Покрова: нелогічне свято для українців

Відверто кажучи, свято Покрова Божої Матері можна назвати доволі абсурдним святом. Його історія та ґенеза виходить далеко за межі людської логіки.

Там, де сталося диво явлення Богородиці про нього давно забули. Влахерни – це колись передмістя Константинополя. В сьомому столітті, коли розширювали межі столиці, цей район було включено до території міста. Там розміщувався імператорський замок і відома церква Богородиці. Нині це турецькі мусульманські райони, де християнську віру сприймають якщо й не з явною злобою, то із постійною насмішкою та знущанням. Християнство там ледве жевріє. І хоча, здавалося б, саме до Царгороду повинні бути спрямовані духовні погляди людства, ті історичні та святі місця давно занедбані та забуті.

Натомість у нас, в Україні, це свято за своїм значенням, та пошаною в народі, перевершує чимало двунадесятих свят. Принаймні, в нас воно завжди сприймається, як одне з двунадесятих Богродичних свят, хоча таким не є. (Відповідно до церковного уставу належить до «великих недвунадесятих» свят.) У цьому полягає другий «абсурд» свята Покрови Богородиці.

Але найбільше здивування викликає факт, як наша Церква переглянула історичне тло цієї події. За свідченням сучасних істориків, на Царгород у році, коли сталося це чудо, нападали не сарацини, які на той час були слабкі та мали добрі стосунки з владою Константинополя, а Олег – один із найбільш відомих Київських князів зі своїм військом. На користь цієї гіпотези існує чимало авторитетних історичних свідчень. Таким чином приходимо до висновку, що святкуючи Покрову в її буквальному тлумаченні, українці мали б святкувати перемогу царгородців над власними предками!

Покрова: нелогічне свято для українців

В чому ж тут велич свята, та яке воно для нас має значення сьогодні?

Справа в тому, що з позиції віруючої людини, духовна спорідненість стоїть значно вище фізичної. Тому, наші православні брати та сестри, наприклад греки, з позиції Церкви цілком справедливо вважаються нам набагато ближчими, ніж руські язичники – родичі по плоті. Тому, в цій суперечці, ми безумовно стоїмо на боці Блаженного Андрія. Він теж, правду кажучи, по роду був скіфом, тобто його батьківщиною були сучасні українські землі.

Значення цього свята в наш час набуло особливої ваги, оскільки українці тепер в силу обставин знову змушені були взятися за зброю. І подивіться, що виходить. Наші родичі по плоті – росіяни, які за всіма ознаками мали б нас захистити від усього світу, мали б стати для нас, як і обіцяли, гарантом нашої територіальної цілісності та незалежності, повели себе гірше звірів. Натомість, увесь світ згуртувався навколо України, і в міру сил чимало країн допомагають нам чим тільки можуть.

Пригадуєте, навіть мусульмани запропонували свою мечеть для богослужінь Київського Патріархату в окупованому Криму? Звісно, таке богослужіння було б екстраординарною подією, яка йшла б всупереч канонам Церкви Христової. Тим не менше, це дуже показовий випадок, у якому проявляється справжня сутність людей. Мусульмани виявилися більш порядними та набагато людянішими, аніж ті росіяни, які брехливо називають себе православними. Ці люди є ким завгодно, тільки не православними християнами.

Свято Покрова Пресвятої Борогодиці – це свято Божої допомоги православному війську. Не має значення, скільки ще росіян окупантів і чеченських головорізів стоїть біля українських кордонів. Коли Пречиста Діва покриває своїм омофором нашу землю, ми обов’язково переможемо.

Це свято нагадує нам про перемогу. Але нагадує також про важливу умову, що потрібна нам для досягнення цієї перемоги. Ця умова – жива, розумна, дієва віра в Господа Ісуса Христа та Його Пречисту Матір – Богородицю Діву Марію.

Тому я, вітаючи всіх наших читачів, хотів побажати нам у день свята Покрова Богородиці лише «єдиного на потребу». Бог обов’язково вийде нам на зустріч, але для цього нам потрібно хоча б повернутись у Його бік. Усіх зі святом! Пресвята Богородице спаси нас!

Протоієрей Євген Заплетнюк

Читати далі...

Християни відзначають Преображення Господнє

Сьогодні православні християни відзначають свято Преображення Господнього, яке ще називають Яблучний Спас. Це одне з 12-ти найбільших християнських свят у році. Цього дня Христос явився трьом своїм учням у світлі Божественної слави, являючи їм Єдність Святої Трійці.

Читати далі...

Великодні забобони чи правила?

У православних християн Великодні свята – чи не найбільш улюблені дні в році. Ще з дитинства для більшості з нас дні святої Пасхи були, та очевидно й донині залишаються, наповненими особливою святковою атмосферою. Природно, що серед іншого, цю атмосферу творять стародавні церковні та народні звичаї. Часто вони «підтримують» одні одних, часом – суперечать. І саме про це хотілося б коротко зараз згадати.

Як відомо, одним із основних обрядів Великодня є чин благословення та освячення Пасок, Пасхального Агнця, молока, масла та іншої поживи. Так вже в нас склалось історично, що на жаль, неймовірно глибока за своїм змістом, найбільш значима та святкова Літургія року – саме на Великдень – більше всього профанується. Замість логічного завершення Чотиридесятниці та Страсного тижня свідомою участю в Євхаристії, та в просто неймовірних нічних богослужіннях, які є реальним синтезом богослужінь всього року, швидше за все, напівсонні люди вистоюють лише заради того, щоб освятити кошики та якомога швидше сісти за стіл – «розговлятись».

Так у наслідку, з роками, все більше став помітним певний «зсув» мирянської свідомості. Оскільки для переконливої більшості з них не Літургія, а саме освячення Пасок стало центром Великоднього богослужіння, то немає нічого дивного в тому, що освячення яєць та калачів, у свою чергу, в народній свідомості не могло не трансформуватись у таку-собі псевдцерковну, а точніше – цілком язичницьку, антицерковну обрядовість.

Тут можна згадати неймовірну кількість обрядів і традицій, що супроводжують сам «ритуал» відвідання храму на Великдень. Для забобонних людей має значення все що завгодно, тільки не основне: коли саме треба прийти, де саме стати, якою рукою передавати гроші, скільки саме цих грошей має бути, якою рукою брати свічку, куди саме її потім ставити, або як принести додому. І головне не переплутати де в свічки верх, а де низ! Звичайно, для с християнина, для дійсно воцерковленої людини, всі ці речі повна маячня. Більше того, вірити в це – страшний гріх, порушення Першої Заповіді Господньої.

Великодні забобони чи правила?

Інший різновид забобонів пов’язаний з асортиментом освячуваних на Великдень страв і речей. Нагадаю, що освячувати потрібно лише яйця, хліб (паску), молоко, масло та м’ясне. Однак слід пам’ятати, що за канонами Церкви, в середину храму категорично недопустимо заносити нічого м’ясного. Тому, якщо у вашому кошику є ковбаса чи шинка – намагайтесь не порушувати принципи церковного благочестя і залишайте все принесене перед храмом. Ніхто не вкраде.

Деякі вірні вважають, що харчові рештки з великоднього столу (крихти паски, шкарлупку яйця, шкірки від ковбасок) слід ретельно збирати і закопувати на городі. Чи справді це так? Ні, не так. Це, звісно, дуже добре, коли люди шукають додаткові способи благочестя. Однак, як навчають нас досвідчені духівники, не буде нічого гріховного в тому, що після споживання, ми просто приберемо залишки їжі точно так само, як це робимо з залишками всіх інших продуктів. Хіба лише пасхальні страви освячені молитвою? Зовсім ні. Ми молимось кожного разу сідаючи до столу!

Інша справа, коли ведемо мову про спеціальні наклейки на яйця, на яких було нанесено християнські символи чи навіть ікони. В такому випадку, дійсно потрібно їх знищити особливим способом, а ще краще – ніколи не їх не використовувати. Найпростіший спосіб – спалити або просто закопати у місця де ніхто не ходить. Якщо ж у вас такої можливості немає, а ви знаєте, що у вашому храмі для цього є можливості, то правильно знищити відходи зможуть церковні прислужники, під пильним наглядом священика. Більше того. Аналізуючи зміст молитов освячення можна легко помітити, що це молитва не стільки для освячення харчів, як молитва за тих, хто їх буде споживати. В головній молитві на освячення пасок просимо Бога освятити хліб «на спасіння душі, на здоров’я тілесне і захист проти всіх недуг, всякого ворожого підступу, через Господа нашого Ісуса Христа».

Чи варто освячувати ніж, яким потім ріжуть паски і все решту із кошика? Існуюча в багатьох регіонах України практика освячена «спеціального» ножа для того, щоб ним розділяти пасхальну трапезу, не має під собою жодного церковного ґрунту. Нагадаємо, що освячувати варто лише продукти, від яких ми стримувались упродовж Великого посту, і то не всі. Церква знає освячення «копія» спеціального богослужбового ножа, який використовується під час проскомідії та Літургії. Але практика, коли освячуються ножі – самоуправство, самочиння. Якщо вже таке є, то по-перше ніж повинен використовуватися лише для однієї мети – на використання на пасхальній трапезі, й більше ні для чого. По-друге, його освячувати треба було б один раз і назавжди, бо ні не може втратити благодать свого освячення. І звісно, найголовніше – що молитва, яка читається для освячення над стравами, не має жодного стосунку ні до освячення ножів, ні до освячення інших столових приборів.

