Показ дописів із міткою проповіді та промови. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою проповіді та промови. Показати всі дописи
субота, 17 січня 2015 р.
Проповідь митрополита Димитрія в неділю 31-шу
вівторок, 2 грудня 2014 р.
Слово Патріарха Філарета на Молитві за Україну
.jpg)
Ваше Блаженство! Ваші Преосвященства! Всечесні отці, дорогі браття і сестри! Слава Ісусу Христу!
Україна, після отримання своєї Незалежності, переживає складні часи. Проти нас звершена агресія з боку братнього російського народу. Агресія від того, хто повинен бути гарантом недоторканості нашої території. І він, замість того, щоб бути гарантом, відібрав від нас тимчасово Крим, а тепер зазіхає на Донбас, і не тільки на Донбас, а й на значну частину України.
Що нам треба робити у ці складні часи? Нам треба звертатись, насамперед, до Бога. До Того Бога, Який сказав, що волосина не падає з голови без Його волі. Якщо волосина не падає без Його волі, то і все, що відбувається, теж відбувається з Його попущення. І ми, дорогі браття і сестри, повинні звертатись насамперед до Нього, щоб Він помилував нас. А гріхів у нас багато, і гріхи наші стали причиною всіх цих скорбот і смертей. Тому нам треба, насамперед, каятись у своїх гріхах, бо найбільшим нашим ворогом є не Росія, а найбільшим ворогом є корупція. Через неї всі біди в Україні. Тому ми повинні виправляти свої гріхи. А Господь Милосердний, Він бачить і віру нашу, і смирення наше, і чує наші молитви, і знає, що ми йдемо шляхом правди. Не ми нападали, а на нас напав ворог. Ми свою ядерну зброю віддали, гарант скориставшись нашою слабкістю, звершив агресію. Скажіть, з ким буде Бог? З правдою чи з неправдою? З правдою! Правда на нашому боці, тому Бог з нами. А де Бог, там перемога.
Подивіться, дорогі браття і сестри, що відбувається в Україні. Створюються батальйони; майже у кожній області свої батальйони, які йдуть на схід. Чого вони туди ідуть? Помирати за свою землю, за свій народ, за свою сім’ю. А Господь сказав, що ніхто немає більше тієї любові, як хто душу свою, тобто життя своє, віддасть за друзів своїх. Дивіться, дорогі браття і сестри, як народ наш український став жертовним, милосердним, віддають останнє для наших воїнів, які захищають нашу свободу і наше життя. Хіба це не виявлення любові до ближніх?
Бачить Господь і гріхи наші, але бачить і нашу любов. І тому дасть нам перемогу, і незабаром дасть нам перемогу, тому що Він Милостивий, а ми просимо Його. І сьогодні по всій Україні, у кожному обласному центрі збираються віруючі, духовенство і моляться до Бога. І ви думаєте, що Господь не почує нашу молитву? Почує, бо Він заради нас зійшов на землю і дав Себе розіп’яти на хресті заради нашого спасіння. То невже Він не послухає нас і не буде Милостивим до нас? Безумовно буде Милостивим, тому ми будемо Його прославляти. Йому слава навіки віків! І слава Україні!
(Слово виголошено після Молитви за Україну - молебна і акафіста до Покрова Божої Матері на Михайлівській площі м. Києва, 30 листопада 2014 року Божого)
понеділок, 1 вересня 2014 р.
Проповідь у неділю митрополита Олександра (Драбинка)
четвер, 10 липня 2014 р.
вівторок, 22 квітня 2014 р.
Вітальне слово митрополита Епіфанія Патріарху
.jpg)
Вітальне слово Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету з нагоди свята Пасхи Христової.
Ваша Святосте, духовний наш наставнику і милостивий Патріарше! Христос Воскрес!
Подію воскресіння Христового ми святкуємо вже майже дві тисячі років. Вона є основою нашої віри. Здавалося б, усі ми знаємо, що це за подія, розуміємо її. Тому, з одного боку, важко говорити щось нове, актуальне чи неповторне, а з іншого боку, коли вдумуємося у цю подію, Господь Сам для нашого обмеженого людського розуму відкриває Божественні глибини богословствування, і ми щоразу усвідомлюємо й осмислюємо наскільки великою, величною і надзвичайною, важкоосяжною для людського розуму, навіть для ангельського, є подія воскресіння – перемоги життя над смертю.
Воскресіння Христове завершує період посту, який цього року у духовному, церковному, суспільному аспектах виявився важким.
Ми провадили духовну боротьбу, а разом з тим переймалися через зовнішню агресію, яку проявила щодо нас Росія. Але нас постійно надихали Ваші слова: «Ми повинні згуртуватися, бо лише в єдності – сила народу. У цій боротьбі переможе український народ».
Ми пишаємося Вашою чіткою позицією щодо буремних подій в Україні на початку цього року, Вашим закликом до світу засудити анексію Криму, Вашими зусиллями щодо подолання розділення Української Церкви, Вашим благословенням на збір коштів для зміцнення української армії… Усе це свідчить про те, що Ви є справжнім пастирем української нації, душею і совістю нашого народу.
Подія Воскресіння Христового вселяє в нас надію на вічне майбутнє життя, особливо в цей час, коли ми бачимо, що помирає багато людей, помирають за волю, кращу долю і свободу української держави. Адже, як говорить Священне Писання, «якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів» (Ін. 12: 24).
Святкуючи радість світлого Христового Воскресіння, віримо, що душі тих героїв, що віддали своє життя у новітній час, у друге пришестя Христове, воскреснуть і увійдуть у радість Господа свого.
На період Великого посту також випали події, коли гілки Українського Православ’я усвідомили необхідність об’єднання. Цю справу повністю підтримує суспільство, що неодноразово, Ваша Святосте, видно було з реакції на Ваші виступи на майдані Незалежності. Ви не тільки благословляли надавати прихисток потребуючому народові у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі кілька разів, а й самі були з народом і на Майдані безпосередньо, та благословляли священнослужителів, які постійно молили і молять Бога за український народ.
У цьому році, напередодні Світлого Христового Воскресіння, після шістнадцятирічної перерви, в черговий раз в житті Української Православної Церкви Київського Патріархату відбулася велика подія – було зварено й освячено святе миро як символ дії благодаті Святого Духа. Воно буде використовуватися при звершенні таїнства Миропомазання, при освяченні храмів та антимінсів.
Ця подія також важлива і через те, що вона підкреслює помісність нашої Церкви, адже, як відомо, не кожна помісна автокефальна православна Церква, незалежна у своєму управлінні, освячує миро. Усі грекомовні Церкви беруть миро від Константинопольського патріарха, визнаючи, таким чином, його певну духовну опіку або зверхність. А ми, Українська Православна Церква Київського Патріархату, самі для себе варимо миро. Тобто ми є самостійною повноцінною самодостатньою Церквою.
Завдяки Вашим постійним молитвам та архіпастирським піклуванням наша Церква міцніє і утверджується. Увесь світ зміг переконатися в тому, що Київський Патріархат – з українським народом.
Тож від усієї повноти Української Православної Церкви Київського Патріархату, Священного Синоду, Синодальних управлінь, єпископату, духовенства, чернецтва, духовних навчальних закладів та вірних нашої Святої Церкви прийміть найщиріші вітання зі світлим святом Воскресіння Христового. Бажаємо Вам миру, любові, терпіння, радості та здоров’я на многії і благії літа. Нехай Воскреслий Господь повсякчас благословляє Ваші труди.
Воістину Воскрес!
Епіфаній,
митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський
21 квітня 2014 р. Володимирський патріарший кафедральний собор
четвер, 2 січня 2014 р.
З роздумів на Новий рік митрополита Антонія
“І ось в цьому році перед нами лежить час, ще цілісний, час, який перед нами розстилається, як снігова рівнина – чиста, не заплямована. Ми можемо вступити в цю рівнину і почати йти твердою стопою віри, тобто безмежної, досконалої довіри до Бога, з надією, що все буде не по-нашому, а по-Божому. І з посильною любов’ю увійдемо в цей рік, зі щирим покаянням, а покаяння – не плач лише за минуле; це – жахання перед руйнуванням, яке ми вчинили у минулому, і різкий поворот лицем до Бога, з тим щоб йти до Нього, як Петро пішов хвилями, поки він дивився тільки в лице Господнє, не звертаючи уваги на розбурхане море.
Підімо із вдячністю, але навчімося дякувати за все, тому що все нам від Бога на спасіння, все – дар, і світле і темне, і гірке і солодке, і скорбота і радість. І далі ідімо так, щоб на землі запанувало Царство Господнє, Царство любові; і першою жертвою для побудови цього Царства повинно бути моє самолюбство. Я маю лягти кістьми на межі цього Царства, в мені мусить померти все те, що йому огидне, і тільки тоді, коли Царство переможе серце кожного з нас, воно почне сяяти і навколо нас.
Заклик Господній нещадно строгий і разом з цим дивовижно світлий. Увійдімо ж у цей Новий рік як Божі діти, щоб будувати Божий світ, щоб прославився Господь і щоб у цьому холодному, гіркому, осиротілому світі оселилася радість Господня. Амінь”.
Митрополит Антоній Сурожський
четвер, 13 червня 2013 р.
Проповідь на свято Вознесіння прот.О. Маланяка
Увазі відвідувачів інтернет-проекту "Помісна Церква" пропонуємо проповідь на свято Вознесіння настоятеля храму святого Миколая (Притиски), митрофорного протоієрея Олега Маланяка, благочинного храмів Подільського, Шевченківського та Оболонського районів м. Києва, кандидата богослів’я, викладача Київської Православної Богословської Академії.
вівторок, 4 червня 2013 р.
Митрополит Михаїл застеріг батьків від алкоголізму. Відео
Власний приклад дорослих у добрих і поганих учинках дітей. На цьому загострив увагу вірних митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл (Зінкевич) під час проповіді, виголошеної на завершення недільної Божественної Літургії у кафедральному соборі Святої Трійці обласного центру.
Оскільки напередодні проходили випускні вечори, владика проілюстрував думку так: «Ви споюєте своїх синів і дочок, гадаючи, що влаштовуєте для них велике свято випускного. Батьки сидять збоку, дітям наливають – і хочуть, щоб не було алкоголізму, щоб не шкодило це їхньому здоров’ю, та бажають щасливого майбутнього своїм дітям. Де логіка вашої віри як християн?» – запитав вірних архієрей.
Подібну поведінку людей владика порівняв із вірою в Ісуса Христа й одночасним ігноруванням Його волі. Засудивши таку позицію, архіпастир попередив про наслідки. «Дитина не збагне: це не можна, а тут наливають; кажуть, що так не правильно, а самі роблять. А дитина хоче бачити приклад, з вас приклад!»
На завершення високопреосвященний закликав: «Якщо ви християни – живіть по-християнськи. Якщо ви бажаєте своїм дітям здоров’я та щастя – пропагуйте їм здоровий спосіб життя своїм прикладом».
Більше інформації про життя єпархії дивіться на сайті pravoslavia.volyn.ua
понеділок, 3 червня 2013 р.
Проповідь в Неділю про самарянку прот.О. Маланяка
Увазі відвідувачів інтернет-проекту "Помісна Церква" пропонуємо проповідь в Неділю про самарянку настоятеля храму святого Миколая (Притиски), митрофорного протоієрея Олега Маланяка, благочинного храмів Подільського, Шевченківського та Оболонського районів м. Києва, кандидата богослів’я, викладача Київської Православної Богословської Академії.
субота, 4 травня 2013 р.
