Делегація УПЦ в Канаді прибула в Київ

Делегація з Української Православної Церкви в Канаді здійснить робочий візит в Україну 16 - 20-го лютого 2015. Делегація буде в Києві для зустрічі з релігійними та політичними лідерами України. 

Делегація на чолі з Предстоятелем УПЦК Його Високопреосвященством, Митрополитом Юрієм планує відвідати Майдан у Києві для вшанування панахидою пам’яті героїв Небесної Сотні. До делегації Української Православної Церкви в Канаді приєднається делегація Української Православної Церкви в США. Єпископи УПЦК і УПЦ США, представляючи Постійну Конференцію Українських Православних Єпископів поза межами України, служитимуть разом Панахиду в пам’ять тих, хто віддав своє життя за Україну. 

У складі УПЦК входить: Предстоятель УПЦК, Високопреосвященніший митрополит Юрій, Архієпископ Вінніпеґу і Середньої єпархії, Преосвященніший єпископ Іларіон, єпископ Едмонтону і Західної єпархії, Преосвященніший єпископ Андрій, єпископ Східної єпархії, канцлер УПЦК, протопресвітер Віктор Лакуста, в супроводі інших мирян.

Читати далі...

Єпископ Афанасій з УАПЦ зустрівся з канадським парламентарієм

18 січня 2015 року в Харкові преосвященний Афанасій, єпископ Харківський і Полтавський, зустрівся із членом парламенту Канади Пітером Голдрінгом на його прохання. Супроводив Владику Афанасія секретар єпархіального управління ігумен Антоній (Бондарець).

На початку зустрічі канадський парламентарій висловив вдячність єпископу Афанасію за надану можливість зустрічі. Під час майже трьохгодинної бесіди Владика Афанасій, відповідаючи на запитання пана Голдрінга, розповів про нелегку історію Української Автокефальної Православної Церкви в її трьох відродженнях, нинішнє її становище як третьої за величиною православної Церкви в Україні, а також про міжцерковні та міжконфесійні відносини, особливо на Полтавщині й Харківщині, на території яких розташована Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ, власне бачення об’єднання українського православ’я в Єдину Помісну Церкву, що найбільше цікавило канадського гостя.

Крім того, обговорювалося питання нинішньої ситуації в Україні та її вплив на політичне, культурне та релігійне життя.

Після завершення бесіди владика Афанасій подарував Пітеру Голдрінгу на пам’ять про зустріч свою повість про голодомор «Чи я в лузі не калина», а також картину полтавського художника, на якій намальований символ України – кетяг червоної калини.

Читати далі...

УПЦ Вселенського Патріархату нагадала про права людини

Собори єпископів Української Православної Церкви в США і Канаді, що знаходяться в канонічній юрисдикції Вселенського Патріархату, оприлюднили звернення з приводу останніх подій в Україні, яку вони вважають своєю духовною Батьківщиною, повідомляє кореспондент порталу "Релігія в Україні". 

"Події останніх декількох днів, особливо, останніх кількox мiсяців у житті незалежної України спонукали Собор Єпископів Української Православної Церкви США закликати братів і сестер в Україні залишатися вірними своїм прагненням продовжити розвиток справжнього демократичного суспільства, яке є під серйозною загрозою, -- йдеться у зверненні УПЦ в США до віруючих. -- Як ви знаєте з різних ЗМІ, тисячі громадян України взяли на себе сміливість відстоювати свої переконання, беручи участь в акціях протесту на Майданах по всій Україні, а особливо в столиці — Києві". 

"За всю історію України, були мільйони людей, які віддали своє життя за свободу, гідність, людські права та для того, щоб домогтися права на мирну демонстрацію, політичні та громадські дії. Голоси тих, хто на вулиці, повинні бути почуті та взяті до уваги. Використання сили, боротьби та насильства не допоможуть у вирішенні політичних проблем! Майбутнє демократії України залежатиме від діалогу. Необхідним є те, щоб панував свідомий розум та спокій. Ніяка фізична сила ніколи не знищить свободи вибору та голосу громадян! Усі лідери та громадяни України мусять, як Апостол Павло нагадує нам, зодягнути себе в “милосердя, доброту, покору, лагідність та терпіння.” (Кол. 3:12)", -- говориться у зверненні, яке підписали церковні ієрархи США митрополит Антоній і єпископ Даниїл. 

