Час постити: 28 листопада початок Різдвяного посту

28 листопада - початок Рiздвяного посту. Його ще називають Пилипiвкою. Звiдки ця назва? Різдвяний піст – один з чотирьох багатоденних постів церковного року. Розпочинається він завжди в один час – у день святого апостола Пилипа (Филипа) (15) 28 листопада, та триває сорок днів до самого Різдва – (24 грудня)- 6 січня. Його мета - підготувати віруючих до зустрічі свята Різдва Христового. Звідси його назва - Різдвяний піст. День його початку дав іншу назву – Пилипівка. У тих Помісних Церквах, де його дотримуються упродовж сорока днів, цей піст має ще іншу назву - «Свята Чотиридесятниця». 

А хіба його тривалість не усюди однакова? 

Ні, вона не однакова. Відомо, що історія цього посту сягає своїм корінням ще перших віків християнства. Деякі письмові джерела, зокрема літургійні та проповідницькі, згадують про нього ще раніше IV століття. Тоді він тривав усього тиждень перед Богоявленням (Різдвом). Однак згодом, указом Вселенського Патріарха Луки (Хрисоверга), за часів правління імператора Михаїла (1166 р.), цей піст у Православній Церкві було офіційно подовжено до сорока днів. Власне, ті Церкви які канонічно підкорялись Вселенському Патріарху цей указ виконують досі. Усі інші – або цього посту не знають, або дотримуються його по-іншому. Скажімо, Вірменська Апостольська Церква (монофізитська) цей піст знає, але у них він триває лише один тиждень. 

З якого часу у християн, узагалі, сформувалися пости? 

Піст, як окремий духовний феномен, був відомий людству ще з часів життя перших людей. Заборона споживати плід із дерева пізнання добра та зла в Едемі – духовний прообраз нашого християнського посту, де через приборкання плоті, люди повинні йдуть до власної духовної досконалості. Піст – це неабияка запорука духовного зросту християнина. Можна сміливо стверджувати, що людство завжди знало користь від постування і з найдавніших часів пронесло в собі усвідомлення того, що чесний піст приносить людині неабияку фізичну та духовну користь. Тому, постити потрібно не лише багатим, але й бідним, не лише товстим, але й худим, не лише грішникам, але й праведникам. 

Відомо, що постились не лише у Новозавітній, але й ще у Старозавітній Церкві. В Християнській Церкві приклад посту подав Спаситель наш Ісус Христос, котрий Сам постив сорок днів і ночей, а по життю був строгий аскет. Цю науку засвоїли найближчі учні Христові – святі Апостоли, та, в свою чергу, передали її своїм наступникам – єпископам, священикам та усім братам і сестрам по вірі. Отже, постили усі та завжди, хоча форма посту могла бути різноманітно. Були одноденні пости, але й були багатоденні. Були більш суворі, але були й ті, під час яких дозволялось певне послаблення. Але такого часу, щоб людство посту не знало взагалі – не було. 

Зараз їх є чотири у роцi, а як було колись? 

Можна сказати, що формування певного сталого канону для часу посту – це та справа Церкви, котра досі не закінчена, та й напевне, ніколи не закінчиться остаточно. Церква – це живий та динамічний організм, у котрому постійно відбуваються зміни. Хоча часто вони непомітні нашому оку, це зовсім не означає, що їх нема. Як би не було боляче про це говорити вголос, але в нас, у Церкві, непорушним є лише те, що стосується постулатів віри. Все інше, зокрема те, що стосується зовнішнього вираження цієї віри, тобто, всі обряди та традиції, при потребі можуть змінюватися в силу обставин місця, часу та елементарної прагматичної необхідності. Змінам та впливу часу піддаються навіть ті обряди, котрі ми дуже любимо та давно вже до яких звикли. 

Так, звісно, були часи, коли християни не знали саме про ті періоди посту, про які знаємо ми сьогодні. Або знали, проте мали інші традиції їх додержання. Але це, безумовно, не говорить, що ті християни бути гіршими, аніж ми. Або тим більше, що між нами стоїть величезна прірва і нині вже наші віри принципово різні. В пості, як і в усіх інших обрядах церковних, головне не форма, а зміст. А зміст посту в нас, ще з часів Адама і Єви, залишився незмінним: гріх не те, що Адам вкусив плід, а в тому, що не послухав Бога. Отже, в міру формування церковного календаря, місяцеслова, формувався і звичаний нам порядок багатоденних та одноденних постів. 