Предстоятель УПЦ звернувся з вітаннями. Відео
Як повідомляє репортер інтернет-проекту "Помісна Церква" з посиланням на офіційний сайт УПЦ, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир (Cабодан) записав пасхальне відеопривітання. Митрополит привітав усіх з великим і радісним святом Пасхи Христової. "Це свято завжди оточений радістю Радіє небо і земля, радіють люди в тому факті, що Христос воскрес із мертвих ..», - Сказав Блаженніший Владика.
Послання Святішого Патріарха Варфоломія на Пасху
† Варфоломій, Милістю Божою Архієпископ Константинопольський та Нового Риму і Вселенський Патріарх До всієї Церкви
Благодать, мир та милість воскреслого Христа у славі!
Улюблені співслужителі та відданні, боголюбні діти нашої Церкви, Христос Воскрес!
Звістка жінок мироносиць учням Христовим про Його Воскресіння була неймовірною. До того ж, слово, сприйняте спочатку як неймовірне — пізніше підтвердилося Істиною. Воскреслий Господь з'являвся Своїм учням декілька разів.
У наш час, для раціоналістів звістка Воскресіння знову ж таки рахується неймовірною. Але не зважаючи на це, ми вірні, не тільки віримо в це, але й торжествуємо Воскресіння, як справді істинний факт. Ми засвідчуємо це своєю самопожертвою, тому що через воскреслого Христа ми перевершуємо смерть і визволяємося від її страху. Наші серця наповнюються радістю, коли ми повторюємо “Христос Воскрес”. Наші святі, що померли згідно природи, продовжують жити поміж нами, відповідаючи на наші прохання. Світ, що слідує смерті, правдивіший, ніж світ, що передує смерті. Христос воскрес і існує поміж нас. Він пообіцяв бути з нами до кінця світу. Він є нашим другом, братом, лікарем, який дарує нам все найкраще.
Благословенний Господь наш, який воскрес із мертвих, подарувавши вічне життя всім людям. О смерть, де твоє жало? Христос воскрес, виявляючи і висміюючи того, хто раніше хвалився без кінця будучи посміховищем. (див. Канон св. Іоанна Дамаскина, гл. 4, 9-та пісня) Все наповнене світлом і наші серця переповнені безкінечною радістю.
Звістка жінок мироносиць учням Христовим про Його Воскресіння була неймовірною. До того ж, слово, сприйняте спочатку як неймовірне — пізніше підтвердилося Істиною. Воскреслий Господь з'являвся Своїм учням декілька разів.
У наш час, для раціоналістів звістка Воскресіння знову ж таки рахується неймовірною. Але не зважаючи на це, ми вірні, не тільки віримо в це, але й торжествуємо Воскресіння, як справді істинний факт. Ми засвідчуємо це своєю самопожертвою, тому що через воскреслого Христа ми перевершуємо смерть і визволяємося від її страху. Наші серця наповнюються радістю, коли ми повторюємо “Христос Воскрес”. Наші святі, що померли згідно природи, продовжують жити поміж нами, відповідаючи на наші прохання. Світ, що слідує смерті, правдивіший, ніж світ, що передує смерті. Христос воскрес і існує поміж нас. Він пообіцяв бути з нами до кінця світу. Він є нашим другом, братом, лікарем, який дарує нам все найкраще.
Благословенний Господь наш, який воскрес із мертвих, подарувавши вічне життя всім людям. О смерть, де твоє жало? Христос воскрес, виявляючи і висміюючи того, хто раніше хвалився без кінця будучи посміховищем. (див. Канон св. Іоанна Дамаскина, гл. 4, 9-та пісня) Все наповнене світлом і наші серця переповнені безкінечною радістю.
 |
| Послання Святішого Патріарха Варфоломія на Пасху |
Більше ніж радістю, вони наповнені силою. Той, хто вірить у воскресіння, не боїться смерті, а хто не боїться смерті, той духовно неподатливий і непохитний так сильно, як те, що може бути найбільшою загрозою для більшості і для невіруючих, є маленьким значенням для християнина., так як це є вхід у саме життя. Віруючий християнин живе воскресінням навіть ще перед природною смертю.
Наслідком Воскресіння є преображення світу. Воно надихає душу. А натхненна душа приваблює інші душі до свого шляху, коли ці душі піднесенні справжньою радістю безсмертя. Христове Воскресіння і наше особисте воскресіння не є теоретичною істиною. Вони є догмою віри. Вони є фізичною реальністю. Вони є сила, що перемагає світ незважаючи на дуже великі гоніння проти них. “А оце перемога, що світ перемогла, віра наша.” ( І Ін. 5:4) у Його Воскресінні. Через Воскресіння людство покликане благодаттю до божества. Через перемогу світла Воскресіння над нечистими пристрастями, божественне божевілля та дивна любов, що перевершують людські межі, утворюються у наших душах.
Отже, Христос Воскрес! Наші серця наповненні світлом та радістю Воскресіння. Ми наближаємось до Воскреслого Господа з достовірністю і простотою. Так як пророк Давид говорить, що наш Бог, Який доглядає за нашими серцями з небес, “серцем скорботним і смиренним не погордує.” (Пс. 50:19)
Воскресіння це наша сила, надія, радість і насолода. Через Воскресіння, ми перевершуємо біль і печаль за всі злодіяння цього звичайного, світського життя. Воскресіння це Божа відповідь на безпорадність пораненого людства перед стражданнями світського людства.
Ми не піддаємося труднощам та домаганням сучасного світу. Зібрання наляканих учнів Господа у верхній кімнаті в Єрусалимі підбадьорує нас. Ми не боїмося, тому що, ми любимо кожного, так як Він полюбив нас і віддав Своє життя за нас. Таємно і невидимо, Господь супроводжує нас. Нам лиш потрібно мати — і ми справді маємо — любов. Бо через любов ми розуміємо силу Таїнства, ми розуміємо саме таїнство.
Коли інші вагаються, “накопичуючи свої діла у товстих пучках” (вечірня Блудного Сина), то ми хвалимось. Якщо ми не “переможемо висівку наших [грішних і пристрасних] дій вітром Його милосердя на тоці покаяння”, то Воскреслий Господь є Любов, яка розвіює всі види темряви та страху, що оточують нас, входячи у наші серця та наш світ, навіть коли двері зачиненні. Він “залишається з нами” назавжди через хрест любові. Його покликання — це мир і він дарує нам Свій мир. Могутні цього світу заручаються і обіцяють мир, але ніколи не можуть його реалізувати чи створити. А сила Божественної Любові, Миру та Премудрості залишаються поверх людської паніки. Це не можна побачити на горизонті реальності чи поверхневості переконання людини. Навпаки, це є серце людства, центр життя, Господь життя і смерті. Це є Істина.
Незаперечна перевага Сили невидимо контролює панування та всім керує, особливо коли “розум багатьох перебуває у темряві.”
Під час постійних розривів у цілому світі, надія всіх віків, Премудрість Божа, це присутність рішення та балансу. У часи розпаду та очікуваної смерті, ми маємо суть Воскресіння та силу нашої переконаності у Христі.
Мир, що походить від Нього, хто смертю смерть переміг через Його самоопорожнення, разом із радістю любові, береться і зціляється наше сучасне людство, яке зітхає і мучиться так як усе створіння, що стогне і скаржиться з нами, які “чекають синівства та відкуплення”, а також “волю слави Божих дітей”. (Рим. 8:20-23)
Воістину Господь Воскрес, дорогі отці, брати і сестри!
Свята Пасха 2013 р. Б.
† Варфоломій Константинопольський
Ваш палкий молільник перед Богом
Наслідком Воскресіння є преображення світу. Воно надихає душу. А натхненна душа приваблює інші душі до свого шляху, коли ці душі піднесенні справжньою радістю безсмертя. Христове Воскресіння і наше особисте воскресіння не є теоретичною істиною. Вони є догмою віри. Вони є фізичною реальністю. Вони є сила, що перемагає світ незважаючи на дуже великі гоніння проти них. “А оце перемога, що світ перемогла, віра наша.” ( І Ін. 5:4) у Його Воскресінні. Через Воскресіння людство покликане благодаттю до божества. Через перемогу світла Воскресіння над нечистими пристрастями, божественне божевілля та дивна любов, що перевершують людські межі, утворюються у наших душах.
Отже, Христос Воскрес! Наші серця наповненні світлом та радістю Воскресіння. Ми наближаємось до Воскреслого Господа з достовірністю і простотою. Так як пророк Давид говорить, що наш Бог, Який доглядає за нашими серцями з небес, “серцем скорботним і смиренним не погордує.” (Пс. 50:19)
Воскресіння це наша сила, надія, радість і насолода. Через Воскресіння, ми перевершуємо біль і печаль за всі злодіяння цього звичайного, світського життя. Воскресіння це Божа відповідь на безпорадність пораненого людства перед стражданнями світського людства.
Ми не піддаємося труднощам та домаганням сучасного світу. Зібрання наляканих учнів Господа у верхній кімнаті в Єрусалимі підбадьорує нас. Ми не боїмося, тому що, ми любимо кожного, так як Він полюбив нас і віддав Своє життя за нас. Таємно і невидимо, Господь супроводжує нас. Нам лиш потрібно мати — і ми справді маємо — любов. Бо через любов ми розуміємо силу Таїнства, ми розуміємо саме таїнство.
Коли інші вагаються, “накопичуючи свої діла у товстих пучках” (вечірня Блудного Сина), то ми хвалимось. Якщо ми не “переможемо висівку наших [грішних і пристрасних] дій вітром Його милосердя на тоці покаяння”, то Воскреслий Господь є Любов, яка розвіює всі види темряви та страху, що оточують нас, входячи у наші серця та наш світ, навіть коли двері зачиненні. Він “залишається з нами” назавжди через хрест любові. Його покликання — це мир і він дарує нам Свій мир. Могутні цього світу заручаються і обіцяють мир, але ніколи не можуть його реалізувати чи створити. А сила Божественної Любові, Миру та Премудрості залишаються поверх людської паніки. Це не можна побачити на горизонті реальності чи поверхневості переконання людини. Навпаки, це є серце людства, центр життя, Господь життя і смерті. Це є Істина.
Незаперечна перевага Сили невидимо контролює панування та всім керує, особливо коли “розум багатьох перебуває у темряві.”
Під час постійних розривів у цілому світі, надія всіх віків, Премудрість Божа, це присутність рішення та балансу. У часи розпаду та очікуваної смерті, ми маємо суть Воскресіння та силу нашої переконаності у Христі.
Мир, що походить від Нього, хто смертю смерть переміг через Його самоопорожнення, разом із радістю любові, береться і зціляється наше сучасне людство, яке зітхає і мучиться так як усе створіння, що стогне і скаржиться з нами, які “чекають синівства та відкуплення”, а також “волю слави Божих дітей”. (Рим. 8:20-23)
Воістину Господь Воскрес, дорогі отці, брати і сестри!
Свята Пасха 2013 р. Б.
† Варфоломій Константинопольський
Ваш палкий молільник перед Богом
середа, 1 травня 2013 р.
Причина загнаності сучасної людини в нестачі молитви
Патріарх Московський і всієї Русі Кирил заявив про те, що багато проблем у житті сучасної людини, такі як постійна суєта, занепокоєння, стан загнаності походять від того, що люди не готові знайти навіть декількох хвилин на день для молитовного спілкування з Богом. «Духовне життя - це не хобі, не розвага, на яку у нас може вистачати або не вистачати часу. Це підстава, на якій ми будуємо все інше», - сказав Патріарх Кирил у своєму інтерв`ю в спеціальному випуску журналу «Фома» «Москва Пасхальна».