"Майбутнє України може бути дуже добре визначене діями та словами і тих, що на урядових посадах і тих, хто протестує мирно на вулицях з любов'ю до своєї нації. Діалог повинен бути встановлений між усіма зацікавленими сторонами з метою, щоб уникнути погіршення ситуації в бік хаосу та економічної розрухи, -- наголошується у документі. Єпископат Української Православної Церкви в Канаді також висловив глибоку тривогу і занепокоєння у зв’язку з трагічними подіями в Україні -- "нашій духовній Батьківщині". 

"У день великого і світлого свята Богоявлення Господнього ми побачили жахливу темряву і кровопролиття. Ми глибоко стривожені фізичним насильством і трагічною загибеллю людей і приєднуємося до всього світу висловлюючи наші щирі співчуття родинам тих, хто загинув і хто був поранений протягом останніх днів", -- говориться у зверненні, яке підписали очільники Церкви митрополит Юрій, єпископи Іларіон і Андрій. 

Єпископи зверненулися до українців Канади молитися за тих, які "ризикуючи своїм життям, борються за єдність народу, за моральну справедливість і побудову Української держави". Також єпископи повідомляють Уряд Канади про свою стурбованість з приводу останніх трагічних подій в Україні. Єпископи США і Канади благословили проведення панахид у своїх церквах "за упокій душ невинно вбитих від насильства і переслідування", а також матеріально підтримати потребуючих учасників протестних акцій.

Читати далі...

Як авіакомпанія зробила паражирам Різдвяне диво. Відео

Як повідомляє репортер інтернет-проекту «Помісна Церква», в ці дні одна Канадська авіакомпанія приготувала неймовірний різдвяний сюрприз для 250 пасажирів двох авіарейсів, вручивши їм після приземлення літаків подарунки, про які кожен з них мріяв. За словами віце-президента авіакомпанії «WestJet» Річарда Бартрема, планування «Різдвяного дива» почалося ще влітку, і для його здійснення знадобилися 150 волонтерів, більше десятка прихованих кінокамер і різдвяний святковий дух.

Авіакомпанія використовувала віртуального Санту Клауса, який запитував у кожного пасажира, що пройшов реєстрацію на рейс, що б він хотів отримати в подарунок на Різдво, а в цей час прихована камера записувала їх розмову. І дорослих і дітей розважав розмову з Санта Клаусом, який називав кожного на ім'я, а вони розповідали йому про свої заповітні бажання. Серед бажаних подарунків були теплі шкарпетки, фотокамера, смартфон, іграшки, шарф, планшет і навіть плазмовий телевізор.

Потім, поки пасажири перебували в повітрі, волонтери компанії в місці прибуття літаків бігали по різних магазинах, щоб купити товари, замовлені пасажирами, встигнути загорнути їх у папір і підготувати до того, як літаки приземляться. Яке ж було здивування людей, коли при отриманні багажу на транспортері вони побачили загорнуті в красиву папір коробки зі своїми іменами. На питання, навіщо компанія вирішила таким екстремальним способом доставити радість своїм пасажирам, Бартра відповів, що різдвяний флешмоб, який провела компанія «WestJet» торік в аеропорту канадського міста Калгарі, мав великий успіх, і тому керівництво прийняло рішення і цього року порадуватипасажирів у передсвяткові дні. Це було не тільки задоволення від спілкування з Санта Клаусом та волонтерами, а й поширення духу Різдва.

Читати далі...

Колишній клірик УПЦ Канади буде Російським Екзархом

Як повідомляє репортер інтернет-проекту «Помісна Церква», 1 листопада 2013 року, Загальними Зборами Архієпископії російських православних церков у Західній Європі Вселенського Патріархату новим архієпископом Евкарпійським було обрано архімандрита Іова (Гечу). Голосування відбулось з першого разу, і ще в першому турі отець Іов отримав на свою користь 109 голосів із 191 присутніх. 40 делегатів подали порожній або недійсний бюлетень. Іншими кандидатами були архімандрит Віссаріон (Комзіас) (33 голоси) та ієромонах Михаїло (Аніщенко) (9 голосів). 