І чи можна освячувати вино, так як нині це роблять? Ні! Це частина злого бісівського жарту з людьми. Диявол часто спокушає думкою, що горілку пити не можна, а вино можна скільки влізе. Особливо тому, що вино п’ють навіть під час Причастя в церкві. Хотілося б нагадати, що хоч для причастя й дійсно вживається червоне вино, але після освячення та розбавлення теплотою це вже не звичайне вино, а особлива рідна. З іншого боку, якщо хтось хоче бачити в Крові Христовій лише алкогольний напій, то мушу нагадати, що кількість алкоголю в Причасті настільки незначна, що допустима навіть немовлятам. Трохи вина на пасхальній трапезі випити можна, але освячувати моливою ні вино, ні горілку, як це часто роблять – потреби немає жодної.

На останок нагадаю, що освячення пасок і їжі буває після святкової Літургії в неділю рано вранці. Якщо є особливі потреби (брак духовенства, велика кількість богомольців ), то освятити страви можна й в суботу. Однак нічого освяченого до співу «Христос Воскрес!» вживати не можна. Паски освячуються на церковному подвір’ї або в притворі храму. При потребі – в приватних оселях перед прибраним столом.

Прот.Євген Заплетнюк, bogoslov.org

Читати далі...

Цьогоріч Великдень святкуємо разом!

Свято Воскресіння Господнього – найбільше та найяскравіше свято церковного року, що об’єднує навколо себе всіх віруючих християн. Радісні дні Великодня наповнюють наші серця вірою в те, що Воскреслий Христос проведе й нас з вами від смерті до життя та наповнить наше перебування на землі справжнім змістом. Але, на жаль, не часто ми маємо змогу по-справжньому об’єднуватися. У католиків та православних майже завжди дата Пасхи – різниться. Але чому це так?

Для визначення дня Великодня використовують Пасхалію. Пасхалія – це складна система числових розрахунків, яка дає можливість визначити дату дня Пасхи, та залежних від неї свят, на будь-який заданий рік.

Таблиці пасхалії враховують велику кількість астрономічних величин та їх взаємозв’язок між собою. І саме пасхалія лягає в основу православного та католицького календарів. Тим не менше, треба згадати про використання різних систем обрахунків у різних Церквах.

Так Українська Православна Церква для вирахування дати святкування Великодня та залежних від нього свят використовує обрахунки т.зв. юліанського календаря, часто також названого «старим стилем». Його історія укладання сягає ще часів Юлія Цезаря ( прибл.45 р. до Р.Х.) Римо-католики використовують календар заведений 1582 року Римським папою Григорієм XIII. Зазвичай, його ще називають «новим стилем».

Дату дня Пасхи вираховують на основі співвідношення сонячного та місячного календарів. Окрім того, враховуються ціла низка вимог, а саме: обертання Землі навколо Сонця (дата рівнодення); Обертання місяця навколо Землі (повний місяць); Встановлений день святкування — неділя; Також треба пам’ятати, що місячний рік складає 354 днів і є коротший від юліанського року на 11 діб. Числа місяців місячного року не співпадають з числами місяців юліанського року, але кожного року їхнє співвідношення змінюється і повторюється тільки через 19 років. З цих причин мати сталу дату Пасхи – немає змоги.

Цьогоріч Великдень святкуємо разом!

Окрім того, за думкою Православної Церкви, в жодному разі не можна порушувати історичну послідовність Євангельських подій. Спаситель на Таємній вечері вшанував спершу єврейську Паху, потім був розіп’ятий і воскрес у Неділю «першого дня тижня». Таким чином православна (християнська) Пасха повинна святкуватися не раніше, і навіть не одночасно з Великоднем юдеїв. Так це максимально відповідатиме реальному розвитку євангельських подій. І, як відомо, григоріанський календар цього не враховує.

Основний «православний» принцип вирахування дня Великодня було закладено догматом Першого Вселенського Собору (325 р.), та полягає в наступному:

• Пасха повинна звершуватися в першу неділю після повного місяця, котре буває або в день весняного рівнодення, або ж після нього.

• Ця неділя повинна бути після дня святкування єврейської Пасхи.

• Якщо цього не буде, то святкування православної Пасхи переноситься на перший недільний день після дня єврейської Пасхи.

Таким чином, дата святкування Великодня завжди опиняється в межах від 22 березня до 25 квітня за старим, або від 4 квітня до 8 травня за новим стилем.

Одним із найбільш детальних творів, де розглядається православне богослів’я пасхалії є тлумачення святих канонів Матфея Властаря під назвою: « Збірка за алфавітним порядком всіх предметів, що містяться у Священних і Божественних канонах, складена та опрацьована смиренним ієромонахом Матфеєм або алфавітна синтагма М.Властаря». (Розділ 7 «Про Святу Пасху»).

Оскільки правила укладання пасхалії для григоріанського та юліанського календарів різні, то, зазвичай, дні святкування православного та католицького Великодня не співпадають, або співпадають дуже рідко. Цього року (2014) сталося саме таке чергове співпадіння: католики та православні святкуватимуть Пасху в один день – 20 квітня. Можна зауважити, що востаннє такий збіг був аж два роки підряд: у 2010 та 2011 році. Тоді Пасха випадала на 4 і 24 квітня відповідно. Наступний раз спільні Пасхи в нас будуть 16 квітня 2017 року, 20 квітня 2025, та знову, 16 квітня 2028 року.

Віднедавна, а саме – з розвитком комп’ютерних технологій, у людей відпала гостра потреба у вмінні самостійно читати складні таблиці пасхалії. Сьогодні чимало комп’ютерних програм, чи навіть, програм для смартфонів і планшетів, мають вбудований алгоритм вирахування для Пасхи та пов’язаних із нею перехідних свят. Тим не менше, для людей освічених, церковних, особливо священнослужителів, знання канонічних та астрономічних принципів вирахування дня Пасхи зможе суттєво позитивно вирізнити людину серед сучасників бо очевидно, вміти користуватися калькулятором це одне, а вміти рахувати усно – зовсім інше.

Прот.Євген Заплетнюк, bogoslov.org

Читати далі...

Як поводитися перед Плащаницею?

У Велику п’ятницю, яка цього року випадає 18 квітня, для загальноцерковного пошанування виносять святу плащаницю. Вірні впродовж двох діб – до свята Великодня – приступають до цієї святині та поклоняються їй. За своїм походженням плащаниця, звичайно ж, корінням сягає часу Страсної п’ятниці, та символізує той погребальний саван, у якому було загорнуте тіло Спасителя. У православному розумінні сьогодні плащаниця – це іконографічне, художнє зображення покладеного до гробу тіла Спасителя нашого Ісуса Христа після того, як Його було знято з хреста. Зазвичай, плащаницю роблять великого розміру, зазвичай з оксамиту, трохи меншою за розмір людини, а по всіх чотирьох боках плащаницю увінчує надпис тропаря: «Благообразний Йосиф»… 

Використовується плащаниця Спасителя під час богослужінь Великої п’ятниці та Великої суботи (до пасхальної опівнічної відправи, після якої відноситься у Вівтар, на Престіл ). Також, існує плащаниця Пресвятої Богородиці, яка використовується на богослужіння свята Успіння. 

Сучасний Церковний устав Православної Церкви детальних відомостей про те, яким чином повинен відбуватися виніс плащаниці не говорить. Швидше за все, трохи більше як півтора тисяч років Церква не знала такого обряду. Ну, а той факт, що винесення святої плащаниці у Велику п’ятницю звершувалося в різних церквах у різний спосіб, ще раз підтверджує цю думку. Натомість Типікон згадує про винесення плащаниці в Велику суботу після великого славослів’я. Немає відомостей про обряди п’ятниці в грецьких, українських чи старословянської Типіконах. Принаймні, дослідники згадують лише про Тіпикон патріархів Іоакима та Іоана (не пізніше 1696 року), де вже були відомості про цей звичай, який очевидно саме завдяки цьому утвердився по всіх церквах. 

Цікаво, що в одному з найбільш відомих історичних, літургійних памяток Церкви – записах паломниці IV століття Сильвії Аквітанки згадано, що Великої п’ятниці єпископ, очевидно Єрусалимський патріарх, в оточенні дияконів сідав на кафедрі поставленій біля Голгофи. Перед ним ставили застелений стіл, а на столі клали святе хресне дерево і напис, що був на хресті. Єпископ держав кінці святого дерева у своїх руках, а вірні один за одним підходили до столу, робили доземний поклін, торкалися хреста й напису своїми чолами й очима, а відтак цілували хрест і відходили. 

