Днями по Лисянці та деяких селах Лисянського району Черкащини було розкидано та розклеєно листівки. Опозиційна парламентська партія «Свобода» промовисто закликала вигнати «московського попа». Мешканці району, що вже трохи відпочили від політики за місяці, що минули після виборів, з цікавістю виявили, що мова йде не про патріарха Московської церкви Кирила, якого так часто критикує українська патріотична опозиція, а про звичайного парафіяльного священика з Лисянки отця Іллю. Та що ж так роздратувало патріотів? Спробуємо розібратися, чим таким особливим насолив місцевий священик українським патріотам?
Лисянка — старовинне українське містечко, овіяне козацькою славою, попри багатовікову історію потерпіло від радянського періоду. Радянська ідеологія знищила і старі церкви, і інші історичні будівлі в селищі, не залишивши нащадкам навіть згадки про героїчне минуле. Вже за років незалежності, на початку скрутних 90-х, у центрі почали будувати храм — Свято-Михайлівську церкву. Будівництво стало всенародною будовою. Ще працюючі тоді колгоспи та підприємства Лисянського району перераховували кошти на побудову, а люди добровільно та безкоштовно приходили, щоб покласти цеглину-другу в розбудову Храму.
Разом із церквою в місті з’явився і православний священик — ще молодий тоді отець Ілля Кузьменко. Він виявив неабиякий організаторський талант, добудувавши храм та розтормошивши духовне життя Лисянки. Отець Ілля став знаною постаттю району, поважною та шанованою людиною. До нього почала дослухатися влада, на богослужіння та свята Свято-Михайлівська церква була переповнена парафіянами.
Хто тоді замислювався про те, якої конфесії храм та священик? Православний, та й годі, цього було достатньо для духовних потреб мешканців селища та околиць.
Але духовна ідилія тривала недовго. З часом Ілля почав почуватися занадто вже важливою персоною. Місцеві підприємці з гумором, але з ноткою остраху, переповідають безліч історій про те, яким чином священик обкладав своєрідною десятиною місцеві магазинчики. Йому нічого не вартувало якось зайти до магазину, скажімо, промислових товарів та прихопити якусь річ, яка йому була потрібна. Піп просто міг підійти до полиці та взяти, наприклад, пилососа, та рушити з ним до виходу. На запитання продавців або господаря крамниці Ілля громогласним голосом відповідав, мовляв, «потрібно на церкву, відійди, або прокляну!» І мало хто наважувався перечити божій людині. Може, й правда церкві потрібен пилосос, кавоварка або мікрохвильова піч? Хтозна, які стосунки з Богом у Іллі, може, й справді прокляне?
 |
| Бізнесмен у рясі: "Свобода" жене московського попа |
Так і жив отець Ілля в Лисянці. Справляв духовні потреби містян, виступав на урочистостях, служив у храмі і вів позацерковне життя.
Ще давно містечком поповзли чутки про пристрасті Іллі до риболовлі. Божа то справа, навіть Ісус їй не гребував. Але на місцевому ставку священика з вудкою жодного разу ніхто не бачив. Рибальство він спромігся поставити на промислові рейки. Стави, розташовані по селах Лисянського та сусідніх районів, регулярно потерпали від набігів браконьєрів, які старанно прочісували сіткою невеличкі водойми, виловлюючи звідти все живе. А в Лисянці на базарі Ілля став постійним покупцем риболовного приладдя, особливо сіток. Бізнес приносив неабиякі статки. Можливо, ви можете припустити, що священик виловлену рибу, як Ісус, роздавав бідним? Так ні ж. Щирий браконьєрський вилов він постачав до столичних ресторанів, один із яких належить його братові. Ловили попа і господарі водойм, і рибнагляд. Але зазвичай завдяки повазі до сану браконьєра його відпускали з Богом. Хай краще йде, а раптом справді прокляне?
Але інколи йому не щастило. Наприклад, біля Канева на водосховищі піймали священика з двома тоннами риби, добряче провчили, надававши стусанів, бо не знали, що перед ними така «знана та шанована» особа. Святий отець кілька тижнів на люди боявся показатися після того... Але не допомогло. Не вилікували від пристрасті. І донині батюшка інколи змінює підрясник на резиновий рибальський костюм.