За словами Предстоятеля Московського Патріархату, коли людина проводить своє життя в метушні, поспішає скрізь встигнути, не завжди розуміючи навіщо, і в результаті не встигає зробити нічого по-справжньому важливого - вона дуже втомлюється. «Зайнятість, або, вірніше, загнаність сучасної людини походить від того, що вона мало молиться», - додав він.
За словами Предстоятеля Московського Патріархату, коли людина проводить своє життя в метушні, поспішає скрізь встигнути, не завжди розуміючи навіщо, і в результаті не встигає зробити нічого по-справжньому важливого - вона дуже втомлюється. «Зайнятість, або, вірніше, загнаність сучасної людини походить від того, що вона мало молиться», - додав він.
Патріарх Кирил зазначив, що протягом дня завжди можна знайти хвилину на те, щоб з молитвою звернутись до Бога, подякувати за те, що ви зустріли хорошого і доброго за день, попросити допомоги для себе і для інших людей.
 |
| Причина загнаності сучасної людини в нестачі молитви |
«Якщо ми починаємо наш день з молитви, ми закладаємо фундамент, на якому у нас все буде збудовано в належному порядку, і, як сказано у Святому Письмі про благочестиву людину, в усьому, що вона чинить, встигне (Пс 1:3)», - підкреслив Патріарх.
«Тому так важлива церковна традиція молитовного правила. Важливо хоча б п`ять хвилин на день приділяти молитві, кожен день, не пропускаючи, - і ви побачите, як почне змінюватися ваше життя. Чим більше часу ви будете приділяти молитві, тим більше часу у вас буде залишатися на все інше. Це може здатися несподіваним, але це досвід дуже багатьох людей», - зауважив він.
Патріарх Кирил з жалем зазначив, що коли людина вибирає помилковий шлях у своєму житті, в глибині її душі віна постійно відчуває занепокоєння, а спроби якось заглушити сигнал своєї совісті роблять тільки гірше.
«Слово Боже говорить, що поки ми перебуваємо в лукавстві, нам не буде спокою. Але ми можемо виправити своє життя - не самі, а з допомогою Божою, вийти на вірний шлях. Радість і мир у душі приходять тоді, коли ми покладаємо нашу надію на Бога і творимо Його волю», - сказав Патріарх Кирил.
«Тому так важлива церковна традиція молитовного правила. Важливо хоча б п`ять хвилин на день приділяти молитві, кожен день, не пропускаючи, - і ви побачите, як почне змінюватися ваше життя. Чим більше часу ви будете приділяти молитві, тим більше часу у вас буде залишатися на все інше. Це може здатися несподіваним, але це досвід дуже багатьох людей», - зауважив він.
Патріарх Кирил з жалем зазначив, що коли людина вибирає помилковий шлях у своєму житті, в глибині її душі віна постійно відчуває занепокоєння, а спроби якось заглушити сигнал своєї совісті роблять тільки гірше.
«Слово Боже говорить, що поки ми перебуваємо в лукавстві, нам не буде спокою. Але ми можемо виправити своє життя - не самі, а з допомогою Божою, вийти на вірний шлях. Радість і мир у душі приходять тоді, коли ми покладаємо нашу надію на Бога і творимо Його волю», - сказав Патріарх Кирил.
неділя, 28 квітня 2013 р.
Вербна неділя. Вхід Господній в Єрусалим
Ми вступаємо сьогодні в страсні дні Господні, в час, коли згустилася темрява і коли піднімається зоря нового світла, зоря вічності, зрозуміла лише тим, хто разом з Христом вступає в цю пітьму. Це – темрява і напівморок, де змішалася правда й неправда, де змішалося все, що лише може бути змішане: Вхід Господній в Єрусалим, такий урочистий, сповнений такої слави, водночас весь побудований на страшному непорозумінні.
Жителі єрусалимські зустрічають Спасителя Христа урочисто і радісно, тому що чекають, що він звільнить Свій народ від політичного гніту; і коли з’ясується, що Спаситель прийшов звільнити людей і весь світ від гріха, від неправди, від відсутності любові, від ненависті, тоді від нього відвернуться з гіркотою, розчарованістю, і ті, хто так урочисто його зустрічав, перетворяться на ворогів. І протягом всього тижня, весь час темрява, сутінки чергуються з проблисками світла…
І ми повинні вступити в ці сутінки. Ми повинні не лише з Христом, але разом з усіма тими, хто тоді Його оточував, ввійти в ці дні і знайти своє справжнє місце в цій пітьмі і цих сутінках… Крок за кроком ми можемо слідкувати за тим, що відбувається з Спасителем Христом; але одночасно ми повинні поставити собі запитання: де ми стоїмо, де стою я, особисто? Що в мене спільного з Пречистою Дівою Богородицею, Яка бачить, як Її Син йде на погибель, як згущується навколо Нього ненависть, як кільце оточує Його; як страх і боягузтво, ненависть і неправда поступово готують Йому смерть?
Жителі єрусалимські зустрічають Спасителя Христа урочисто і радісно, тому що чекають, що він звільнить Свій народ від політичного гніту; і коли з’ясується, що Спаситель прийшов звільнити людей і весь світ від гріха, від неправди, від відсутності любові, від ненависті, тоді від нього відвернуться з гіркотою, розчарованістю, і ті, хто так урочисто його зустрічав, перетворяться на ворогів. І протягом всього тижня, весь час темрява, сутінки чергуються з проблисками світла…
І ми повинні вступити в ці сутінки. Ми повинні не лише з Христом, але разом з усіма тими, хто тоді Його оточував, ввійти в ці дні і знайти своє справжнє місце в цій пітьмі і цих сутінках… Крок за кроком ми можемо слідкувати за тим, що відбувається з Спасителем Христом; але одночасно ми повинні поставити собі запитання: де ми стоїмо, де стою я, особисто? Що в мене спільного з Пречистою Дівою Богородицею, Яка бачить, як Її Син йде на погибель, як згущується навколо Нього ненависть, як кільце оточує Його; як страх і боягузтво, ненависть і неправда поступово готують Йому смерть?
І як нам не зрозуміти, що може переживати Божа Мати перед лицем зради Іуди, відречення Петра, втечі учнів, неправдивих свідчень на Сина Її, суда неправедного, осміяння, побиття – і накінець, хресної смерті Спасителя Христа? Як ми на все це відкликаємося? Коли ми почули про це в святому Євангелії, коли ми чули звістку про це в церковній молитві і пісні – з чим виходимо ми з храму?
 |
| Вербна неділя. Вхід Господній в Єрусалим |
Більшість з нас йде забутися, відпочити душею, віддихнути тілом, готуючись до наступної служби, або й зовсім ми йдемо в світське життя. А страсний тиждень триває з дня в день, з часу в час, з миттєвості в миттєвість, – немає йому перерви, він, як вогненна ріка, тече, палючим вогнем спалюючи все; одне згорить, і нічого від нього не залишиться, крім попелу і ганебної згадки, а інше встоїть, як золото і срібло… Де ми будемо тоді? Як переживемо ці дні? З чим вийдемо ми кожен раз з храму, і з чим зустрінемо світле Христове воскресіння?
Воно – провісник нашої зустрічі в кінці часів, нашої зустрічі після нашої смерті, з Христом, Який нас возлюбив до хреста і Який нам поставив запитання: А ти – чи відізвався на все, що тобі було дано знати про Божественну любов, втілену, розіп’яту, воскреслу? Поставимо собі запитання про те, на кого з апостолів ми можемо бути схожі? Чи на Фому, який говорив своїм апостолам: Підемо з Ним і помремо з Ним, якщо потрібно?.. На Петра, який через страх відрікся від Нього тричі? На Іуду, який Його зрадив?
Де ми знаходимося в цьому людському натовпі? Хто ми? Поставимо собі це запитання кожен раз, коли ми йдемо з богослужіння, кожен раз, коли ми будемо на нього приходити; і тоді, можливо, щось прокинеться в нашій душі, щось ворухнеться. Можливо, тоді ця Страсна неділя стане і для нас, як в минулому для багатьох вона ставала, початком: початком нового розуміня, нових переживань і нового життя. Амінь
Воно – провісник нашої зустрічі в кінці часів, нашої зустрічі після нашої смерті, з Христом, Який нас возлюбив до хреста і Який нам поставив запитання: А ти – чи відізвався на все, що тобі було дано знати про Божественну любов, втілену, розіп’яту, воскреслу? Поставимо собі запитання про те, на кого з апостолів ми можемо бути схожі? Чи на Фому, який говорив своїм апостолам: Підемо з Ним і помремо з Ним, якщо потрібно?.. На Петра, який через страх відрікся від Нього тричі? На Іуду, який Його зрадив?
Де ми знаходимося в цьому людському натовпі? Хто ми? Поставимо собі це запитання кожен раз, коли ми йдемо з богослужіння, кожен раз, коли ми будемо на нього приходити; і тоді, можливо, щось прокинеться в нашій душі, щось ворухнеться. Можливо, тоді ця Страсна неділя стане і для нас, як в минулому для багатьох вона ставала, початком: початком нового розуміня, нових переживань і нового життя. Амінь
субота, 20 квітня 2013 р.
Митрополит Димитрій: Найбільший дар Бога – свобода
18 квітня, митрополит Львівський і Сокальський УПЦ КП Димитрій (Рудюк) зустрічався зі студентами та викладачами Львівського інституту банківської справи УБС НБУ. Темою зустрічі були «Духовні інвестиції». Про це повідомляє прес-служба Львівської міської ради.
На початку зустрічі Владика Димитрій звернувся до присутніх із вступним словом, в якому розкрив питання співвідношення духовного і матеріального в житті людини.
Зокрема, митрополит торкнувся важливого питання причин економічної кризи, яка вже кілька років вражає світову економіку.
«Коли говорять про кризу, то мають на увазі , перш за все, кризу фінансову, економічну. А над причинами її виникнення не задумуються, - наголосив владика. - Судом Божим – називав подібні кризи, ще у 50-ті роки XX століття, православний сербський святитель Миколай Сербський. Отже, були певні помилки, порушення духовних законів, які призвели до цієї кризи. І якщо їх не виправити, то жодні економічні моделі не спрацюють».
Неправильне ставлення людини до життя коріниться в невірному розумінні самої людини. Економіка розглядає людину, як матеріальний об’єкт виробництва або споживання, і повністю ігнорує її духовну природу. А це, у свою чергу, порушує гармонію в людстві та створює різноманітні колапси.
«Людина, як істота духовна, на перше місце повинна ставити духовні цінності, а не матеріальні. На превеликий жаль, сьогоднішній світ є споживацьким. Людина перебуває у цьому круговороті подій, і ті явища і події, які відбуваються навколо неї, відводять людину від цих духовних цінностей і орієнтирів і намагаються кинути в це саме суспільство, яке тільки постійно споживає», - наголосив митрополит.
|
| Митрополит Димитрій: Найбільший дар Бога – свобода |
Владика Димитрій пояснив студентам, що духовність та справжній успіх у житті тісно пов’язаний із відповідальністю. «Існує таке поняття, вдумайтесь в це… «Духовність як відповідальність». Коли людина духовна, вона більш відповідальна. Як оцінює народ владу чи інші суспільні інституції? - Як би вони були чесними, і мали совість, то вони б не крали. Ось все це дуже чітко входить в ці рамки: духовність як відповідальність».
