Владика Фотій: «Головне – спасіння душі своєї і душ тих, кого доручив мені Господь»

Інтерв’ю з єпископом Запорізьким та Мелітопольським, керуючим Запорізькою Єпархією Української Православної Церкви Київського Патріархату Фотієм

— Яким був Ваш шлях до церкви?

— Ще малою дитиною я відвідував богослужіння, собор. Разом з матір’ю та тіткою ми приходили на всенічні бдіння перед недільними днями та великими святами, та на урочисті Божественні літургії, які очолював тоді ще Блаженніший Митрополит Київський і Галицький, а нині Святійший Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет.

Проходив час, церковне життя приваблювало мене все більше, я почав частіше приходити до храму Божого. Закінчивши навчання у середній школі, я подав документи до Київської Духовної Семінарії, а після вступних іспитів був зарахований до 1-го класу духовної школи. Через невеликий проміжок часу мені благословили нести послух іподиякона Святійшого Патріарха Філарета, який я виконував впродовж майже 12 років. Початок служіння в цій новій для мене якості припав на непростий час міжконфесійного протистояння. 

Багато разів доводилося молитися, слухаючи постійні вигуки образ, проходити до церкви, коли в нас — вірних української Церкви — кидали каміння, силою не пускали до наших храмів. Але попри все, саме ті часи згадуються з найбільшим теплом та трепетом, адже то були часи перших кроків духовного зростання. Бачачи особистий приклад Святійшого Патріарха Філарета, як істинного пастиря, бачачи його працю, опікування духовними школами, турботу про майбутнє Церкви, духовне окормлення української нації — розумів, яким повинен бути справжній служитель Церкви і вірний син свого народу— ось зразок, якого належить прагнути. 

А скільки прикладів великого смирення та збереження внутрішньої рівноваги доводилося бачити, коли мені випадало бути присутнім зі Святійшим Патріархом під час його архіпастирських візитів по Україні. Коли вигукували образи, обливали словесним брудом, розповсюджували плітки, нацьковували на нього людей, Святійший Владика завжди був спокійний і постійно молився за тих, хто все це чинив.

— Чим Українська Православна Церква Київського Патріархату допомагає бійцям, які воюють в зоні АТО чи місцевим мешканцям, біженцям?

— Для цього був створений синодальний відділ, який займається справами благодійності. Передаємо продукти харчування, речі, автомобілі. Загалом наша церква назбирала продуктів більше п’яти тисяч тон. Я збираюсь їхати на Різдво під Мелітополь, привітати бійців зі святами, зробити подарунки, щоб вони теж відчували, що на Україні святкується велика подія — народження нашого Спасителя.

Єпископ Запорізький і Мелітопольський ФОТІЙ

— Як Ви вважаєте, чи повинна бути в наших збройних силах посада капелана?

— Вона вже в багатьох місцях є. Наша церква направила дуже багато священиків по військових частинах, які підтримують військових і ведуть там навіть богослужіння. До цього треба ставитись обережно, тому що у нас Україна багатоконфесійна. Я вважаю, що це повинно вирішуватися на рівні міністерства оборони та вищого керівництва церкви.

— Військовим потрібна психологічна допомога...

— Церква повинна реагувати і давати відповіді на ті моменти, в яких ви живемо. Нещодавно на території Михайлівського монастиря у Києві проводились психологічні тренінги. Протягом тижня професійні психологи навчали священиків, як працювати із людьми, які постраждали від війни, надати їм психологічну допомогу.

— Зараз багатьом воюючим за Україну патріотам приходиться вбивати ворогів. Що б Ви могли їм сказати?

— У них немає гріха вбивства. Справа в тому, що вони виконують заповідь Христову, заповідь Любові. Нема більше любові, ніж тієї, хто покладе душу свою за ближніх своїх. Вони не допускають вбивства своїх рідних, близьких. Вони захищають свою землю від окупантів. Вони не добровільно взяли зброю. Гріх паде на тих, хто направив воїнів на нашу землю. І ця кров вбитих буде взивати до неба.

Хоча служителі Московського патріархату говорять зовсім інакше. Були випадки, коли привозили вбитих воїнів з АТО, а священики Московського патріархату відмовлялись відспівувати, називали людей вбивцями. Треба піднімати це питання на рівні держави, чи мають ці священики взагалі право проживати на нашій території з такими висловами. Люди бачать, яка церква зі своїм народом.