Подібний звичай був і в Грецькій Церкві, де єпископ виносив для поклоніння Святий Хрест. При співі слів стихири: “Поклоняємося страстям Твоїм, Христе”, священик і всі вірні робили три земні поклони та прикладались до Хреста. Під впливом Східної Церкви почитання святого хреста у Велику п’ятницю в середині VII століття перейшло до Західної Церкви, де так практикується і сьогодні. Слід нагадати, що символізм плащаниці тісно пов’язаний із духовним змістом використання покрівців, а точніше – Воздуха під час проскомідії. Очевидно, сучасний вигляд Плащаниці є збільшеним Воздухом, з нанесеним на нього ікони гробу Господнього. 

Як поводитися перед Плащаницею?

Отже, серед кількох відомих чинів, сьогодні повсюди практикується наступний. По закінченні вечірнього богослужіння Великої п’ятниці звершується обряд виносу плащаниці. При співі тропаря «Благообразний Йосиф, знявши з хреста пречисте тіло Твоє, плащаницею чистою обвив, і, пахощами покривши, у гріб новий положив» священнослужителі тричі скорботною процесією обносять її навколо храму. Якщо священик один, то сам несе плащаницю на своїх плечах і тримає її обома руками на голові, а інший її кінець тримають двоє старших братів, якщо є потреба. 

Що стосується практики греко-католицьких громад, то «Типик» папського диякона Ісидора Дольницького (+1925) розповідає про звичай, що раніше існував у Галичині, що при обході з плащаницею також несли й Святі Тайни, які потім ставили для почитання або на Божому гробі, або на Престолі. Автор також зауважує, що цей звичай узято від латинської Церкви, і є несумісним ні з духом Великої п’ятниці, ні з духом Східної Церкви. Свята плащаниця є символом Ісуса Христа в гробі, тому тут немає місця на прилюдне почитання Святих Тайн. Західна Церква у Велику п’ятницю подекуди усуває Святі Тайни з кивота та лишає його відчиненим на знак, що там нема Христа, бо Він у гробі. Далі плащаницю заносять у храм, і по цьому розпочинається читатись канон про розп’яття Господнє та особливий чин відомий з назвою «Плач Пресвятої Богородиці». Далі – відпуст Вечірньої, і далі відбувається поклоніння духовенства та мирян плащаниці. 

Сама плащаниця, за традицією, покладається посеред храму, перед Царськими вратами, таким чином, що Голова Спасителя повернута на північ, а ноги – на південь. Оскільки свята Плащаниця є іконою, то поставляється не збоку, але по самому центрі від воріт так, наче б її можна було б одразу повісити на іконостас. В деяких храмах священнослужителі додатково покривають плащаницю св.Євангелієм, а саму Євангелією кладуть на покрівець. Також, немає чіткої вказівки в Уставі Церкви стосовно часу та місця подальшого зберігання плащаниці. В одному випадку її зберігають на Престолі до Фоминої неділі, а далі ховають у спеціальне місце за Престолом, переважно біля Горного місця. 

За іншою традицією плащаниця стоїть на престолі до неділі Жінок-мироносиць. В сучасній практиці на плащаниці звершуються богослужіння до Вознесіння Господнього – сорок днів, на знак сорокаденного перебування на землі Спасителя, після Воскресіння. Згідно традиції Православної Церкви, підходити до ікони належить так. Двічі перехреститися, поцілувати її, та перехреститися третій, останній раз. Цілувати на іконах завжди потрібно лише зображення ручок та ніжок. Цілувати Пречистий лик (лице) Спасителя, Божої Матері чи святих – заборонено. Таким чином, стоячи на колінах перед плащаницею двічі осіняємо себе хресним знаменням, цілуємо руки Спасителя, Святе Євангеліє, ноги, і ще раз хрестимось. 

Хтось воліє на колінах підходити до плащаниці (у деяких сільських храмах люди так роблять), а інші підходять і поклоняються просто, як щонеділі до ікон на тетраподі. Як поводитися найвірніше? Церква відповідає, що краще всього слідувати традиції конкретного храму чи місцевості. Якщо існуючий в храмі порядок заведено з благословення отця-настоятеля, то його й слід неухильно дотримуватися, вважаючи правильним саме його, навіть коли в сусідньому селі роблять по-іншому. Нічого поганого немає в тому, що до плащаниці люди йдуть на колінах від самих дверей храму. Це наш давній благочестивий звичай, котрий цілком відповідає духу Великої п’ятниці – дня особливого покаяння та суворого посту. 

- Чи варто у суботу вже після освячення пасок йти до плащаниці? Чи це правильно? Прикладатися до Божого Гробу (Плащаниці) можемо до самого часу перенесення її на престол перед святковою Великодньою літургією. Власне, питання тут не в тому, чи правильно йти до плащаниці в суботу, а чи правильно освячувати паски раніше неділі. Навіть якщо ми прийдемо до висновку, що правильно, то маємо пам’ятати, що це завжди виняток із правил, а в звичайних умовах такого бути не повинно. 

 - Чи є різниця у католиків і православних щодо поводження перед плащаницею? Швидше за все немає. Існуюча різниця в обрядах між греко-католиками не є більш принциповою, аніж між окремими громадами в межах однієї Церкви. Звісно, так це може бути лише коли священнослужителі ретельно та з максимальним благоговінням дотримуються Церковного уставу.

Прот.Євген Заплетнюк //  bogoslov.org

Читати далі...

Місцеблюститель розповів про Вербну неділю. Відео

В останню неділю перед святом Христового Воскресінням Православна Церква урочисто святкує вхід Господній в Єрусалим. В народі цей день називається Вербна неділя. Про символіку свята та чому воно нас навчає – розповідає Місцеблюститель Київської Митрополичої кафедри Митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій.

Читати далі...

Час постити: 28 листопада початок Різдвяного посту

28 листопада - початок Рiздвяного посту. Його ще називають Пилипiвкою. Звiдки ця назва? Різдвяний піст – один з чотирьох багатоденних постів церковного року. Розпочинається він завжди в один час – у день святого апостола Пилипа (Филипа) (15) 28 листопада, та триває сорок днів до самого Різдва – (24 грудня)- 6 січня. Його мета - підготувати віруючих до зустрічі свята Різдва Христового. Звідси його назва - Різдвяний піст. День його початку дав іншу назву – Пилипівка. У тих Помісних Церквах, де його дотримуються упродовж сорока днів, цей піст має ще іншу назву - «Свята Чотиридесятниця». 

А хіба його тривалість не усюди однакова? 

Ні, вона не однакова. Відомо, що історія цього посту сягає своїм корінням ще перших віків християнства. Деякі письмові джерела, зокрема літургійні та проповідницькі, згадують про нього ще раніше IV століття. Тоді він тривав усього тиждень перед Богоявленням (Різдвом). Однак згодом, указом Вселенського Патріарха Луки (Хрисоверга), за часів правління імператора Михаїла (1166 р.), цей піст у Православній Церкві було офіційно подовжено до сорока днів. Власне, ті Церкви які канонічно підкорялись Вселенському Патріарху цей указ виконують досі. Усі інші – або цього посту не знають, або дотримуються його по-іншому. Скажімо, Вірменська Апостольська Церква (монофізитська) цей піст знає, але у них він триває лише один тиждень. 

З якого часу у християн, узагалі, сформувалися пости? 

Піст, як окремий духовний феномен, був відомий людству ще з часів життя перших людей. Заборона споживати плід із дерева пізнання добра та зла в Едемі – духовний прообраз нашого християнського посту, де через приборкання плоті, люди повинні йдуть до власної духовної досконалості. Піст – це неабияка запорука духовного зросту християнина. Можна сміливо стверджувати, що людство завжди знало користь від постування і з найдавніших часів пронесло в собі усвідомлення того, що чесний піст приносить людині неабияку фізичну та духовну користь. Тому, постити потрібно не лише багатим, але й бідним, не лише товстим, але й худим, не лише грішникам, але й праведникам. 

Відомо, що постились не лише у Новозавітній, але й ще у Старозавітній Церкві. В Християнській Церкві приклад посту подав Спаситель наш Ісус Христос, котрий Сам постив сорок днів і ночей, а по життю був строгий аскет. Цю науку засвоїли найближчі учні Христові – святі Апостоли, та, в свою чергу, передали її своїм наступникам – єпископам, священикам та усім братам і сестрам по вірі. Отже, постили усі та завжди, хоча форма посту могла бути різноманітно. Були одноденні пости, але й були багатоденні. Були більш суворі, але були й ті, під час яких дозволялось певне послаблення. Але такого часу, щоб людство посту не знало взагалі – не було. 

Зараз їх є чотири у роцi, а як було колись? 

Можна сказати, що формування певного сталого канону для часу посту – це та справа Церкви, котра досі не закінчена, та й напевне, ніколи не закінчиться остаточно. Церква – це живий та динамічний організм, у котрому постійно відбуваються зміни. Хоча часто вони непомітні нашому оку, це зовсім не означає, що їх нема. Як би не було боляче про це говорити вголос, але в нас, у Церкві, непорушним є лише те, що стосується постулатів віри. Все інше, зокрема те, що стосується зовнішнього вираження цієї віри, тобто, всі обряди та традиції, при потребі можуть змінюватися в силу обставин місця, часу та елементарної прагматичної необхідності. Змінам та впливу часу піддаються навіть ті обряди, котрі ми дуже любимо та давно вже до яких звикли. 

