Ще один крок до побудови Помісної Церкви на Тернопільщині

Заклик Святійшого Патріарха Філарета та Священного Синоду Української Православної Церкви Київського про потребу зміцнення Єдиної Помісної Церкви знову почули на Тернопіллі. Тут продовжується об’єднання православних громад інших юрисдикцій в лоні Київського Патріархату. Так, слідом за переходом кількох парафій із Московського Патріархату, в ці дні під архіпастирський омофор Високопресвященного Нестора, архієпископа Тернопільського, Кременецького та Бучацького, виявили бажання перейти ще три парафії, які раніше належали до Української Автокефальної Православної Церкви. 

Керуючий Тернопільською єпархією задовольнив прохання громади Успіння Пресвятої Богородиці с.Зозулинці Заліщицього благочиння (настоятель архімандрит Всеволод Кочергін), громади Архистратига Божого Михаїла с.Буглів Лановецького благочиння та громади Різдва Пресвятої Богородиці с.Кутиська Лановецького благочиння (настоятель прот.Роман Стадник) та благословив їх надалі продовжувати своє служіння в лоні УПЦ Київського Патріархату. 

Цьогорічне свято Великодня стане особливим ще й тому, що плодом Великого посту для Тернопільської єпархії стало явлення заповіданої Христом братської любові. "Як то добре і як то гарно, коли брати живуть у згоді!" (Пс.132:1). 

Прес-служба Тернопільської єпархії

Читати далі...

Керівництво УПЦ МП - проти утворення єдиної Помісної Православної Церкви

Архієреям УПЦ МП не вистачило духу засудити військову агресію Росії проти України, вони відкликали свої підписи під  «Рівненським меморандумом» - заява Прес-центру Київської Патріархії.

19 листопада 2014 року на офіційному сайті Рівненської єпархії УПЦ Московського Патріархату з’явилася заява митрополита Рівненського і Острозького Варфоломія про відкликання власного підпису під «Меморандумом про єдину Україну та єдину Українську Помісну Православну Церкву». Зустріч єпископів, підсумком якої став Меморандум, підписаний 13 листопада 2014 року, ініціювала Рівненська обласна державна адміністрація. У Меморандумі засуджується агресія Російської Федерації проти України, а також розпалення міжрелігійної ворожнечі. Крім того в документі висловлюється намір усіх Церков-підписантів молитися за цілісність та єдність України та створення єдиної Української Помісної Православної Церкви.

«Рівненський меморандум» підписали голова Рівненської ОДА Сергій Рибачок, заступник голови Рівненської ОДА Олександр Савчук, керуючий Рівненською єпархією УПЦ Київського Патріархату архієпископ Рівненський та Острозький Іларіон, керуючий Рівненською єпархією УПЦ Московського Патріархату митрополит Рівненський та Острозький Варфоломій, керуючий Рівненсько-Волинською та Таврійською єпархіями УАПЦ митрополит Львівський Макарій, керуючий Сарнинською єпархією УПЦ Московського Патріархату митрополит Сарнинський та Поліський Анатолій, правлячий єпископ Луцького екзархату УГКЦ Йосафат.

З достовірних джерел нам стало відомо, що у понеділок, 17 листопада 2014 року Предстоятель Московського Патріархату в Україні митрополит Онуфрій (Березовський) викликав до Києво-Печерської Лаври двох архієреїв УПЦ МП, які підписали «Рівненський меморандум», а відтак погодилися з усіма пунктами, які там були зазначені. Глава УПЦ МП вимагав від митрополитів Варфоломія і Анатолія, аби вони шукали будь-який привід для відкликання своїх підписів під документом, оскільки вони не погодили цей документ з керівництвом у Москві.

Митрополит Рівненський Варфоломій виконав наказ митрополита Онуфрія та знайшов надумані підстави, щоби відкликати свій підпис. Він звинуватив віруючих Української Православної Церкви Київського Патріархату у порушенні Меморандуму.

Категорично відкидаємо твердження митрополита Варфоломія, як брехливі, бо віряни Української Православної Церкви Київського Патріархату не йдуть на порушення закону та не займаються захопленням храмів. Дотеперішні переходи громад МП в Київський Патріархат відбувалися в рамках законодавства, через волевиявлення відповідних громад, як це і передбачено п. 5 Меморандуму.

Слідом за митрополитом Варфоломієм свій підпис відкликав і митрополит Сарненський і Поліський Анатолій.

Також нам стало відомо, що у понеділок митрополит Онуфрій звернувся зі скаргою до Президента України Петра Порошенка на нібито «незаконні дії» голови Рівненської ОДА Сергія Рибачка та його підлеглих.

Крім того Київська Патріархія має інформацію, що всіх архієреїв УПЦ МП з так званого «проукраїнського крила» викликають на 28 листопада 2014 року до Москви, де нібито Патріарх Кирил ініціює церковний суд над рівненськими архієреями за самоуправство.

Разом з тим частина єпископату та духовенства УПЦ МП не задоволені діями митрополита Онуфрія, адже до нього вже неодноразово зверталися з проханням засудити військову агресію Російської Федерації проти України, чого митрополит Онуфрій не робить через непохитну вірність Москві.

Такі події вкотре свідчать, що УПЦ МП насправді не є самоврядною Церквою з правами широкої автономії, а є повністю керованою з Москви, не маючи власної, незалежної від Росії, думки.

На превеликий жаль, богоугодна справа примирення та єднання, що постала з благословення Божого та завдяки ініціативі вірян Рівненщини і була висловлена у «Рівненському меморандумі», фактично зірвана архієреями УПЦ МП за вказівкою з Москви.

Однак ми впевнені, що серед наших братів, єпискоів і духовенства з УПЦ Московського Патріархату, є багато тих, хто не хоче лукавити на догоду брехні Москви, а бажає бути чесними із собою та вірянами, яких вони ведуть до спасіння. Віримо, що завдяки єднанню наших зусиль відбудеться припинення ворожнечі серед православних українців, будуть досягнуті мир і єдність нашого народу і у держави, а також будуть здійснені реальні щирі кроки з утворення в Україні єдиної Української Помісної Православної Церкви.

Тому закликаємо вірян і духовенство УПЦ МП відкинути виконання ворожої для України волі Москви, зупинити розпалення ворожнечі у суспільстві та єднатися у любові та мирі навколо справи утворення єдиної Помісної Православної Церкви, адже звертається до нас Спаситель словами: «З того знатимуть усі, що Ви мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Іоана 13:35).

Прес-центр Київської Патріархії

Читати далі...

Звернення архієпископа Іларіона до християн Рівненщини

Звернення архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона до духовенства, чернецтва та всіх православних християн Рівненщини

Всечесні отці, дорогі браття і сестри! Шановні українці!

Зараз наша країна переживає важкі часи випробувань. Йде війна на Сході, щодня на полі бою ллється кров воїнів-захисників, гинуть наші діти. Спільне лихо об'єднало всіх нас, незалежно за віком, родом занять, політичними та релігійними вподобаннями – ми як ніколи відчули себе патріотами своєї Батьківщини, зрозумівши наскільки нам дорога Україна. Через це, саме зараз усі православні християни нашої Держави також мають згуртуватися в спільній молитві за перемогу нашої армії, щасливе повернення воїнів і добре майбутнє України, забувши при цьому про всі взаємні образи.

Однак, замість цього ми спостерігаємо непорозуміння, конфліктні сутички між громадами Московського та Київського Патріархатів, які інколи переростають у бійку, що є до вподоби тільки ворогу людського роду – дияволу. Народ, який вбачав у Церкві взірець морального ідеалу суспільства, духовну твердиню нації, починає в цьому сумніватися. І тому, Церква зараз має небезпеку втратити своє духовне обличчя, переставши бути «стовпом і утвердженням істини» (1 Тим. 3, 15).

Тому, прошу отців, братів та сестер Рівненської єпархії УПЦ Московського Патріархату не принижуйте нас, обзиваючи «розкольниками», а Церкву «безблагодатною» – пам’ятайте, що за кожне неправдиве слово всі ми дамо відповідь на Суді Божому.

Разом з тим, я вчергове закликаю вас до початку конструктивного діалогу щодо утворення в Україні Єдиної Помісної Православної Церкви. Цього найперше вимагає наш побожний український народ, який достатньо уже настраждався від розділення і релігійної ворожнечі і хоче, щоби в Україні був мир, злагода, взаєморозуміння, братолюбство та Єдина Українська Помісна Православна Церква.

Також звертаюсь до духовенства та вірних Рівненської єпархії УПЦ Київського Патріархату: ні в якому разі не заражайтеся духом злоби, щоб не відбувалося, завжди будьте стриманими, до всіх проблем ставтесь помірковано і розважно, зберігаючи християнську гідність.

Незважаючи на те, до якого Патріархату ми б не належали, і до якого храму ми б не ходили, завжди пам’ятаймо слова Христові: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13,35), а «любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнiвається, не замишляє зла, не радiє з неправди, а радіє iстинi» (1 Кор. 13, 4-6).

Тому маймо любов між собою та будьмо справжніми християнами. Бо саме в християнській любові утверджується Церква Христова, міцніє держава і ми стаємо сильнішими.

З любов'ю у Христі

Іларіон,

архієпископ Рівненський і Острозький

Читати далі...

Помісної Церкви захотіли й на Рівненщині

На Рівненщині чиновники підготували Меморандум про єдину Україну та єдину Українську Помісну Православну Церкву. Новину для кореспондента «Преси України» повідомив заступник голови Рівненської облдержадміністрації Олександр Савчук. 

Рівненська ОДА підготувала Меморандум про єдину Україну та єдину Українську Помісну Православну Церкву та звернулася до голів п’яти релігійних організацій із пропозицією підписати документ. У ньому йдеться про те, що всі православні церкви Рівненської області визнають і моляться за цілісну і єдину державу – Україну. 

«Всі православні церкви виступають за створення єдиної Української Помісної Православної Церкви та засуджують дії РФ як агресора щодо захоплення території України та посягання на цілісність і державний суверенітет Україну», - зазначено у Меморандумі. 

Заступник голови РОДА Олександр Савчук зауважив, що з документом уже ознайомилися керівники релігійних організацій Рівненщини, яким було запропоновано підписати меморандум. 

Помісна Церква з’явиться на Рівненщині

«Деякі з підписантів уже дали свою згоду. Окрім того, ми запропонували створити робочу групу по проведенню переговорів по створенню єдиної Української Помісної Православної Церкви», - розповів Олександр Савчук. 

Нагадаємо, на Рівненщині селяни розповіли, що під час одного із свят панотець із сусідського села у їх храмі розпочав молитву за Путіна і «військо руське». Люди не стерпіли та покинули стіни церкви, а вже за декілька днів була створена громада Київського патріархату.

Читати далі...