Але в останні роки в церкві стало менш людно. Та причина тому — не атеїстичні прагнення лисянчан, а атмосфера, яку встановив священик. Матінка особисто контролювала касу церкви, та, як кажуть у Лисянці, сімейний бюджет родини Кузьменків якось непомітно злився з грошима церковної громади. Може, брешуть, хтозна.
Одного разу комунальники виявили, що і церква, і будинок священика, де мешкала його чисельна родина, підключені до місцевого водогону та каналізації незаконно, не платять до скрутного місцевого бюджету ані копійчини. На зауваження Ілля відповідав традиційними погрозами прокльонів. Тому й жоден чиновник або навіть місцевий слюсар не ризикнули перекрити водогін чи виставити штрафні санкції. Так і користується водою й досі безкоштовно.
З початку двохтисячних у промовах священнослужителя, в проповідях у храмі почали з’являтися дивні слова. Про боговибраність російської церкви, про прокльони в бік іновірців, до яких Ілля чомусь відніс керівників та священиків інших православних конфесій. Може, тому лисянчани, що славилися своїми патріотичними поглядами, почали сторонитися храму, обходити його стороною.
Ілля інколи замість проповідей вів просто політичну пропаганду, гноблячі, наприклад Українську православну церкву Київського патріархату. Навіщо? Національно свідомим мешканцям Лисянки це було важко зрозуміти.
Але справжніми «жнивами» для настоятеля храму ставали вибори — чи то місцеві, чи то до Верховної Ради. Ілля Кузьменко вміло вмовляв кандидатів на допомогу храму, обіцяючи при тому агітацію серед парафіян. Але традиційно панотець не гребував «розвести» якнайбільше наївних політиків. Обіцяючи всім одне й те саме, він спромагався брати гроші у всіх без винятку, а от допомагав виключно тим кандидатам, що мали відношення до влади або мали вплив у Лисянці.
Хоча, якщо придивитися прискіпливо, головним мотивом ставали для Іллі таки гроші. Дуже великі гроші, яки витрачали кандидати заради своєї перемоги. Хто більше дасть, за того й агітує. Іншим же грошей ніколи не повертав. І при тому, як то кажуть, і не червонів.
На останніх виборах, що відбулися минулої осені, один із кандидатів перекрив наново дах церкви, а кілька інших дали по мішку готівки. Насправді ж панотець вибрав готівку. Кажуть лисянчани, скопив Ілля чималі кошти. Та й вирішив зробити вже справжній великий бізнес. Вирішив — та й зробив. Купив після виборів катафалк, накупив поховального знаряддя, дерев’яних трун, склавши їх у приміщенні біля церкви, та й дав оголошення в місцеві газети. Зробив бізнес.
Та, може, то й добре, але жодним чином цю діяльність священнослужитель не оформив у податковій, не став підприємцем, як то обов’язково для громадян України, та не заплатив жодного податку.
Але більшої цікавості викликають маркетингові винаходи підприємця в рясі. Наприклад, значну частину поховальної літургії становлять не псалми та молитви, а вислови з відвертою рекламою бізнесу Іллі. Та паплюження конкурентів. Може, переляканим та засмученим родичам покійного просто розповісти про те, що у покійників, яких ховає не контора Іллі, а інші, руки й ноги стирчать з могил, покійники випадають із трун, коли тих несуть на цвинтар, та інші жахи?
Якщо, наприклад, хтось із родичів зателефонує священику та попросить відслужити за покійним поминальну службу, то відразу почує запитання, мовляв, хто ховав, де труну купляли. Якщо раптово виявиться, що десь в іншому місці, а не в Іллі, то родичі замість слів співчуття чують знайомі всім у Лисянці прокльони та погрози. Чи гідне це духовної особи? Хтозна.
У Лисянці можна почути розповідь про те, як один чоловік помер просто на вулиці міста. Про це довідався священик, і додому поперед звістки про смерть людини, без попередження та замовлення, привезли труну. Отака от турбота...
Боляче слухати ці розповіді. Бо, кажуть, нема нічого страшнішого за розчарування. Церкву, яку будували всією громадою, спритник перетворив на бізнес. Лисянчани вже втомилися то від політичних промов священика, то від його браконьєрських витівок, прокльонів та рекетирських рейдів по підприємцях.