Так, звісно, були часи, коли християни не знали саме про ті періоди посту, про які знаємо ми сьогодні. Або знали, проте мали інші традиції їх додержання. Але це, безумовно, не говорить, що ті християни бути гіршими, аніж ми. Або тим більше, що між нами стоїть величезна прірва і нині вже наші віри принципово різні. В пості, як і в усіх інших обрядах церковних, головне не форма, а зміст. А зміст посту в нас, ще з часів Адама і Єви, залишився незмінним: гріх не те, що Адам вкусив плід, а в тому, що не послухав Бога. Отже, в міру формування церковного календаря, місяцеслова, формувався і звичаний нам порядок багатоденних та одноденних постів. 

Серед них, звісно, найголовніші наступні: 

1. Великий піст триває 40 днів, на зразок посту Спасителя в пустелі . До нього, зазвичай, ще приєднуються Лазарева субота, Вербна неділя і 6 днів Страсного Тижня. Хоча формально богословського погляду – це вже цілком інший період. 

2. Пилипівка, або Різдвяний піст перед Різдвом Христовим. Триває він також 40 днів, починаючи з 27 листопада. Цей піст встановлено Церквою для того, щоб вірні постом достойно приготували себе до зустрічі і святкування свята Різдва Христового. 

3. Петрівський, або апостольський піст, триває від понеділка після неділі Всіх Святих (тиждень після Тройці) до дня святих апостолів Петра й Павла 12 липня. Піст встановлений на спомин посту святих апостолів, котрі постили перед всесвітньою проповіддю Євангелії. 

4. Спасівка. Піст перед Успінням Богоматері на спогад про те, як Пречиста Діва Марія постом готувалася до блаженної кончини земного життя. 

Окрiм чотирьох багатоденних постiв у роцi є одноденнi. Коли вони випадають? 

В нашій Церкві сьогодні практикується чотири багатоденні пости, три одноденні і, крім того, піст у середу і п'ятницю (за вийнятком особливих тижнів) протягом усього року. Середа і п'ятниця встановлені в пам'ять про те, що в середу Христос був зраджений, а в п'ятницю розіпятий. У літній та осінній м'ясоїди (періоди між Петровим і Успенським постами і між постами Успенським і Різдвяним) середа та п'ятниця — дні суворого посту. У зимовий і весняний м'ясоїди (від Різдва до Великого Посту і від Великодня до Трійці) Устав церкви дозволяє в середу і п'ятницю рибу. Риба в середу і п'ятницю дозволяється і коли на ці дні випадають свята Стрітення Господнього, Преображення Господнього, Різдва Богородиці, Введення Богородиціу храм, Успіння Пресвятої Богородиці, Різдва Іоанна Предтечі, апостолів Петра і Павла, апостола Іоана Богослова. 

Час постити: 28 листопада початок Різдвяного посту

Якщо свята Різдва Христового та Хрещення Господнього випадають на середу чи п'ятницю, то піст у ці дні скасовується. У навечір'я (напередодні, святвечір) Різдва Христового (зазвичай, день строгого посту), якщо воно випало на суботу або неділю, то дозволяється їжа з рослинною олією. Суцільні седмиці (церковнослов'янською седмицею називається тиждень — дні з понеділка до неділі) означають відсутність посту в середу і п'ятницю. Встановлені Церквою як послаблення перед багатоденним постом, або як відпочинок після нього. 

Суцільні седмиці наступні: 

1. Святки — з 7 до 18 січня (11 днів), з Різдва до Водохреща. 

2. Митаря і фарисея — за два тижні до Великого Посту. 

3. Сирна (масляна) — тиждень перед Великим Постом (дозволяється всю седмицю яйця, рибне і молочне, але вже без м'яса). 

4. Великодня (Світла) — тиждень після Великодня. 

5. Троїцька — тиждень після Трійці (тиждень перед Петровим постом). 

Одноденні пости, крім середи і п'ятниці (дні строгого посту, без риби, але дозволяється їжа з рослинною олією): 

1. Хрещенський святвечір (навечір'я Богоявлення) 18 січня, день напередодні свята Хрещення Господнього. У цей день (увечері) віруючі споживають освячену в храмах воду – Велику Агіасму,

2. Усікновення чесно глави Іоана Предтечі — 11 вересня. У цей день піст встановлено на духовну згадку про великого пророка Божого та його вбивства Іродом. 

3. Воздвиження Хреста Господнього — 27 вересня. Цей день нагадує нам про подію на Голгофі, коли «нашого ради спасіння» постраждав на Хресті Спаситель роду людського. Цей день потрібно проводити в молитві, пості, скорботі про гріхи та в покаянних родумах. 

Не дивлячись на те, що наше святе Православ’я на перший погляд неймовірно складна віра, ( як у теорії, так і на практиці), дотримуватися посту, насправді, легко та приємно. Про це знає кожен, хто сам ставав на шлях святості. По мірі нашого вдосконалення у зовнішньому благочесті, Господь Сам допомагатиме нам, очищаючи та зміцнюючи внутрішньо. Піст це не просто зміна способу харчування, але зміна грішного життя на святе та непорочне. Піст - це духовні крила, котрими перемагаємо сатанинську присутність та підносимось на Небеса. Через піст Господь говорить з нами, вчить покірності та святості. А в останні часи дотримання посту – обов’язкова умова людству для виходу з тотальної кризи – економічної, моральної, духовної. Святі старці Оптиної пустині саме про мали на увазі, коли казали про нове покоління: «Не хочуть постити добровільно, то будуть постити не добровільно».

Прот.Євген Заплетнюк,  bogoslov.org

Читати далі...

11 вересня - Усікновення голови Іоана Предтечі

11 вересня Православна Церква молитовно згадує драматичну подію, яка сталася у 32 році від Різдва Христового – Усікновення глави Господнього Предтечі. За що постраждав Іоан Хреститель? Чому у день Усікновення його глави ми тримаємо строгий піст? Про мученицьку кончину великого пророка розповідають Євангелісти Матфей (Мф. 14,1-12) та Марк (Мк. 6, 14-29). Після Хрещення Господнього святий Іоанн Хреститель був ув’язнений Іродом Антипою, правителем Галілеї. (Після смерті Ірода Великого римляни розділили територію Палестини на чотири частини й у кожній частині поставили правителем свого ставленика. Ірод Антипа одержав від імператора Августа в управління Галілею). 

Пророк Божий відкрито викривав Ірода за те, що, залишивши законну дружину, дочку аравійського царя Арефи, він беззаконно жив з Іродіадою, дружиною свого брата Филипа (Лк. 3, 19, 20). В день свого народження Ірод влаштував бенкет вельможам, старійшинам і тисячникам. Дочка Іродіади Саломія танцювала перед гостями й догодила Іродові. У подяку дівчині він присягнувся дати все, чого тільки попросить, навіть половину свого царства. 

Танцівниця за порадою своєї злісної матері Іродіади просила дати їй негайно ж на блюді голову Іоана Хрестителя. Ірод засмутився. Він боявся гніву Божого за вбивство пророка, якого сам раніше слухався. Боявся він і народу, який любив святого Предтечу. Але через гостей і необережну клятву він повелів відрубати голову святому Іоану та віддати Саломії. За переказами, вуста мертвої голови проповідника покаяння ще раз відкрилися і вимовили: «Ірод, не годиться тобі мати дружину Филипа, брата твого». 

11 вересня - Усікновення голови Іоана Предтечі 

Саломія узяла блюдо з главою святого Іоана і віднесла своїй матері. Несамовита Іродіада сколола язик пророка голкою і закопала його святу голову в нечистому місці. Але благочестива Іоана, дружина урядника Іродового Худзи, похоронила святу голову Іоана Хрестителя в глиняній посудині на горі Оливній, де в Ірода була власна ділянка землі (Обрітення (знайдення) чесної глави святкується 24 лютого). Святе тіло Хрестителя взяли тої ж ночі його учні і погребли в Севастії, там, де відбулося злодіяння. Після вбивства святого Іоана Ірод продовжував правити ще якийсь час. Понтій Пілат, правитель Іудеї, посилав до нього зв’язаного Ісуса Христа, над Яким він насміявся (Лк. 23, 7-12). 

Суд Божий відбувся над Іродом, Іродіадою і Саломією ще під час їх земного життя. Саломія, переходячи взимку річку Сікоріс, провалилася під лід. Лід здавив її так, що вона висіла тілом у воді, а голова її перебувала над льодом. Подібно до того, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцююча, виробляла безпорадні рухи в крижаній воді. Так вона висіла доти, поки гострий лід не перерізав її шию. Труп її не був знайдений, а голову принесли Іроду з Іродіадою, як колись принесли їм голову святого Іаона Предтечі.

Аравійський цар Арефа в помсту за безчестя своєї дочки рушив військом проти Ірода. Зазнавши поразки, Ірод піддався гніву римського імператора Кая Калігули (37-41) і був разом з Іродіадою засланий в ув’язнення до Галії, а потім до Іспанії. Там вони впали в утворену у землі розщілину. В пам’ять усікновення голови святого Івана Хрестителя Церквою встановлене свято і строгий піст як вираження скорботи християн про насильницьку смерть великого Пророка.

Читати далі...

