Про історію, символіку та значення Успіння Богородиці

28 серпня християни східної традиції вшановують свято Успіння Пресвятої Богородиці. Серед всіх інших свят у Церковному році, свято Успіння Богородиці займає особливе місце. З уваги на духовну глибину і важливість свята, до нього ми готуємось двотижневим постом. Так само, як унікальним було все земне життя Діви Марії, не менш дивним стали й обставини Її відходу до Вічності. За три дні до кончини до Неї з’явився Архангел Гавриїл і повідомив про те, що вже наблизився час Її блаженного кінця. У Церква є свідченнями того, що в сам день переставлення Богородиці за Божою волею усі апостоли Христові, окрім апостола Фоми, були дивним чином перенесені до Єрусалиму. Це було потрібно для більшого утвердження їх у вірі та ревності, а також для того, щоб їм на власні очі побачити дивний перехід, та провести у Вічність Ту, що стала «Чесніша від Херувимів і славніша без порівняння з Серафимами». 

Якi саме джерела про це свiдчать? Звідкіля ми черпаємо відомості про ці події? Хіба вони записані у Біблії? Про це свято дізнаємося з самої історії Церкви. Успіння Пресвятої Богородиці нині ми вшановуємо тому, що про нього свідчить віра Церкви та одностайна думка Святих Отців вже з першого віку. З того часу свято відзначалось в окремих церквах, а десь вже з третього воно стало всезагальним. Ця традиція у правдивій Церкві зберігається безперервно й до нашого часу. 

Дійсно, далеко не все, чим володіє сьогодні Церква, увійшло до Біблійного канону. Але треба пам’ятати, що правдива Церква, яка веде своє коріння ще від святих апостолів, віками старанно зберігала і передала нам все необхідне та душекорисне знання про Бога і Церкву. Таке знання ми називаємо Святим Переданням і в багатьох випадках ставимо його в один ряд зі Святим Писанням. Так ось, саме воно дуже часто допомагає нам скласти повну картину того, що відбувалося у той чи інший час історії людського спасіння. 

Про історію, символіку та значення Успіння Богородиці

На відміну від сектантів, християни визнають один дуже важливий, і очевидний факт. Ми віримо у те, що був такий час, коли Церква була, а Святого Писання – ще не було. Наприклад, це було до пророка і Боговидця Мойсея у Старому Завіті, і десь до П’ятидесятниці у Новому. Але хіба в той час Церкви Божої не існувало? Звісно, що існувала! Всі відомості про Бога передавались у громадах усно, і лише згодом їх почали записувати для інших поколінь. Для нас Церква вище Біблії, для сектантів – навпаки. Подібним чином до наш дійшли відомості й про Успіння Діви Марії.  

Мається на увазі так звані «апокрифи, чи щось інше? Ні, не лише апокрифи. Саме таким чином ми отримали Євангелія, Послання Святих Апостолів, Постанови Святих Соборів та деякі інші віронавчальні книги Церкви. Поняття апокрифічної літератури, насправді, доволі широке і тому досить розмите. Люди незнайомі з біблійною текстологією часто плутаються у цих термінах. Тому варто наголосити, що існує цілий пласт давніх релігійних творів, які є частиною Церковного Передання, але не можуть називатися словом «апокриф». Воно в даному контексті має негативне забарвлення, і описує тексти які не є богодухновенними, а мають виключно історичне значення . 

Історія земного життя Спасителя та Богородиці, очевидно, у всі часи була предметом і ретельних досліджень і спекуляцій. Але лише Церква має право та безумовний авторитет, визначати, що саме в цього відповідає Істині, а, що - ні. Тому, богослови чітко розділяють апокрифи, скажімо, від Девтероканонічних (Другоканонічних) книг. Слово «канон» в даному контексті визначає саме узаконений, визнаний Церквою список текстів Святого Писання. Біблія – це Слово Боже, але безперечну цінність цій книзі надає саме церковність. Як відомо з історії, поза межами Церкви Біблія може бути навіть шкідливою. Очевидно, що головне не книга, а спосіб її інтерпретації. А правильно розуміти Біблію можуть лише у тому середовищі, де її було написано. 

І що це значить для простих мирян? Навіщо знати про якусь канонічність? Про це мирянам, й справді, знати не обов’язково, хоча й бажано тим, хто хоче мати «дорослу» віру. Натомість кожному з нас треба знати про апостоличність та непогрішимість Церкви. Християнину потрібно з вірою приймати те, що Вона приймає, і відкидати те, що Вона завжди відкидала. Від себе ще скажу, що грішним людям взагалі ніколи не варто покладатись на власний розум : у нас тепер він доволі недосконалий, а в наслідок багатьох гріхів маємо схильність часто помилятися. Коли б ми не помилялися, то б і не грішили. Лише Церква Христова є «стовпом і твердинею Істини» (Порівн. Мф. 18.17). Вона завжди права, в тому числі й у своїх міркуваннях щодо церковного календаря, свят та тлумачення ключових історичних подій. 