Як зауважують місцеві експерти, дві останні кандидатури були висунуті вперше на самих зборах з грубим порушенням Уставу. Обидва несподівані кандидати - молоді клірики, тісно пов'язані з російською парафією в Анталії , без будь-яких даних, що дозволяють їм претендувати на пост правлячого Архиєпископа. 

Архімандрит Іов (Геча)

Ймовірно, самі кандидати не мали ніякого бажання пов'язати долю з чужою їм архієпископією, а їх імена були зовсім невідомі переважній більшості делегатів. У залі вони теж не з'являлися, хоча архімандрит Віссаріон перебуває зараз у Парижі. Проте Загальні збори було покликані прийняти рішення шляхом голосування про проведення або відстрочення виборів. Більшість делегатів висловилося за негайне обрання архієпископа. Після цього дорога була відкрита для обрання потрібного кандидата.

Під час роботи Загальних Зборів

За повідомленням сайту Orthodoxie.com, вже наступного дня, 2- го листопада вранці Синод Константинопольської Церкви затвердив обрання архімандрита Іова (Гечі) на пост правлячого архієпископа Російського Екзархату .

Читати далі...

200 тисяч доларів за суд над українським храмом в Канаді

Як пише газета "Український Ванкувер" (Канада), минулого тижня у суді Нью-Вестмінстера черговий раз слухалась справа щодо належності майна Української Православної Церкви Св. Петра і Павла (304-8th St., New Westminster, BC). Нагадаємо, що конфлікт щодо цієї церкви тягнеться уже роками і щодо нього уже відбулось кілька попередніх судових засідань. А трохи передісторії можна прочитати тут. Якщо коротко, то суть дискусії полягає в питанні кому належить приміщення вищезгаданої церкви (за різними оцінками ринкова ціна біля 1 млн доларів).

Громада церкви на чолі із своїм Президентом, п. Анатолієм Цяцькою, вважає що приміщення належить їм і вони активно захищають свою церкву від знищення (закриття і продажу), інша сторона – Консисторія Української Православної Церкви Канади на чолі із Митрополитом Юрієм наполягає, що приміщення церкви належить саме Митрополії, а теперішня громада є самозванцями, які захопили чуже майно.

Ukrainian Orthodox Church of Sts. Peter & Paul, New Westminster, BC

Конфлікт довкола ванкуверської церкви давно уже перейшов провінційні межі і активно обговорюється по всій Канаді. Адже громада УПЦ Св. Петра і Павла ще раніше оголосила про перехід до УПЦ Київського Патріархату, в той час як керівництво УПЦ Канади дедалі частіше звинувачують у намаганні позбавити церкву національного обличчя та співробітництві із Московською Патріархією (читайте більше про це тут і тут).

Легітимний відхід Нью-Вестмінстерської парафії разом із приміщенням церкви може стати дуже невигідним прецедентом для офіційного Вінніпегу (там знаходиться престол Митрополита УПЦ Канади). Тому на ліквідацію цієї загрози кинуто усі ресурси. Президента громади УПЦ Св. Петра і Павла п. А. Цяцьку було позбавлено членства в УПЦ Канади, хоч час п. Цяцька наполягає на нелегітимності цього рішення. Справу щодо церковного майна перенесли в суд.

За словами учасників цього процесу судові витрати з обох сторін сягають рекордних сум – називаються цифри від 185 до 300 і більше тисяч доларів.

На останньому судовому засіданні в Нью-Вестмінстері, за словами очевидців, сенсації не відбулось – остаточне рішення знову відтягують, черговий суд відбудеться за півроку, у жовтні. Кажуть наступне засідання триватиме 2 тижні і кожна із сторін вважає, що саме вони будуть переможцями.

Недарма народна мудрість каже, що де двоє чубляться, виграє третій. В даному випадку схоже що найбільше у цій справі виграють канадські адвокати, які покладуть собі до кишені чергову кругленьку суму за будь якого рішення суду. Питання, чи готові парафіяни і далі жертвувати у церковну казну на підтримку канадських юристів, вочевидь залишається риторичним.