Саме у бездуховність та безвідповідальність вростає коріннями повсюдна «халтура». «Сучасний церковний публіцист ігумен Євменій говорить, що перша ознака безвідповідальності, як не дивно, - це професійна халтура…Коли людина начебто працює і не працює, тобто, є безвідповідальна… не тільки на роботі, але і в стосунках з друзями, в сім’ї, в навчанні…»
Митрополит помітив, що поміж сучасної молоді поширений психологічний злам – від максималізму до нігілізму. Коли молода людина терпить якусь поразку в житті, то завжди хоче знайти когось винного у цьому. «Життєві обставини, й справді, складаються по-різному, але хочу вам сказати, що молода людина, яка багато працює, досягає великого успіху. Дуже важливо, особливо в молоді роки, багато працювати», - говорить владика Димитрій.
Оскільки митрополит зустрічався зі студентами банківського вузу, то не міг оминути й теми грошей.
Владика Димитрій звертає увагу на те, що Ісус Христос не боявся згадувати за гроші, зокрема у своїх притчах про загублену драхму, таланти (грошова одиниця того часу,- прим.) тощо.
«Як же насправді Бог і Церква дивляться на гроші? - Відповідь буде така: нейтрально, як нейтральними є самі гроші», - відповідає митрополит. - У суспільстві грошова система виникла дуже давно, як певний еталон розрахунку за працю, послуги і товар. Через гроші встановлена навіть певна справедливість. Преподобний Макарій Оптинський говорив, що гроші в житті людини повинні відігравати нейтральну роль. Дуже складно в суспільстві обійтися без них, але гірше, коли наші статки переростають в пристрасть».
Ось тут владика і згадав про відомі слова Ісуса Христа, що «легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому увійти в Царство Боже», а в другому випадку Христос говорить - «Де будуть скарби Ваші, там буде і серце ваше».
«Якщо не вміємо правильно розпоряджатися грошима або багатством, тоді ми подібні до того, кому важче за верблюда пролізти крізь «вушко голки». Маємо тривожне і сповнене страхів життя у цьому світі, і в той же час втрачаємо вічність з Богом, - говорить владика. - Зверніть увагу на слова Христа. Скарби – це речі земні, матеріальні, але, якщо ми до них дуже звикаємо, їх безмірно набуваємо, в них закохуємося, то очевидно в нас відбувається переосмислення і духовні речі відходять на задній план. Звідси ми не даємо собі ради, адже в нашому духовному житті вже відбулася катастрофа».
Митрополит закликав молодих людей до відповідальності перед батьками, які вкладають у студентів іноді останнє, що мають, щоб поставити їх «на ноги». «Напевне немає батьків, які б не сказали, що їхній син чи донька є найкращими. Вони надіються, що їхні діти будуть працювати у великому банку, величезному, майже світовому, управляти ним. Але чи ми віддаємо те, що в нас вкладають батьки? А від цього залежить, між іншим, наш погляд і на майбутню сім’ю», - говорить владика Димитрій.
Не міг оминути духовний пастир важливого для молоді питання одруження і вінчання:
«На Західній Україні майже кожна сім’я, яка створюється, бере шлюб. Батьки також інвестують у це торжество. Інколи можна бачити біля кафедрального собору по кілька пар в день. Але коли ви дивитесь на це все, то в глибині душі прекрасно усвідомлюєте, що статистика страшна, бо розлучень дуже багато. Важко у це повірити… Не зійшлися характерами, причиною розлучення стала подружня зрада…».
Хоча зовнішніх причин руйнації сімей багато, владика відзначає, що корінь у них один:
«Причина більшості розлучень одна – егоїзм. Коли немає “Ми”, а є лише “Я”. А диявол саме на це і спрямовує вістря боротьби. От, коли ви чуєте настанови: «Зроби із себе “Я”», «стань незалежним». Це бісівські установки, бо коли існує тільки “Я”, а вже не “Ми” – це кінець. Ось, власне, причина оцих сімейних розладів – це коли один одному не можуть поступитися. Є певна ієрархія цінностей в сім’ї, але в будь-якому випадку вони є одне. Немає два окремих “я”, є тільки “ми”».
Студенти поцікавилися, як владика прийшов до віри в Бога та наважився стати монахом.
Владика Димитрій розповів, що покликання до священнослужіння відчув не відразу. З дитячих років був навчений певним релігійним постулатам. Але навчаючись на історичному факультеті Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченка постійно відвідував храм і звик бути з Церквою. Ось це і допомогло йому обрати життєву дорогу.
«Мої ровесники мені по-доброму заздрили, аргументуючи це тим, що я бачив перед собою життєву мету – стати священнослужителем. І, дійсно, я цим жив. Протягом п’яти років навчання я розумів, що закінчу університет і все-таки піду служити Церкві, Богові і людям», - пригадує митрополит.
Щодо монашого служіння, владика відзначив, що у наш час «на чернецтво дивляться так: людина егоїстично налаштована, не терпить біля себе когось іншого, от стане монахом, буде одинока і цього буде достатньо».
Митрополит відзначає, що проблема самотності нерідко трапляється навіть в сім’ях. «Коли людина повертається з роботи, вона нерідко почуває себе одинокою, коли навколо може бути троє дітей, чоловік, або дружина. Це є проблемою нинішнього віку, і проблемою людей, які виросли поруч з цим інструментом (вказує на комп’ютер). Коли вони з ранку до вечора спілкуються між собою через комп’ютер і дізнаються про щось тільки в Інтернеті, то потреба в спілкуванні віч-на-віч відпадає сама по собі. Більше того, спілкування за допомогою електронних засобів відволікає нас від живого спілкування».
Митрополит Димитрій запевнив присутніх, «що прожив би життя так само і починав би його нічого не міняючи».
«Хоча, повірте мені, цей хрест нести не так і легко, особливо зараз. Адже керувати людьми є мистецтвом із мистецтв. Аудиторії бувають різними, а, по-друге, архієрей зранку до вечора тільки те і робить, що вислуховує скарги то священика на парафіян, то парафіян на священика», - розкрив таємницю архієрейських буднів митрополит.
Студенти попросили владику описати духовний стан молоді, зокрема на Львівщині.
Митрополит відзначив, що вчення Ісуса Христа спрямоване до людини, незалежно від її віку, і має, серед іншого, запоруку довгого життя.
«Наприклад, Антоній Великий у віці 20 років пішов у пустелю. А коли повернувся в своє місто, уже в старому віці, аж через 40 років, то люди впізнали його, яким він пішов від них. Святий Антоній не надто змінився тілом, тому що жив духом, споживав лише таку кількість їжі, яка була йому необхідною для підтримання життєдіяльності. Це один із багатьох яскравих прикладів, який показує, що тривалість життя також пов’язана із духовністю, із подвижництвом та помірним споживанням їжі. Через це завжди будете молодими...», - розповів владика
Митрополит зазначив, що дуже важливо не наробити помилок на початках життя. Найбільшою помилкою, переконаний він, є розпад сім’ї, який тягне за собою низку інших проблем.
«Людина, яка відірвалася від Бога, котиться вниз. Не обов’язково облачатися в такі одежі, як я, щоб жити духовно. Ви знаєте, який найбільший дар? – Не Любов! Найбільший дар – це Свобода. Бог нас створив вільними вибирати між добром і злом. Господь хотів, щоби людина його пізнала через свободу. Це є аксіомою богослов’я і християнського вчення», - відзначив владика Димитрій.
Декотрі студенти відзначили певний парадокс у розвитку країн, зокрема України та США. Український народ вважають високодуховною нацією, але по рівню життя ми далеко відстаємо від США. Чому духовність не допомагає нам вийти з кризи?
Владика Димитрій, пояснив, що «коли людина високодуховна, вона більше дивиться на небо, а не на землю, а від життя бере рівно стільки, скільки потрібно їй для життя».
«З Україною наступна ситуація: тут переплелося багато трагічного. З матеріальної точки зору українців витворило село, земля, на якій вони працювали. Але свого часу українців зігнали із цієї землі (колективізація, війни, репресії, депортації, голодомор тощо). Це була духовно-економічна катастрофа. Якщо б не було радянського періоду, я вважаю, що на сьогоднішній день Україна була б потужною аграрною, високорозвинутою державою і годувала б увесь світ», - відповів духовний пастир.
Ректор Львівського інституту банківської справи УБС НБУ, кандидат економічних наук, доцент Микола Вознюк щиро подякував Митрополиту Димитрію за лекцію та спілкування із студентами.
«Кожен з вас уже в думках переконаний в чомусь, кожен співставляє думки митрополита із особистими. Я переконаний, що врожай буде позитивним, адже він спрямований на добро. Дуже дякую, Ваше Високопреосвященство, що Ви знайшли можливість завітати до нас, що дуже приємно. Раді були Вас бачити, слухати і переконаний, що в майбутньому ми житимемо за принципами, про які Ви нам сьогодні говорили», - сказав ректор вузу.
Євген Бойко // galinfo.com.ua
понеділок, 15 квітня 2013 р.
Розумний, дотепний, симпатичний і водночас біснуватий...
.jpg)
14 квітня, в неділю 4-у Великого посту, преподобного Іоанна Лествичника, Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Літургію в Богородице-Різдвяному монастирі в Москві. Після закінчення богослужіння Святіший Владика звернувся до віруючих із проповіддю.
Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Всечесна матушко Вікторино! Дорогі отці, браття й сестри! Усіх вас сердечно вітаю й поздоровляю з четвертою неділею Великого посту, присвяченою пам`яті святого преподобного Іоанна Лествичника. Радію, що цього дня ми звершили Божественну літургію в Богородице-Різдвяному ставропігійному монастирі міста Москви, і під час цієї Літургії дві хіротонії — в єпископа і в ієрея.
Євангельське читання, яке належить прочитувати за Літургією в четверту неділю Великого посту, містить у собі оповідання про зцілення біснуватого (Мк. 9:17-31). З одного боку, оповідання радісне, тому що все закінчується зціленням. Але, з іншого боку, оповідання драматичне — про те, як батько, нещасний батько, убитий горем, бо його син страждав на страшну хворобу — одержимість злим духом, — прийшов до Спасителя з проханням про зцілення.
З Євангелія відомо, що спершу він звертався з цим проханням до учнів, тому що в той час Спасителя серед них не було. Він був на Фаворі разом із Петром, Іаковом та Іоанном, а всі інші залишалися внизу. І от до них підійшов якийсь мешканець Галілеї з проханням зцілити свого сина, який страждав на тяжку хворобу. Дух злоби кидав його, він бився об каміння і тілом, і головою, він втрачав свідомість, він кричав, він дійсно став несамовитим, він був, висловлюючись нашою сучасною мовою, людиною, нездатною до життя в соціумі, до спілкування з іншими. Звичайно, серце батька обливалося кров`ю, і він звернувся до учнів — до тих самих, кому Господь, направляючи на проповідь, дав силу виганяти бісів (див. Мф. 10:8). Але учні не змогли вигнати біса, і тоді, як до останньої надії, батько звертається до Господа і Спасителя, коли Той зійшов з Фавора, і каже Йому: «Учні Твої не змогли зробити цього — прошу Тебе, зціли сина мого». І Господь висуває тільки одну умову — повірити, що Він може це зробити. Коли нещасний батько каже: «Вірю, Господи, допоможи моїй зневірі», — отже, ця зневіра певною мірою ще залишалася в тайниках душі. Напевно, важко було уявити батькові, що його син зцілиться вмить. Але він просить Господа, щоб Той допоміг йому подолати зневіру, і тоді Господь зцілює нещасного.
