрархів документний фільм Голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату митрополита Волоколамського Іларіона «Православ'я в Америці», прем'єра якого відбулася на російському телебаченні в кінці серпня нинішнього року.

Редація інтернет-проекту «Помісна Церква» пропонує своїм відвідувачам переглянути цей фільм. Його зміст свідчить, що плани Руського миру"сягають далі Донбасу, аж до Америки.

Читати далі...

«Віримо, що неможливе людям - можливе Богу…»

Відкритий лист керуючого Тернопільською єпархією УПЦ Київського Патріархату Високопреосвященного Нестора (Писика) митрополиту Тернопільському УПЦ Московського Патріархату Сергію (Генсицькому)

Владико-митрополите Сергію, улюблений у Христі собрате!

Події за сході України красномовно засвідчили, що наша держава та наш багатостраждальний український народ переживають нині, ймовірно, найбільш трагічний період своєї новітньої історії. 

Ще рік тому ніхто б не міг собі уявити, що початок XXІ століття, з яким ми пов’язували не лише своє матеріальне, але й духовне благополуччя, зовсім скоро буде затьмарене новинами про справжню війну в центрі цивілізованої Європи. Мало хто міг передбачити, що брат росіянин війною піде на свого брата українця, а людська кров литиметься рікою, заради чиїхось зухвалих геополітичних претензій. Але це зухвальство та злоба не лише однієї людини, як помилково вважають, але й тих росіян та українців, які її підтримують.

Ще більша туга огортає наше серце, коли бачимо українців розділених між собою ще й за надуманими церковними мотивами. Єдине та святе Православ’я в Україні ось уже два десятки років штучно розділене головним людським ворогом - дияволом.

Розділене Тіло Христове – це випробування нашої віри. Ми можемо або мовчки прийняти його, шукаючи в ньому задоволення власних кар’єрних чи будь-яких інших амбіцій, а можемо не прийняти, намагаючись всіма можливими способами подолати  це розділення.

Як християни ми знаємо, що зовнішні події нашого життя є лише віддзеркаленням нашого внутрішнього стану. Одні з них можуть відбуватися з волі Божої, інші – з попущення. Тому кожен християнин повинен якомога частіше робити іспит власного сумління, запитуючи себе, чи дійсно він правильно тлумачить і сприймає  всі події, які відбуваються з ним, або навколо нього.

Тільки маючи «розум Христів» (1 Кор. 2:16), людина сама прагне стати джерелом Любові для інших. Вона ладна принизити себе, віддати своє, відмовитися від свого самолюбства лише заради добра та благополуччя іншого. Вона здатна на будь-який духовний подвиг.

Високопреосвященний Нестор (Писик), Архієпископ Тернопільський

Події останніх місяців дають нам не тільки багато матеріалу для духовних роздумів, але змушують подумати над справжніми мотивами нашого перебування в Церкві. Вони дають безліч нагод показати світу свою віру та вірність християнським ідеалам. Саме тому я вирішив звернутися  з відкритим листом до Вашого Високопреосвященства, чого не робив ніколи раніше. Голос пастирського сумління більше не дозволяє мені мовчати, бо це нині: «час приємний, ось тепер день спасіння!». (2 Кор.6:2)

Єдине, що призвело до трагічного розділення між нами -  різний спосіб тлумачення окремих канонів. Але ж, це зовсім не підстава для церковного розділення, тим більше – для постійних суперечок та розбрату, що можуть переростати навіть у справжнє фізичне протистояння!

Звичайно, російсько-українська війна -  це зовсім не головна причина того, що нам сьогодні потрібна церковна єдність. Зате, сьогоднішня війна є прямим наслідком того, що цієї єдності між нами довго не було.

Не хочемо вірити в те, що Української Православна Церква Московського Патріархату намагається сприяти поваленню нашої державності чи, граючи на руку Кремлю, оспорює територіальну цілісність сучасної України та права громадян на свій вільний вибір. Не хочемо вірити, що вона обрала служіння Кремлю замість служіння українському народу та інтересам Помісної Церкви, і замість Бога нині служить ворогу людського роду.

«Русский мір», який насиллям та кров’ю насаджується нині, немає нічого спільного з вченням Христа. Ця геополітична мрія є спробою побудувати на землі царство Антихриста. Це видно з того, що в той час, коли вчення Христа завжди несе собою Мир та Любов, ідеологія «Русского міру» несе собою лише ненависть, розбрат та війну. Тому, активна участь та особиста зацікавленість у цій афері священночалія РПЦ ставить перед православними віруючими України чимало нових запитань. Ще ніколи раніше в церковній історії  Євангеліє Христове не «проповідувалося» за допомогою танків та БТРів.