Патріарха Варфоломія попросили врятувати Українську церкву від «русcкого міра»

Українська інтелігенція звернулася до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням врятувати український народ від «русcкого міра» й агресивного «політичного православ'я», що його насаджує Кремль через РПЦ та УПЦ МП. Відповідне звернення активістів Всеукраїнського громадсько-церковного об'єднання «За Єдину Українську Помісну Православну Церкву» є у розпорядженні Укрінформу.

«Останні десятиліття православні віруючі в Україні жили надією на об'єднання в єдиній Помісній церкві. Але Російська православна церква, яка стоїть на службі у Кремля, зацікавлена у збереженні церковного розколу в Україні, тож, щоб запобігти об'єднанню, УПЦ МП, котра фактично є структурним підрозділом Російської православної церкви, не гребує засобами, несумісними з християнською етикою і мораллю, - сіє розбрат між вірними УПЦ МП та УПЦ КП, пропагує ставлення до УПЦ КП як до церкви незаконної і безблагодатної», - йдеться у зверненні.

Інтелігенція також просить визнати Українську православну церкву Київського патріархату як Помісну православну церкву в Україні, котра стане платформою для об'єднання всіх православних віруючих у нашій державі.

«Російська держава надає зброю, військових, відправляє в Україну бойовиків і платить їм за вбивства українських громадян. Російська православна церква не лише не засудила терористичну організацію Російська православна армія, що діє на Донбасі, але й підтримує її, посилаючи бойовикам своє благословіння і чудотворні ікони, тим самим визнаючи їх дії “богоугодними”. Священики УПЦ МП на Донбасі влаштовували в церквах склади зі зброєю, а в монастирях облаштовували бази бойовиків. Деякі священики Донбасу та інших регіонів України закликали свою паству до збройного повстання проти влади в Україні, діяли як провокатори і диверсанти, а іноді і як бойовики зі зброєю в руках. На Донбасі проросійські терористи часто розміщують свою артилерію у дворах церков, а з дзвіниць ведуть коректування вогню по українській армії, чим провокують вогонь української артилерії у відповідь, щоб мати можливість заявити про руйнування церков українськими солдатами», - розповіли представники кола вчених, експертів та журналістів.

«В цей час український народ як ніколи потребує об'єднання і сумісної, єдиноголосної молитви до Бога про перемогу над ворогом. Але як таке можливо, якщо фактично головою найчисельнішої Православної церкви в Україні (УПЦ МП) є Патріарх Московський Кирил, котрий повністю підтримує дії агресора Володимира Путіна? - запитують підписанти. - У своїх виступах Патріарх Кирил спекулює на ідеї духовної єдності православних, оперує такими штучними, маніпулятивними поняттями як “духовні скріпи”, “історична Русь”, “Триєдина Русь” (Росія, Білорусь і Україна), котру, мовляв, «треба зберегти». Таким чином він нав'язує країні політичний союз з Росією».

У своєму листі представники інтелігенції стверджують: «Патріарх Кирил, так само як і Президент РФ В.Путін, заперечує факт російської агресії в Україні, у всьому підтримує політику В.Путіна та його геополітичну доктрину «русcкого міра», котра стала ідеологічною основою нинішньої агресії Кремля проти України, окупації Криму, терору на Донбасі».

На завершення підписанти нагадують, що «історично Київська митрополія завжди підпорядковувалася Константинопільському Патріарху, і була передана у підпорядкування Московській патріархії незаконно».

«Для об'єднання українських православних церков українцям потрібна підтримка вселенського православ'я. Ми хочемо, щоб в Україні була Єдина помісна православна церква, в котрій би возносилась молитва за Україну, за перемогу над ворогами, за мир і злагоду на нашій землі, - пишуть автори, - ми просимо Вас про визнання Української православної церкви Київського патріархату як Помісної православної церкви в Україні, котра стане платформою для об'єднання всіх православних віруючих в нашій державі».

Звернення підписали третій Президент України Віктор Ющенко, соціолог Євген Головаха, письменниця Оксана Забужко, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар, почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» В'ячеслав Брюховецький, історик Олександр Палій, публіцист Євген Якунов.

Читати далі...

«Теза про об’єднання з УПЦ КП та УАПЦ «згідно канонів», це – маніпуляція Московської патріархії?»

Сьогодні, будь-яка відповідь ієрархів УПЦ МП на запитання про об'єднання з УПЦ КП та УАПЦ буде містити тезу, що таке об'єднання буде відбуватися згідно «канонічних підстав». Згідно яких канонів? Що це таке? Процедура покаяння «розкольників»? Але ми не приймаємо цього терміну. Процедура пересвят? Але ж це принизливо. Що мається на увазі під «об'єднання згідно канонів», яке нам пропонують.

Про основи та принципи утвердження Української Помісної Церкви та подолання розділення православних, ми говоримо із головою об'єднання «За єдину помісну Православну Церкву в Україні», українським богословом та громадським діячем професором, архімандритом Віктором Бедь.

Кор.: З вуст ряду московських архієреїв Російської Православної Церкви та представників структурного підрозділу Московського патріархату в УПЦ (МП) неодноразово звучали заяви про те, що вони виступають за об'єднання всіх православних в Україні, але цей процес повинен відбутись виключно на канонічній основі. Що Ви можете прокоментувати з цього приводу ?

Архім. Віктор Бедь: На перший погляд заяви про бажання досягнути об'єднання всіх православних в Україні, які лунають з вуст ряду високопоставлених архієреїв як Російської Православної Церкви, так і її структурного підрозділу Української Православної Церкви Московського патріархату викликають схвалення та породжують надію... 

Але це тільки на перший погляд. Бо після слів про бажання, додається фраза – об'єднання шляхом повернення і виключно на канонічній основі. А що значить на канонічній основі в рамках УПЦ (МП), це через визнання своєї помилковості у бажанні проголосити Українську Церкву та шляхом приниження власної душі перед Московською Церквою, а не своєю Українською і відповідно виключно в структурі Московського патріархату. 

Так само як і окремі заяви вище зазначених архієреїв про те, що «ми за здобуття автокефалії Українською Православною Церквою, але тільки у канонічний спосіб». А в канонічний спосіб в рамках Московського патріархату, це означає що ніколи, бо маловірогідним є те, щоб Російська Православна Церква та її головний патрон московська політична влада нададуть згоду на цілковиту автокефалію (незалежність) частині своїй церковній структурі в Україні – Українській Православній Церкві Московського патріархату. 

Тому і робляться такі заяви з приставкою «виключно у канонічний спосіб», бо за такого формулювання ці заяви нічого не варті і не несуть жодної загрози Російській Православній Церкві втратити свою присутність та духовно-церковний контроль за думками і душами багатьох українців в Україні, в наслідок чого частина українців перетворюються в маргіналів та запроданців своєї земної Батьківщини на користь Московії та її імперсько-ординських політичних інтересів.

Кор.: Але ж церковні структури повинні дотримуватись канонічних норм у своїй діяльності.

Архім. Віктор Бедь: Безумовно, церковні структури всіх Помісних Православних Церков повинні дотримуватись визначених Вселенською Церквою церковних канонів, в тому рахунку і в питаннях церковного будівництва та набуття статусу автокефалії тими чи іншими національними помісними Церква. Але в кожному окремому випадку, щодо тієї чи іншої Помісної Церкви, діють і повинні діяти свої особливості. 

Тому на мою думку, в питанні реального, а не заради замилювання ока, подолання розділення православних, в досягненні святої мети об'єднання розділених православних церковних юрисдикцій та утвердження єдиної помісної Православної Церкви в Україні потрібно керуватись сукупністю догматичних основ та канонів, а саме оновами догматичного вчення Вселенської Православної Церкви та історично-канонічними принципами щодо процесів церковного будівництва в Україні починаючи з апостольської місії Андрія Первозванного (І ст.), заснування і діяльності Скіфської єпархії (кін. ІІ – сер. ІХ ст.), заснування і діяльності Української (Руської) Церкви Константинопольським патріархатом (862 – 1721 рр.), неканонічна спроба перепідпорядкування Української (Руської) Церкви Російській Православній Церкві (1686 – 1721 рр.), знищення Української (Руської) Церкви Московським царством та в подальшому Російською імперією (1721 – 1918 рр.) за участі Російської Православної Церкви, Тимчасове автономне управління українськими приходами в складі Російської Православної Церкви (1918 – 1921 рр.), уведення Українського екзархату Російської Православної Церкви в Україні (1921 – 1990 рр.), виникнення та подальший процес розвитку Української Автокефальної Православної Церкви (1918 – по н/д.), надання Константинопольським патріархатом автокефалії (незалежності) Польській Православній Церкві, як частині колишньої Української (Руської) Церкви (1924 – по н/д.), надання Українському екзархату Російської Православної Церкви незалежності в управлінні з широкими правами автономії та перейменування екзархату в Українську Православну Церкву у складі Московського патріархату (1990 – по н/д.), розділення православних в Україні та виникнення Української Православної Церкви Київського патріархату і подальший її розвиток шляхом об'єднання із частиною Української Автокефальної Православної Церкви (1992 – н/д.), не визнання Константинопольською Православною Церквою (нашою Матір'ю Церквою) перепідпорядкування первинної Української (Руської) Церкви Московському патріархату (1687 – по н/д.). 

На підставі дотримання первинного догматичного вчення про віру Христову, яке сповідує вся повнота Вселенської Православної Церкви, ми можемо визначити хто і які саме церковні юрисдикції можуть бути віднесені до поняття Православної Церкви і відповідно на основі догматичного віровчення можуть бути об'єднанні в лоні єдиної помісної Православної Церкви в Україні. А на підставі аналізу і співставлення історично-канонічних процесів церковного будівництва в Україні, ми можемо провести розмежування церковних юрисдикцій Константинопольської Православної Церкви, Російської Православної Церкви, а відтак і визначити історично-канонічні права на автокефалію (незалежність) Української Помісної Церкви. 

При цьому проведення належного історично-канонічного аналізу щодо церковного будівництва в Україні за період з І ст. до наших днів буде не на користь зазіхань Російської Православної Церкви на канонічно-церковну територію Української Церкви. Відповідно в питанні пошуку реальних шляхів подолання розділення православних, в об'єднанні православних церковних юрисдикцій в єдиній помісній Православній Церкві в Україні та здобуття нею визнаної автокефалії необхідно керуватись догматичним вчення Вселенської Православної Церкви про віру Христову та історично-канонічними принципами і засадами щодо церковного будівництва в Україні з найдавніших часів. 

При цьому до цього процесу обов'язково повинні бути залучені Українська держава (в особі її політичної влади) і наша Матір Церква – Константинопольський патріархат. Вирішити вище зазначену проблему об'єднання православних та утвердження Української Помісної Церкви можливо тільки в Україні і за доброї волі українських вірних та кліру наших Православних Церков без оглядки на Москву.

Прес-служба ВГЦО

«За Єдину Помісну Православну Церкву»

Читати далі...