Про історію, символіку та значення Успіння Богородиці

28 серпня християни східної традиції вшановують свято Успіння Пресвятої Богородиці. Серед всіх інших свят у Церковному році, свято Успіння Богородиці займає особливе місце. З уваги на духовну глибину і важливість свята, до нього ми готуємось двотижневим постом. Так само, як унікальним було все земне життя Діви Марії, не менш дивним стали й обставини Її відходу до Вічності. За три дні до кончини до Неї з’явився Архангел Гавриїл і повідомив про те, що вже наблизився час Її блаженного кінця. У Церква є свідченнями того, що в сам день переставлення Богородиці за Божою волею усі апостоли Христові, окрім апостола Фоми, були дивним чином перенесені до Єрусалиму. Це було потрібно для більшого утвердження їх у вірі та ревності, а також для того, щоб їм на власні очі побачити дивний перехід, та провести у Вічність Ту, що стала «Чесніша від Херувимів і славніша без порівняння з Серафимами». 

Якi саме джерела про це свiдчать? Звідкіля ми черпаємо відомості про ці події? Хіба вони записані у Біблії? Про це свято дізнаємося з самої історії Церкви. Успіння Пресвятої Богородиці нині ми вшановуємо тому, що про нього свідчить віра Церкви та одностайна думка Святих Отців вже з першого віку. З того часу свято відзначалось в окремих церквах, а десь вже з третього воно стало всезагальним. Ця традиція у правдивій Церкві зберігається безперервно й до нашого часу. 

Дійсно, далеко не все, чим володіє сьогодні Церква, увійшло до Біблійного канону. Але треба пам’ятати, що правдива Церква, яка веде своє коріння ще від святих апостолів, віками старанно зберігала і передала нам все необхідне та душекорисне знання про Бога і Церкву. Таке знання ми називаємо Святим Переданням і в багатьох випадках ставимо його в один ряд зі Святим Писанням. Так ось, саме воно дуже часто допомагає нам скласти повну картину того, що відбувалося у той чи інший час історії людського спасіння. 

Про історію, символіку та значення Успіння Богородиці

На відміну від сектантів, християни визнають один дуже важливий, і очевидний факт. Ми віримо у те, що був такий час, коли Церква була, а Святого Писання – ще не було. Наприклад, це було до пророка і Боговидця Мойсея у Старому Завіті, і десь до П’ятидесятниці у Новому. Але хіба в той час Церкви Божої не існувало? Звісно, що існувала! Всі відомості про Бога передавались у громадах усно, і лише згодом їх почали записувати для інших поколінь. Для нас Церква вище Біблії, для сектантів – навпаки. Подібним чином до наш дійшли відомості й про Успіння Діви Марії.  

Мається на увазі так звані «апокрифи, чи щось інше? Ні, не лише апокрифи. Саме таким чином ми отримали Євангелія, Послання Святих Апостолів, Постанови Святих Соборів та деякі інші віронавчальні книги Церкви. Поняття апокрифічної літератури, насправді, доволі широке і тому досить розмите. Люди незнайомі з біблійною текстологією часто плутаються у цих термінах. Тому варто наголосити, що існує цілий пласт давніх релігійних творів, які є частиною Церковного Передання, але не можуть називатися словом «апокриф». Воно в даному контексті має негативне забарвлення, і описує тексти які не є богодухновенними, а мають виключно історичне значення . 

Історія земного життя Спасителя та Богородиці, очевидно, у всі часи була предметом і ретельних досліджень і спекуляцій. Але лише Церква має право та безумовний авторитет, визначати, що саме в цього відповідає Істині, а, що - ні. Тому, богослови чітко розділяють апокрифи, скажімо, від Девтероканонічних (Другоканонічних) книг. Слово «канон» в даному контексті визначає саме узаконений, визнаний Церквою список текстів Святого Писання. Біблія – це Слово Боже, але безперечну цінність цій книзі надає саме церковність. Як відомо з історії, поза межами Церкви Біблія може бути навіть шкідливою. Очевидно, що головне не книга, а спосіб її інтерпретації. А правильно розуміти Біблію можуть лише у тому середовищі, де її було написано. 

І що це значить для простих мирян? Навіщо знати про якусь канонічність? Про це мирянам, й справді, знати не обов’язково, хоча й бажано тим, хто хоче мати «дорослу» віру. Натомість кожному з нас треба знати про апостоличність та непогрішимість Церкви. Християнину потрібно з вірою приймати те, що Вона приймає, і відкидати те, що Вона завжди відкидала. Від себе ще скажу, що грішним людям взагалі ніколи не варто покладатись на власний розум : у нас тепер він доволі недосконалий, а в наслідок багатьох гріхів маємо схильність часто помилятися. Коли б ми не помилялися, то б і не грішили. Лише Церква Христова є «стовпом і твердинею Істини» (Порівн. Мф. 18.17). Вона завжди права, в тому числі й у своїх міркуваннях щодо церковного календаря, свят та тлумачення ключових історичних подій. 

В чому полягає принципова різниця смерті людей, від Успіння Діви Марії? Чому, власне, у всіх люди смерть, а у в Богородиці – Успіння? Принципова різниця нашої смерті від смерті Богородиці полягає у тому, що Вона свята, а ми - грішні. І якщо для грішників час відходу у Вічність – це страх, трепет і жах незнаного майбуття, то для праведників смерть – тихий сон, тимчасове Успіння для нового народження і життя з Богом, яке розпочалось ще на землі. Вчення Церкви підкреслює нам дивний факт , що Діва Марія перейшла від смерті до життя не підлягаючи Суду (Ін.5 :24). 

Життєвий шлях Богородиці був шляхом повного обоження Її природи. Те, до чого всі ми з вами лише прагнемо і про що мріємо все життя, Діва Марія першою з людей реально здійснила. Її земне життя у служінні Богу мало чим відрізнялось від життя у Царстві Небесному. А ще, Вона народила нам Спасителя, і цим подарувала нам життя. Тому, і померти звичним нам чином «Матір Життя» не могла. Вона лише заснула на мить, щоб згодом в оточенні апостолів та ангелів перейти до Небесних осель. Одним з кращих способів осмислити богослів’я свята Успіння Діви Марії є вивчення символіки древньої іконописної традиції. На іконі це свято зображується дуже глибоко і символічно : Ісус Христос приймає на руки немовлятко - душу Богородиці, яка народжується тепер для нового, вічного життя у Царстві Свого Сина, минаючи всі жахіття пекла. 

Церква навчає, що після того, як Господь наш Ісус Христос здійснив таємницю нашого спасіння, кожен християнин має можливість успадкувати вічне життя. Це річ актуальна однаково і в першому, і у двадцять першому столітті. Але одного бажання людей бути з Богом недостатньо. Кожному з нас потрібно жити, пам’ятаючи про власну смерть. Не в тому сенсі, що мусимо страждати у депресії і відчаї. Зовсім ні! Маємо облаштувати так своє життя, щоб воно стало початком нового етапу в стосунках з Богом. Успіння після смерті - це доля праведників . А отже усіх дітей Божих, - кожного з нас. Це свято є нашим духовним орієнтиром і найкращим свідченням того, що Христос «смертю смерть подолав, і тим , що в гробах життя дарував». Тому я і бажаю усім нам жити так, щоб оминути суд Божий і тут на землі, і в майбутньому - за гробом.

Читати далі...

Свято Преображення Господнього

Преображення Господнє – одне з дванадцяти найбільших свят літургійного року Православної Церкви, наступне після П’ятидесятниці. Це свято встановлене на духовний спомин події, котра була описана одразу в трьох євангелистів, оскільки подія Преображення є однією з найважливіших, якщо не самою важливою подією земного життя Спасителя та Апостолів, і містить у собі чимало богословських істин (Мф.17:1-8, Мк.9: 2-8, Лк.9:28-36). 

Закінчувався час земного життя Спасителя, все ближчою були Голгофські страждання та смерть на хресті. Знаючи це, Господь з особливою відвертістю розмовляв з Апостолами про своє Богосинівство, та про те, що незабаром очікує на Нього та них самих у Єрусалимі. А одного разу, напередодні описаних далі подій, Христос прямо запитав учнів, за кого вони його сприймають. На що отримав блискучу відповідь апостола Петра: «Ти-Христос, Син Бога Живого». (Мф. 16, 15-16) З того часу минуло ще кілька днів і Спаситель, прямуючи на гору Фавор, щоб там помолитись, бере з собою трьох своїх улюблених, «первоверховних» учнів: Петра, Якова та Іоана. Саме вони висловили бажання бути з Христом до самої Його смерті. І ось, щоб укріпити їх у вірі, зберегти від малодушності та відчаю, Господь являє перед ними чудо з чудес – видимо преображає свою людську плоть, показує всьому світу своє Божественне достоїнство, наскільки люди це зможуть прийняти. 