Як у Едемському саду диявол спокушав прабатьків начебто чудовими речами –  обіцяючи, що в них «відкриються очі» та вони «стануть немов Боги» (Бут.3:5), так нині він спокушає православних братів і сестер обіцянками особливої «канонічності», «благодатності», «істинним православ’ям» чи схожими речами, справжній духовний сенс яких можна звести до стану духовно прелєсті (самообману) та стану фарисея з Христової притчі (Лк.18:9-14). Не давайте себе звести, не будьте сліпцями, а залиштесь вірними Господу та Спасителю нашому Ісусу Христу, Який казав, що «за плодам пізнаєте їх» (Мф.7:16).

Українська Православна Церква Київського Патріархату неодноразово ставала ініціатором діалогу до поєднання, як з Українською Автокефальною Православною Церквою, так і з Українською Православною Церквою в підпорядкуванні Московському Патріарху. З відкритим серцем ми впевнено та терпляче  чекаємо об’єднання українських Церков в єдину Помісну Православну Церкву.

І хоча для багатьох ієрархів та духовенства це виглядає утопією та надто сміливою мрією, щоб бути правдою, ми свято віримо в те, що «неможливо людям, можливе Богу». (Мк.10:27)

Досвід значного об’єднання УПЦ Київського Патріархату з Українською Автокефальною Православною Церквою  на Тернопільщині показав, що така єдність цілком реальна, а справа постання єдиної Помісної Церкви в Україні, рівної в родині інших Помісних Церков світу, - це справа вже найближчого часу.

По-братськи звертаюсь до Вашого Високопреосвященства, закликаючи до такого об’єднання всупереч усім,  хто сумнівається, і тому, хто найперше противиться нашій єдності – дияволу. 

Важливість церковного єднання вже розуміє багато хто з Вашої пастви та кліру. І якщо Ви, Ваше Високопреосвященство, вчасно не підтримаєте їх благі починання, то вони все одно оберуть духовну єдність, але вже без Вас. У кількох містах та селах Тернопільщини люди вже відкрито заявили про перехід із Московського Патріархату в Київський та сміливо відстоюють свій вибір. Інші громади, а їх чимало, готуються до переходу в лоно Київського Патріархату в найближчий час.

Не складно знайти безліч причин, чому ми не можемо молитися біля одного Престолу та причащатися з однієї Чаші. Але всі ці причини зводяться до однієї – в нас немає тієї любові, про яку заповідав Христос, і яку Він явив нам на Голгофі. 

То ж відкиньмо всі чвари та злобу. Простімо один одному давні образи та обіймімо брат брата, бо без любові не спасемось! 

Закликаю Ваше Високопреосвященство до духовного єднання та спільної праці на користь України та її святої Православної Церкви.

Клір та паства Тернопільської єпархії УПЦ Київського Патріархату щиро молиться про те, щоб  розділена окупантом Україна якнайшвидше об’єдналася в єдину, могутню та європейську державу, а існуючий штучний розділ між нашими Церквами вже незадовго був подоланий. В тому числі – через наше з Вами бажання та сприяння цій єдності. 

З братською Любов’ю – 

† Смиренний Нестор,

Архієпископ Тернопільский, Бучацький та Кременецький

Читати далі...

Митрополит УПЦ МП Софроній: Бути у єдиній церкві в Україні. Чому б ні?

З початком подій на Майдані в Українській православній церкві Московського патріархату посилилися центробіжні тенденції. Поки проросійське крило називало протест людей на головній площі країни смутою, де «збирається сила пекла», проукраїнське – засуджувало політику Януковича та Путіна і навіть пропагувало ідеї єднання українських церков. Анексія Крима, війна на Донбасі, постійні переходи бойовиків та техніки з Росії через український кордон, смерті українських військових та мирних мешканців окупованих міст лише поглибили цей конфлікт.

Наприкінці серпня священнослужителі Черкаської єпархії УПЦ МП у ході анонімного опитування на одній з нарад висловилися на підтримку створення в Україні єдиної помісної автокефальної церкви. А також обговорили питання доцільності поминання московського патріарха Кирила в своїх храмах – бо серед парафіян його ім’я все частіше викликає лише обурення та протести, як реакцію на пропагандистську істерику, насаджувану російськими медіа щодо України та українського народу.

Само по собі ні опитування, ні рішення не згадувати ім’я патріарха Кирила нічого не значить. Це визнає і митрополит Черкаський і Канівський Софроній: одна єпархія не може вийти з-під впливу Москви – це не канонічно. Але сам прецедент говорить, що проблема єдності українського православ’я та залежності УПЦ від Росії набуває більш гострого звучання. Війна в Україні і загибель тисяч людей супроводжується мовчазною згодою московського патріархату, який вважає Україну своєю територією. Така позиція ставить в дуже незручне становище Українську церкву Московського патріархату. Вона завжди вітала патріарха Кирила в Україні, говорила про духовну єдність двох народів, та й, чого гріха таїти, свого часу доклала чималих зусиль, аби привести до влади Віктора Януковича. Але нинішня поведінка Росії підводить риску під цією лояльністю.