Ми не закликаємо нікого до якихось негативних дій з насильством. В нещодавньому інтерв’ю один із діячів Московського патріархату назвав український патріархат рейдерами, загарбниками. Це не відповідає дійсності. Насильницьких захоплень храмів з боку Київського Патріархату не було. А було волевиявлення людей перейти в нашу юрисдикцію – ми приймали. Якщо таке буде в Запорізькій області, якщо якісь громади з Московського патріархату захочуть перейти до нас – ми приймемо.

— Зараз багато говорять про створення Єдиної Помісної Церкви. Скажіть, чи реально створення такої церкви и які кроки Ви готові зробити для цього?

— Розмов багато не тільки зараз, а вже давно. І наша церква закликала неодноразово представників Московського патріархату почати якийсь діалог. І він почався ще за життя блаженнійшого митрополита Володимира. Він не був агресивно настроєний проти нас. Ми хочемо об’єднатися, щоб у нас була єдина церква. Але у нас одна умова – релігійний центр повинен бути не у Москві, не у Константинополі чи будь-де. В Україні повинна бути єдина українська церква. Так само, як в Росії, Грузії, Болгарії та інших країнах. І тільки на таких засадах – що ми ні від кого не залежні, самодостатні. І тоді у нас буде мир і злагода. И ми всі будемо разом в Христовій любові, молитися Богові і спасати свої душі.

— В Запоріжжі, недалеко від облдержадміністрації, на бульварі Центральному, було відведено місце під будівництво церкви Київського Патріархату. Чи плануєте Ви повернути це місце та почати будівництво?

— Так, на цьому місці має бути кафедральний собор, ми цим займемося.

— Ходять чутки, що багато Ваший колег живуть, м’яко кажучи, не зовсім скромно. А Ви можете назвати себе заможною людиною?

— Багатство само по собі не являється гріхом. От коли людина віддає своє серце і душу, щоб стати багатим, то це вже гріх. Багатство — це як ніж, яким можна вирізати з дерева якесь прекрасне творіння, і в той же час ним можна вбити людину. Тобто ніж — це не добре і не погано. А от як людина його використає – від того і будуть наслідки. Я не багатий.

— Як Ви ставитеся до сплати за хрещення, вінчання, відспівування та інше? Чи допустимі в церквах прейскуранти?

— Якщо ми читаємо Біблію, то ми бачимо, що Пресвітер живиться від олтаря. І священик живе лише з того, що йому принесуть. І тому є приблизний перелік пожертв (це не прейскурант) за якусь требу. Але якщо у людини немає коштів, він все одно може прийти до церкви похреститися, вінчатися безкоштовно. У будь-якої церкви є затрати — опалення, освітлення. І вони дуже великі. Якщо людина може — дає церкві пожертву.

— Якими життєвими принципами Ви завжди керуєтеся у житті?

— В мене життєвий принцип тільки один. Все, що я повинен робити – це для спасіння себе і тих, кого поручив мені Господь.

Усвідомлюю, що єпископство — це не тільки шана віруючих, честь та велика влада, а більшою мірою — це хрестоносіння, важкий духовний труд і турбота про довірену опіці архієрея паству. Вбачаю у призначенні Священного Синоду мене на це служіння — заклик до жертовного подвигу, до самовідданої праці на благо народу Божого.

Прошу всіх Вас, моліться за мене грішного, щоб Господь укріпив мене, дав мудрість і сили для звершення цього великого служіння.

— Як Ви вважаєте, чи повинні церква та політика бути окремими?

— Вони повинні бути окремо, але співпрацювати. Кожен повинен займатися своєю професією. Чоботар — шити чоботи, пекар— пекти хліб, священик — займатися своєю справою, політик – своєю. Але ми повинні чути один одного.

— Що б Ви побажали нашим читачам, всім мешканцям нашого краю?

— Хочу всіх привітати з великим святом Різдва Христова. Ми святкуємо його в важкі часи. Згадаємо побажання, яке прозвучало з вуст ангелів. Слава Богу на землі, хай буде мир, людям — буде благовоління. Бажаю, щоб у Запорізькому краї звучала слава Богові, ми всі разом служили Богові, щоб працювали во славу Божу і нашої рідної України. Злагоди!

Ірина Власенко  // за матеріалами Z-city

Читати далі...

В університеті ліквідували кафедру української мови

В Запорізькому національному університеті вирішили ліквідувати кафедру української мови. Працівникам розіслали попередження, що з 31 серпня вони звільнені. Таким повідомленням поділилася доцент кафедри Світлана Сабліна. Ось такий "лист щастя" отримала сьогодні. Шок. Лють. І 23 роки роботи коту під хвіст...." - написала вона в соцмережі.