Митр. Іоасаф із УПЦ КП запросив митр. Андрія з УАПЦ об'єднатися перед страхом "кремлівських штиків і танків"

Звернення Єпархіальної Ради Івано-Франківської єпархії УПЦ КП з приводу необхідності невідкладного подолання розділення між УПЦ КП і УАПЦ в Івано-Франківській області.  

У теперішній доленосний момент історії українського народу, як ніколи очевидною є потреба, відкласти незгоду і особисті інтереси. Після Майдану та революції, після Кримської кризи, українське православ'я стоїть на порозі нового періоду своєї історії. Очевидно, що саме зараз — час ліквідовувати непорозуміння і розділення. 

Майбутнє єдиної України, нашого рідного і спільного дому, зараз важливіше, ніж будь-які питання, які розділяють нас. Але якщо ми зараз заради перемоги України не відкладемо руйнівні суперечки навколо цих питань – завтра на кремлівських штиках і танках на нашу землю може прийти страшна біда війни, окупації, репресій. 

Тоді нинішні непорозуміння так чи інакше перестануть бути важливими. Згуртованість та самовіддана боротьба в обороні рідного дому забезпечувала перемогу навіть над значно численнішим і сильним агресором. Адже Бог не в силі – Бог у правді. Тому, для зміцнення і подолання розділення Православної Церкви в Україні нам необхідно об'єднатись у єдину Помісну Українську Православну Церкву. 

Впевнені, цього хоче український народ, бо в єдності сила. Існуюче розділення тісно пов'язане з розділенням у суспільстві. Єдина Помісна Православна Церква повинна і могла би відігравати потужну миротворчу та об'єднуючу роль в суспільстві, сприяти порозумінню між різними силами, недопущенню розпалювання ворожнечі на національній, релігійній, регіональній, мовній основах. Цим зверненням ми звертаємося до, Вас Високопреосвященнійший владико Андрію, духовних отців і парафіян УАПЦ на теренах Галичини. 

Всі попередні спроби прийти через діалог до об'єднання наших Церков були малоплідними. Але згадаймо, що при патріархах Мстиславі та Володимирі наша Єпархія належала до УПЦ КП. Вам, владико Андрію, краще ніж нам відомо, що діяльність митрополита Мефодія на чолі УАПЦ привела її до глибокої кризи. 

Для подолання розділення між УПЦ КП і УАПЦ в Івано-Франківській області

У цей важкий для нашої Батьківщини час, ми звертаємося до Вас, зі словами заклику до подолання розділення, наше служіння Богові – є служіння православному народу України. Тому у ці найбільш відповідальні та доленосні для українського народу дні, ми невідкладно повинні розпочати процес об'єднання. 

Чекаємо з вашого боку якнайшвидше подолати незрозуміле для парафіян, невиправдане розділення між нами. Нас, мабуть, розділяють особисті амбіції і користолюбство. Є можливість це виправити і послужитись щиро Богу, Україні і народу, який хоче об'єднання і просив цього на Майдані. Не згадуймо про наші вчинки і кроки у минулому, а дивімося в сьогодення і у майбутнє, як нам об'єднатись в області, а згодом це пошириться і по всій Україні. 

Ми звертаємося безпосередньо до тих, хто представляє реальну повноту УАПЦ, а це залишилась тільки Івано-Франківська і Львівська Єпархія. Священний Синод нашої Церкви від 22.02.2014 року гарантував збереження в складі Київського Патріархату цілісності структури Львівської та Івано-Франківської єпархій УАПЦ на чолі з їх нинішніми архиєреями. Духовенство Івано-Франківської Єпархії УПЦ КП закликає своїх братів та сестер із УАПЦ до порозуміння і об'єднання в єдиній церкві. 

Саме нам, православному духовенству нашої області, дається шанс показати приклад любові, єдності і миру – адже ці християнські чесноти необхідно втілити в життя і в Українській державі. 

Ваше Високопреосвященство митрополите Андрію, дорогі отці, брати і сестри, настав час від слів про необхідність об'єднання переходити до справ, бо лише у справах виявляється щирість нашого спільного бажання – припинити розділення Церкви в нашій області і в подальшому на Україні. Нехай Бог допоможе нам у добрій справі на благо Церкви, України і народу! 

Митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф (Василиків)

8 квітня 2014 року Божого м. Івано-Франківськ

Читати далі...

Лист-заклик до об'єднання всіх православних Церков в Україні і визнання світовим Православ'ям автокефалії єдиної Помісної Православної Церкви

З настанням весни пробуджується вся природа . Цьогорічна весна є променем надії і початком нового життя, особливо для України , її поневоленого народу та всіх українців розкиданих по цілому світі. Ззовні Державі та Церкві кинуто виклик і всілякими зусиллями нав'язується насильницька пропаганда та прагнення і надалі поневолювати наш рідний край та побожний народ.

Події розвиваються досить швидко і очевидним стає той факт, що ми не тільки повинні бути на сторожі та готовими до захисту своїх інтересів, а негайно об'єднуватися і спільно брати активну участь в боротьбі з нашими ворогами. Спокійно спостерігати за розвитком подій, очікувати що хтось щось за нас зробить і нас захистить є неправильним і навіть Свята Церква нас вчить , що мовчати на гріх, це те саме що чинити його. Досить складною є ситуація не тільки в державі, а й в Українській Церкві. 

Незважаючи на чисельні заклики та прагнення народу до об'єднання та утворення єдиної Помісної Церкви в Україні, ми й досі не бачимо швидких , позитивних та рішучих кроків зі сторони вищого церковного керівництва.Всілякими зусиллями нашого видимого та невидимого ворога сповільнюються та відтягуються переговорні церковні процеси, особливо між православними юрисдикціями. 

Багато парафій, громад та духівництва ніяк не насмілюються активно виступити на свій же власний захист і просто спокійно спостерігають за розвитком подій в очікуванні чуда. Господь нам посилає шанс, який ми повинні використати. Самі події нам явно підказують , що потрібно робити, а ми мовчимо?! 

Лист-заклик до об'єднання всіх православних Церков в Україні і визнання світовим Православ'ям автокефалії єдиної Помісної Православної Церкви

Настав час для всієї Діаспори бути гідними дітьми Божими та гідними синами та дочками України і спільно встати на захист нашого народу в Украіні. Настав час підтримати і визнати мільйони наших віруючих православних людей та закликати всіх до об'єднання для блага Церкви та України. Якщо не ми, то хто? Якщо не тепер, то коли? 

Саме такими реальними і рішучими діями, ми показуємо свою братню любов та реальну підтримку один одному. Таким жестом визнання та любові ми демонструємо цілому світові наше прагнення до єдності, визнання та свободи і закликаємо світову спільноту та весь православний світ відгукнутися на наше прагнення, прагнення не десятків чи сотень, а десятків мільйонів віруючих, побожних православних християн. Особливо зараз, під час Великого посту ми приносимо свої молитви Господу за всіх Героїв України, які життя свої віддали задля нашого кращого майбутнього.Молимося за всіх тих хто і надалі відстоює нашу свободу та єдність Церкви на майдані в Україні. 

Просимо Всемилостивого Бога, щоб пробудив свідомість і всіх тих, хто ще й досі спить і є байдужим до всіх подій в Украіні та надіємося, що Його ласка зійде на нас вже скоро і ми зможемо і будемо спільно прославляти Бога на нашій вільній , могутній та процвітаючій Украіні.  

Молімося словами пісні: Боже, послухай благання, Нищить недоля наш край. В єдності сила народу – Боже, нам єдності дай. Боже, зніми з нас кайдани, Не дай загинуть в ярмі. Волю зішли Україні, Щастя і долю дай їй. Боже, ти знаєш вигнання, Стогнуть могили в степах. Воскрене ще раз Україна На наших зболілих кістках. Пречиста Діво Маріє, Враз з нами Бога моли, Щоб дав Бог волю Вкраїні, Щоб люд дійшов до мети.

Реферантура Молоді митрополії УАПЦ в Діаспорі

Читати далі...

Патріарх Філарет на каналі ТВІ. Відео

5 березня, на запрошення редакції, Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет взяв участь у черговому випуску програми ''Окрема думка'' телеканалу ТВі, присвяченого темі можливого об'єднання Православних Церков України в Єдину Помісну Церкву.

Читати далі...

Про Російську Церкву, Європу та український вибір

Гіпотетичний вплив Російської патріархії на парафії та монастирі України, які перебувають у її юрисдикції, недооцінювати зараз було б злочинно. Прочитавши статтю про чотири фронти у ймовірній, але небажаній війні із РФ, подумала про ще один – церковний. На даний момент патріархія мовчить: ані Євангельськими аналогіями, ані прямими заявами не висловлює свого ставлення до європейського вибору України. Вона промовчала і коли всі українські церкви підписали спільне звернення до народу про перспективи України. Звичайно, хотілося би вірити, що цей церковний фронт ніколи не відкриється. Але не виключено, що слогани на кшталт: «Схаменіться, у Європу не можна!» будуть вкладені у вуста всіляких керівників церковних братств та популярних проповідників. 

Що повинна протиставити влада такій інформаційній кампанії? Не думаю, що паства піддається навіюванню більше, ніж користувачі Фейсбуку. Просто там різні лідери. Але паству можна та потрібно переконувати. Тиснути на клір у такій ситуації не можна – небезпечно та й гріховно (між іншим), але вичікувати теж не можна. Я, порадившись із друзями, які є й парафіянами своїх храмів, і користувачами соціальних мереж, склала свій перелік тез для такої роз’яснювальної роботи, якими ділюся просто з любові до церкви та до держави. Тож вважаю логічними такі аргументи. 

Перше. Росія не має ексклюзивного права на Православ’я. 

Більше того, самій Російській патріархії трохи більше, як чотириста років. Українська Церква для Російської Православної Церкви - Мати. Колись Україна наситила Російську церкву кадрами, дала їм і ієрархів і видатних богословів, але зараз РФ – країна, в окремих регіонах якої мечетей більше, ніж наших соборів. А, можливо, наш з вами шлях - це можливість навчити наших російських братів у вірі бути самостійнішими, відокремлювати духовні зерна Христового вчення від світської влади. Зрештою, духовній єдності не завадять ніякі кордони та об’єднання. 

Друге. Нащадки чорносотенців намагаються переконати нас у «не православності» європейського шляху.

І це – брехня. Греція, ставши членом ЄС, ані на йоту не втратила свої віри. На Страсну п’ятницю там перекривають рух на великих та малих майданах, перед храмами і в соборах вся країна стоїть на Погребінні Спасителя. А на Великдень кожне місто та село світиться мільйонами свічок, які вірні несуть з церкви, вітаючи одне одного «Христос Анесте!». Ані для духовного життя грецьких громадян, ані для потужних грецьких чиновників, ані для строгої Елладської церкви нічого не змінилося із їхнім входженням до Європи. Хоча дії світської влади піддаються новим регламентам та підпорядковується певним стандартам Європейського союзу. 

Чотири факти про Московську Патріархію та український вибір

Третє. Європейський курс, який диктує порядок у світському житті, матиме позитиви для церкви. 