В кінці літа Українська православна церква московського патріархату отримала нового предстоятеля – митрополита Київського і Всієї України Онуфрія. Саме він, як вважає духовенство, визначить вектор розвитку УПЦ МП. З одного боку, в київському патріархаті Онуфрія вважають прихильником ідеології «русского мира». В 1992 році він, тоді ще єпископ Чернівецький та Буковинський, був одним з перших, хто відмовився стати на бік Філарета, що наполягав на створенні УПЦ Київського патріархату і її виході з юрисдикції РПЦ. Та сьогодні Онуфрій вже не відкидає можливості діалогу з Київським патріархатом..

Митрополит Софроній, з благословення якого Черкаська єпархія і провела своє сенсаційне опитування, підтверджує готовність нового предстоятеля УПЦ МП до перемовин. Але прогнозує: до реального процесу ще надто далеко. І на те є достатньо причин.

Про настрої в Українській православній церкві Московського патріархату в часи війни з Росією, про свої неординарні дії в боротьбі за фізичний і духовний стан України, а також про «заразу, яка лізе в нашу державу, митрополит розповів в інтерв’ю «Главкому».

- Владико Софронію, священнослужителі Черкаської єпархії УПЦ МП у ході анонімного опитування вже висловилися на підтримку ідеї створення в Україні єдиної помісної автокефальної церкви. Питання це стоїть в принципі вже багато років, але зараз вилилося хоча б таку форму. Що стало поштовхом? Війна з Росією? Обрання нового предстоятеля УПЦ МП?

 - Та ніякого поштовху не було. Ми збираємося з священнослужителями так, говоримо на моральні теми. Проводимо це протягом чотирьох годин. На цьому зібранні була зроблена доповідь протидияконом Іваном Поліщуком – я дав йому доручення написати передісторію приєднання української церкви до Москви. Ця передісторія була прочитана і викликала оплески з усіх сторін. Присутні були священики моєї єпархії тільки.

Ну а потім було поставлено запитання щодо бачення теперішнього положення в Україні, положення нашої церкви, її ставлення до тих подій, які останнім часом переповнюють життя країни. І було поставлено питання про з’єднання, про єдину церкву.

- Єдина церква, на вашу думку, в найближчому майбутньому – це реальність чи лише розмови?

- Як такої єдиної церкви в Україні поки що не передбачається. Забувають дещо. Яка ж може бути єдина православна церква без уніатів? А вони не підуть. Вони не хочуть бути у єдиній українській, якщо хочете, національній церкві. І їх ніхто не примусить. Бо не для того вони відокремлювалися від цієї церкви в 1595 році. Але цю тему все одну всі мусують, щоб ми з’єдналися з розкольниками. Хай спочатку подивляться по канонах, що то був за розкол, і що це за розкольники. І чи вони хочуть того об’єднання. Якщо так – хай вони приходять до нас, ми не проти. Але суть виходить така, що ми – законна церква – маємо ходити бити їм поклони і просити їх. Політика – одне, закони – інше.

- А якщо говорити про можливість об’єднання УПЦ Київського та Московського патріархатів? Адже за результатами підрахунку, значна частина опитаних у вашій єпархії – 70 проти 55 – висловилася однозначно за помісну Українську православну церкву.

 - Це бачення людей. Але це не політика. Це просто їхня воля – бути у єдиній церкві в Україні. Чому ні? Хто би не хотів цього? Хто б не хотів, що була така церква у нас в Україні – найбільша, найсильніша, найдуховніша православна.

- Такі ж питання в інших єпархіях піднімаються? І як реагує на них центр? Ви не боїтеся звинувачень у провокації розколу УПЦ МП?

- Я не влажу у життя інших єпископів. Я відповідаю за свою єпархію, я борюся і вболіваю за наш стан, з фізичний і духовний стан нашої країни. Тому, може, я іноді і йду на не зовсім ординарні поступки, які, може, не робляться в інших єпархіях. Але це моє кредо, моє знання, моє бачення і моє життя.

- Якщо далі говорити про неординарні дії. Теоретично, можливе, відділення однієї єпархії від московського патріархату?

- Ні, це нереально. Якщо вже і говорити про якесь відділення, то треба ж думати, а чи канонічно це чи не канонічно. Жоден єпископ нашої єпархії не порушить канонів.

- То що дає те опитування, яке було проведено у вашій єпархії? Як можна використати отримані результати?