В чому полягає принципова різниця смерті людей, від Успіння Діви Марії? Чому, власне, у всіх люди смерть, а у в Богородиці – Успіння? Принципова різниця нашої смерті від смерті Богородиці полягає у тому, що Вона свята, а ми - грішні. І якщо для грішників час відходу у Вічність – це страх, трепет і жах незнаного майбуття, то для праведників смерть – тихий сон, тимчасове Успіння для нового народження і життя з Богом, яке розпочалось ще на землі. Вчення Церкви підкреслює нам дивний факт , що Діва Марія перейшла від смерті до життя не підлягаючи Суду (Ін.5 :24). 

Життєвий шлях Богородиці був шляхом повного обоження Її природи. Те, до чого всі ми з вами лише прагнемо і про що мріємо все життя, Діва Марія першою з людей реально здійснила. Її земне життя у служінні Богу мало чим відрізнялось від життя у Царстві Небесному. А ще, Вона народила нам Спасителя, і цим подарувала нам життя. Тому, і померти звичним нам чином «Матір Життя» не могла. Вона лише заснула на мить, щоб згодом в оточенні апостолів та ангелів перейти до Небесних осель. Одним з кращих способів осмислити богослів’я свята Успіння Діви Марії є вивчення символіки древньої іконописної традиції. На іконі це свято зображується дуже глибоко і символічно : Ісус Христос приймає на руки немовлятко - душу Богородиці, яка народжується тепер для нового, вічного життя у Царстві Свого Сина, минаючи всі жахіття пекла. 

Церква навчає, що після того, як Господь наш Ісус Христос здійснив таємницю нашого спасіння, кожен християнин має можливість успадкувати вічне життя. Це річ актуальна однаково і в першому, і у двадцять першому столітті. Але одного бажання людей бути з Богом недостатньо. Кожному з нас потрібно жити, пам’ятаючи про власну смерть. Не в тому сенсі, що мусимо страждати у депресії і відчаї. Зовсім ні! Маємо облаштувати так своє життя, щоб воно стало початком нового етапу в стосунках з Богом. Успіння після смерті - це доля праведників . А отже усіх дітей Божих, - кожного з нас. Це свято є нашим духовним орієнтиром і найкращим свідченням того, що Христос «смертю смерть подолав, і тим , що в гробах життя дарував». Тому я і бажаю усім нам жити так, щоб оминути суд Божий і тут на землі, і в майбутньому - за гробом.

Читати далі...

Свято Преображення Господнього

Преображення Господнє – одне з дванадцяти найбільших свят літургійного року Православної Церкви, наступне після П’ятидесятниці. Це свято встановлене на духовний спомин події, котра була описана одразу в трьох євангелистів, оскільки подія Преображення є однією з найважливіших, якщо не самою важливою подією земного життя Спасителя та Апостолів, і містить у собі чимало богословських істин (Мф.17:1-8, Мк.9: 2-8, Лк.9:28-36). 

Закінчувався час земного життя Спасителя, все ближчою були Голгофські страждання та смерть на хресті. Знаючи це, Господь з особливою відвертістю розмовляв з Апостолами про своє Богосинівство, та про те, що незабаром очікує на Нього та них самих у Єрусалимі. А одного разу, напередодні описаних далі подій, Христос прямо запитав учнів, за кого вони його сприймають. На що отримав блискучу відповідь апостола Петра: «Ти-Христос, Син Бога Живого». (Мф. 16, 15-16) З того часу минуло ще кілька днів і Спаситель, прямуючи на гору Фавор, щоб там помолитись, бере з собою трьох своїх улюблених, «первоверховних» учнів: Петра, Якова та Іоана. Саме вони висловили бажання бути з Христом до самої Його смерті. І ось, щоб укріпити їх у вірі, зберегти від малодушності та відчаю, Господь являє перед ними чудо з чудес – видимо преображає свою людську плоть, показує всьому світу своє Божественне достоїнство, наскільки люди це зможуть прийняти. 

В момент молитви лице Спасителя засяяло, як сонце, а одежа стала білою немов сніг. У той час з’явились два старозавітні праведники – пророки Мойсей та Ілля, та розмовляли з Ним про майбутні події. Вражений побаченим Петро знову першим викликує : «Господи, добре нам тут бути! Якщо хочеш, зробимо три намети Тобі, Мойсею та Іллі». Як він ще говорив, хмара ясна заслонила їх, і голос із хмари почувсь, що казав: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!». Почувши це Учні попадали долілиць, і полякалися сильно. А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: Уставайте й не бійтесь! (Мф.17:5-7) 

 Глибоке догматичне, богословське та моральне значення Преображення Господнього детально розкривають стихири та тропарі свята. Окрім цього, проповіді або тлумачення свята у Отців та Вчителів Церкви, являють собою безцінну спадщину богослівя. Слово «Преображення» мовою християнського, православного богослів’я означає зміну образу. Тобто, в певний момент Христос об’явив людству славу Свого Божества. Однак, Христос не показує тепер своє Божество, начебто його раніше не було. Все якраз навпаки: раніше Спаситель, з любові до учнів та всього людського роду, вимушений був його приховувати. А тепер, коли побачив, що вони готові до цього – явив їм його наскільки ті змогли це вмістити. Ікона Преображення Господнього Святий Іоан Дамаскін пише : « Не приймаючи того, чим не був, і не перетворюючись у те, чим не був, але явився Своїм учням саме тим, ким був». Саме про це співаємо й в святковому тропарі: «Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки їм можна було.. [..]» 