Грецькій церкві дуже добре, бо вона – єдина. Російська церква також – єдина. Офіційна Російська православна Церква кілька років тому об’єдналася із Російською церквою за кордоном, але, на жаль, патріархія нічого не зробила, щоб об’єдналися наші українські православні церкви. Розкол церкви – страшна драма, це – гріх. А можливо, наш шлях до Європи це - шанс об’єднати нашу церкву? Подумайте, поруч у Володимирському соборі та Михайлівському золотоверхому стоять ваші брати та сестри, ваші сусіди та друзі. Вони так само дотримуються посту, вони так само прикладаються до мощей та їздять у паломництво. Ви з ними двадцять років потерпаєте від одних й тих самих проблем. Ви – один народ, який йде до Христа, і на цьому шляху не варто плутати політику та справу спасіння. І цей шлях не залежить від жодних інтеграцій. А жоден ієрарх чужої держави не може та не повинен вказувати керівнику світської влади, як йому діяти та не повинен закликати до непокори православну паству. 

Четверте. Європейський курс України не дозволить і Росії перетворитися на православний Талібан. 

Зараз злиття церкви та російської держави веде до того, що консервативно-ідеологічні течії в церкві та державі посилюють одна одну. В результаті, питання благочестя і віри в тоталітарній державі перетворює цю внутрішню духовну справу на майданчик для заробляння політичного капіталу. Внаслідок цього Росія перетворюється на такий собі православний Талібан, де віруючі намагаються швидше знищити опонета, ніж молитися за його душу. Втягування церкви в таку конфліктно-фундаменталітську парадигму веде до підриву її авторитету. А, може, врешті наш шлях до Європи допоможе православному суспільству повернутися до своїх джерел, навчитися розрізняти політику від віри, віддавати Богу-Богове, а кесарю – кесареве? 

Віра Приймак, член НСЖУ

Читати далі...

Владика Софроній розповів про спільну непоступливість

Митрополит Черкаський і Канівський Софроній (Дмитрук), лідер "проукраїнського крила" в УПЦ (МП), вірить в сильну Українську Церкву, закликає народ шанувати своє українство й вивчати історію, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на інтерв’ю ієрарха. Згадуючи своє звернення до єпископату України майже 10-річної давності, в якому він наполягав на автокефалії для УПЦ, митрополит Софроній зауважив: 

"Ми залишились такими ж, якими були 10 років тому. Це не так все просто. Спочатку треба переконати когось у чомусь, а щоб переконати, треба мати авторитет, а щоб мати авторитет, потрібно чітко знати хто ти і якого напрямку, і чого ти робиш так, а не по-іншому. А оскільки цього немає, то це тільки голос волаючого в пустелі, не більше. А складно ще й від того, що часто у Церкву «лізуть» політики й займаються політиканством, а там де політика, то там ладу не буде. Тому все залежить від того, як ми будемо жити. Якщо ми буде жити по-українськи, то буде Українська Церква, якщо по-європейськи, то це проблематичніше. 

Насправді, дуже багато людей хоче, аби була єдина Церква, але треба дивитись на обставини й історію. А історія знає розділення, а от з’єднання не знає, хоча уже воно є. Роз’єднались і ніяк ніхто не хоче з’єднуватись. Це ще фактор людський, де хтось повинен йти на поступ. А ніхто не хоче поступатися". 

На запитання кореспондента, чи є у митрополита певні труднощі через атокефальні погляди і чи має він яскраво виражених послідовників, владика Софроній відповів: "Послідовники звичайно є. Проте, у кожного свої думки й свій напрямок. Я ніяких тисків не відчуваю і не приймаю. Я маю свою ціль й ідею, я її не ховаю і вона вся при мені, тому мені дуже легко. Я не відступаю від православних постулатів, я доволі категорична людина й не порушую те, що не можна порушувати. Ідею свою маю, бо знаю добре історію з усіх її сторін, історію нашої України, нашої Української Церкви. У мене є багато різних прикладів. Якщо я щось говорю, я завжди підкріплюю свою думку ретельно вивченою темою, якщо не дуже у чомусь розуміюсь, то ніколи не буду щось пропагувати й розповідати". 

Священнослужитель назвав критичну точку для самовизначення українцями українського: "Потрібно, щоб українці були українцями. В першу чергу, Україна повинна бути зрозумілою українцям, щоб вони були гідні своєї держави й своїх людей. А у нас забувають про це, приїжджають з села у місто й робляться зовсім іншими: забуваються свою мову, культуру. Це наш нонсенс, наше непорозуміння із собою, нехтування самих себе. Ми повинні пам’ятати хто ми, якого батька ми діти і що хочемо в цьому житті". Владика Софроній також висловився за обов’язкове вивчення християнської етики у школах і заявив, що введення цього предмету залежить від керівників області і науки. "Коли в держави немає моралі і державні діячі про мораль не думають, а мораль підтримує тільки Церква, то треба державі з цим рахуватись чи ні? Звичайно, що треба. Та поки цього немає, бо держава не платить моїм батюшкам за мораль, а мораль несуть тільки священики".

Читати далі...

Віктор Балога заступився за канонічну Автокефалію

Найвідоміший закарпатський політик - екс-міністр МНС та екс-голова Закарпатської облдержадміністрації, а нині депутат Закарпатської обласної ради - Віктор Балога переконаний, що ніщо не стане на заваді утворенню єдиної Автокефальної Церкви на базі Київської митрополії УПЦ, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на Закарпаття онлайн. 

Розмірковуючи над недавнім святом 1025-річчя Хрещення Київської Русі, політик наголосив, що кожна українська родина та християнська громада повинні зрозуміти, що це свято народне і ніякі обмеження влади не зможуть його зіпсувати.

«Вірю, що влада не зіпсує нам цей день. У них своє свято – з охороною, вівчарками, металошукачами, перекритими вулицями і бенкетами. Ми повинні розуміти, що це подія для кожної християнської громади, а не лише для тих, хто відзначає його по спецзапрошеннях у спеціально відведених місцях», - зазначив Віктор Балога, коментуючи надзвичайні міри безпеки, пов’язані з проведенням урочистого молебню в Києві за участю Патріарха Кирила та керівників держав. 

Віктор Балога заступився за канонічну Автокефалію

«Впевнений, що ні Росія, ні тупість окремих політиків не стануть на заваді об'єднанню українських церков у Єдину Автокефальну на базі Київської митрополії. Як би хто не старався - цьому все одно бути», – костатував В.Балога в іншому своєму дописі на цю тему. Нагадаємо, що Віктор Балога нагороджений кількома орденами УПЦ (МП) та Папським лицарським орденом святого Сильвестра.

Читати далі...

Петро Ющенко: Формуванню Помiсної української церкви заважають чужі, але все в наших руках

Нещодавні події, що сталися у релігійному світі, піднесли на новий рівень давно наболіле питання створення єдиної помісної церкви в Україні. Чи не вперше з вуст Президента прозвучав заклик до єднання. Втім, справді, вперше за останній час предстоятелі українських церков і словом, і ділом нібито підтвердили свої тверді наміри забути колишні образи і зробити крок до примирення. На думку багатьох, поштовхом до цього стала велика дата 1025–річчя Хрещення.

— Пане Петре, що для українців означає свято Хрещення Русі–України? Як ви ставитесь до того, що православний світ так пишно відзначає його?

— Вшановуючи 1025–літній ювілей великої історичної події — прийняття християнства, яке стало на Русі державною релігією, ми не повинні забувати, що хрещення Рівноапостольним князем Володимиром і грецьким архієпископом Михайлом було не першим на нашій землі.

Історія християнства на наших землях відкривається проповіддю христової віри святим Апостолом Андрієм Первозванним. Проповідуючи Євангеліє на узбережжі Чорного моря у 57—62–х роках від Різдва Христового, святий Апостол Андрій дійшов до Корсуня, а потім — на човні до Дніпрового гирла і піднявся вверх по Дніпру. В дорозі довелося їм заночувати на березі під горою. Вставши рано, Апостол показав учням на гори і сказав: «Чи бачите оці гори? Дивіться, бо на цих горах засяє благодать Божа, побудовано буде тут велике місто, і Бог воздвигне на них багато церков». Велике місто — це Київ.

Побожний цей літописний переказ відносить початки християнства на українських землях до часів апостольських, що свідчить про розвинене національне почуття наших праотців, які не хотіли бути «нічим меншим від інших народів в Церкві Христовій». Цю думку висловив Київський собор 1621 року: «Святий Апостол Андрій — перший Архієпископ Константинопольський, Патріарх Вселенський і Апостол Український, на київських горах стояли ноги його, і очі Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив. Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і тут проповідував апостол». Тому ми сьогодні повинні вшановувати 1950–ліття хрещення апостола Андрія Первозванного і створення Української Церкви.

Далі. Серед відомих святителів першого століття, що здійснювали християнську місійну діяльність на теренах України, був і 4–й папа Римський Климент І (90–100рр від Різдва Христового). За повелінням римського імператора Трояна святителя Климента вислали до Криму у каменоломні. На засланні святий вигнанець хрестив щодня сотні язичників. За наказом імператора Трояна святителя стратили: прив’язали до якоря і кинули у море біля Херсонесу, де пізніше постав монастир святого Климента. Його мощі упокоїлися в одній каплиці з мощами святого Кирила і знаходяться у Римі, а чесна мироточива глава хрестителя — у Києво–Печерській лаврі.

Про непереривність християнського служіння на теренах нашої Батьківщини свідчить і святий Іоанн Златоуст (407 рік): «і скіфи, і сармати переклали на свою мову Псалтир і святе Євангеліє і філософствують на ці слова». Ієронім Страдонський (420 рік) поетично гіперболізує: «холод Скіфії палає жаром віри...»

Свідчить про вкорінення християнства на нашій землі й існування єпархій та участь представників цих єпархій у Вселенських Соборах. У ІІІ столітті вже відомі Скіфська, Херсонеська, Босфорська, Фульська і Сугдейська єпархії. Єпископ скіфської єпархії Євангелик був учасником Першого Вселенського Собору (325 рік).

Провідник третього масового хрещення нашої землі — єпископ готський Ульфілла, блискучий проповідник, учасник Константинопольського Собору 381 року разом із Теофілом Босфорським.

У 860 році святий благовірний київський князь Оскольд під іменем Миколай також хрестив народ київський. Патріархом Константинопольським була створена митрополія і до Києва був спрямований єпископ Михайло — перший очільник Київської Церкви.

Великий святий Дмитро Ростовський (Данило Туптало із Макарова) у своїй великій праці «Житіє Святих», описуючи факт перебування Кирила і Мефодія на наших землях, указує, що вони знайшли Псалтир і Євангеліє руськими письменами писані і людину зустріли, яка мовою цією говорила. І порівнявши голосні і приголосні зі своєю мовою, змогли пояснити прочитане.

957 року хрестилася княгиня Ольга. Князь Володимир Великий, приймаючи сам християнство та охрещуючи свій народ, чинив це не тільки як рівноапостольний, а й як великий державний муж.