В момент молитви лице Спасителя засяяло, як сонце, а одежа стала білою немов сніг. У той час з’явились два старозавітні праведники – пророки Мойсей та Ілля, та розмовляли з Ним про майбутні події. Вражений побаченим Петро знову першим викликує : «Господи, добре нам тут бути! Якщо хочеш, зробимо три намети Тобі, Мойсею та Іллі». Як він ще говорив, хмара ясна заслонила їх, і голос із хмари почувсь, що казав: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!». Почувши це Учні попадали долілиць, і полякалися сильно. А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: Уставайте й не бійтесь! (Мф.17:5-7) 

 Глибоке догматичне, богословське та моральне значення Преображення Господнього детально розкривають стихири та тропарі свята. Окрім цього, проповіді або тлумачення свята у Отців та Вчителів Церкви, являють собою безцінну спадщину богослівя. Слово «Преображення» мовою християнського, православного богослів’я означає зміну образу. Тобто, в певний момент Христос об’явив людству славу Свого Божества. Однак, Христос не показує тепер своє Божество, начебто його раніше не було. Все якраз навпаки: раніше Спаситель, з любові до учнів та всього людського роду, вимушений був його приховувати. А тепер, коли побачив, що вони готові до цього – явив їм його наскільки ті змогли це вмістити. Ікона Преображення Господнього Святий Іоан Дамаскін пише : « Не приймаючи того, чим не був, і не перетворюючись у те, чим не був, але явився Своїм учням саме тим, ким був». Саме про це співаємо й в святковому тропарі: «Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки їм можна було.. [..]» 

Ікона свята Преображення Господнього

Тому, сприймаючи свято по-православному, його слід тлумачити не тільки як особисте преображення Спасителя, але й як преображення самих Учнів. Святий Григорій Палама про це пише так: «Вони самі (Апостоли) змінилися, і таким чином побачили зміни (у Христа)». Двічі за час земного життя Спасителя, в його особливо важливі моменти, Бог Отець проголошував світу істину про те, що Ісус Христос - є Його улюбленим Сином, у якому спочиває все Його благовоління. Перший раз це було на річці Йордан, під час хрещення від Іоана Предтечі та Пророка Божого. І ось вдруге відбулось уже тут, на Фаворській горі. Явлення старозавітних пророків свідчить про глибоку онтологічну єдність двох завітів: Старого та Нового. Древні старці-пророки особисто підтверджують Божество Спасителя. 

Святі отці не оминають навіть дрібниці, що ця подія відбулася на горі Фавор, а не на будь-якому іншому рівнинному місці. В давнину було заведено, що всі великі та важливі справи вирішувались тільки на пагорбах, або навіть на горах. Саме там язичники облаштовували свої жертовники, на яких приносили своїм богам криваві жертви, а лідери народу звертались до нього при особливих потребах. Тож, не цураючись і такого звичаю, Господь ще раз підкреслює важливість для людей таїнства духовного преображення та богобачення. Обравши для своєї молитви гору, Спаситель наче ще раз нам показує значення та силу молитви та силу преображення, а Його шлях з Апостолами на високе місце символізує собою кожне щире християнське паломництво. Святитель Григорій Богослов також нагадує нам, що Ісус Христос прийшов у світ для того, щоб знайти та врятувати заблудлу вівцю, яка загубилася десь у горах. Отже, Своїм Преображенням на горі, Спаситель показує, що Він віднайшов усіх нас, колись загублених у скелях, врятував, визволив від влади гріха та диявола, став істинним Пастирем для всього людства. 

Загадана подія відбулася напередодні Страстей Господніх, а точніше – за сорок днів до розп’яття. Таким чином, згідно усіх правил логіки, Преображення повинно було б святкуватися у березні, у відповідності з днем Пасхи. Однак, оскільки в такому випадку цей день завжди випадав би на час Великого посту, і в нас не було б можливості святкувати його урочисто та святково, літургічні святкування було перенесено на 6/19 серпня. Ця дата вибрана зовсім невипадково. Це рівно сорок днів до свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього, котре за своїм богословським змістом відповідає Великій П’ятниці. 

Загальноцерковне свято Преображення Господнього, в його сучасному вигляді, існувало ще з IV століття. Про це свідчать проповіді св.Єфрема Сиріна та Іоана Златоуста, що дійшли до нас. Отже, цілком ймовірно, що коріння свята сягають ще ІІ-ІІІ століття. Також, до нас дійшло слово на Преображення Господне святителя Андрія Критського (635-680), в якому сам термін «Преображення» вживається не тільки у його догматичному значенні, але вже й, як назва самого свята. У VIII ст. нові стихири та піснепіння до свята уклали свв. Іоан Дамаскін та Косма Маюмський. Їх використовують у нашій Церкві до цього часу. 

Сьогодні свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа має кілька назв, при чому деякі з них мають не церковне, а народне коріння. Часто ще й язичницьке. Наприклад – Яблучний Спас. Не дивлячись на те, що дійсно, в десь свята існує древня традиція освячувати в храмі принесені плоди, на нашу думку, слід категорично відмовитись від вживання подібних словосполучень, оскільки віруючими вони сприймаються по-блюзнірськи. Спас – це Спаситель наш Ісус Христос. А Він не буває ні «яблучним», ні «медовим», ні «маковим». Так можуть говорити або язичники, або богохульці. 

Традиція освячувати плоди на Преображення надзвичайно древня. Відомості про це знаходимо ще в 3-му Апостольському правилі. На Сході до цього дня, зазвичай, уже дозрівали злаки та виноград, тому на свято їх приносили до храму для благословення та на знак вдячності Богу за урожай. В тих країнах де не росте виноград, або до цього часу він ще не дозріває, там освячують яблука чи інші плоди. Не можна, також, не помітити тісний символічний зв'язок такого освячення з Євхаристією, де використовується просфора з муки пшениці, та виноградне вино. Деякі богослови вбачають у чині освячення плодів символізм духовного преображення усієї природи Фаворським світлом Божої благодаті. 

Щиро вітаємо усіх читачів з великим двунадесятим святом Преображення Господнього, та бажаю усім нам, у дружній синівській співпраці з Спасителем, перейти від Господнього Преображення до власного обожнення та вічного життя у Христі!

Читати далі...

Від Пасхи до Трійці та знову до Пасхи

Ви ще пам’ятаєте дату святкування Воскресіння Христового у 2013 році? А смак та запах пасок? Чи залишилися тільки спогади та фотографії біля чудового кошика для освячення? Чи, можливо, ви вже полегшено підмітили, що свято вже позаду і тепер можна взятися за роботу? Як би там не було, але Церква не залишає нас без своєї опіки, навіть після церковних свят. Вона веде нас від Пасхи до Трійці та знову до Пасхи. Як мати чи батьки завжди дивляться за своїми дітьми та турбуються про їхнє майбутнє, так і Церква не залишає нас з вами на самоті у період між великими святами.

Свято для всіх чи тільки для священиків

До речі, в Церкві свято кожного дня. Відкриваючи Церковний календар ми підмітимо, що, навіть, у так звані будні Церква пропонує нам відвідати храми або вдома почитати ті чи інші сегменти з Святого Письма – Апостольських послань та Євангелія. Для чого це? Щоб ми разом з усіма членами Церкви росли духовно, а не відставали в рості.

Великі Дванадцять

Церква – не організація, а організм, який живе та зростає, а Головою якого є Господь наш Іісус Христос. Церковні свята – це серцебиття Христової Церкви. Саме тому вони важливі для християнина. Це наше з вами духовне життя та надбання кожного разу нового досвіду спілкування між собою у молитві.

Отже, поміж усіх свят, в тому числі «буденних», Церква виділяє дванадцять особливих днів, у які пропонує нам з вами щонайбільше подумати над своїм місцем у Царстві Небесному, нехай поки що тільки на землі.

Список дванадцятьох головних свят очолює не свято Воскресіння Христового, адже Пасха стоїть над всіма святами. Це свято всіх свят! Традиційно ми розпочинаємо список зі свята на честь Різдва Божої Матері (21 вересня за новим стилем). Чому? Через те, що раніше новий рік (або початок нового Індікта) святкувався 1 (14 за новим стилем) вересня.

Від Пасхи до Трійці та знову до Пасхи

Отже дванадцять великих свят (за новим стилем). так би мовити “Від Пасхи до Трійці та знову до Пасхи“: Різдво Божої Матері (21 вересня), Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього (27 вересня), Введення Божої Матері (4 грудня), Різдво Христове (7 січня), Хрещення Господнє (19 січня), Стрітення Господнє (15 лютого), Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня), Вхід Господній у Єрусалим (перехідне, святкується за тиждень до Пасхи), Вознесіння Господнє (перехідне, святкується на 40-й день після Пасхи і завжди у четвер), День Святої Трійці (перехідне, святкується на 50-й день після Пасхи), Преображення Господнє (19 серпня), Успіння Божої Матері (28 серпня).

Не забули нічого? Давайте не забувати також, що для кожного з нас день нашого тезоіменитства (день Ангела чи день святого, ім’я якого ми носимо) – це наша друга Пасха, і відзначати цей день у молитві та обов’язково з радістю і вдячністю.

Отже від Пасхи до Трійці та знову до Пасхи – це річне богослужбове коло, яке складається не тільки із свят, але також і з нашого християнського життя та наших добрих справ, тобто доброчинності. Пам’ятаймо про це!

прот. Іоанн Шандра,
газета “Православне Закарпаття”

Читати далі...

