Спостерігаю по телевізору, як наші підпалюють американське посольство, як розвішують транспаранти з написами, що Косово завжди буде сербським, та, як каже Коштуніца, що ми ніколи не погодимося з втратою колиски нашого народу. Брехня: Косово ніколи не буде сербське. То вже історія...
Адже ми мали все, мали владу, гроші, технології, засоби масової інформації, мали все, окрім одного: ми не мали дітей. Наші жінки не хотіли мати верескливих бахурів, отож, тільки одну вагітність з п’яти доношували до кінця, а решта закінчувалися в гінекологічних кабінетах. У той сам час албанські жінки в Косово мали по шестеро, восьмеро, а то й по десятеро дітей. Сербські столярі заробляли, стругаючи труни, а албанські – стругаючи колиски. Ще на початку ХХ століття нас в Косово було 70 відсотків, тепер – тільки 8 відсотків.
Якийсь старший діяч з угрупування Шешейла говорить в мікрофон, що ж у Косові залишилися православні манастирі та що ми мусимо захищати нашу віру. Тепер йому Православ’я згадалося? А де ти був, коли кілька мільйонів твоїх земляків замість до пологових залів, ясел, дитсадків, шкіл, урядів, бюро і фабрик потрапляли до унітазів і сміттєвих баків?
Перше благословення в Біблії, яке Бог скеровує до людини, звучить: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут 1, 28). Причиново-наслідковий ланцюжок нескладний: тільки той, хто розмножується, підпорядковує собі землю. Хто не розмножується – не має цього. І саме це сталося в Косово. Для мусульман це було якось очевидно, а для православних?
Але в підсумку – для яких православних? Адже це соціалісти. Для них мають значення соціальні досягнення, опіка держави, особиста вигода і комфорт. Вони в дупі мають Православ’я. Хрестини – так, похорон – церковний, але щоби собі ще морочити голову якимось там Господом Богом? Щоби виконувати Заповіді? Так ніби зигота – це людина?
Дивлюся на чергові кліпи з Косово. Завжди мене в них вражало: коли показують сербів і є повідомлення з Лепославіца, Зубін Потоку чи Звечана, то майже завжди перед камерами тремтячі, беззубі бабусі в хустках на головах, які тамують схлипування у зморщених долонях. Коли ж, натомість, показують албанців з Пріштіни чи Прізрена, то незмінно та сама картина: натовпи молодих, радісних, войовничих мужчин, що розмахують червоними прапорами з чорним орлом.
Спочатку я думала, що це маніпуляція, але потім дійшла до висновку, що так є в дійсності: багатодітні мають над бездітними не лише кількісну, а й якісну перевагу: молодість проти старості, динаміку проти інерції, силу проти слабкості, майбутнє проти минулого.
А що ж на це Європа, котра, як підстаркувата коханка до молодого хлопа, спішила з деклараціями, що вона визнає незалежність Косово? Перемикаю телевізор на німецькі канали, а там всюди жують одну й ту саму тему: якийсь шеф східного лянду скритикував політику колишньої НДР стосовно абортів і тепер на бідолаху виливають відра помий. Обурена активістка нової лівиці каже, що політик образив мільйони німецьких жінок, які скористалися правом на аборт – тим основним досягненням цивілізованого людства. Ти дурна курко, – думаю собі, – а хто тобі буде міняти памперси, як будеш здихати в притулку для «перестарілих»? Мабуть, якась туркеня, туніска або албанка...
 |
| Коли сербські столярі робили труни, албанські – колиски |
Перемикаю на британський канал. Там в інформаційній службі з черги атакують якогось англійського священика, бо він не виразив достатньо захоплення усиновленням дітей гомосексуальними парами. Зденервований ґей-активіст у райдужному шарфику оскаржує Християнство в гомофобії, нетолерантності та поширюванні ненависті. Ой, затужиш ще, м’який пісюне, за репресивним Християнством, коли в Європі запанує толерантний Іслам.
Від часу ісламської революції в Ірані здійснено біля 4 тисяч смертних вироків над гомосексуалістами, а півроку тому в Колумбійському університеті президент Ахмадінеджад заявив американським студентам, що Іран вже цілковито «вільний від гомосексуалізму». Це називається : остаточне вирішення ґеївського питання.
Критикуй Церкву, хлопчику, критикуй. Підрізаєш гілляку, на якій сидиш.
Вимикаю телевізор. Ніщо вам не допоможе, європейці.
Маєте все, так як ми в Косово. Маєте владу, гроші, технології, засоби масової інформації – маєте все, але не маєте одного: дітей! Я – не Кассандра, бо тут не потрібно жодних пророчих здібностей: вистачає просте знання математики.
Й історії. Хто сьогодні пам’ятає про амаликитян чи вестґотів?
Протягом останніх кільканадцяти років нас, сербів, у світі оскаржували в геноциді, але ми здійснювали самогеноцид. І здійснюємо його надалі. Сьогодні ми втратили Косове Поле, скоро прийде черга на Бєлград. Природа не терпить порожнечі. Хто вибирає правило смерті, сам відмовляється від життя. Очевидно, ми не заслуговуємо на виживання. А Європа – заслуговує?
Маріна Станковіч (* 1982) – випускниця слов’янської та англійської філології. Учасниця Маршів за життя, що їх організовує д-р Стоян Адашевіч. Живе в Бєлграді.
Переклад з журналу FRONDA, № 46
З польської переклав Петро Гусак
.jpg)
.jpg)
+(WinCE).jpg)
.jpg)