Серед них, звісно, найголовніші наступні: 

1. Великий піст триває 40 днів, на зразок посту Спасителя в пустелі . До нього, зазвичай, ще приєднуються Лазарева субота, Вербна неділя і 6 днів Страсного Тижня. Хоча формально богословського погляду – це вже цілком інший період. 

2. Пилипівка, або Різдвяний піст перед Різдвом Христовим. Триває він також 40 днів, починаючи з 27 листопада. Цей піст встановлено Церквою для того, щоб вірні постом достойно приготували себе до зустрічі і святкування свята Різдва Христового. 

3. Петрівський, або апостольський піст, триває від понеділка після неділі Всіх Святих (тиждень після Тройці) до дня святих апостолів Петра й Павла 12 липня. Піст встановлений на спомин посту святих апостолів, котрі постили перед всесвітньою проповіддю Євангелії. 

4. Спасівка. Піст перед Успінням Богоматері на спогад про те, як Пречиста Діва Марія постом готувалася до блаженної кончини земного життя. 

Окрiм чотирьох багатоденних постiв у роцi є одноденнi. Коли вони випадають? 

В нашій Церкві сьогодні практикується чотири багатоденні пости, три одноденні і, крім того, піст у середу і п'ятницю (за вийнятком особливих тижнів) протягом усього року. Середа і п'ятниця встановлені в пам'ять про те, що в середу Христос був зраджений, а в п'ятницю розіпятий. У літній та осінній м'ясоїди (періоди між Петровим і Успенським постами і між постами Успенським і Різдвяним) середа та п'ятниця — дні суворого посту. У зимовий і весняний м'ясоїди (від Різдва до Великого Посту і від Великодня до Трійці) Устав церкви дозволяє в середу і п'ятницю рибу. Риба в середу і п'ятницю дозволяється і коли на ці дні випадають свята Стрітення Господнього, Преображення Господнього, Різдва Богородиці, Введення Богородиціу храм, Успіння Пресвятої Богородиці, Різдва Іоанна Предтечі, апостолів Петра і Павла, апостола Іоана Богослова. 

Час постити: 28 листопада початок Різдвяного посту

Якщо свята Різдва Христового та Хрещення Господнього випадають на середу чи п'ятницю, то піст у ці дні скасовується. У навечір'я (напередодні, святвечір) Різдва Христового (зазвичай, день строгого посту), якщо воно випало на суботу або неділю, то дозволяється їжа з рослинною олією. Суцільні седмиці (церковнослов'янською седмицею називається тиждень — дні з понеділка до неділі) означають відсутність посту в середу і п'ятницю. Встановлені Церквою як послаблення перед багатоденним постом, або як відпочинок після нього. 

Суцільні седмиці наступні: 

1. Святки — з 7 до 18 січня (11 днів), з Різдва до Водохреща. 

2. Митаря і фарисея — за два тижні до Великого Посту. 

3. Сирна (масляна) — тиждень перед Великим Постом (дозволяється всю седмицю яйця, рибне і молочне, але вже без м'яса). 

4. Великодня (Світла) — тиждень після Великодня. 

5. Троїцька — тиждень після Трійці (тиждень перед Петровим постом). 

Одноденні пости, крім середи і п'ятниці (дні строгого посту, без риби, але дозволяється їжа з рослинною олією): 

1. Хрещенський святвечір (навечір'я Богоявлення) 18 січня, день напередодні свята Хрещення Господнього. У цей день (увечері) віруючі споживають освячену в храмах воду – Велику Агіасму,

2. Усікновення чесно глави Іоана Предтечі — 11 вересня. У цей день піст встановлено на духовну згадку про великого пророка Божого та його вбивства Іродом. 

3. Воздвиження Хреста Господнього — 27 вересня. Цей день нагадує нам про подію на Голгофі, коли «нашого ради спасіння» постраждав на Хресті Спаситель роду людського. Цей день потрібно проводити в молитві, пості, скорботі про гріхи та в покаянних родумах. 