Ось такі віхи християнської традиції на нашій землі першого тисячоліття. Якби ми зрозуміли цю вікову традицію, то нам би було легше відстоювати позицію за помісну церкву. До Володимира наша земля зазнавала хрещення п’ять разів. Я все це говорю, щоб ми зрозуміли, чого ми не святкуємо. Це був тривалий процес. А не так, що припекло, і ми бах — охрестилися.

— Скептики, назвемо їх так, стверджують, що не можна святкувати подію, яка принесла смерть тисячам слов’ян, оскільки хрещення відбувалось вогнем і мечем проти їх волі. Як ви ставитесь до такого аргументу?

— Неправда. Зайдіть у Андріївський собор і подивіться на картину Платона Бориспільця «Проповідь Андрія Первозванного на київських горах» (1754 рік), а потім — у Володимирський собор і погляньте на фреску Васнєцова «Хрещення народу київського». На цих полотнах зображені щасливі люди, які святкують цю подію. Але жертви дійсно були — серед місіонерів, які виходили з Києва, Чернігова і йшли на північ, схід і північний схід. Жертвами стали наші місіонери. У Новгороді — дружина Добрині, у в’ятичів — святий Кукша, у Ростові — святий Леонтій, у Муромі — син князя чернігівського Костянтина Святославовича — святий Михайло і тисячі інших.

— Ви особисто брали участь у святкових заходах до 1025–річчя Хрещення?

— Аякже. Я був на літургії у Володимирському соборі. Нас 30 тисяч українців пройшло уже традиційним Хресним ходом до Володимирської гірки на молебень.

— Зараз люди часто висловлюють думку, що їм байдуже, до якої церкви ходити, бо вони нібито ідуть до Бога і суперечками священиків не переймаються. Як можна зрозуміти таку пасивну позицію?

— Чим характерне XX століття для нашого народу. Як і для всіх народів СССР — це час богоборства. Ми не мали уявлення про розбудову християнського світу і церкви. Атеїстична влада стверджувала, що ми — продукти хаосу, що немає Творця, що це все «опіум...». Звідси всі наші біди. У XX столітті нас не навчили закону Божому, тому і уявлення частини нашого суспільства про Церкву, помісництво, автокефалію, національну Церкву — деформовано.

Справа в тому, що народу не знайомий сам імператив «помісності». Що таке помісна церква? У православ’ї це поняття використовується стосовно окремої Церкви на певній обмеженій території. Під помісною церквою зазвичай мається на увазі автокефальна, автономна або самоврядна Церква. Адміністративний поділ Вселенської Церкви здійснюється за територіальним принципом. Автокефалія (сам собі голова) — це статус помісної церкви як частини Вселенської православної церкви.

Декілька років тому патріарх Вселенський і Константинопольський, його Всесвятість Варфоломій ІІ запросив мене на службу Божу у Храм святого Юрія Переможця в його резиденцію у Стамбулі, а у вечері — на концерт, який давав Афінський хор. Відомо, що у 14–мільйонному Стамбулі проживає три тисячі греків. Зал також вміщує 3 тисячі глядачів. Він був повністю заповнений. Всі стамбульські греки прийшли на концерт. Чому? Тому що концерт під патронатом патріарха. Тому що вони греки!

А у нас в українській православній церкві Київського патріархату — 15 мільйонів вірян, так само у церкві Московського патріархату, до 5 мільйонів у греко–католиків, 500 тисяч у автокефалів. І у всіх церквах один чин служби. Немає ніяких ні догматичних, ні канонічних розходжень. Чи це не парадокс? Чи це від Бога? Ні, це не від Бога. Господь сказав: «Хай буде все єдине». Розбрат від лукавого, от тому і люди ходять куди завгодно і за єдність не думають. Отак і будемо борсатись. Якщо ми не об’єднаємось.

— А до якої церкви ви ходите?

— Я, безумовно, ходжу в Українську церкву. До Володимирського собору ходжу, до Михайлівського монастиря. Так і по Україні і по світу. Безумовно, в українську, а в яку я повинен ходити? Якщо не буде української, я піду в московську, в грузинську. Поїду на Буковину — піду в румунську. Десь половину свідомого життя я причащався у московській і маю достатньо нагород від тої церкви. У Москві я став хрещеним батьком у храмі, в якому вінчався Пушкін. Знаєте, ми доживемо до того часу, коли ті питання, які ми сьогодні ставимо, здадуться нам жахливими. Кожен спитає себе: «Господи, в якому я був невіданні, у якому отупінні? Як я можу жити у цій країні і ходити до чужої церкви, а точніше, як я можу жити в цій країні і не мати своєї церкви? Та що ж я не громадянин, та що ж я не людина?»

— Як ви оцінюєте право «старшого брата», на якому наполягає Московський патріархат?

— Я просто проілюструю фактами. Літописець свідчить, що святий Володимир, ділячи уділи між синами, посилав з ними і священство, заповідаючи їм, щоб кожен у своїй вотчині вчив і хрестив. І так відбувалося. Ізяслав Хреститель Полоцький, Мстислав — Таманський, святий Ярослав Мудрий і його син Володимир, єпископи Лука Жидята та Іоакім — Новгородські святителі, Костянтин Святославович — Муромський, святий Стефан — Пермський, святий Федір — Тверський. Згідно з реформами, запровадженими Володимиром і його синами, на теренах сьогоднішньої Росії наші князі і священство створювали світську і християнську цивілізацію.

Друга Київська митрополія була створена у 988 році. У її складі існували Київська, Чернігівська, Білгородська, Володимирська, Турівська, Переяславська, Перемишльська, Галицька єпархії. У 1303 році була створена Галицька митрополія, що включала Галицьку, Перемишльську, Володимирську, Холмську, Луцьку та Турівську єпархії.

У 1308 році вселенський патріарх Афанасій об’єднує церкву і створює Єдину Митрополію КИЇВСЬКУ і всієї Русі і призначає митрополитом Петра Ратенського. Згодом Петро переїжджає на територію Золотої Орди, у Володимир на Клязьмі, на землі, вільні від утисків. За Івана Калити він переходить до Москви. Там закладає московський Успенський собор. Через рік помирає, його канонізують, і наш Галицький митрополит, волинянин Петро Ратенський стає небесним покровителем Москви. І потім усі митрополити, що призначаються Константинополем, сидять у Москві. Але митрополія називається Київською аж до 1441 року, коли митрополита Ісидора, ставленика Константинополя, заарештовують за підписання Ферраро–Флорентійської унії. З цього часу Московська митрополія відділяється від Київської, а Ісидор тікає у Київ. Московська митрополія обирає першим митрополитом Йова без благословення Вселенського Патріарха. В 1599 році виникає Московська Патріархія. Без цього говорити про те, що відбулося у нас два тижні тому, неможливо. Адже стає очевидним, що будь–які претензії Московського патріархату на зверхність — безпідставні. Ніколи донька не стане матір’ю для своєї матері.

— Якщо комплексно поглянути на події, що відбулись у рамках святкування ювілею. Чи скресла крига, яка всі ці роки лежала між українськими церквами?

— Формально зрушень не відбулося. Відбулося потепління. Я не хочу аналізувати, хто, де, що сказав. Я хочу, щоб ми розуміли, що наша українська церква — це народна церква. І те, що у нас зараз існують інші церкви — це чиста політика, яка пройде, і все, як сказано у Святому письмі, «прийде на круги своя». Цей процес складний і мало кому потрібний, він потрібен тільки нам — українцям. І як буде помісна церква, і як об’єднаються брати — у нас не буде ніяких проблем: ні з газом, ні з нафтою, ні з Кримом. Все влаштує помісна церква.

— Яким чином?

— У нас зміниться свідомість. Ми відчуємо себе народом з єдиною душею і колективним розумом.

— Ви негативно ставитесь до політики в церковних справах, але наполягаєте на єдності церкви і держави. Якщо політика невіддільна від держави, то як можна її відділити від церкви?

— Побудую свою відповідь на деяких історичних фактах. Перший: 313 рік від Різдва Христового. Рівноапостольному імператору візантійському Костянтину напередодні битви на нічному небі зорі вишикувалися у формі хреста зі словами: «Цим перемагай». Святий Костянтин створив православну державу і став ініціатором Першого Православного Собору 325 року.

Другий: як установив у своєму кодексі великий Візантійський імператор 6 століття Юстиніан, «Церква і держава — це два великих божих дари людству. Це два предмети речей, які витікають з одного джерела — з волі Божої, що їх установила». Церква опікується, щоб народ ішов шляхами, угодними Богові, а держава стоїть на сторожі священства і святих догм. І це він назвав симфонією. Тільки в такій єдності церкви і держави може існувати народ. Державні інституції — це тіло держави, а церква — це душа. Сьогодні у нас душа розідрана десь на 5 частин. Чи може бути здоров’я у нашому тілі, коли маємо такий стан душі?

Третій: за сприяння Петра Сагайдачного у 1620 році Патріархом Єрусалимським Теофілом ІІІ був висвячений ігумен Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря Йов Борецький на Митрополита Київського та Галицького. У 2008 році Українською православною церквою Йов Борецький був канонізований. Тому для політиків у цій сфері є широке поле для діяльності. Наші політики повинні увесь час цим займатися, бо утвердженню єдиної помісної української церкви заважають ЧУЖІ політики, але помiснiсть нiколи нiкому не давали. Її завжди брали. Тому все залежить вiд нас.

— Що ж заважає об’єднанню? Де камінь спотикання?

— Немає каменя. Це не потрібно Москві, от і увесь камінь. Дуже легко. Москва просто не хоче зі своєї сфери випускати таку велику церкву.

— Якщо у перемовинах із Московським патріархатом причини непорозуміння зрозумілі, то чому не можуть домовитись УАПЦ, УГКЦ УПЦ (Київського патріархату)?

— Є проблема. Отакі ми українці. Є тут ще один фактор, який можна назвати дещо побутовим. (По–змовницькому знижує голос.) Сьогодні у кожного предстоятеля наших церков є посох. А у помісній церкві має бути один предстоятель і один посох. Думаю, пояснювати далі не треба.

— Коментуючи свій поцілунок при зустрічі з Володимиром, Філарет сказав, що об’єднання буде, але коли — Бог знає. Чи маєте ви якісь припущення з цього приводу?

— Я так скажу, ніхто не вірив у те, що розпадеться Радянський Союз. Здавалося, якась сила планетарного масштабу повинна була втрутитись, щоб ця імперія розпалась. А воно, бачите, Господь управив так, що розсипалось на капілярному рівні за декілька днів без жертв. Я думаю, що так само у нас станеться зворотний процес об’єднання. Не розсиплеться, а з’єднається. Це має відбутись перш за все у душах наших, незважаючи на всіх патріархів, політиків, агентів, які працюють проти цього. Господь управить. А для цього потрібна тільки наша молитва і добрі діла.