Короткий екскурс в антологію свята Пасхи

"Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасхою". (Лк. 22: 1) Саме цим віршем святий апостол і євангеліст Лука вводить читача Євангелія у трагічні дні Страсної седмиці, в які судилося зануритися давньому Єрусалиму. З наведеного вище вірша очевидним є те, що для євангеліста Луки, як і для його сучасників, два первісно різні свята — опрісноків (Хаг а-Мацот) і Пасхи (Хаг Песах) — сприймалися як одне. Але так було не завжди.

Прісний хліб мав відношення до землеробського свята (хліборобам давнього Близького Сходу потрібно було позбутися торішнього старого хліба та дріжджів), у той час як Пасха (Песах) була святом, по суті, пастушачим. Назву «Песах» пов’язують із дієсловами «скакати», «минути», «перейти» на івриті, які, можливо, вживалися, стосовно новонароджених ягнят. Цілком природно, що рано навесні збирачі врожаю у давньому Ізраїлі святкували урожай ячменю, а пастухи — сезон окоту овець. Проте свого часу ці весняні святкування, завдяки певним історичним подіям, об’єдналися, отримавши нове, більш глибоке осмислення.

Про таке перше свято Песах оповідає книга Вихід — друга книга П’ятикнижжя Мойсея. Фараон, який поневолив нащадків Якова, що жили в Єгипті, вирішив умертвити всіх їхніх немовлят чоловічої статі. Одного з єврейських немовлят, Мойсея, врятувала дочка фараона, яка його всиновила.

Коли Мойсей виріс, він побачив, як єгипетський наглядач жорстоко б’є єврейського раба. Заступившись, він убив наглядача. Фараон, дізнавшись про це, вирішив стратити Мойсея, і той був змушений залишити Єгипет. Через багато років Господь прикликав Мойсея з його укриття в Мідьяні заради звільнення євреїв від єгипетського рабства. Коли фараон відмовився задовольнити прохання Мойсея, Бог наслав на Єгипет десять страт, остання з яких була особливо жорстокою: в кожній єгипетській родині помирав первісток-син, можливо, як відплата за вбивство єврейських немовлят.

За день до вбивства первістків Мойсей велів євреям заколоти ягня (примітно те, що у давніх єгиптян ця тварина обожнювалася) і його кров’ю зробити відмітку на одвірках своїх дверей. З цією позначкою ангел смерті дізнавався, що тут живуть євреї, і «оминав» (на івриті — «пасах») їхні оселі у своїх пошуках первістків.

Дізнавшись про десяту кару, фараон злякався і заявив, що єврейські раби вільні й можуть піти. Вони залишили Єгипет так швидко, що не встигло зійти тісто для хліба. В підсумку євреї вийшли з Єгипту із пласкими прісними хлібами, що отримали назву маца.

Протягом майже 12-ти століть після Виходу головним ритуалом Песаха було принесення в жертву ягнят у Єрусалимському храмі — на згадку про заклання ягнят в останній день перебування в Єгипті. У храмі ягня заколював священик, частину його приносили в жертву, а частину, що залишилася, віддавали родині, яка принесла жертву, як головну страву святкової трапези. Під час трапези діти й батьки вели бесіди, виконуючи вказівки Святого Письма (див.: Вих. 13: 8, 14–15) про те, щоб батьки розповідали дітям історію про звільнення євреїв Богом. Примітно те, що у досі збереженій «Пасхальній Агаді» — тексті, що читається за пасхальним «седером» (послідування трапези), — ім’я пророка Мойсея, який очолив Вихід, згадується тільки раз, і то мигцем. Автори «Агади» віддали перевагу, щоб головним героєм пасхальної історії залишався Господь.

Найвідоміший уривок «Агади» — «Ма ніштана», який починається запитанням: «Чому ця ніч відрізняється від інших?». Це загальне запитання ставиться наймолодшим учасником трапези і підводить до чотирьох більш конкретних запитань про ритуали вечора:

— Чому ми їмо опрісноки (незаквашенний хліб) цього вечора?
— Чому ми їмо гіркі трави цього вечора?
— Чому ми занурюємо наші трави в солону воду цього вечора?
— Чому ми лежимо цього вечора?

Головуючий на трапезі, найчастіше батько сімейства, давав відповіді на ці запитання, вказуючи на їхні різні символи. На столі розкладалися три шматочки маци. Традиція вкладає в цей ритуал різні значення, але одна маца розламані (преломлена) — вона символізує «хліб лиха» (див.: Вих. 12: 34). Частину шматка відкладали до закінчення трапези, іноді навіть ховали, щоб діти пізніше шукали його. Така розвага допомагала не заснути дітям протягом ночі. Цей шматок маци називався «афікоман».

Дух Песаха підсумовується в одному місці «Агади»: «У кожному поколінні людина повинна почуватися так, немов вона сама звільняється від рабства». Саме тому свято Пасхи ще іменується «зман херутейну» — «часом свободи». Щоб відчути смак свободи, євреї-сефарди під час трапези завдавали мішок на спину й ходили навколо столу.

Інші символи призначалися також для відтворення обстановки Виходу. Найуживаніша зелень за пасхальною трапезою — «марор» — петрушка й салат-латук. Їхній гіркувато-солодкий смак нагадував одночасно про рабство і свободу. Зелень занурювали в солону воду — символ сліз, пролитих рабами, до того як вони здобули свободу, й одночасно моря, яке вони перетнули, щоб стати вільними. Ще один символ, що поєднує в собі рабство і свободу, — «харосет». Це суміш фруктів, горіхів, спецій і вина, і сенс її в тому, щоб нагадати про розчин глини, з якого раби робили цеглу. Після того як «харосет» з’їдали, його солодкий смак мав нагадати про солодкий смак свободи. У «харосет» також занурювали гіркі трави.

Після руйнування Другого храму в 70 р. після Р. Х. єврейські родини вже не приносили в жертву тварин і внаслідок цього на великодній трапезі з’явилися ще дві страви, але їх не вживали в їжу. Це два нагадування про жертвопринесення у Храмі. Одне з них — яйце, зварене круто, друге — бараняча кістка, яка означає ягня «пашаля», що його різали напередодні Песаха.
Символічне значення мають також чотири чаші червоного вина, які мав випити кожен із присутніх протягом трапези. Червоне вино, ймовірно, символізувало кров ягнят, за допомогою якої робили помітки на будинках ізраїльтян, щоб їхні оселі оминув «пасах» — ангел смерті. Існувало й інше пояснення, яке пізніше було зафіксовано в Талмуді. За цим тлумаченням чотири чаші вина означають чотири обіцянки із книги Вихід (6: 6–7). Там використані чотири дієслова (виведу, визволю, спасу, прийму до Себе), за допомогою яких Господь обіцяє Мойсею, що Він урятує Свій народ.

Вино часто означало й інший момент у «седері» — при згадці про «десять страт єгипетських» кожен із присутніх проливав по краплі вина за кожну страту, щоб висловити свій сум щодо страждань єгиптян.

У книзі Вихід дається і п’ята обіцянку — її символізував ще один потир вина, проте п’яту чашу наливали, але не пили. У пізніші часи ця п’ята чаша присвячувалася пророку Ілії, який повинен проголосити Час правління Месії.

Протягом 12-ти століть після Виходу жертовний агнець для святкової трапези готували особливим чином. Його обирали 10 нісана і зберігали до 14 нісана, тобто за п’ять днів до Пасхи (починалася 15 нісана). Цей день особливо відзначено у Євангелії: за шість днів до Пасхи прийшов Іісус у Віфінію... Другого дня (тобто за п’ять днів) багато народу, що прийшли на свято, почувши, що Іісус іде в Єрусалим, взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! (Ін. 12: 1–13) — 10 нісана Господь в’їхав до Єрусалима верхи на віслюку. І саме 14 нісана, якраз тоді, коли в Єрусалимі заколювали великодніх ягнят, Спасителя стратили на Голгофі (див.: Ін. 19: 14, 31–42).

Господь Іісус Христос став жертовним Агнцем, заколеним за гріхи всього людського роду. Він став новою Пасхою, спасительною не для одного народу, а для всього світу.

Багато сучасних екзегетів, коментуючи повідомлення євангелістів про останню трапезу Христа Спасителя з учнями в Сіонській світлиці, ототожнюють її саме з Великодньої трапезою. Головою на цій доленосній Трапезі виступав Сам Христос, і якщо припустити, що молодшим на трапезі був апостол Іоанн Богослов, то традиційні для Пасхального седера запитання ставив саме він. Саме в цей час і могла відбутися прощальна бесіда Христа з учнями. А пасхальний афікоман (грец. «десерт» — фрагмент пасхального хліба, який після переломлення відкладався на завершення трапези) і остання, п’ята чаша, зазвичай присвячувана святому пророкові Ілії, за євангельською розповіддю цілком відповідають хлібу, про який сказано: Це є Тіло Моє, що за вас віддається (Лк. 22: 19), і чаші: Ця чаша є новий завіт у Моїй Крові, що за вас проливається (Лк. 22: 20) — саме вони й стали речовою основою майбутніх Літургій. Можна зробити висновок, що вікові молитвослов’я (молитва на обмивання рук, молитва-благословення чаші, благословення хліба) та багато інших елементів пасхальної єврейської трапези, зведені воєдино, яким Христос надав новий сенс, послужили міцною основою для формування древніх чинів Євхаристії. «Хотя бо изыти на вольную и приснопамятную, и животворящую Свою смерть, в нощь, в нюже предаяше Себе за живот мира, прием хлеб на Святыя Своя и Пречистыя руки, показав Тебе Богу и Отцу, благодарив, благословив, освятив, преломив» (Євхаристійний канон. Літургія святителя Василія Великого).