Не дивлячись на те, що наше святе Православ’я на перший погляд неймовірно складна віра, ( як у теорії, так і на практиці), дотримуватися посту, насправді, легко та приємно. Про це знає кожен, хто сам ставав на шлях святості. По мірі нашого вдосконалення у зовнішньому благочесті, Господь Сам допомагатиме нам, очищаючи та зміцнюючи внутрішньо. Піст це не просто зміна способу харчування, але зміна грішного життя на святе та непорочне. Піст - це духовні крила, котрими перемагаємо сатанинську присутність та підносимось на Небеса. Через піст Господь говорить з нами, вчить покірності та святості. А в останні часи дотримання посту – обов’язкова умова людству для виходу з тотальної кризи – економічної, моральної, духовної. Святі старці Оптиної пустині саме про мали на увазі, коли казали про нове покоління: «Не хочуть постити добровільно, то будуть постити не добровільно».

Прот.Євген Заплетнюк,  bogoslov.org

Читати далі...

25 грудня - Святого Спиридона Тримифунтського

Сьогодні Православна Церква урочисто вшановує святого Спиридона — чудотворця, єпископа грецького міста Тримифунт. Збереглося небагато відомостей про його життя до прийняття єпископства – лише те, що був він пастухом, мав дружину й дітей. Велику частину свого статку Спиридон жертвував на потреби нужденних, і за це Господь наділив його даром звершувати дива – зціляти невиліковно хворих та вигонити бісів. За царювання Костянтина Великого, на початку IV століття, Спиридона було обрано на відповідальне єпископське служіння. Але й, ставши єпископом, він лишився таким, як і раніше, поєднуючи архіпастирство з невпинними справами милосердя. 

Є спогади про його участь в І Вселенському Соборі, коли він силою своєї віри переконував високоосвічених філософів-аріан у правдивості вчення про Трійцю. Найсильніше аріан вразило диво, коли Спиридон стиснув у руці цеглину, і тієї ж миті з неї вийшли вогонь та вода, а в його руці залишилась глина. «Так і в Трійці – промовив тоді святитель – Три Лиця, але Єдине Божество». 

Збереглися численні розповіді про інші дива, які звершувалися по молитвах святого – це й дощі під час посухи, і чисельні зцілення, і навіть воскрешення померлого немовляти. У багатьох дивах Спиридон уподібнювався до святого Миколи – так, одного разу він врятував від несправедливої страти свого друга. Поспішаючи на судилище, він був спинений великим потоком води, що за молитвою Спиридона спинився, аби він зміг звершити праведну справу. 

Інша історія розповідає про гостинність святителя. Якось під час Великого посту до нього завітав подорожній, але в домі не знайшлося ані хліба, ані навіть муки – бо Спиридон під час посту їв не кожного дня. Тоді святитель звелів дістати з комори засолене м’ясо, і, сівши за стіл та благословивши трапезу, почав їсти разом із гостем. А коли той заперечив, що зараз піст, Спиридон промовив – «Не слід відмовлятись, адже для чистого – все чисте», виконуючи, таким чином, заповідь про гостинність. 

Дуже характерним для святителя був його звичай, частину врожаю роздавати бідним, а частину – у борг усім нужденним. При цьому Спиридон лише показував, де двері клуні, а люди самі брали стільки, скільки було потрібно, повертали теж без контролю скільки було в їхніх силах. Вдячна народна пам’ять пронесла образ милосердного святителя крізь багато століть, і до сьогодні звертаючись до угодника Божого по молитовну допомогу.

Читати далі...

22 грудня - Зачаття св.Анною Пресвятої Богородиці

Свята Анна, мати Пресвятої Богородиці, була молодшою дочкою священика Матфана з Вифлеєму, який походив з роду Левія. Вона вийшла заміж за святого Йоакима (пам’ять 9 вересня), котрий був родом з Галлії. Довго свята Анна була безплідною, але після 20 років, завдяки гарячим молитвам святого подружжя, Ангел Господній звістив їм про Зачаття Дочки, Яка благословить весь людський рід. Зачаття святої Анни відбулося в Єрусалимі, де і народилася Пресвята Діва, названа Марією.

Більшість ікон, присвячених Зачаттю святої Анни, зображують Пресвяту Діву, яка ногами топче змія. Внизу ікони, по її боках, святі Йоаким і Анна зображуються зазвичай з піднятими догори і молитовно складеними руками; їх очі також спрямовані вгору та споглядають Божу Матір, Яка немовби ширяє в повітрі з розпростертими долонями; під Її стопами зображена куля, оповита змієм, який символізує диявола, котрий намагається підкорити своїй владі весь світ в особі прабатьків, які згрішили. 

 Існують також ікони, на яких свята Анна тримає на лівій руці Пресвяту Діву в дитячому віці. На обличчі святої Анни відображене особливе благоговіння. Стародавня ікона великого розміру, написана на полотні, перебувала в селі Миньківцях Дубенского повіту Волинської єпархії. Здавна це свято особливо шанувалося вагітними жінками.