Ваші Високопреосвященства й Преосвященства! Всечесна матушко Вікторино! Дорогі отці, браття й сестри! Усіх вас сердечно вітаю й поздоровляю з четвертою неділею Великого посту, присвяченою пам`яті святого преподобного Іоанна Лествичника. Радію, що цього дня ми звершили Божественну літургію в Богородице-Різдвяному ставропігійному монастирі міста Москви, і під час цієї Літургії дві хіротонії — в єпископа і в ієрея.
Євангельське читання, яке належить прочитувати за Літургією в четверту неділю Великого посту, містить у собі оповідання про зцілення біснуватого (Мк. 9:17-31). З одного боку, оповідання радісне, тому що все закінчується зціленням. Але, з іншого боку, оповідання драматичне — про те, як батько, нещасний батько, убитий горем, бо його син страждав на страшну хворобу — одержимість злим духом, — прийшов до Спасителя з проханням про зцілення.
З Євангелія відомо, що спершу він звертався з цим проханням до учнів, тому що в той час Спасителя серед них не було. Він був на Фаворі разом із Петром, Іаковом та Іоанном, а всі інші залишалися внизу. І от до них підійшов якийсь мешканець Галілеї з проханням зцілити свого сина, який страждав на тяжку хворобу. Дух злоби кидав його, він бився об каміння і тілом, і головою, він втрачав свідомість, він кричав, він дійсно став несамовитим, він був, висловлюючись нашою сучасною мовою, людиною, нездатною до життя в соціумі, до спілкування з іншими. Звичайно, серце батька обливалося кров`ю, і він звернувся до учнів — до тих самих, кому Господь, направляючи на проповідь, дав силу виганяти бісів (див. Мф. 10:8). Але учні не змогли вигнати біса, і тоді, як до останньої надії, батько звертається до Господа і Спасителя, коли Той зійшов з Фавора, і каже Йому: «Учні Твої не змогли зробити цього — прошу Тебе, зціли сина мого». І Господь висуває тільки одну умову — повірити, що Він може це зробити. Коли нещасний батько каже: «Вірю, Господи, допоможи моїй зневірі», — отже, ця зневіра певною мірою ще залишалася в тайниках душі. Напевно, важко було уявити батькові, що його син зцілиться вмить. Але він просить Господа, щоб Той допоміг йому подолати зневіру, і тоді Господь зцілює нещасного.
 |
| Можна бути розумним, дотепним, симпатичним і водночас біснуватим |
Залишившись наодинці з апостолами та відповідаючи на запитання, чому ж вони не змогли зцілити біснуватого, Господь докоряє їм у тому, що й вони не мали достатньо віри. А апостоли ж отримали силу виганяти бісів! Напевно, зіткнувшись віч-на-віч з біснуватим юнаком, вони злякалися злої сили, яка так тотально панувала над особистістю, над природою нещасного, і десь в глибині душі подумали: «Ну як ми можемо це зцілити?» Можливо, і сказали щось, а нічого не вийшло. Тому Господь і говорить, звертаючись до учнів: «Рід же цій, — тобто диявольський рід, — виганяється тільки молитвою і постом». Напевно, через ці слова ми й читаємо це Євангеліє у четверту неділю поста.
Що ж таке біснування? У тій крайній формі, яка представлена в євангельському оповіданні, — це, звичайно, повне, безмежне панування темної сили над духовною і фізичною природою людини. І думки, і почуття, і рухи — усе в руках цієї сили, яка, за своєю природою не маючи здатності принести користь, завдає не просто шкоди, але ввергає життя в повний кошмар. Власне кажучи, це вже не людське життя. У ньому немає нічого людського, а тільки біль, страждання, скорбота, гнів, тому що над людиною панує злий дух. Звичайно, це крайня форма біснування, але сила зла дійсно здатна робити реальний вплив на людей.
Щоразу, коли ми, піддаючись спокусам, свідомо впадаємо у гріхи, ми стаємо певною мірою біснуватими. Частина нашої волі, нашого розуму і наших почуттів окупуються злою силою настільки, що навіть наші релігійні переконання, наша віра, наше знання Святого Письма не утримують нас від вчинення гріха — гріх панує над нами.
На щастя, дуже часто після цього приходить розкаяння. Людина кається перед Господом у своїх думках і вчинках, і навіть у саму мить вчинення гріха в глибині душі усвідомлює, що вчиняє за диявольською волею, що порушує волю Божу. Тому тимчасові біснування наші, — а кожен проходив і проходить через те, про що зараз йдеться, — змінюються присутністю Божої благодаті, яка подається нам через наше розкаяння, через усвідомлення наших гріхів, через прийняття Святих Христових Таїн.
Але тимчасове біснування може розширювати свій простір у душі людини. Якщо вчиняємо гріх один раз, потім другий, третій, п`ятий, десятий, якщо звикаємо до гріха, якщо знаходимо якісь пояснення, у тому числі псевдобогословські, своїм падінням та своїм гріхам, то простір біснування в нашій душі розширюється. А якщо людина переступає певну межу, коли зла в її серці стає більше, ніж добра, то вона вже біснувата, над нею панує сила зла. Цією рисою є втрата здатності відрізняти добро від зла, а гріх — від правди Божої. Коли це відбувається в житті окремої людини, отже чаша терезів схилилася в бік зла, перейшла через певний баланс. І, якщо не відбудеться чудо Боже, ця чаша терезів із прискоренням спрямовується вниз, у безодню, і людина стає здобиччю темної сили, — тоді вже мало що може її врятувати.
Отже, має бути здатність відрізняти добро від зла. А як ця здатність реалізується в нашому житті? Через голос нашої совісті. Але ж нерідко буває так, що ми усипляємо нашу совість — нашими емоціями, нашим створенням певного образу ворога в особі ближнього, нашим виправданням неправди. Заспокоюючи і переконуючи себе в правоті дій, ми змішуємо поняття добра й зла. Якщо вчасно не зупинитися, не усвідомити, не розкаятися, не заблагати про пощаду до Бога, не прийняти Святих Христових Таїн, то це падіння може бути незворотним.
Але все те, що справедливо стосовно людини, справедливо і стосовно людського суспільства. І пережита нами епоха відрізняється від усіх попередніх тим, що змішання добра йі зла, повне забуття, ігнорування, заперечення Божого закону — на рівні світогляду, переконань і дій кожної людини, — стають сьогодні не просто можливими, але нерідко й такими, що виправдовуються, у тому числі законодавчо, як це ми бачимо в цілому ряді країн світу, коли гріх, спопелілий вогнем і сіркою над градами Содом і Гоморра, нині проголошується правом людей і, більш того, захищається законом.
Якщо людина втрачає здатність відрізняти добро від зла, якщо голос її совісті спить, якщо вона постійно виправдовує здійснення гріха, вона стає не просто частково біснуватою — вона стає жертвою темної сили. Іноді це дійсно призводить до страшних проявів, таких, як припадки, коли тільки досвідчений психіатр може відрізнити фізичну хворобу головного мозку і нервової системи від дії темної сили. А іноді цей вплив темної сили й поневолення нею людини не супроводжується ніяким буйством і ніяким божевіллям: людина може бути розумною, привабливою, веселою, дотепною, зовні симпатичною і процвітаючою — і одночасно біснуватою.
Сьогодні ми святкуємо пам`ять святого преподобного Іоанна Лествичника, який, написавши «Ліствицю», дав усім нам певні уроки — у тому числі подолання нашої часткової біснуватості. Він вчить нас того, як потрібно долати наші пороки, які є проявом гріховного, тобто диявольського начала в людині. Ця велика мудрість увійшла в традицію нашої Церкви, і багато людей — як іноки, так і миряни — спасаються, вчитуючись у чудові слова Синайського ігумена.
Але ж це не тільки слова. І сам Іоанн Лествичник, і братія його, і незліченна кількість ченців і черниць і народу Божого ці слова реалізовували у своєму житті. Сьогодні ми відзначаємо 100-річчя з дня кончини преподобного Варсонофія Оптинського, великого старця, відокремленого від нас трьома поколіннями наших попередників. Він так близький до нас, пам`ять його так жива в нашому благочестивому народі, особливо в Оптиній пустині. Вигнавши будь-яке біснування з плоті і душі своєї, цей преподобний угодник реально втілив у своєму житті те, чого навчав преподобний Іоанн Лествичник. А коли людина звільняється від тяжіння злої сили, вона відчуває радість Божої присутності, тому що, чим менше зла, тим більше добра в серці, а разом із добром — радості, миру душевного, того, що ми називаємо простим словом «щастя».
Нехай сьогоднішній недільний день, читання Євангельське, спогад про аскетичні труди святого преподобного Іоанна Лествичника й про подвиги преподобного Варсонофія Оптинського усіх нас зміцнять у невидимій боротьбі, яка відбувається в людському серці. Амінь.
Прес-служба Патріарха Московського
Що ж таке біснування? У тій крайній формі, яка представлена в євангельському оповіданні, — це, звичайно, повне, безмежне панування темної сили над духовною і фізичною природою людини. І думки, і почуття, і рухи — усе в руках цієї сили, яка, за своєю природою не маючи здатності принести користь, завдає не просто шкоди, але ввергає життя в повний кошмар. Власне кажучи, це вже не людське життя. У ньому немає нічого людського, а тільки біль, страждання, скорбота, гнів, тому що над людиною панує злий дух. Звичайно, це крайня форма біснування, але сила зла дійсно здатна робити реальний вплив на людей.
Щоразу, коли ми, піддаючись спокусам, свідомо впадаємо у гріхи, ми стаємо певною мірою біснуватими. Частина нашої волі, нашого розуму і наших почуттів окупуються злою силою настільки, що навіть наші релігійні переконання, наша віра, наше знання Святого Письма не утримують нас від вчинення гріха — гріх панує над нами.
На щастя, дуже часто після цього приходить розкаяння. Людина кається перед Господом у своїх думках і вчинках, і навіть у саму мить вчинення гріха в глибині душі усвідомлює, що вчиняє за диявольською волею, що порушує волю Божу. Тому тимчасові біснування наші, — а кожен проходив і проходить через те, про що зараз йдеться, — змінюються присутністю Божої благодаті, яка подається нам через наше розкаяння, через усвідомлення наших гріхів, через прийняття Святих Христових Таїн.
Але тимчасове біснування може розширювати свій простір у душі людини. Якщо вчиняємо гріх один раз, потім другий, третій, п`ятий, десятий, якщо звикаємо до гріха, якщо знаходимо якісь пояснення, у тому числі псевдобогословські, своїм падінням та своїм гріхам, то простір біснування в нашій душі розширюється. А якщо людина переступає певну межу, коли зла в її серці стає більше, ніж добра, то вона вже біснувата, над нею панує сила зла. Цією рисою є втрата здатності відрізняти добро від зла, а гріх — від правди Божої. Коли це відбувається в житті окремої людини, отже чаша терезів схилилася в бік зла, перейшла через певний баланс. І, якщо не відбудеться чудо Боже, ця чаша терезів із прискоренням спрямовується вниз, у безодню, і людина стає здобиччю темної сили, — тоді вже мало що може її врятувати.
Отже, має бути здатність відрізняти добро від зла. А як ця здатність реалізується в нашому житті? Через голос нашої совісті. Але ж нерідко буває так, що ми усипляємо нашу совість — нашими емоціями, нашим створенням певного образу ворога в особі ближнього, нашим виправданням неправди. Заспокоюючи і переконуючи себе в правоті дій, ми змішуємо поняття добра й зла. Якщо вчасно не зупинитися, не усвідомити, не розкаятися, не заблагати про пощаду до Бога, не прийняти Святих Христових Таїн, то це падіння може бути незворотним.