Катерина Петрова // Україна Молода

Читати далі...

Хмельницький митрополит Антоній: відверто про важливе

Напередодні всеправославних та церковно-державних святкувань ювілею 1025-ліття Хрещення України митрополит Хмельницький та Кам’янець-Подільський Антоній (Махота) у місцевому єпархіальному Управлінні провів зустріч з представниками регіональних та церковних ЗМІ. Спілкуючись у дружній та невимушеній атмосфері, владика розповів присутнім про сучасний стан Української Православної Церкви Київського Патріархату, поділився своїми міркуваннями з приводу новин та церковно-політичної ситуації, що нині панує у православному світі. Єпархіальна прес-служба пропонує всім бажаючим для ознайомлення частину стенограми митрополита Антонія з незначними редакторськими правками. З огляду на великий об’єм тексту, розмову для публікації розділено на кілька частин. Сьогодні для вас – перша з них.

Про тих, хто проти святкувань Ювілею

Дійсно, черговий ювілей Хрещення Руси-України не є надзвичайно “круглим”, хоча ювілеєм прийнято вважати не лише “круглі” дати, але й ті, що кратні 25-ти. Однак для нас, віруючих людей епохи, яку сьогодні називають епохою постмодерну чи навіть пост-постмодерну та секуляризації, будь-яка нагода згадати про своє християнське покликання, молитвою та священнодійствами обновити Благодать Пресвятого Духа, що почиває у нас, - безумовно неймовірно цінний та важливий релігійний досвід.

Навіть на невеликих сільських парафіях день місцевого храмового свята зазвичай є часом особливого духовного піднесення. Можливо не всі це здатні відчути у повній мірі, але повірте, спілкуючись з "простими" парафіяльними священиками, не можна не відчути їхнього духовного запалу, натхнення та підбадьорення, коли, вшановуючи небесного покровителя громади чи то якусь іншу важливу подію, парафію відвідує архієрей. Що вже говорити, коли направду "всім миром" - від Патріарха до старенької бабусі, наша Православна Україна збирається біля Господнього престолу в молитві та єднається в Пресвятій Євхаристії. Тому мені теж видається дещо дивним, коли деякі скептично налаштовані до Українського Православ'я діячі в той чи інший спосіб критикують наші урочистості. Це так само дивно, якби з таких причин, скажімо, критикувати щорічні вшановування Різдва чи Великодня, відмовляючись від святкувань і посилаючись на відсутність красивої “ круглої” дати.

Сенс будь-яких християнських святкувань полягає не в тому, щоб у них дотриматись абсолютної хронологічної точності та формалізму, а щоб пригадати нашому народу про його богосинівство та християнську гідність. Духовенство та миряни нашої Церкви вважають, що сьогодні це особливо на часі. Бачимо як низько впала духовність та мораль і як мало справжнього християнства залишається у світі. Тож у цьому сенсі наші святкування мають і визначене практичне значення - як час своєрідної духовної мобілізації та церковного перепису: хто з нами, хто не з нами, а хто - проти нас.

Про посаду Патріаршого Намісника

Новина про те, що на Помісному Соборі УПЦ Київського Патріархату було затверджено посаду Патріаршого Намісника та обрано кандидата на неї, застала багатьох зненацька. Деякі недоброзичливці побачили в цьому навіть визнання Патріархом свого швидкого та неминучого відходу у вічність. Можу сказати наступне. Це дійсно неминучий відхід, бо від смерті не врятується жодна людина - ні Святійший Патріарх, ні ви, ні я. Але наскільки швидко і коли саме це станеться, знає лише Сам Господь Бог. Говорячи так само цинічно, як це роблять наші критики, зауважу, що Патріарх Філарет пережив не одного священика, єпископа чи патріарха. І, не дивлячись на свій поважний вік, до нині залишається при доброму здоров’ї та свідомому глузді. Чого, на жаль, не можна сказати про деяких інших, значно молодших кліриків та мирян, як з нашої Церкви, так посеред наших опонентів. Тим не менше, Святійший Владика звик тверезо дивитися на речі і Патріархові зовсім не байдуже, що ж станеться з нашою Церквою після його відходу. А тут, як розумієте, можливо безліч сценаріїв розвитку, не всі з яких можуть бути добрими та оптимістичними.

Думаю, мало хто буде сперечатись, що Київський Патріархат зміцнів та утвердився саме завдяки винятковій ролі в його історії Святійшого Патріарха Філарета. Дійсно поруч з Його Святістю трудиться кілька десятків архієреїв та тисячі священнослужителів. Однак лише завдяки мудрій та виваженій позиції нашого духовного лідера, духовний ансамбль Київського Патріархату здатен грати злагоджено та в унісон ось уже два десятки років. Звичайно, ми всі люди грішні і навіть митрополити часом можуть припускатися помилок. Тим не менше, я б особливо хотів наголосити, що між окремими винятками з цього правила та самим правилом є суттєва різниця. Наша Церква зростає, а значить ми робимо все вірно.

Виняткову мудрість Патріарх виявив тим, що запропонував на посаду Намісника людину, котра не була зв’язана безліччю єпархіальних обов’язків та користується належною пошаною єпископату та мирян. Владика-митрополит Епіфаній являє собою яскравий приклад молодої генерації нашого єпископату, представник нашого вченого чернецтва, на яке Церква покладає особливі надії. За час свого служіння Владика зумів яскраво проявити себе, як достойний кандидат на посаду Патріаршого Намісника. То ж особисто я ні на мить не сумніваюсь у тому, що за цих умов, з кількох можливих альтернатив, затвердження такої посади було необхідним, а вибір особи Патріаршого Намісника був найоптимальнішим. Час покаже чи помилилися ми всі у своєму виборі, чи ні. Сам я не схильний ідеалізувати людей і не прагну, щоб мене хтось ідеалізував.

Хмельницький митрополит Антоній: відверто про важливе 

Кожен свій офіційний документ єпископ підписує фразою: "Милістю Божою єпископ (ім’ярек)". Це древня православна традиція підкреслює християнське переконання у тому, що будь-яке наше становище в Церкві - це не наші особисті заслуги, але наш вибір та співдіяння, співпраця зі Святим Духом Божим. Все, що ми маємо в собі доброго, - це не наше, а Господнє. Нашими у нас, на жаль, є тільки гріхи. 

Міркуючи по-світському, Владика Епіфаній дуже швидко зійшов кар’єрною драбиною. Але в Церкві Православній немає поняття “кар’єрна драбина”. Натомість, у нас є слово "ліствиця"- драбина духовного вдосконалення, яка не ділить людей ні на багатих, ні на бідних, ні на заможних, ні на безіменних. Єдине, що справді має значення, - це стан людської душі, її праведність чи нерозкаяна гріховність. Висока ієрархічна посада - це не нагорода, а випробування та важкий життєвий хрест. Тому будемо всі нелицемірно молитися, щоб наш улюблений у Христі брат митрополит Епіфаній явив Святій Церкві безумовний приклад смирення, послуху, вміння навчатись та чути ввірену йому братію.

У цьому аспекті митрополича гідність у тридцятип’ятирічної людини зовсім не вада. Патріарх Філарет не раз нам нагадував, що молодість – це та риса людини, яка дуже швидко проходить. Натомість, вадою буде зловживання своїм становищем та гординя, яка часто є супутником людей на високих посадах. Якщо Владика Епіфаній й надалі буде багато працювати, то буде й не раз помилятись. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Святі Отці вчать, що від цього також може народжуватися відчай та неспокій. То про яку нагороду можна вести мову, коли на мові аскетики це означає, що чим більша на людині лежить відповідальність, тим запеклішу духовну боротьбу їй належить вести з собою? Як це дійсно важливо, виправдати всі сподівання. Як важливо не обманути всіх тих, хто довірив таку високу посаду. Зробиш щось не так, то розчаруєш і себе, і тих людей, які в тебе вірили, вважали, що ти все зможеш. Це ж не він сам себе обрав. Його обрала Церква.

Але варто також заперечити твердження, що з кількох десятків єпископів Київського Патріархату не знайшлося людини, котра б, маючи більший досвід архієрейського служіння, зуміла б виконувати обов’язки Патріаршого Намісника. Багаторічне жертовне служіння наших митрополитів, серед яких назву лише Преосвященних Димитрія та Михаїла, Іоасафа та Володимира, краще будь-яких моїх слів підтверджує цю думку. Кожен з них, безперечно, міг би обійняти цю посаду та чудово з всім впоратись. Справа тут не в чиїхось особистих "патріарших" амбіціях, а в реальній користі Церкві та розумінні наших реалій.

Дай, Боже, ще довгих років життя нашому першому Архіпастирю - Святійшому Патріарху Філарету. Нехай Спаситель і надалі посилає йому молодих та енергійних помічників, які зможуть полегшити важкий патріарший хрест, допомагаючи завжди там, де це буде доречно. Скажу навіть більше. Великою мірою, кожен чинний єпархіальний архієрей по суті й є Патріаршим Намісником, представником чи замісником у своїй області. А коли звершує богослужіння – символізує самого Спасителя. Тож, з канонічної точки зору, із заснуванням нової посади, жоден єпископ нічого не здобув, але й нічого не втратив.

Тим не менше, завдяки такому нововведенню процедура обрання Патріарха з часом все більше викристалізовується й так ми матимемо всі підстави, одного дня зустрівши сумну новину, не розгубитись, не поділитися при цьому у чварах, а також не зникнути чи то не розчинитися серед інших українських Православних Церков. Натомість, ми будемо й надалі консолідуватись, утверджуватись саме як Помісна Церква - рідна по духу Церква нашого народу. За Господньою Заповіддю ми шануємо всі Православні Церкви, але з особливою ревністю та наснагою працюємо над зміцненням рідної, батьківської духовної оселі - Української Православної Церкви з власним Київським Патріархом. У будь-якому випадку не варто забувати давню приповідку: “Людина планує, а Господь керує”. Якщо будемо надіятися більше на Бога, ніж на себе чи на людей, все у нас вийде спасительно та правильно. У церковному світогляді ці два слова завжди є синонімами. Все інше - від лукавого.

Чому Помісні Церкви не спішать визнавати Київський Патріархат?

Часто можна почути докори у нашу адресу й про те, що, мовляв, Київський Патріархат не визнає жодна з Помісних Церков Православного світу. Але подивимось чи відповідає це дійсності, а якщо відповідає, то чому.

Багато наших архієреїв та священиків з приватними та робочими візитами відвідують інші країни. Під час таких подорожей ми природно маємо неофіційні або офіційні контакти з представниками інших Церков та конфесій. Хочу зауважити, що майже завжди такі наші зустрічі проходять у теплій та конструктивній атмосфері. Якщо фундаментом діалогу є богослів'я, мова про християнську духовність чи мораль, то нас сприймають як рівних. Однак, як тільки мова торкається політики, тоді дійсно дехто утримується від спілкування, оскільки відчуває природній страх перед ситуацією. А в ній, очевидно, заручниками є не ми, а вони самі!