Читати далі...

Святий мученик Миколай Караманос

Благочестивий мирянин Микола жив у XVII столітті в Смирні. Одного разу під час сварки він люто вигукнув, що швидше готовий стати турком (мусульманином), ніж поступитися своїм. Почувши такі слова, присутні при цьому турки негайно повели його до судді, вимагаючи від нього виконання обіцянки. Однак Микола, прийшовши в себе, твердо заявив: «Не доведи Боже, щоб я колись відрікся від мого Господа Ісуса Христа - істинного Бога, що прийде судити живих і мертвих!» 

Розгніваний суддя велів піддати Миколи биттю батогами та іншим катуванням, але мученик стійко продовжував сповідувати віру Христову, незважаючи навіть на стогони і благання матері і дружини. Після тридцяти шести днів тортур мученика Миколу повісили 19 березня 1657 року. До самого кінця мужній раб Христовий зміцнював одновірців - християн Смірни - в батьківською вірі, викликаючи захоплення своєю стійкістю у вірі навіть іноземців-латинян, що у перебували в той час у місті. Деякі мореплавці з їх числа виловили тіло святого Миколая, кинуте в море, і перевезли його в Європу. 

Святий мученик Миколай Караманос

Св. Миколай особливо шанується серед греків – у Константинополі та в Елладській Церкві.  У Місяцеслов Російської Православної Церкви його ім’я не включене. Джерела, що дійшли до нас називають його просто св. Миколаєм, або тільки «Караманос», або «Караманос Касетті». Можливо, він мав прізвище італійського походження, яке носив поряд зі своїм грецьким прізвищем. Прізвища італійського походження зустрічаються у греків нерідко, оскільки багато грецьких островів довгі роки були у володінні венеціанців, та й в Смирні у них був великий вплив на громаду. Пам'ять Миколая Караманоса, як і Святителя Миколая Чудотворця - 19 грудня.

Читати далі...

19 грудня – Святого Миколая Чудотворця

Немає на нашій землі жодного християнського дому, де не було б на стіні образа Святителя Миколая. Немає душі, що не горнеться до цього великого Святителя. Святий Миколай для християн з давніх-давен — це правдиве правило віри і уособлення доброти. Кожна християнська душа любить його і звертається до нього зі своїми потребами, бо серце відчуває і знає, що він колись, за свого земного життя, був добродієм для християн, отож і сьогодні, перебуваючи у вічному житті, він може подати нам руку допомоги в нашій біді.

Святий Миколай народився в місті Патарі, в Малій Азії, від шляхетних, правовірних і багатих батьків — Феофана і Нонни — близько 280 р., за царювання Валеріана. Батьки його сповідували християнську віру. Микола уже змалку був набожним. З віком він виявляв схильність до суворого стримування і полюбляв бути на самоті. Вихований у страху Божому, він завжди уникав світських веселощів, любив бувати в храмі Божому і зрештою відцурався від мирського життя і прийняв чернечий чин. Після смерті батьків Микола роздав свою спадщину бідним, а сам вирушив до Палестини поклонитися святим місцям.

Після подорожі повернувся в Патар, де єпископом був його дядько. Той запропонував йому прийняти сан священика. Відтоді святий Миколай допомагав усім, хто потребував його ласки. Своїми молитвами він утихомирює бурю на морі, зцілює хворих і без ліку творить добрі діла. За такий великий і ревний труд він одержав сан архієпископа в місті Мірах. Він не пишався тим, що посів таке високе становище в Церкві Христовій, навпаки, він носив простий одяг, їв один раз на день, не прагнув до розкоші, пив лише воду, не досипав ночей, молячись. Усіх його чеснот не можна перелічити й переказати, бо їх безліч.

Двері його серця були відчинені для всіх, хто з вірою просив допомоги, а він нікому не відмовляв в пораді і дарував втіху. Під час гонінь в Римській імперії на Церкву Христову, за царювання Діоклетіана і Максиміана, Святителя Миколая було схоплено і кинуто до в’язниці. За царювання Константина Великого святий Миколай був визволений з тюрми і повернувся до свого приходу.