Але все те, що справедливо стосовно людини, справедливо і стосовно людського суспільства. І пережита нами епоха відрізняється від усіх попередніх тим, що змішання добра йі зла, повне забуття, ігнорування, заперечення Божого закону — на рівні світогляду, переконань і дій кожної людини, — стають сьогодні не просто можливими, але нерідко й такими, що виправдовуються, у тому числі законодавчо, як це ми бачимо в цілому ряді країн світу, коли гріх, спопелілий вогнем і сіркою над градами Содом і Гоморра, нині проголошується правом людей і, більш того, захищається законом.
Якщо людина втрачає здатність відрізняти добро від зла, якщо голос її совісті спить, якщо вона постійно виправдовує здійснення гріха, вона стає не просто частково біснуватою — вона стає жертвою темної сили. Іноді це дійсно призводить до страшних проявів, таких, як припадки, коли тільки досвідчений психіатр може відрізнити фізичну хворобу головного мозку і нервової системи від дії темної сили. А іноді цей вплив темної сили й поневолення нею людини не супроводжується ніяким буйством і ніяким божевіллям: людина може бути розумною, привабливою, веселою, дотепною, зовні симпатичною і процвітаючою — і одночасно біснуватою.
Сьогодні ми святкуємо пам`ять святого преподобного Іоанна Лествичника, який, написавши «Ліствицю», дав усім нам певні уроки — у тому числі подолання нашої часткової біснуватості. Він вчить нас того, як потрібно долати наші пороки, які є проявом гріховного, тобто диявольського начала в людині. Ця велика мудрість увійшла в традицію нашої Церкви, і багато людей — як іноки, так і миряни — спасаються, вчитуючись у чудові слова Синайського ігумена.
Але ж це не тільки слова. І сам Іоанн Лествичник, і братія його, і незліченна кількість ченців і черниць і народу Божого ці слова реалізовували у своєму житті. Сьогодні ми відзначаємо 100-річчя з дня кончини преподобного Варсонофія Оптинського, великого старця, відокремленого від нас трьома поколіннями наших попередників. Він так близький до нас, пам`ять його так жива в нашому благочестивому народі, особливо в Оптиній пустині. Вигнавши будь-яке біснування з плоті і душі своєї, цей преподобний угодник реально втілив у своєму житті те, чого навчав преподобний Іоанн Лествичник. А коли людина звільняється від тяжіння злої сили, вона відчуває радість Божої присутності, тому що, чим менше зла, тим більше добра в серці, а разом із добром — радості, миру душевного, того, що ми називаємо простим словом «щастя».
Нехай сьогоднішній недільний день, читання Євангельське, спогад про аскетичні труди святого преподобного Іоанна Лествичника й про подвиги преподобного Варсонофія Оптинського усіх нас зміцнять у невидимій боротьбі, яка відбувається в людському серці. Амінь.
Прес-служба Патріарха Московського
понеділок, 1 квітня 2013 р.
Глава англікан призвав паству до реалізму
Архієпископ Кентерберійський Джастін Уелбі, котрий нещодавно зайняв пост глави Англіканської Церкви, використав свою першу пасхальну проповідь для того, щоб розвіяти віру пастви у всесилля політичних і церковних лідерів. Він зазначив при цьому, що має на увазі, в тому числі, й самого себе, йдеться у публікації британської The Daily Telegraph.
Він сказав, що безглуздо "покладати надії на особу", вважаючи, що вона може звільнити людей від проблем - чи щодо політики чи здоров'я. Очікування скоріше всього виправдані не будуть, і справа тут - в людській слабкості, вважає архієпископ.
Так що тих, хто розраховував, що він самостійно справиться з проблемами Церкви Англії, можна уподібнити безумцям.
Звертаючись до віруючих, присутніх на святковому богослужіння в Кентерберійському соборі, Уелбі закликав людей дивитися на світ не тільки через призму надії, але й реальності. Крім того, він застеріг паству від характерного для деяких прагнення асоціювати з минулим уявлення про "золотий вік". Показний оптимізм, вважає архієпископ, часто призводить до розчарування, оскільки серйозною перешкодою тут завжди будуть залишатися "людські провали".
Звертаючись до віруючих, присутніх на святковому богослужіння в Кентерберійському соборі, Уелбі закликав людей дивитися на світ не тільки через призму надії, але й реальності. Крім того, він застеріг паству від характерного для деяких прагнення асоціювати з минулим уявлення про "золотий вік". Показний оптимізм, вважає архієпископ, часто призводить до розчарування, оскільки серйозною перешкодою тут завжди будуть залишатися "людські провали".
Девід Уелбі був обраний главою англікан в минулому році. До служіння Церкві він був призваний з нафтового бізнесу, і його прихід розцінювався багатьма, як "ковток свіжого повітря", початок нового етапу в церковному житті.
Однак у своєму першому публічному зверненні до пастви після інтронізації, що відбулася кілька днів тому, Уелбі спробував зменшити накал пов'язаний з очікуваннями стосовно його приходу.
Видний представник культури виявляється збочинцем, політичний лідер через три місяці після обрання розчаровує електорат, сказав англіканський ієрарх, підкресливши, що необгрунтовані надії ведуть лише до розчарувань.
Архієпископ послався на проведене на минулому тижні опитування, яке показало, що більшість християн в Британії вважають, що у Церкви є проблеми з іміджем і що близько 40% опитаних вважають, що він зможе поправити становище. Девід Уелбі висловив сподівання, що інші 60% думали інакше. Євангельське передання про Великодень свідчить про "реальності буття Бога і людини". Ставити людину або організацію на висоту, без уваги на їхні реальні здібності - це щонайменше жорстоко, вважає він.
неділя, 31 березня 2013 р.
Великоднє послання Urbi et Orbi 2013 року Папи Франциска
Дорогі брати й сестри з Риму та всього світу, благодатного вам Великодня! Яка велика радість для мене змогти донести вам цю звістку: Христос Воскрес! Я хотів би, щоб вона досягнула кожну домівку, кожну сім’ю, особливо там, де є найбільше страждань, лікарні, тюрми... Насамперед, я би хотів, щоб вона досягла усіх сердець, бо саме там Бог бажає посіяти цю Добру Новину: Ісус воскрес, отож, і для тебе існує надія, ти вже більше не є під пануванням гріха, зла! Перемогла любов, перемогло милосердя! Боже милосердя завжди перемагає!
Ми також, подібно до жінок-учениць Ісуса, які йшли до гробу та знайшли його порожнім, можемо запитати себе, яке значення має ця подія (пор. Лк 24,4). Що означає, що Ісус воскрес? Це означає, що Божа любов є сильнішою від зла та самої ж смерті, означає, що Божа любов може перемінити наше життя, заквітчати пустельні простори, які існують у нашому серці.
Ця ж сама любов, задля якої Божий Син став людиною та пройшов аж до кінця шляхом покори та відданя себе, аж до аду, до безодні відділення від Бога, ця ж сама милосердна любов огорнула світлом мертве тіло Ісуса та його переобразила, перевела його у вічне життя. Ісус не повернувся до попереднього життя, до життя земного, але увійшов у славне Боже життя, увійшовши туди з нашою людською природою, відкрив нам майбутнє надії.
Ось чим є Пасха: це вихід, перехід людини з рабства гріха, зла до свободи любові, добра. Тому що Бог – це життя, лише життя, а Його слава – це ми, жива людина (пор. св. Іриней, Проти єресей, 4,20,5-7).
Дорогі брати й сестри, Христос умер і воскрес один раз назавжди і за всіх, але сила Воскресіння, цей перехід від рабства зла до свободи добра, повинно здійснюватися повсякчасно, в конкретній дійсності нашого існування, нашого щоденного життя. Скільки ж то пустель, також і сьогодні, повинна перейти людська істота! Насамперед, пустелею, яка є в ній, коли бракує любові до Бога та до ближнього, коли бракує усвідомлення того, що вона є охоронцем того всього, чим Творець нас обдарував і далі обдаровує. Але Боже милосердя може заквітчати і найбільш посушливу землю, може повернути життя і висохлим костям (пор. Єз 37,1-14).
Отож, звертаюся до всіх з цим закликом: приймімо благодать Христового Воскресіння! Дозвольмо, щоб нас оновило Боже милосердя, дозвольмо, щоб Ісус нас любив, дозвольмо, щоб могутність Його любові перетворила також наше життя, і ставаймо засобами цього милосердя, каналами, через які Бог могтиме оросити землю, оберігати все творіння та щоб всюди розквітли справедливість і мир.
І, таким чином, просімо у воскреслого Ісуса, щоб перемінив смерть у життя, перемінив ненависть в любов, помсту в прощення, війну в мир. Так, Христос – наш мир, і через Нього благаємо миру для всього світу.
Миру для Близького Сходу, особливо, між ізраїльтянами та палестинцями, які зустрічають труднощі в пошуках шляхів згоди, щоб вони відважно та з готовністю відновили переговори, щоб покласти край конфліктові, який триває вже занадто довго. Миру для Іраку, щоб остаточно припинилося будь-яке насильство, і, передовсім, миру для улюбленої Сирії, для її населення, що страждає задля конфлікту, і для численних біженців, які чекають допомоги та розради. Скільки ж то крові вже пролито! І скільки страждання ще буде викликано, перше ніж вдасться знайти політичну розв’язку кризи?
Миру для Африки, яка досі є ареною кривавих конфліктів. Для Малі, щоб віднайшла єдність та стабільність, для Нігерії, де, на жаль, не припиняються замахи, які серйозно загрожують життю багатьох невинних людей, і де чимало людей, також і дітей, захоплені як заручники терористичними групами. Миру на сході Демократичної Республіки Конго та в Центральноафриканській Республіці, де багато людей змушені покинути свої домівки та досі живуть серед страху.
Миру для Азії, насамперед, на Корейському півострові, щоб було подолано розходження та визрів оновлений дух примирення.
Миру для всього світу, ще досі дуже розділеного жадібністю тих, хто шукає легкої наживи, зраненого егоїзмом, який загрожує людському життю та сім’ї, егоїзмом, який не припиняє торгівлю людьми, рабства, найбільш поширеного у цьому двадцять першому столітті. Торгівля людьми є найпоширенішим рабством у цьому двадцять першому столітті! Миру для всього світу, розтерзаного насильством, пов’язаним з наркоторгівлею та незаконною експлуатацією природних ресурсів! Миру для цієї нашої Землі! Нехай воскреслий Ісус принесе розраду тим, хто є жертвою стихійних лих та вчинить нас відповідальними охоронцями створіння.
Дорогі брати й сестри, до всіх, що слухаєте мене в Римі та в кожній частині світу, скеровую заклик із Псалма: «Дякуйте Господеві, бо добрий; милосердя його повіки. Хай скаже Ізраїль: Милість його повіки!» (Пс 117,1-2).
Ми також, подібно до жінок-учениць Ісуса, які йшли до гробу та знайшли його порожнім, можемо запитати себе, яке значення має ця подія (пор. Лк 24,4). Що означає, що Ісус воскрес? Це означає, що Божа любов є сильнішою від зла та самої ж смерті, означає, що Божа любов може перемінити наше життя, заквітчати пустельні простори, які існують у нашому серці.
Ця ж сама любов, задля якої Божий Син став людиною та пройшов аж до кінця шляхом покори та відданя себе, аж до аду, до безодні відділення від Бога, ця ж сама милосердна любов огорнула світлом мертве тіло Ісуса та його переобразила, перевела його у вічне життя. Ісус не повернувся до попереднього життя, до життя земного, але увійшов у славне Боже життя, увійшовши туди з нашою людською природою, відкрив нам майбутнє надії.