- Воно нічого не дає. Єдине, коли я буду зустрічатися з керівниками нашої церкви, я можу сказати, що от є така і така думка на Черкащині.

- Оцініть загальні настрої в церкві? Сьогодні є всі підстави для посилення розколу в середовищі самої УПЦ МП. Чи відчуваєте ви такі тенденції.

- Я не можу сказати, чи розглядаються ці питання загалом в церкві. Не знаю. Але знаю, що у нас є певна група, яка повинна вести діалог з Філаретом (предстоятелем Української православної церкви Київського патріархату – «Главком»). Проходить він чи ні – не в курсі.

Обрання 13 серпня нового предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія вже принесло церкві якісь відчутні зміни?

Та які зміни? Назвіть хоча одного представника держави, який би був на його інтронізації, на яку з’їхалися представники всієї православної сили зі свого світу. Ви бачили хоча б одного? Ви чули хоча б від одного привітання? Ні. Це називається політика. Церкву, яка по свої силі і кількості знаходиться на першому місці в державі, ігнорують всі підряд. В той час, коли всім нам треба згуртовуватися, ми один до одного висловлюємо презирство. І це ж на державному рівні. Політикам треба навести лад у своїй душі, а потім говорити про церковні питання, що всіх так турбують тепер.

Митрополит Онуфрій після свого обрання, до речі, заявив, що готовий до діалогу з київським патріархатом, і завірив, що УПЦ МП хоче об’єднання, додавши, правда, що у московського патріархату є «свої принципи». Але Патріарх УПЦ КП Філарет вже спрогнозував, що цей діалог, скоріш за все, буде безплідним. Є думка, що Онуфрій якраз стане на заваді можливого об’єднавчого процесу чи, принаймні, загальмує його. Ви з нею згодні чи ні?

Він на все готовий. Я про можливість об’єднання. Але я знов зверну вашу увагу до проблеми уніатів.

Наскільки новий предстоятель УПЦ МП, на вашу думку, готовий очолювати церкву в складних умовах війни з Росією?

Я вам можу сказати тільки, що він глибоко віруюча людина. І так, він готовий.

Також ви зі своїми священиками обговорили питання доцільності поминання Патріарха Московського і всієї Русі Кирила в храмах Черкаської єпархії. В передмайданні часи можна було говорити про те, що віруючі української православної церкви приймали радо Кирила. Сьогодні ситуація вже далеко не така? Дійсно є численні приклади обурення і навіть протестів парафіян щодо персони патрарха?

Я не знаю, хто і як його вітав раніше. Але сьогодні питання доцільності його поминання дійсно постала. Є вже постанова, є моя заява: хто не хоче, або кому заважає поминання на літургії імені патріарха Кирила, можуть цього не робити. Та й по уставу вони можуть його не поминати. Це не значить, що вони порушують канони православної церкви. Там, де людей це обурювало, батюшкам, навпаки, було велено його не поминати.

Як сприймає сьогоднішні події більшість ваших парафіян? Раніше в інтерв’ю «Главкому» казали, що церква має взяти своїх віруючих за руку та й вести. Куди церква веде людей зараз? Чи вважаєте, що позиція УПЦ МП стосовно російської агресії на сьогодні є достатньою?

Віруючі конфлікт на Донбасі сприймають, як і всі. Це лихо для всіх. Всі ми молимося за те, що настав мир, і щоб порозумнішали ті, хто затіяв все це.

Ми віруючих ведемо в Україну. Пропагуємо мирний стан в Україні. Ніяка зараза, яка лізе в Україну, не є авторитетом для нас і українців.

Говорячи про «заразу» кого саме маєте на увазі? Російські війська і президента РФ Володимира Путіна?

Я про ту заразу, яка лізе в Україну.

На Сході країни церква московського патріархату з ким: з українцями чи з «гостями» з Росії? Більшість мешканців Донбасу – це саме віряни УПЦ МП. Чи допомагає їм церква зараз?

Нічого не можу сказати про те, що сьогодні на Донбасі із церквами. Я живу в Черкасах. А щоб реально говорити про ситуацію на сході, треба все-таки не слухати інших, а самому там знаходитися. Але те, що там є різні погляди, – це так. Та це друге питання.

Те, що ми там робимо, ніякій конфесії навіть і не снилося. От і сьогодні ми відправляємо туди гуманітарну допомогу – із єпархії та монастиря Чигиринського кожні два тижні. Із Києво-Печерської лаври цілі тонни допомоги йдуть. Не кажу вже про грошову допомогу.

Кому саме ви допомагаєте: людям, які лишилися в регіоні, де йдуть бойові дії, біженцям чи українській армії?

Ми допомагаємо і людям, які залишились там жити. Але, в більшості випадків, допомога все ж йде нашим воїнам.

Читати далі...