Ікона свята Преображення Господнього

Тому, сприймаючи свято по-православному, його слід тлумачити не тільки як особисте преображення Спасителя, але й як преображення самих Учнів. Святий Григорій Палама про це пише так: «Вони самі (Апостоли) змінилися, і таким чином побачили зміни (у Христа)». Двічі за час земного життя Спасителя, в його особливо важливі моменти, Бог Отець проголошував світу істину про те, що Ісус Христос - є Його улюбленим Сином, у якому спочиває все Його благовоління. Перший раз це було на річці Йордан, під час хрещення від Іоана Предтечі та Пророка Божого. І ось вдруге відбулось уже тут, на Фаворській горі. Явлення старозавітних пророків свідчить про глибоку онтологічну єдність двох завітів: Старого та Нового. Древні старці-пророки особисто підтверджують Божество Спасителя. 

Святі отці не оминають навіть дрібниці, що ця подія відбулася на горі Фавор, а не на будь-якому іншому рівнинному місці. В давнину було заведено, що всі великі та важливі справи вирішувались тільки на пагорбах, або навіть на горах. Саме там язичники облаштовували свої жертовники, на яких приносили своїм богам криваві жертви, а лідери народу звертались до нього при особливих потребах. Тож, не цураючись і такого звичаю, Господь ще раз підкреслює важливість для людей таїнства духовного преображення та богобачення. Обравши для своєї молитви гору, Спаситель наче ще раз нам показує значення та силу молитви та силу преображення, а Його шлях з Апостолами на високе місце символізує собою кожне щире християнське паломництво. Святитель Григорій Богослов також нагадує нам, що Ісус Христос прийшов у світ для того, щоб знайти та врятувати заблудлу вівцю, яка загубилася десь у горах. Отже, Своїм Преображенням на горі, Спаситель показує, що Він віднайшов усіх нас, колись загублених у скелях, врятував, визволив від влади гріха та диявола, став істинним Пастирем для всього людства. 

Загадана подія відбулася напередодні Страстей Господніх, а точніше – за сорок днів до розп’яття. Таким чином, згідно усіх правил логіки, Преображення повинно було б святкуватися у березні, у відповідності з днем Пасхи. Однак, оскільки в такому випадку цей день завжди випадав би на час Великого посту, і в нас не було б можливості святкувати його урочисто та святково, літургічні святкування було перенесено на 6/19 серпня. Ця дата вибрана зовсім невипадково. Це рівно сорок днів до свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього, котре за своїм богословським змістом відповідає Великій П’ятниці. 

Загальноцерковне свято Преображення Господнього, в його сучасному вигляді, існувало ще з IV століття. Про це свідчать проповіді св.Єфрема Сиріна та Іоана Златоуста, що дійшли до нас. Отже, цілком ймовірно, що коріння свята сягають ще ІІ-ІІІ століття. Також, до нас дійшло слово на Преображення Господне святителя Андрія Критського (635-680), в якому сам термін «Преображення» вживається не тільки у його догматичному значенні, але вже й, як назва самого свята. У VIII ст. нові стихири та піснепіння до свята уклали свв. Іоан Дамаскін та Косма Маюмський. Їх використовують у нашій Церкві до цього часу. 

Сьогодні свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа має кілька назв, при чому деякі з них мають не церковне, а народне коріння. Часто ще й язичницьке. Наприклад – Яблучний Спас. Не дивлячись на те, що дійсно, в десь свята існує древня традиція освячувати в храмі принесені плоди, на нашу думку, слід категорично відмовитись від вживання подібних словосполучень, оскільки віруючими вони сприймаються по-блюзнірськи. Спас – це Спаситель наш Ісус Христос. А Він не буває ні «яблучним», ні «медовим», ні «маковим». Так можуть говорити або язичники, або богохульці. 

Традиція освячувати плоди на Преображення надзвичайно древня. Відомості про це знаходимо ще в 3-му Апостольському правилі. На Сході до цього дня, зазвичай, уже дозрівали злаки та виноград, тому на свято їх приносили до храму для благословення та на знак вдячності Богу за урожай. В тих країнах де не росте виноград, або до цього часу він ще не дозріває, там освячують яблука чи інші плоди. Не можна, також, не помітити тісний символічний зв'язок такого освячення з Євхаристією, де використовується просфора з муки пшениці, та виноградне вино. Деякі богослови вбачають у чині освячення плодів символізм духовного преображення усієї природи Фаворським світлом Божої благодаті. 

Щиро вітаємо усіх читачів з великим двунадесятим святом Преображення Господнього, та бажаю усім нам, у дружній синівській співпраці з Спасителем, перейти від Господнього Преображення до власного обожнення та вічного життя у Христі!

Читати далі...