В повідомленнях написано: "Адміністрація ЗНУ попереджає, що згідно наказу № 269 від 28.052014 р. кафедру української мови буде ліквідовано, Вашу посаду буде скорочено 31.08.2014 р. і Вас буде звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату працівників. Ректор М.О.Фролов"

У відповідь на розпитування людей Сабліна пояснила, що українську мову не викидають з університету, а планують включити її в кафедру слов'янського мовознавства: "Є реорганізація, а є ліквідація. Формулювання нас усіх вбиває. Прийшло усім. Усіх звільняють, тоді написали заяву до укладання контракту. Пояснюють, що буде реорганізація, і кафедра буде називатися зовсім смішно "української мови і слов’янського мовознавства". Виходить, українська вже не слов'янська". 

Читати далі...

Запорізьких паламарів засудили до 15 років

Трьох запорізьких паламарів визнали винними у вибуху, який прогримів у Свято-Покровському храмі, повідомляє кореспондент ТСН Яків Носков. Засідання суду відбулося у вівторок, 2 квітня. Антон Харитонов і Євген Федорченко були засуджені до 15 років ув'язнення, Сергій Дьомін отримав 14 років. Суддя дуже довго зачитував вирок, і вже на середині стало зрозуміло, що виправдувального вироку не буде.

Тож завершення читання вироку засудженні сприйняли доволі байдуже. Також суд задовольнив вимоги міської ради щодо відшкодування завданих збитків церкві. Компенсація постраждалим склала 205 тис. грн.

Нагадаємо, 28 липня 2010 року в Свято-Покровському храмі Запоріжжя вибухнув саморобний пристрій. В результаті постраждало дев'ять осіб, літня черниця померла в лікарні. Невдовзі були затримані троє підозрюваних - паламар Євген, колишній паламар Антон та його брат Сергій. Незважаючи на те, що експертизи доводили факт тиску на затриманих, сторона обвинувачення запевняє, що зібрані під час досудового слідства докази доводять провину чоловіків. 

Читати далі...

Паламарів-підривників можуть посадити назавжди

У вівторок, 2 квітня, суд оголосить вирок обвинуваченим у підриві запорізького Свято-Покровського храму УПЦ МП. За підозрою у вибуху в липні 2010 року, через який загинула черниця і було поранено ще дев'ять осіб, було заарештовано трьох хлопців - паламарів Євгена Федорченка, Антона Харитонова, а також, брата останнього - Сергія Дьоміна. Усім їм загрожують тривалі тюремні терміни, можливо  - довічні. Днями в суді відбулося заключне засідання перед вироком. Своє останнє слово сказав головний підозрюваний - Антон Харитонов.  

« - Я хочу закликати вас прислухатися до голосу совісті, - заявив він. - Я думаю, ви давно вже зрозуміли, що ми невинні і даний злочин не вчиняли. Єдине про, що я хочу попросити, винести щодо нас трьох виправдувальний вирок. Ваша честь, будь ласка, не вподобляйтеся судді Понтію Пілату, який засудив на несправедливоу смерть невинну кров. Не тільки наші життя і долі зараз у ваших руках, але й життя і долі наших рідних і близьких. Ваша честь, я прошу вас: поставтеся до цього справедливо і серйозно - відпустіть нас на свободу. Ми ні в чому не винні ».  

Як пише «В городе», жінки плакали, слухаючи останнє слово Антона Харитонова. В облпрокуратурі кажуть, що вина хлопців доведена повністю, а мотив вибуху - помста Харитонова за звільнення з церкви, пише «Сьогодні». Одна з потерпілих, Наталія Бабенко, говорить, що хоча вибух не пройшов для неї та інших прихожан безслідно, але на більшість судів вона не ходила і сподівається на чесність правоохоронців.

«Морально важко відвідувати засідання, але хто б цей вибух не зробив, ми в душі його вже давно простили. Це була безглуздість, я навіть не знаю в повній мірі, що там сталося тоді, - розповіла нам Бабенко. - Говорити про те, винні чи ні ці хлопці, - складно, не буду брати гріх на душу. На це питання відповість суд ».

Читати далі...