Насправді більшість Помісних Церков попри свою декларовану незалежність є заручниками цілої низки політичних та економічних чинників, що тяжіють над їхніми Церквами та країнами. Ось погляньте лише на найбільші Церкви Сходу. Більшість з них переживають сьогодні часи глибокої кризи, вийти з якої без стороннього втручання, найперше економічного та політичного, у них немає шансів. Розміри древніх Патріархатів сьогодні часто рівняються нашим пересічним благочинням єпархії. Окрім того на їх канонічних територіях часто ведуться війни чи мають місце сутички з мусульманами, які нерідко доходять до масового кровопролиття. В кількох країнах священики та єпископи вже вимушені покидати місце свого служіння, оскільки православних парафіян навіть у великих містах зовсім не залишилось. Їх або залякано смертю або вже вбито. Особливою економічною проблемою є Церкви Африки та Близького Сходу. Місіонерська діяльність там вимагає значних капіталовкладень, яких у скарбниці патріархату давно немає. Єдиним виходом у такій ситуації є дружня, “взаємовигідна” співпраця з багатими Церквами, зокрема Російською Православною Церквою. 

Росія давно відкрито чи таємно фінансує безліч проектів на територіях інших держав. За це місцеві, вже в прямому значенні “кишенькові” Патріархати, працюють над зміцненням авторитету РПЦ. І ці гроші варто відробляти у будь-якому випадку, будь-яким доступним способом. Згадаймо хоча б сумновідому Кіпрську кризу. Лише втручання Росії зуміло врятувати країну від остаточного економічного колапсу і людина, яка чи не найбільше була задіяна в вирішенні економічних питань держави, - це Предстоятель Кіпрської Церкви архієпископ Хризостом. Чи може варто згадати про роль Росії у Сирійському конфлікті? У той час, коли патріарх Кирило з миротворчою місією відвідував країну, уряд Росії постачав туди зброю. Олександрійський Патріарх Феодор п’ять років жив в Одесі на початку 90-х років та чудово поріднився з РПЦ, яка, очевидно, приклала свою руку до його обрання. Так само й Болгарський патріарх Неофіт у свій час закінчив аспірантуру при Московській Духовній Академії. Таких прикладів можна привести ще багато.

У відповідь на економічне та політичне сприяння уряду та церкви Російської Федерації ці невеличкі Церкви залюбки готові називати біле чорним і навпаки. Але, звісно, це зовсім не означає, що через це біле перестане бути білим, а чорне - чорним. Як тільки в Росії закінчиться газ та нафта або в Кремлі приймуть рішення про зупинку фінансування чужоземних Церков, в України різко зросте шанс отримати офіційне визнання нашої Церкви - Київського Патріархату.

Ми завжди готові до діалогу, а наші братські обійми завжди відкриті. А коли нас не хочуть прийняти, то це в першу чергу проблема тієї сторони, в якої відчувається брак християнської любові.

Про Київ, Москву та націоналізм

Українська Церква сьогодні, зрештою, як і двадцять років тому, переживає непрості часи. Нам досі потрібно боротися за своє право на існування. Це величезна проблема, але проблема не наша, не Церкви, а самої України. Ми, віруючі, можемо існувати в будь-яких умовах, а дехто з нас згоден навіть стати сповідником чи прийняти мученицький вінець за Христа та Його святу Церкву, не шукаючи для себе ситості та комфорту. Однак, не можна забувати, що Церква буде без держави, але Україна як повноцінна, незалежна держава без Помісної Церкви ніколи не відбудеться. Поки тут пануватиме Церква з "широкою автономією" від Москви, доти сама Україна залишатиметься з правами цієї ж широкої автономії. Ми начебто й маємо всі зовнішні ознаки незалежності, але поки люди моляться чужою мовою за чужого Предстоятеля, до того часу вони залишаються або заручниками, в"язнями цієї лукавої системи, або ж самими окупантами, принаймні духовними.

Справа тут не лише в тому, якого патріарха згадувати на богослужінні: Філарета чи Кирила. За цими іменами стоїть вся історіософна система, все світобачення людини. Зрештю це знову ж таки цілком релігійне, богословське питання - з ким і як ми себе ідентифікуємо, які в нас духовні цінності та пріорітети.

Деякі діячі часто намагаються нас таврувати "націоналістами", прозоро натякаючи, що націоналізм - це гріх та зло. Не заходячи зараз в дебрі любомудрія, нагадаю, що це не націоналізм є злом, а шовінізм – ставлення своєї нації вище за іншу. Натомість, кожен християнин, тим більше православний християнин, повинен любити свій край словом та ділом. Жоден розвинутий народ, жодна освічена та окультурена людина не може заперечувати цінності любові до рідного краю. То чому ж те, що у всіх вважається рисою благочестя, в українців має вважатись вадою? Може саме тому, що український націоналізм суперечить російському шовінізму чи великоімперському закомплексованому націоналізму?

Аналізуючи розвиток політичних та церковно-політичних відносин останніх років, все більше переконуєшся в тому, що політична система Росії не в останню чергу побудована на потворному симбіозі з місцевою церковною машиною. А відтак увесь "передовий" досвід таких стосунків, наші брати хочуть експортувати нам сюди, - в Україну. Хотілося б відповісти словами Леоніда Даниловича: “Україна не Росія”. Однак, поки українці не будуть розуміти світоглядної різниці між Київським та Московським Патріархатами, між нашими державами жодної принципової різниці не буде. Але думати так гріх! Росіяни, просуваючи ідеї російської Церкви в Україні, в одне вухо улесливо кажуть, що у християн повинна бути одна матір і одна мова. А в інше шепочуть: “Навіщо вам своя матір, якщо у нас є наша?” Відречіться від своєї, то здобудете благодатність та спасетесь. Але хіба можна зрадництвом спасти свою душу? Який "бог" у тих людей, які зрадництво та яничарство ставлять у фундамент свого богослів'я? Людей обманути, безумовно, можна. Але той, хто обманює, завжди програє, принаймні до часу, поки в цьому світі існує Бог... 

(Далі буде…)  

Митрополит Антоній (Махота),

Керуючий Хмельницько-Кам'янець-Подільською єпархією
УПЦ Київського Патріархату 

Читати далі...

Филарет: У внешних спецслужб есть задание по дискредитации УПЦ МП

Приезд в Киев патриарха РПЦ Кирилла и президента России Владимира Путина на празднование 1025-летия Крещения Руси вызвал новый виток идеологического противостояния в православии. Каждая из сторон вкладывает в него свои смыслы. Визит Путина и Кирилла многими в Киеве расценивается как новая попытка вовлечения Украины в орбиту российских интересов.

Между тем, в день празднования в Киеве пройдет альтернативное торжество, организованное непризнанной Украинской церковью Киевского патриархата. УПЦ КП, в отличие от Киево-московской митрополии, в последнее время выглядит островком стабильности. В то время как в УПЦ МП за спиной митрополита Владимира идет скандальная борьба за влияние, патриарх Украинский и Всея Украины Филарет позаботился о процедуре преемственности церковной власти. Он провел через архиерейский собор изменения в устав, введя должность патриаршего наместника, после смерти патриарха обретающего положение местоблюстителя - фактического главы церкви в период до избрания нового патриарха. По замыслу Филарета, это убережет УПЦ КП от сюрпризов при передаче власти и от острых конфликтов за первенство.

 В канун праздника патриарх Филарет в интервью ЛІГАБізнесІнформ рассказал о том, чем окончится политика Кирилла в отношении украинского православия и о том, почему отношения УПЦ КП с администрацией Виктора Януковича переживают оттепель.

- Предстоящее 1025-летие Крещения Руси политизировано. Вы полагаете, это в порядке вещей?

- На территории Руси христианство существовало почти за тысячу лет до князя Владимира. Еще в первом столетии апостол Андрей Первозванный побывал на киевских холмах. Проповедовали на наших землях Кирилл и Мефодий, до Владимира крещение принимали княгиня Ольга и князь Аскольд. Отличие же в том, что при Владимире христианство стало государственной религией. И как государственная религия оно стало распространяться по всей Руси. Поэтому крещения Руси празднуется и на государственном, и на церковном уровне.

- Иными словами, религия всегда была политическим вопросом.

 - Сказать, что церковь не влияла на политику, нельзя. Политика государства и церковная жизнь взаимно зависели. Государство нуждалось в помощи церкви в духовном отношении. Церковь создавала прочную семью, устойчивые моральные законы. Занималась просвещением, социальным служением. В то же время и церковь нуждалась в помощи государства. Поэтому близкие к идеальным отношения между церковью и государством были во времена Владимира, Ярослава Мудрого, Владимира Мономаха и других киевских князей. Церковь напрямую не вмешивалась в дела государства, а государство - в дела церкви. Потом все изменилось, и церковь оказалась под влиянием государства. В Российской империи церковь оказалась полностью зависимой от государства. И в советский период. Сейчас же в Украине церковь пользуется такой свободой, которой она пользовалась только в далекие княжеские времена.

- К УПЦ МП это тоже применительно?

- И к нам, и к УПЦ Московского патриархата. Сейчас мы достигли состояния равного отношения со стороны государства, как к Московскому, так и к Киевскому патриархатам. Но не во всех областях. Есть области, в которых МП власти поддерживают больше, а КП меньше. Но в целом мы удовлетворены.

- Возвращаясь к юбилею крещения. Как вы оцениваете политическую подоплеку этого события?

 - Если говорить об использовании юбилея Москвой, мы это чувствуем. В чем это проявляется? В том, что центром празднования Крещения Руси Москва сделала именно себя.

 - Что значит сделала? Ведь Кирилл и Путин все равно приезжают в Киев.

 - Но начинают праздновать-то они там. А должны тут, в Киеве. Потому что событие празднуется киевское, а не московское. Тут и начинается политика.

 - Выбор оси Москва-Киев-Минск чем продиктован?

- Продиктован концепцией "Русского мира" - новой империи. Мы это прекрасно понимаем. Все шаги Москвы строятся из этого расчета. Таможенный союз - это вхождение в новую империю. Киевский же Патриархат празднует Крещение с совершенно противоположной идеей. Мы считаем, что необходимо, во-первых, духовное возрождение, поскольку, приняв христианство, Русь возродилась духовно. Во-вторых, это праздник вхождения Руси в семью европейских христианских народов. Идея нашего празднования такова: вхождение Украины в Европу, как в свое время сделала Русь.

 - Но ко времени крещения разве восточная и западная церкви уже не разъединились?

 - Разделение церквей произошло в 1054 году. Кроме того, Греция сейчас в Европе.

- Почему Кирилл продолжает педалировать концепцию "Русского мира" несмотря на то, что она не работает?