Ось чим є Пасха: це вихід, перехід людини з рабства гріха, зла до свободи любові, добра. Тому що Бог – це життя, лише життя, а Його слава – це ми, жива людина (пор. св. Іриней, Проти єресей, 4,20,5-7).
Дорогі брати й сестри, Христос умер і воскрес один раз назавжди і за всіх, але сила Воскресіння, цей перехід від рабства зла до свободи добра, повинно здійснюватися повсякчасно, в конкретній дійсності нашого існування, нашого щоденного життя. Скільки ж то пустель, також і сьогодні, повинна перейти людська істота! Насамперед, пустелею, яка є в ній, коли бракує любові до Бога та до ближнього, коли бракує усвідомлення того, що вона є охоронцем того всього, чим Творець нас обдарував і далі обдаровує. Але Боже милосердя може заквітчати і найбільш посушливу землю, може повернути життя і висохлим костям (пор. Єз 37,1-14).
Отож, звертаюся до всіх з цим закликом: приймімо благодать Христового Воскресіння! Дозвольмо, щоб нас оновило Боже милосердя, дозвольмо, щоб Ісус нас любив, дозвольмо, щоб могутність Його любові перетворила також наше життя, і ставаймо засобами цього милосердя, каналами, через які Бог могтиме оросити землю, оберігати все творіння та щоб всюди розквітли справедливість і мир.
І, таким чином, просімо у воскреслого Ісуса, щоб перемінив смерть у життя, перемінив ненависть в любов, помсту в прощення, війну в мир. Так, Христос – наш мир, і через Нього благаємо миру для всього світу.
Миру для Близького Сходу, особливо, між ізраїльтянами та палестинцями, які зустрічають труднощі в пошуках шляхів згоди, щоб вони відважно та з готовністю відновили переговори, щоб покласти край конфліктові, який триває вже занадто довго. Миру для Іраку, щоб остаточно припинилося будь-яке насильство, і, передовсім, миру для улюбленої Сирії, для її населення, що страждає задля конфлікту, і для численних біженців, які чекають допомоги та розради. Скільки ж то крові вже пролито! І скільки страждання ще буде викликано, перше ніж вдасться знайти політичну розв’язку кризи?
Миру для Африки, яка досі є ареною кривавих конфліктів. Для Малі, щоб віднайшла єдність та стабільність, для Нігерії, де, на жаль, не припиняються замахи, які серйозно загрожують життю багатьох невинних людей, і де чимало людей, також і дітей, захоплені як заручники терористичними групами. Миру на сході Демократичної Республіки Конго та в Центральноафриканській Республіці, де багато людей змушені покинути свої домівки та досі живуть серед страху.
Миру для Азії, насамперед, на Корейському півострові, щоб було подолано розходження та визрів оновлений дух примирення.
Миру для всього світу, ще досі дуже розділеного жадібністю тих, хто шукає легкої наживи, зраненого егоїзмом, який загрожує людському життю та сім’ї, егоїзмом, який не припиняє торгівлю людьми, рабства, найбільш поширеного у цьому двадцять першому столітті. Торгівля людьми є найпоширенішим рабством у цьому двадцять першому столітті! Миру для всього світу, розтерзаного насильством, пов’язаним з наркоторгівлею та незаконною експлуатацією природних ресурсів! Миру для цієї нашої Землі! Нехай воскреслий Ісус принесе розраду тим, хто є жертвою стихійних лих та вчинить нас відповідальними охоронцями створіння.
Дорогі брати й сестри, до всіх, що слухаєте мене в Римі та в кожній частині світу, скеровую заклик із Псалма: «Дякуйте Господеві, бо добрий; милосердя його повіки. Хай скаже Ізраїль: Милість його повіки!» (Пс 117,1-2).
четвер, 21 березня 2013 р.
Митрополит Димитрій: Піст - це наше спілкування з Богом
Піст вже увійшов в наше життя і кожний із нас задається питанням: як потрібно поститися? Дуже часто ми не можемо сповна нести на собі суворого подвигу посту, такого, який несли святі отці-пустельники. Але, якби навіть і зберегли ми такий святоотцівський подвиг, то яка нам користь від такого посту, якщо ми часто дотримуємось посту тілесного, тобто стримання від їжі, а духовного посту не дотримуємось. Буває так, що останній у нас повністю відсутній, і ми хизуємось перед багатьма подвигом посту тілесного, забуваючи про те, що той, кому ти всю цю гординю посту виказуєш, у сто разів достойніший за тебе, через те, що він (чи вона) не дотримуючись посту зовнішнього, тобто тілесного, живе в житті за правилом нікого не осуджувати, стримувати себе від плотських пристрастей, тобто поститься духовно більше, аніж тілесно.
Нам необхідно пам’ятати, що крайнощі з одного і другого боку вкрай шкідливі для нашого духовного і тілесного здоров’я - і там, і там нами може опанувати нестерпна гординя. Надлишок посту, перенасичення свого черева, довготривала молитва, яка змінюється таким самим довготривалим сном - це суть непомірні тягарі, бо «...знаємо ми багатьох, які були спочатку не переможені жадобою до їжі, але потім знищені пристрастю наситити себе поживою із-за причини слабкості у надмірному постуванні», - навчає нас преподобний Касіян Римлянин.
Помірне вживання їжі, на думку святих отців, полягає в тому, щоб відчувати голод. Така міра зберігає душу й тіло в однаковому стані і не попустить людину вдатися до непомірного посту, або ж до перенасичення їжею. Плодом такого ставлення до поживи буває стан людини, коли вона не пам’ятає, часу вживання їжі і, навіть, що саме їла. Преподобний Іоан Ліствичник звертається до нас словами: «Пануй над своїм черевом, щоб воно не панувало над тобою».
Хто ж має міцне і здорове тіло, тому належить втомлювати його, щоб позбутися інших пристрастей, але в кого тіло немічне і хворобливе, той повинен давати йому спокій.
Хто ж має міцне і здорове тіло, тому належить втомлювати його, щоб позбутися інших пристрастей, але в кого тіло немічне і хворобливе, той повинен давати йому спокій.
Стримавши тіло вуздечкою, як коня, направиш його до раю, якщо попустиш віжки, то направиш його у прірву і зробиш здобиччю смерті. Тому «...пости, поклони і праця подаються нам для того, щоб вгамувати плоть, але немічному це все шкодить, бо робить його не придатним ні до чого», - каже нам преподобний Анатолій Оптинський.
Будемо завжди пам’ятати, що Великий Піст - це наша дорога до Раю, до того Небесного саду, з якого ми були вигнані і до якого прагнемо. Пасха - наше визволення, а для того, щоб визволитись, потрібно себе постом і покаянням загартувати: тіло - до бою з ворогом нашим, душу - до смирення. Для того, щоб спілкуватися з Богом, необхідно потрудитися, тому піст дається нам, як знаряддя у спілкування з нашим Творцем. Вирушаймо ж у цю путь сміливо і натхненно!
+Димитрій,
митрополит Львівський і Сокальський
+Димитрій,
митрополит Львівський і Сокальський
вівторок, 19 березня 2013 р.
Проповідь Папи Франциска на інавгураційній Месі
Дорогі брати і сестри! Дякую Господу за те, що можу звершувати цю Святу Месу на початок Петрового служіння в урочистість святого Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії і покровителя Вселенської Церкви. Цей збіг має дуже глибоке значення: на цей день припадають також іменини мого шанованого попередника. Ми єднаємося з ним у молитві, сповненій любові та вдячності.
Люб’язно вітаю братів-кардиналів і єпископів, священиків, дияконів, ченців і черниць та всіх мирян. Дякую за присутність представникам інших Церков і церковних спільнот, а також представникам єврейської громади й іншим релігійним спільнотам. Звертаюся із моїм щирим привітанням до глав держав та урядів, до офіційних делегацій численних країн світу і дипломатичного корпусу.
Ми чули у Євангелії, що «Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній: прийняв свою жінку» (Мт 1, 24). У цих словах уже міститься та місія, яку Бог довірив Йосифові, тобто бути custos (лат.) – охоронцем. Охоронцем кого? Марії та Ісуса. Однак ця охорона згодом поширюється на Церкву, як підкреслив блаженний Йоан Павло ІІ: «Подібно як святий Йосиф із любов'ю опікувався Марією та присвятив себе радісному завданню виховання Ісуса Христа, так він охороняє і захищає Його Містичне Тіло, Церкву, образом та взірцем якої є Пресвята Діва» (Esort. ap. Redemptoris Custos, 1).
 |
| Проповідь Папи Франциска на інавгураційній Месі |
Як Йосиф здійснює цю опіку? Зі скромністю, зі смиренням, у тиші, однак він постійно присутній і цілковито вірний, навіть і тоді, коли не розуміє. Від одруження з Марією й аж до випадку, коли дванадцятилітнього Ісуса знайшли у Єрусалимському храмі, Йосиф кожної миті супроводжує їх із турботою і любов’ю. Він поряд із Марією, своєю дружиною, і в радісні, і у важкі моменти життя: прямуючи до Вифлеєма на перепис і в трепетні та радісні години пологів; у драматичний момент утечі до Єгипту і під час відчайдушних пошуків свого Сина у храмі; і згодом у щоденному домашньому житті в Назареті, у майстерні, де навчав Ісуса свого ремесла.
Як Йосиф переживає своє покликання опікуна Марії, Ісуса та Церкви? Він постійно уважний до голосу Бога, відкритий на Його знаки, готовий виконувати Божий задум, а не власні плани. Саме цього Бог вимагав і від Давида, як ми чули в Першому читанні: Бог не хоче дому, збудованого людиною, а бажає вірності Його Слову, Його задуму. Це сам Бог будує дім, але із живого каміння, позначеного його Духом. Йосиф є «опікуном», тому що вміє слухати Бога, дозволяє, аби його вела Божа воля. Саме тому він надзвичайно вразливий на довірених йому осіб, уміє реалістично відчитувати значення подій; він уважний до того, що його оточує, і вміє приймати мудрі рішення. На його прикладі, дорогі друзі, бачимо, як треба відповідати на покликання Бога – з відкритістю, з готовністю, але бачимо також, хто є центром християнського покликання – це Христос! Оберігаймо Христа в нашому житті, щоб оберігати інших, щоб оберігати творіння!
Однак покликання до оберігання стосується не лише нас, християн – воно має вимір, який передує всьому і який є просто людським, охоплює всіх. Оберігати все творіння, красу творіння, як сказано в Книзі Буття і як нам показав святий Франциск Ассизький, - це мати пошану до кожного Божого створіння та довкілля, у якому живемо. Це означає оберігати людей, турбуватися з любов’ю про всіх, про кожну особу, а особливо про дітей, літніх осіб – тих, хто слабший і часто перебуває десь на маргінесах наших сердець. Це турбота одне про одного в сім’ї: подружжя взаємно себе оберігає, потім батьки турбуються про дітей, а з часом діти стають також опікунами батьків. Це також означає зі щирістю переживати дружбу, яка є взаємним оберіганням у довірі, пошані й добрі. По суті, усе довірене опіці людини. Це відповідальність, яка стосується нас усіх. Будьте хранителями Божих дарів!
Коли ж людина не відчуває цієї відповідальності, коли ми не турбуємося про створіння і братів, тоді нищення торує собі шлях і серце стає твердим. У кожну історичну епоху, на жаль, є свої «Іроди», які вигадують образи смерті, нищать та спотворюють обличчя чоловіка і жінки.