Архієпископ Лука (Коваленко)

Архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука (Андрій В'ячеславович Коваленко) народився 11 липня 1971 року в м. Харцизьку Донецької області. 1988 року закінчив середню школу. З 1988 року працював у Центральній міській лікарні м. Харцизька санітаром. У 1989 році був мобілізований. 1992 року розпочав навчання у Донецькому державному медичному університеті. У 2000 році захистив магістерську дисертацію з присвоєнням вченого ступеня магістр медицини. У березні 1998 року митрополитом Донецьким і Маріупольським Іларіоном висвячений у сан диякона. У травні 1999 року - у сан ієрея.

З 1998 по 2002 рік заочно навчався у Київській духовній семінарії. З 2002 року заочно навчається у Київській духовній академії. З травня 1999 по серпень 2005 року служив у Свято-Миколаївському храмі м. Донецька. 25 грудня 2003 року у Свято-Успенському Святогірському монастирі прийняв чернецтво з іменем Лука на честь святителя Луки Кримського. З січня 2004 по серпень 2005 року був головою Відділу по взаємодії з промисловими підприємствами і організаціями Донецької єпархії. Під його окормлінням було зведено три храми і реконструйовано приміщення під два домових храми. У травні 2004 року возведений у сан архімандрита.

З вересня 2005 року був кліриком Полтавської єпархії. Ніс послух заступника голови Синодального відділу релігійної освіти, місіонерства і катехізації УПЦ.

13 листопада 2005 року у Трапезному храмі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври висвячений у сан єпископа. Призначений єпископом Васильківським, вікарієм Київської Митрополії, намісником Свято-Різдва-Богородиці Глинської пустині. Рішенням Священного Синода УПЦ від 23 грудня 2010 року (Журнал №47) призначений керуючим Запорізькою єпархією з титулом "Запорізький і Мелітопольський". 23 грудня 2010 призначений керуючим Запорізькою та Мелітопольської єпархією зі звільненням від управління Конотопською та Глухівською єпархією та з посади намісника Різдва Пресвятої Богородиці ставропігійного Глинської пустині.

З 8 травня по 20 липня 2012 тимчасово керував Бердянської та Приморською єпархією. Архієпископ проводив благодійний марафон «Любов милосердствує» для допомоги онкохворим дітям Запорізької області.У 2012 році був нагороджений відзнакою «За заслуги перед Запорізьким краєм» III ступеня. Раніше став лауреатом народного рейтингу «Великі запорожці».

Очолює Синодальний відділ Української Православної Церкви «Місія" Церква і медицина "».

У лютому 2013 року заявив "Наше суспільство живе по фізичним, матеріальним законам, а священик живе за законами духовним, які свідчать, що за не відспіваних покійних молитися можна, інакше священик, його близькі, його діти або онуки будуть хворіти". [джерело]

Згодом, прес-служба єпархії оприлюднила офіційне спростування російською мовою щодо цього інциденту.

Читати далі...

Заявление пресс-службы Запорожской епархии

Официальное заявление пресс-службы Запорожской епархии по поводу якобы имевших место высказываний архиепископа Запорожского и Мелитопольского Луки на пресс-конференции в Муниципальном пресс-центре от 19.02.2013 г.

Естественная потребность сродников усопших помолиться о своем близком нередко становится средством наживы нечистых на руку дельцов, которые не гнушаются зарабатывать деньги любым возможным для них способом. Выдача свидетельств об отпевании будет констатировать факт легитимности совершенной заупокойной службы и превентивной мерой, направленной против т.н. неканонического духовенства, проще говоря, самозванцев. 

Свидетельство о крещении и отпевании является церковным аналогом свидетельств о рождении и смерти. Следуя древней традиции, Православная Церковь делит людей на внешних, то есть, тех, которые не являются ее членами и принадлежат к другим вероисповеданиям или не признают существования Бога вообще, и своих членов, которые являются составной частью Вселенского Церковного Тела Христова. Первых она всецело отдает на суд Божий. Что же касается своих, то именно их души являются главным объектом попечения, заботы и духовной опеки.

Для того чтобы член общества имел доступ к сугубо церковной благодати, которая преподается в церковных таинствах и молитвенных чинопоследованиях, произносимых всей церковной полнотой, человек должен быть крещен, исповедовать православную веру, соблюдать в своей жизни нормы и правила церковной традиции. Люди, которые не являются членам Церкви, будучи некрещенными, или отпавши от Нее в ересь, безбожную жизнь, или сознательно лишив себя жизни, не могут быть отпеты или помянуты в церковной соборной молитве. Именно в этом контексте архиепископ Лука говорил на пресс-конференции о невозможности молитвы за неотпетых усопших. Конечно же, это не лишает права и возможности христианам молиться за таких людей келейно. 