19 грудня – Святого Миколая Чудотворця

У 325 р. святий Миколай був присутній на першому Вселенському Соборі, де ревно захищав догмати Православної Церкви. У грудні 343 р. великий Святитель помер. Тіло його було поховане в соборному храмі міста Мірах. У VII ст. святий Андрій Крітський написав хвалебні вірші святому Миколаю, називаючи його великим чудотворцем. У VIII ст. святий Іоанн Дамаскін, у IX — Феофан і Візантій на честь чудотворця Миколая скла ли багато хвалебних пісень, які нині співають під час Богослужіння.

За царювання Олексія Комнина (1081 — 1118 рр.) в 1087 р. нетлінні мощі Святителя Миколая було перенесено в місто Бар у Південній Італії.

Тропар свята: Святе життя твоє показало Церкві тебе зразком віри, прикладом лагідності, учителем стримання. Через це своєю покорою ти придбав величність, а убогістю — багатство, отче Святителю Миколаю, благай Христа Бога, щоб спас Він душі наші.

У народних легендах і переказах святий Миколай боронить людей від стихійних лих, а найбільше — на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого чудотворця. В Україні Святитель Миколай роздає дітям подарунки.

Читати далі...

17 грудня - Святої Великомучениці Варвари

За царювання імператора Максиміана у фінікійському місті Іліополі жив багатий і знатний чоловік Діоскор. Дружина його померла, і він сам виховував свою єдину дочку Варвару. Будучи переконаним язичником, оберігав свою улюбленицю від впливу християн. Та юна Варвара перейнялася думкою про те, що має бути єдиний Творець всесвіту. Її світлий розум відкидав могутність богів язичників, творіння рук людських, а чутливе серце її шукало невідомого Бога. Коли настав час, батько порадив дочці вийти заміж, але вона відмовилась. 

Батько спочатку подумав, що на це рішення вплинуло її самітне життя. Він дозволив їй зустрічатись із дівчатами її віку. Серед її подруг були християнки, які розкрили їй суть віри Христової. З великою радістю вона сприйняла звістку про спасіння Сином Божим роду людського. Варвара вирішила теж стати християнкою і невдовзі прийняла святе хрещення від священика, котрий приїхав у її місто з Олександрії. Коли батько довідався, що його дочка стала християнкою, він побив її, зачинив у кімнаті й поставив біля дверей сторожу. Погрози і побої батька не скорили Варвару. Переконавшись, що не зможе зломити її віри, він у розпачі відвів її до начальника управи Мартіана і сказав йому, що коли вона не покається і не поклониться богам язичників, то той може чинити з нею, що захоче: «Муч її, як хочеш. Я їй не батько, і вона мені не донька!» 

Мартіан був розчулений молодістю і вродою Варвари. Він почав її умовляти, аби вона зберегла своє молоде життя. Та свята діва, сповнена любов’ю до Христа, нізащо не погоджувалась визнати богів язичників і заявила Мартіану, що вона готова прийняти мученицьку смерть заради свого Бога і Спасителя. Тоді розгніваний Мартіан наказав її катувати і вкинути до в’язниці. У в’язниці Ісус Христос з’явився до неї і зцілив її рани. Коли її знову привели до Мартіана, то він здивувався, побачивши, що всі рани в неї загоїлись і вона здорова. Він запропонував їй принести жертву богам за своє зцілення. 

 «Не твої боги зцілили мене, — вигукнула свята Варвара, — мене зцілив Господь Бог Ісус Христос. Йому я з вдячністю поклонюсь і віддам себе в жертву». її знову почали катувати. Вона мужньо зносила тортури. Дівчинка Юліанія, побачивши її мужність, підбігла до Мартіана і голосно заявила, що вона також християнка. її зразу ж схопили, підвісили на дереві разом з святою Варварою і піддали страшним мукам. Після цього обом святим мученицям відрубали голови. Це було в 306 році. У той же день Діоскор і Мартіан загинули від блискавки під час грози, і від них не залишилося навіть кісток. 

Мощі святої Великомучениці Варвари знаходились в Києві у Михайлівському Золотоверхому монастирі, куди були перевезені з Царгорода грецькою царівною Варварою, дружиною великого князя. Нині мощі святої Великомучениці Варвари знаходяться у Володимирському соборі м. Києва. 

Тропар свята: Варвару святу вшануймо, бо сітки ворожі вона розірвала і, як пташка, визволилася вона з них за допомогою Христа, Великомучениця преславна. За народною легендою свята Варвара Великомучениця вишила ризи самому Ісусові Христу. У день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. Можна тільки вишивати та нитки сукати… Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила»

Читати далі...