Хочу дуже попросити всіх, які виконують відповідальні завдання в економічній, політичній і суспільній сферах, - усіх чоловіків і жінок доброї волі: будьмо «хранителями» творіння, задуму Бога, вписаного у природу, хранителями інших людей і довкілля; не дозвольмо, щоб ознаки знищення і смерті супроводжували шлях нашого світу! Проте, щоб «охороняти», ми мусимо також піклуватися за нас самих! Не забуваймо, що ненависть, заздрість, пиха засмічують наше життя! Отже, охороняти – означає чувати над нашими почуттями, над нашим серцем, тому що звідти походять добрі і злі наміри: і ті, що будують, і ті, що нищать! Ми не повинні боятися доброти і ніжності!
Тут додам ще одне зауваження: турбота, опіка вимагає доброти, вимагає жити з ніжністю. У Євангеліях святий Йосиф показаний чоловіком міцним і відважним, робітником, однак у його душі присутня велика ніжність, яка є не чеснотою слабкої людини, а навпаки, свідчить про душевну силу та здатність виявляти увагу, співчуття, справжню відкритість на іншу людину, а також любов. Ми не повинні боятися доброти і ніжності!
Сьогодні разом зі святом святого Йосифа святкуємо і початок служіння нового Єпископа Рима, Наступника Петра, яке також містить у собі владу. Безсумнівно, Ісус Христос дав Петру владу, але про яку владу йдеться? Після триразового питання, яке Ісус ставить Петрові про його любов, слідує триразове запрошення: паси Мої ягнята, паси Мої вівці. Не забуваймо ніколи, що справжня влада є служінням, що Папа також, аби здійснювати владу, мусить дедалі більше входити у це служіння, яке сягає своєї осяйної вершини на хресті; мусить дивитися на покірне служіння – конкретне, сповнене багатства віри святого Йосифа, і так, як він, відкривати обійми, щоб оберігати увесь народ Божий та приймати з любов'ю і ніжністю ціле людство, особливо найбільш убогих, слабких, найменших – тих, яких Матей описує в Остаточному суді любов'ю: голодних, спраглих, чужинців, голих, ув'язнених (пор. Мт 25, 31-46). Лише той, хто служить із любов’ю, вміє оберігати!
У Другому читанні святий Павло говорить про Авраама, який «проти надії надіявшись, повірив» (Рим 4, 18). Проти надії надіявшись, повірив! Також і сьогодні посеред численних ділянок сірого неба ми потребуємо бачити світло надії і давати надію самим собі. Оберігати творіння, кожного чоловіка і кожну жінку, з поглядом, сповненим ніжності та любові, - це означає відкрити горизонт надії, відкрити промінчик світла посеред безлічі хмар; це нести тепло надії! І для людини віруючої, як-от Авраам, як святий Йосиф, для нас, християн, надія, яку несемо, містить горизонт Бога, який був нам відкритий у Христі; ця надія побудована на скелі, якою є Бог.
Оберігати Ісуса з Марією, оберігати все творіння, оберігати кожну особу, особливо найубогіших, оберігати нас самих – ось служіння, яке покликаний виконувати Єпископ Рима. Однак до цього служіння покликанні ми всі, щоб засяяла зоря надії. Тож оберігаймо з любов’ю те, що Бог нам подарував!
Прошу заступництва Пресвятої Діви Марії, святого Йосифа, святих Петра і Павла, святого Франциска, аби Святий Дух супроводжував мене у служінні, а всім вам кажу: моліться за мене! Амінь.
Переклад Католицького Медіа-Центру
понеділок, 18 березня 2013 р.
Слово Патріарха Філарета в неділю Сиропусну
Дорогі браття і сестри. Сьогодні напередодні Великого посту свята Церква згадує вигнання Адама і Єви з раю. За що перші люди були вигнані з раю?
Причиною було те, що Адам і Єва не повірили Богу, а повірили дияволу. І не просто не повірили, а зробили те, що заборонив Бог. Тому люди, які не вірять Богові, а вірять Його супротивнику – дияволу, не можуть знаходитись в раю, в Царстві Божому, в Царстві Небесному. Але оскільки гріх зародився не в самих Адамі і Єві, а спочатку у дияволі і він спокусив перших людей на гріх, тому це були пом’якшуючі обставини, чому Бог диявола не спас, а людину спас, визволив її від гріха і смерті. І визволив через Свого Єдинородного Сина, Господа нашого Ісуса Христа, Який став людиною. Будучи людиною, Він переміг у нашій природі гріх, переміг тим, що не згрішив від самого народження. Бо народження Його було безгрішним, не в по хотях, а від Святого Духа. Тому наша людська природа, сприйнята Сином Божим, від самого свого початку була безгрішною. А як безгрішна, вона не повинна була помирати, бо не згрішила.
Чому ж тоді Христос помер, якщо не згрішив? Тому, що взяв наші гріхи на себе. Через наші гріхи помер. А для чого помер? Для того, щоб перемогти смерть. Бо смерть, з одного боку, є благом. Ви запитаєте, як це смерть може бути благом? А так, що якби не смерть, то наші гріхи були б безсмертними. А так смерть припиняє гріх. Людина померла і більше не грішить. А якби не померла, то безкінечно грішила б.
У той же час смерть є й злом. А оскільки зло, то Бог її переміг смертю Ісуса Христа. Таким чином визволив людську природу від гріха й смерті. Він зробив нашу природу не тільки такою, якою вона була в Адамі і Єві до гріхопадіння, а підніс її вище, ніж вона була.
Яким чином людська природа стала вищою, ніж була в раю? Таким, що Бог посадив її праворуч Бога Отця, підніс її вище ангелів і архангелів, херувимів і серафимів.
Ви скажете: так все, але це природа однієї людини – Господа нашого Ісуса Христа? А яке це має відношення до нас людей? Він то на небесах, природа людська сидить праворуч Отця. А яке відношення це все має до нас?
Таке саме, яке має відношення до нас Адам і Єва. Бо Христос є Другим Адамом. І як від першого Адама всі ми не можемо не грішити внаслідок того, що ми народжуємося від Адама і Єви. І тепер не можемо не грішити і не можемо не померти. Приречені ми через те, що народжуємося від Адама і Єви, бо споріднені з ними. Тому й називаємося братами й сестрами.
Чому ми брати й сестри? Наприклад, китайці нам брати і сестри, африканці нам брати і сестри? Чому вони такі далекі є нашими братами? А тому, що джерело у нас одне – Адам і Єва. Ми від Адамі і Єви, і вони від Адама і Єви.
 |
| Слово Патріарха Філарета в неділю Сиропусну |
Як від Адама ми народжуємося, так само ми духовно ми народжуємося від Ісуса Христа, від Його уже безгрішної людської природи. Де і як народжуємося?
Згадайте бесіду Ісуса Христа з Никодимом. Христос сказав йому, що коли людина не народиться заново, то не може увійти в Царство Боже. А той питає: як людина може другий раз увійти в утробу матері? Христос каже – ні. Хто не народиться від води і Духа, той не увійде в Царство Небесне. Тобто кожна людина для того, щоб тепер увійти в Царство Небесне, повинна народитися від Христа, від Його святої, безсмертної, чистої природи.
І ми всі, дорогі браття і сестри, духовно народилися тоді, коли нас хрестили. А хрестили нас в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Занурювали у воду для чого? На ознаку нашої смерті для гріха. Тобто в таїнстві Хрещення ми померли для гріха. А якщо ми мертві для гріха, то не повинні більше грішити. І коли нас з води підняли, то це означає, що ми воскресли. Ми встали, бо померла людина встає, воскресає і може діяти. Так і ми в таїнстві Хрещення встали, воскресли. Але уже не для гріховного життя, а для життя праведного. Це означає, що християнин після хрещення не повинен грішити. Ми ж продовжуємо грішити. Чому?
У таїнстві Хрещення нам була дана благодать Святого Духа. Це сила, яка робить неможливе можливим. Пам’ятаєте слова Христа Спасителя у відповідь на питання апостолів: хто може спастися. Христос сказав, що для людини це неможливо, а для Бога можливо. Тому благодать Святого Духа робить можливим, щоб ми не грішили.
Що ж треба зробити, щоб не грішити? Треба не бажати гріха. Наша нова провина така сама, як і провина Адама і Єви, що ми не хочемо не грішити. Бо якби хотіли не грішити, то благодать допомогла б нам. У цьому й полягає наша нова провина, яка виганяє нас з раю. Але Бог на стільки милосердний, що і в даному випадку дав нам можливість визволятися від нових гріхів після хрещення. Яким чином? Через покаяння. Тому Церква називає покаяння другим хрещенням, бо в таїнстві Покаяння відбувається переродження людини. З грішника стає праведник через покаяння.
У чому полягає покаяння? Не в простому: вибачте, згрішив. Це не покаяння. Приклади покаяння Господь показав нам в особі митаря Закхея, який сказав: я згрішив перед людьми і перед Богом, тому надбане мною багатство я половину роздам убогим, а кого скривдив, віддам учетверо. Це було справжнє покаяння. Покаяння блудного Сина, який пішов від батька у далеку країну, розтратив усе майно, а потім повернувся і просив прийняти його не я сина, а як найманця. Це було покаяння. Тому людина, яка саме так кається, робить правильно. Тобто блудник не повинен більше блудити, користолюбець не повинен привласнювати чуже та красти, заздрісник не повинен заздрити, хто засуджує, не повинне засуджувати, хто гнівається, не повинне цього робити. І так всі гріхи треба відкинути. Тоді Господь таку людину прощає і оновлює, і вона стає такою ж, якою вона була при хрещенні і повертає їй благодать Святого Духа.
Ми, дорогі браття і сестри, багато говоримо про Святого Духа, про Його благодать, а не розуміємо, що благодать Святого Духа не може жити разом з гріхом. Тому коли ми згрішили – благодать відступає. Ми залишаємося один на один з гріхом. Для того, щоб благодать Святого Духа повернулася, нам треба очиститися від гріха. Інакше не увійде, як би ми не хотіли. Коли ми грішимо, треба пам’ятати – згрішив, благодать покине тебе.
Сьогодні у Євангелії ви чули, що Господь може простити наші гріхи, але при умові, що ми будемо прощати нашим винуватцям. А якщо, - Господь каже, - ви не прощаєте, то й Господь вам не простить і благодать Святого Духа не повернеться. Тоді ми зануримося у наші гріхи як в болото і не виліземо з них. І будемо страждати. Бо гріх несе страждання. Де гріх, там страждання, там хвороби.
Таким способом, дорогі браття і сестри, Церква готує нас до входження у Великий піст. Щоб у ці дні ми усвідомили свої гріхи, знайшли їх. Бо не так просто їх знайти. Сказати: я грішний, не тяжко, а в чому ти грішний конкретно – це тяжко сказати. Тут же підступають думки: згрішив я, але в таких обставинах, що не можна було по іншому поступити. Таким чином ми виправдовуємо свій гріх. А якщо ми виправдовуємо гріх, то як же ми будемо в ньому каятися?
Тому раніше, ніж покаятися, треба себе засудити за вчинок. А щоб засудити себе, треба спочатку знайти, за що засудити. Оця духовна боротьба, яка відбувається в душі, в серці, в розумі, потрібна для кожного християнина. Бо кожен християнин після хрещення грішить.
Тому нехай Господь наш Ісус Христос допоможе нам розібратися з нашими гріхами і з нашою неправедністю і відкриє нам, як ми співаємо в Церкві: покаяння відкрий мені двері, Життєдавче. І якщо Господь відкриє нам двері покаяння, то ми покаємося. А для того, щоб Він відчинив, нам треба Йому відчинити двері і Він увійде у наші серця.
Йому слава на віки віків. Амінь.
Підписатися на:
Дописи (Atom)
.jpg)
.jpg)