Пасха — це не просто свято, а суть християнства. У події Воскресіння Христового християнство виводиться з меж морально-етичної доктрини. У світлі Воскресіння Христа християнство відкривається як істинна релігія, в якій і через яку людське з’єднується з Божественним. І наше тимчасове земне буття вступає у спілкування із життям Божественним і в ньому знаходить вічність.

Протоієрей Олег Скнар,
кандидат богословських наук,
викладач кафедри біблеїстики КДА (УПЦ МП)

Читати далі...

Не забувайте про мучеників і праведників наших!

«Як будете в церкві на 12 Євангеліях, слухатимите Слово Боже про Страсті Христові, – як будуть носити святу Плащаницю біля церкви, – як співатимуть радісне «Христос Воскрес», – згадайте про мучеників України. 

Згадайте про всіх, кого розстріляли большевики;

згадайте й про тих, хто з зброєю в руках боронив нашу Рідну Землю від московських катів й своїх юд-запроданців;

згадайте й помоліться за них!

Не за горами кари час! Воскресне наша Україна, скине з себе московсько-большевицьке ярмо!

Не забувайте про мучеників і праведників наших!

Не забувайте про невинну кров і готуйтесь до помсти над ворогами, що не дають жити нам по людському!»

Симон Васильович Петлюра
Страсний Тиждень, 1926 р.

Читати далі...

«Святкуємо Пасху!»: відповідає протоієрей Богдан Бойко

Чому святкування Пасхи (Великодня) має різні дати за календарем ?  

На теренах України святкувати Великдень - Воскресіння Ісуса Христа почали ще наприкінці першого тисячоліття, з приходом християнства. Обидва свята збігалися у часі (весна, рівнодення). Дата Великодня (свято Воскресіння Господа Ісуса Христа) визначається зі співвідношення місячного й сонячного календарів. Складність обчислення стала причиною змішування незалежних циклів і низки вимог: Обертання Землі навколо Сонця (дата рівнодення); Обертання місяця навколо Землі (повний місяць); Встановлений день святкування — неділя; Правило звучить так : «Великдень святкується першої неділі після весняного повного місяця і після святкування єврейської Пасхи». Весняний повний місяць — це перший повний місяць, що наступає після дня весняного рівнодення. Обидві Пасхалії — Александрійська та Григоріанська — засновані на цьому принципі.

Чому ми святкуємо Пасху ?

Всі, що прийняли віру Христову і охрестилися в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, покладають на себе сорокаденний піст, тому згадують викупительну жертву Ісуса Христа і славне Його Воскресіння – Пасха. 3.Якщо Господь воскрес, то навіщо ми згадуємо Його страждання ? Страсті Христові та Його Славне Воскресіння нерозривно пов’язані одне з одним. «Я для того народився і для того прийшов у світ», — каже Господь Пілату під час своїх вільних страждань (Ін. 18, 37). А ще раніше, коли учні сповідали Ісуса Христом і Сином Божим, Господь сказав: «Синові Людському належить багато постраждати, бути зневаженим старійшинами, первосвящениками і книжниками, і бути вбитим, і на третій день воскреснути» (Лк. 9, 22). Хресні Страждання Христа — це ціна за повернення людини до раю. Кров Христова, яку Він пролив на хресті, є викупом за наші гріхи.

Навіщо священики під час пасхального богослужіння декілька разів переодягають ризи (священичий богослужбовий одяг)?  

Зміна священицьких риз під час канону пасхальної утрені символізує неодноразові явлення Воскреслого Спасителя Своїм учням. У Своїй божественній славі Він змінився настільки, що ані Марія Магдалина, котра першою побачила Христа після Воскресіння, ані Лука і Клеопа на шляху до Емаусу спочатку не впізнавали Ісуса. Також зміна риз підкреслює велич свята та додає йому урочистості. До того ж, кожен колір церковних риз означає той чи інший типи святості, і можна сказати, що зміна риз символізує те, що вся Церква (земна і небесна) разом святкує своє головне свято — Світле Христове Воскресіння — Пасху Господню.  

Звідки з'явилася традиція дарувати один одному кольорові яйця та писанки ? Що це означає ?

Ця традиція сягає апостольських часів. Передання доносить до нас історію, коли в руках святої Марії Магдалини почервоніло яйце, як доказ імператору-язичнику істинності проповіді про Хреста Воскреслого. Пасхальне яйце є символом Воскресіння та вічного життя. Наш український народ привніс і в цей звичай свій неабиякий вклад, збагативши спадщину православної традиції. Із простої приналежності пасхального столу в Україні пасхальне яйце стало витвором мистецтва, стало нашою писанкою. Українська писанка — це окрема сторінка культури нашого народу. На пасхальному столі повинно бути одне круто зварене почищене яйце. Його кладуть окремо, а потім ділять поміж членами родини, обдаровуючи їх поцілунком – звичай христосування.

«Святкуємо Паску!» запитання до протоієрея Богдана Бойка

Як довго треба вітати один одного пасхальним вітанням?

Згідно з церковним уставом ми святкуємо Пасху протягом 40 діб до Свята Вознесіння. Саме стільки діб Господь перебував серед учнів після Свого Воскресіння, з’являвся їм та повчав їх. На згадку про це ми протягом цього часу і вітаємо один одного пасхальним вітанням: «Христос воскрес!» І чуємо у відповідь: «Воістину воскрес!» Звістка про Воскресіння Христа є основою нашої віри та апостольської проповіді. Пасха є головним святом церковного року.  

Яким має бути кошик для освячення, що має бути в ньому?  

Благословіння їжі на свято Пасхи бере свій початок ще у Старому Завіті. УСтарому Завіті трапеза, котру споживали на пам'ять про перехід, складалася із визначених символічних страв. Пасхальна їжа у Новому Завіті теж вибрана із певним символізмом та є освяченою на знак нашої непохитної віри у Христа та Його Воскресіння. Святкування Воскресіння Христового у народному побуті тісно переплелось із язичницькими обрядами зустрічі весни, ігрищами, вшануванням предків тощо. Пасхальний кошик з усім його наповненням, який сьогодні є невід'ємним атрибутом Великодня, це відображення язичницьких вірувань із задобрюванням божеств задля вражаю, достатку. Обрядові страви набули християнської символіки і вже у 15-16 столітті наїдки в українських церквах освячували.

Паска – найважливіша з усіх великодніх страв. Це хліб, що символізує Христа та Його Воскресіння. У Євангелії зустрічається декілька згадок про Христа як "Хліб живий, що зійшов з неба " (Ів. 6, 51). Масло та сир – молочні продукти, котрі є дарами природи і до їхнього створення людина не докладала особливих зусиль. Як мати годує свою дитину молоком, так сир і масло є символами жертовності та ніжності Бога до людей. Яйце – символізує незалежність та неповторність кожної людської особи. Як із його замкненого простору народжується життя, так і з материнської утроби виходить людська істота.

Це нагадування нам про те, що лише Бог може дарувати життя. Шинка та ковбаса – символізують вгодоване теля, котре батько зарізав на честь повернення свого блудного сина – неслухняної дитини, котра є і в кожному з нас. Це розкаяння змусило сина навернутися до Бога та викликало велику радість довгожданої зустрічі з батьком. Сіль - символ очищення. Вона символізує якість зв'язку між Богом та людьми, яким потрібно берегти чистоту серця, щоб наслідувати Христа. "Ви – сіль землі", - сказав Господь (Мтв.5.13). Хрін - символ сили та здоров'я. Також символізує міцну віру у Христове Воскресіння. Барвінок (мирт) - вічнозелена рослина, символ вічного життя. Гілочками обплітають стінки кошика, що означає єдність людини з природою. Рушничок - обов'язковий елемент, який господиня вишиває заздалегідь власноруч. Нитки - символ життя.

Їх поєднанням у вишивці, жінка яка вишиває з молитвою рушничок, творить своїй сім'ї щасливу долю та довгі роки життя. Свічка - предмет, що символізує світло та Божу благодать. Запалюючи свічку у церкві під час служби ми духовно єднаємося з іншими віруючими, ще вона означає спільну радість свята. Вино - священики не заохочують його приносити до храму, хоч воно має чітко визначену біблійну символіку. Христос називає себе виноградною лозою, а своїх ученів - віттям. Як віття без виноградної лози не може приносити саме собою плоду, так і люди, які не будуть поєднані із Ісусом Христом не можуть приносити духовних плодів. Вино використовується в найголовнішому таїнстві Церкви - Євхаристії, під час Причастя.  

Підготував:  настоятель Свято-Михайлівського кафедрального собору м.Житомира
митрофорний протоієрей Богдан Бойко

Читати далі...