Церковь знает немало примеров сугубого дерзновения своих членов, которая проявлялась в домашней молитве за внешних нецерковных людей. Приветствуя такое дерзновение любви, мы акцентируем внимание на том, что эта практика не является канонически закрепленной нормой. Чинопоследование православного отпевания и поминовения носит радостно-возвышенный характер, исполнено надежды и светлых пасхальных переживаний, которые, конечно же, не могут быть отнесены к людям, не исповедавшими в жизни Христа своим Спасителем. 

Архиепископ Лука также акцентирует внимание на персональной ответственности каждого христианина за свои грехи. Проступки родителей не переходят на детей, по слову пророка Иеремии: «В те дни уже не будут говорить: «Отцы ели виноград, а у детей на зубах оскомина». (Иер.31, 29-34). Но при этом сказал Всевышний, что «…прощает вину и преступление и грех, но не оставляет без наказания, наказывает вину отцов в детях и в детях детей до третьего и четвертого рода» (ср.: Исх. 34, 7). А слова пророка Иеремии звучат грозно и предупреждающе: «Проклят всякий, творящий дело Божие с небрежением» (Иер. 48, 10). История священника Илии (1кн. Царств 1-4) является страшным наглядным примером ответственности священника за судьбы себя и своих сродников. Именно об этих нравственных моментах ответственности священника за свои деяния перед Богом и своей семьей архиепископ Лука говорил во время проведения пресс-конференции.

Нововведения, которые проходят в епархии, имеют своей целью оживить и наполнить сотериологическим (спасительным) смыслом жизнь каждого христианина. Акцентировать внимание христиан на необходимости духовной и молитвенной жизни, а также соблюдения канонических норм церковного права, которые являются необходимыми внешними условиями жизни Православной Церкви. 

Мы вынуждены принести извинения за некорректную подачу материала светскими журналистами в средствах массовой информации касательно произнесенных архиепископом Лукой высказываний. Владыка Лука призывает Благословение Божие на всех, кто имел отношение к этому материалу и молится о том, чтобы Господь не вменил им греха за порочащую честь архиерея информацию, истолкованную по-своему.

Читати далі...

Єпископ Єфрем (Ярінко)

Єпископ Єфрем (в миру Ярінко Валентин Олександрович) народився 11 грудня 1978 року в селі Костилівка Рахівського району Закарпатської області в сім'ї робітників. В 1993 році закінчив Костилівську дев'ятилітню школу, а в 1995 р. - середню школу с. Ділове, Рахівського району. В 1995-1999 рр. навчався в Хустському духовному училищі, що у селі В. Ком'яти Виноградівського р-ну Закарпатської області. 23 вересня 1997 року, з благословення єпископа Хустського і Виноградівського Мефодія (Петровцій), намісником Свято-Троїцького чоловічого монастиря м. Хуст-Городилово ігуменом Ісаакієм (Чаклей) пострижений в мантію з нареченням імені Єфрем, на честь прп. Єфрема Сіріна (пам'ять 10 лютого). 

2 листопада 1997 року, в Свято-Троїцькому чоловічому монастирі м. Хуст-Городилово єпископом Хустським і Виноградівським Мефодієм рукопокладений в сан ієродиякона, а 4 листопада того ж року - в сан ієромонаха. 22 листопада 1999 року - нагороджений наперсним хрестом. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 21 грудня 2001 року (журнал №31) затверджений намісником Спасо- Преображенського чоловічого монастиря с. Теребля. 14 жовтня 2003 року - нагороджений хрестом з прикрасами. 2 квітня 2006 року - возведений в сан архімандрита. 4 січня 2010 року - призначений Головою Контролюючої комісії по розпису храмів в Хустській єпархії. В 2011 році закінчив Київську духовну академію. 

З 11 травня 2011 року – секретар Хустської єпархії. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 20 липня 2012 року (журнал №66) призначений Керуючим Бердянською єпархією. 03 серпня 2012 року в храмі Всіх Святих Свято-Пантелеймонівського жіночого монастиря (Феофанія) м. Києва був наречений в єпископа Бердянського і Приморського. 05 серпня 2012 року в Свято-Миколаївському соборі Свято-Покровського жіночого монастиря м. Києва Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром хіротонісаний в сан єпископа.

Читати далі...