Свято-Михайлівський храм, що височіє над Лисянкою, з кожним роком пустішає. Раніше на похованні були присутні принаймні кілька півчих із церковного хору. Зараз покійників відспівують сам Ілля з матінкою. Так економічно доцільніше. Та й серед священиків УПЦ МП знайшов спільників, перетворивши сільські церкви на філії поховального бюро. У кожному номері місцевої районки «Понад Тікичем» друкується рекламне оголошення підприємливого попа.
20 жовтня 2012 року в районній газеті «Понад Тікичем» поруч із рекламними матеріалами кандидатів у депутати, якими у той час були вщент забиті сторінки газет, з’явилася стаття «Не можна наживатися на чужому горі». Саме так почав Ілля рекламну кампанію поховального бізнесу.
«За сприяння настоятеля церкви отця Іллі було придбано автомобіль «Газель» та переобладнано його під катафалк. Тепер вартість цієї послуги буде в межах ста п’ятдесяти гривень, замість чотирьохсот, як правлять окремі спритники», — так промовисто Ілля, як-то кажуть, «засвітив» себе на ринку послуг. Але ж справа в тому, що отримати обіцяну послугу за 150 гривень не спромігся жоден лисячанин. Насправді бізнес на покійниках приносить підприємцю в рясі чималі кошти. Вартість комплексу послуг із поховання покійника обійдеться не менше ніж у півтори тисячі гривень. Вдесятеро проти обіцяного! За ці кошти ви отримаєте замість слів співчуття лекцію про правовірність московської церкви, вислухаєте жахи про покійників, що випадають із трун, та кінцівки, що стирчать із могил.
Люди, які втрачають близьких, не надто дослухаються до буботіння священика. Та чи є ті слова духовною втіхою та виконанням священицького послуху, останньою шаною покійнику?
«При кожній церкві району діє ритуальна служба. Тел.: 097-137-16-82 (отець Ілля)», — так завершується рекламне оголошення в кожному випуску газети «Понад Тікичем». Але чи поцікавився бодай один місцевий депутат, працівник селищної або районної ради, податківець, що це за підприємство, чи воно працює насправді, чи сплачує податки? Адже за приблизними підрахунками щомісячно в одній тільки Лисянці ховають близько 15 осіб. Та ще й по селах району.
Отже, обороти «ритуальної служби» отця Іллі становлять 30-40 тисяч гривень щомісячно, з яких до місцевого бюджету не сплачується ні копійчини. Але варто якомусь сільському підприємцю відкрити магазинчика або поставити лотка на базарі та забаритися хоча б на день зі сплатою податку, так податківці роздінуть й роззують. А от тому, хто ближче до Бога, можна? Місцеві чиновники, підприємці та діячі, в тому числі опозиційних партій, побоюються прокльонів Іллі та намагаються не помічати його витівок. Бо нікому не хочеться бути публічно проклятим та осоромленим у головному храмі району. Може, й не самого попа бояться, але ж церкву поважають.
Першими проти Іллі повстала «Свобода», чиї активісти розклеїли по Лисянці
листівки з промовистим закликом «Геть московського попа!». Націоналістів обурили брутальні антиукраїнські промови, що лунають із вуст священників. Та чи то єдине, що дратує місцеву громаду? Браконьєрство, пересічний рекет, бізнес на людському горі, може, й наповнюють кишеню служителя церкви, але призводять до того, що люди відвертаються від храму. Зараз тільки на великі свята Свято-Михайлівська церква повна народу. І піп, і церква втрачають людську повагу. Чи виграє від того православ’я?
До речі, це не перший скандал, викликаний батюшками Московського патріархату. Місяць тому черкаське видання «Прочерк» передрукувало матеріал з «Комсомольської правди в Україні»
«Це не хабар і не корупція. Це вдячність…», у якому йдеться про приголомшливі факти та звинувачення в бік архієпископа Уманського і Звенигородського Пантелеймона (між іншим, безпосереднього шефа героя моєї публікації отця Іллі). Про те, скільки бере владика за одну службу і як доводиться збирати ці гроші місцевим батюшкам, звідки в Пантелеймона «Ауді-8», золотий годинник і квартира в Москві, видання дослідило факти, що мають місце в уманський єпархії УПЦ МП. Наразі, «Антені» невідоме продовження історії. Але звинувачення в бік лисянського батюшки, який є безпосереднім підлеглим Пантелеймона, обіцяють черговий гучний скандал.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