- Да, не работает. Его приезды в Украину, если бы они носили духовный характер, никого бы не раздражали. Но он приезжает и проповедует "Русский мир". И чем больше он навязывает эту идею, тем с большим сопротивлением сталкивается. Образовалось украинское государство. А в каждом государстве должна быть своя независимая церковь. Это подтверждается историческом опытом всех государств - Греции, Болгарии, Румынии, Сербии, Грузии. Всех, которые раньше входили в состав Константинопольского патриархата при Оттоманской империи. Была империя - все были в составе Константинополя. Распалась империя, образовались новые государства, и в этих новых государствах образовались свои автокефальные церкви. Так и с нашей церковью. Пока существовала Российская империя, и Украина находилась в составе, а потом в составе Советского Союза, мы имели одну церковь. А когда распалась империя СССР, образовались новые государства, должны образоваться независимые церкви. Исторический процесс будет побеждать.

- Почему такой умный человек, как Кирилл, не меняет свою тактику?

- А разве умные люди не ошибаются? Он думает, зная об угрозах распространения того же ислама, что спасение РПЦ - в удерживании украинской церкви. А через церковь Украину надеются присоединить как государство к России. Но наши страны не идут на соединение. Москва надеялась на Виктора Януковича, а получилось наоборот. Говорят, что при Януковиче отношение Кремля к Украине еще хуже, чем при Ющенко. О чем это свидетельствует? Раз он как кандидат тепло относился к России, а став президентом изменил отношение, значит это уже закономерность. Может не столько изменил сам, сколько увидел, что Москва не хочет партнерских отношений, а хочет подчинить нас себе, и поэтому произошла перемена в отношении президента к России. Отношения между государствами - Украиной и Россией - должны быть добрососедскими, дружескими, на основе уважения независимости. И такими же должны быть отношения между церквами.

- Руководство РПЦ ошибается в своей оценке ситуации?

 - Главная ошибка и Патриарха Кирилла, и Патриарха Алексия Второго в том, что в 1992 году они не согласились на автокефалию Украинской православной церкви. Это будет иметь далеко идущие последствия. Объединение Украинской церкви обязательно произойдет. Против воли Москвы. А если против воли Москвы, значит, отношения между Украинской и Русской церквами не будут такими, какими должны быть. Выгодно ли это РПЦ? Невыгодно. Для нее лучше было бы, если бы Украинская церковь была автокефальной и поддерживала Русскую церковь, нежели она будет автокефальной и будет поддерживать Константинополь. 

 - Но Вселенский Патриарх не спешит придавать УПЦ КП канонический статус.

- Не спешит. Потому что греки мудрые. Они выжидают. Когда придет момент - они сделают свой шаг. Не в пользу Москвы. В чем заключается проблема православия? В том, что Москва и Константинополь борются за первенство. Кто будет на деле Вселенским - московский Патриарх или константинопольский? В Москве до сих пор господствует идея Третьего Рима. Русская церковь по количеству епископата является не только большей из всех церквей, но и один Московский патриархат по численности равняется всем остальным Православным церквам вместе взятым. Это побуждает Москву бороться за первенство. Эта борьба началась еще при Сталине. В 1948 году была предпринята попытка проведения Вселенского собора в Москве. Теперь продолжается борьба подспудно. Образование независимой Украинской церкви уменьшает Московский патриархат наполовину. Без Украины РПЦ перестанет быть самой большой церковью. Это приведет к тому, что Москва не сможет бороться за первенство в православии. И наступит мир.

- Но тогда ведь очевидно, что вместо пропаганды "Русского мира", отталкивающей многих прихожан и духовенство, Кирилл должен вести себя гибче. С вами, например, вести переговоры о примирении. Если надо собирать, зачем он отталкивает?

- Он хотел бы поступить так. Но не хотим этого мы. Киевский патриархат в Московский уже никогда не возвратится. Об этом Кирилл должен знать и не забывать. Попытки уничтожить Киевский патриархат на протяжении 20 лет предпринимались неоднократно. И все неудачные. В результате Киевский патриархат только укрепляется. Сегодня мы по количеству верующих превосходим УПЦ МП. По количеству приходов и духовенства - нет. А по количеству верующих - да. Значит, надо с этой реальностью считаться. Могут они нас подчинить? Кирилл считал, что могут при помощи государства. Он ссылался на ликвидацию обновленческого раскола и других расколов, которые ликвидировало государство. Вот он и думал, что Киевский патриархат также можно уничтожить. Но не вышло.

- Патриарх не понимал, что представляя московские политические круги, он не достигнет успеха во взаимодействии с Януковичем?

 - Может быть, и понимал. Но он несвободен. Он зависим от государства. Русская церковь традиционно зависима от государства - начиная со времен Ивана Грозного, не говоря уже о Петре Первом, во время которого церковь стала просто департаментом правительства. Патриарх не может идти вразрез с политикой Кремля. Потому что их образ мыслей и интересы совпадают - России как государства и Кирилла как главы церкви. России нужна Украина, а Патриарху Кириллу - Украинская церковь. России - для создания обновленного мощного государства. Еще Горбачев говорил, что не мыслит Россию без Украины. Так же и Кирилл не мыслит себе великую Русскую церковь без Украины. В Украине 15 тысяч приходов, а в России - 12 тысяч. На Пасху службы в России посетили 4 миллиона 600 тысяч человек, а в Украине - больше 10 миллионов. Украинская церковь по своей силе может быть и не равна Русской, но недалека от этого. Поэтому Кириллу, чтобы чувствовать свою силу в православии, нужна УПЦ. Сейчас он занят созданием видимости великой церкви. Ставит в каждый район епископов. Не в область, а в район. В РПЦ 265 епископов. А народ в церковь не ходит. Учреждений натворил столько, сколько никогда не было в РПЦ. Но голые стены духовной силы церкви не дают. Патриарх Кирилл - человек не духовный. Как о нем говорят - вначале политик, потом Патриарх.

- А Митрополит Владимир - духовный человек?

 - Более духовный, чем Кирилл. Но слаб как администратор. Он всегда был слабым… В советское время многие вопросы церковной жизни зависели от государства. Поэтому за спиной государства и он, и много других архиереев казались сильными. А когда надо действовать самому, у него административных способностей оказалось недостаточно.

 - Вы позаботились о преемственности в церкви, внеся изменения в устав и назначив местоблюстителя, который будет управлять церковью после вашего ухода. Передачу пастырского посоха мы недавно видели в УГКЦ. УПЦ МП остается на данный момент последней крупной конфессией с не урегулированными правами на престол. Последние скандалы, связанные с УПЦ - это борьба за власть за спиной Владимира?

- Да, именно борьба за власть. И видя эту борьбу, начавшуюся после того как Митрополит Владимир серьезно заболел, я и пришел к выводу, что так же может произойти в Киевском патриархате. Поэтому я подумал, как избежать этой внутренней борьбы и такого соревнования за то, кто будет следующим Патриархом. Такое противостояние может церковь разделить. Придумал такую структуру, не противоречащую канонам. Она придает церкви стабильность. После смерти Патриарха местоблюстителем, то есть исполняющим обязанности Патриарха, автоматически становится уже утвержденный собором наместник. Гарантии того, что именно он станет патриархом, никакой нет - а так и должно быть согласно канонам, Патриарха должен избирать собор, а не назначать предыдущий Патриарх. И местоблюститель созовет собор. Но до собора церковь ни на один час не остается без главы. А раз есть глава, то вокруг главы есть синод, вокруг синода - епископат, вокруг епископата - духовенство, и это сохраняет единство церкви. Церковь продолжит существовать, как существовала ранее.

 - В УПЦ также пытались ввести должность местоблюстителя. Но это не удалось.

 - Поэтому я и сказал, что Митрополит Владимир - слабый администратор. Наметил - а довести до конца намеченное не смог. Ему противодействуют архиереи, ориентирующиеся на Патриарха Кирилла. А Патриарх, похоже, хочет лишить УПЦ МП самостоятельности и независимости в управлении путем "приведения устава УПЦ в соответствие с уставом РПЦ". Это означает, кроме прочего, - ввести в Украине митрополичьи округа. Если будут митрополичьи округа, значит все епископы будут по сути подчинены напрямую РПЦ и Патриарху с Синодом.

 - Этот план удастся?

- Нет. Потому что украинские епископы уже привыкли к самостоятельности. И подчиняться не будут. Если Кирилл будет сильно настаивать, у них есть выход - соединиться с Киевским патриархатом. Тем более что мы предусмотрели в уставе, что с избранием патриарха можно не спешить. Если будут благоприятные условия - можно созвать объединительный собор, и тогда не исключено, что патриархом будет избран человек из числа епископата УПЦ МП.

- Можно ли сказать, что после отстранения Александра Драбинко от дел некая группа, выступающая за самостоятельность УПЦ МП, проиграла?

 - Не думаю. Можно сказать, что промосковская группа во главе с митрополитами Агафангелом и Илларионом в этой борьбе не победили. Потому что Владимир остается предстоятелем церкви. А они себя скомпрометировали тем, что сделали в отсутствие Владимира. Поэтому статус самостоятельной и независимой в управлении пока остается за УПЦ МП.

- Ситуация внутри УПЦ МП - это внутренняя борьба или некое воздействие из Москвы?

- И внутренняя борьба, и воздействие извне. И не столько со стороны Кирилла. А вот со стороны агентуры - не исключено.

- Вы считаете, что на уровне российских спецслужб есть некое задание по дискредитации УПЦ?

- Да.

- Со стороны украинского государства есть противодействие? Со стороны СБУ, Януковича?

- Я не знаю всех тонкостей отношений, но думаю, что президент защитит Владимира. Потому что у него информации хватает. Президент точно знает, откуда дует ветер.

- Вы не чувствуете в последнее время некоего потепления со стороны власти к вам и УПЦ КП?

- Чувствую. Я уже говорил, что придет время, и власти придут к нам сами. Как это было при Кучме. Кучма сначала тоже занял позицию ликвидации Киевского патриархата. А потом стал поддерживать нас больше, чем Московский.

- Кто помог вам с открытием храма в Луганске и с визитом туда?

- Я как частное лицо купил два участка и на своих участках построил храм и епархиальное управление. Местная власть не препятствовала этому.

- Похоже, что в противостоянии с Москвой Виктор Янукович начинает делать на вас определенные ставки и обеспечивает вам некоторую оттепель в отношениях с государством.

- Я всегда говорю политикам, что более верной поддержки, чем поддержка Киевского патриархата у любого украинского президента не будет. Большинство УПЦ КП на выборах поддерживало Юлию Тимошенко. Тем не менее, когда Янукович стал украинским президентом, мы стали поддерживать украинского президента. Потому, что если мы выступаем против украинского президента, мы выступаем против Украины. Опорой нашего существования является независимое государство. Если оно есть, есть и автокефальная церковь. Если его нет - нет и независимости у церкви. Так что, когда мы увидели, что Янукович в соперничестве с Москвой начал отстаивать украинские интересы, начали еще больше поддерживать. И он это чувствует. И многие сторонники Партии регионов на местах сейчас поддерживают Киевский патриархат. Просто пока предпочитают не афишировать это.

Источник: news.liga.net

Читати далі...