При підготовці матеріалу використано відео із каналу UkeTube.

Читати далі...

Чимало парафій діаспори не знають кому вони належать...

У Чикаго в Українському Православному Соборі Св. Андрія Первозванного (Київського Патріархату) відбулась літургія в неділю Торжества Православ’я”, повідомляє  репортер інтернет-проекту "Помісна Церква" з посиланням на Медіа-портал VIDIA. У богослужінні брали участь 11 священиків з українських православних церков Київського Патріархату та українських Греко-католицьких парафій Чикаго. Ця подія – початок низки заходів, приурочених до святкування 1025-річчя хрещення Русі.

Як зазначено на церковному сайті, українська православна парафія Св. Андрія Первозванного була заснована у чиказькому передмісті 15-го листопада 1970 року. Ідея побудови української православної церкви зродилася з багатьох причин. Найголовніша з них – збереження української незалежної православної церкви з її соборноправним устроєм, українською мовою в богослужінні та дотримання рідних звичаїв і традицій. Проте, українській парафії Св. Андрія випало на долю боротися за свою приналежність до Київсього Патріархату. Адже від 1994 року церква перебувала під юрисдикцією Вселенського Патріархату.

Голова парафіяльної ради Іван Яресько пояснив, що саме відбувається з українськими православними церквами в діаспорі, і чому деякими українськими правосланими церквами опікується неукраїнський патріархат.

Іван Яресько, голова парафіяльної ради Св. Андрія Первозванного УПЦ КП в м.Блумінгдейл, США:

“Проблема з українськими православними церквами у США розпочалась від розколу української церкви, яка існувала в Америці вже від 1921 року. В той час церкви, які були збудовані в Америці в діаспорі були частиною Автокефальної Православної Церкви – тобто незалежної церкви, яка не належала ні Москві, ні грекам, ні Вселенському Патріарху. В 1990 році Канадська Українська Православна Церква перейшла під юрисдикцію Вселенського Патріарха. Нібито, це було зроблено, щоб Вселенський Патріарх допомагав у визнанні незалежності Української Церкви в Україні. 

Тоді у 1994 році і Українська Православна Церква в Америці перейшла під юрисдикцію Вселенського Патріарха. Проте, перейшли не всі парафії, бо деякі захотіли лишится незалежними. Тому і відбувся так званий розділ. Тоді одна з парафій у Нью-Джерсі судилася з церквою Вселенського Патріархату. Українська парафія втратила у судових тяганинах, проте вона виграла і відстояла свою незалежність. Церковне майно і церква – все залишилось в парафії.

Так само і ми в нашій церкві боролися 10-15 років, постійно задаючи питання щодо приналежності нашої парафії. Проте, ніколи не діставали відповіді, на нас ніхто не реагував. Ми вирішили не сплачувати внески до Вселенського Патріархату і заявили про своє рішення залишитися в українській церкві Київського Патріархату. Адже ми від самого свого народження були під юрисдикцією автокефальної церкви, а одже – незалежної. Коли ще був перший Патріарх Мстислав, ми всі були під його юристидкцією, а отже – в Київському Патріархаті.”

Нагадаємо, що насправді болюче питання приналежності українських православних церков в діаспорі виникло і в Канаді навесні 2012 року. Тоді православним священикам офіційно заборонили зустрічатися з Патріархом Філаретом, який прибув з офіційним візитом. Автором директиви був Митрополит Юрій, який звернувся до своїх підлеглих з благословення Патріарха Варфоломея І. Такий документ було розміщено на офіційному сайті однієї з церков у Канаді.

“Згідно з розпорядженням і за благословення Його Все-Святості Все-Святішого Патріарха Варфоломея І, “Патріарха Філарета” не можна у цей час вітати, ані справляти на його честь бенкети у парафіях Української Православної Церкви в Канаді, чи на території, яка їм належить,” – йшлося у розпорядженні.

“Ми співчуваємо Митрополиту Юрію. Оскільки він знаходиться під владою Вселенського Патріарха, він повинен його слухать. Як би я поступив? …Коли прийшов час, Україна стала незалежною державою, то я тоді вже сказав би, що це вже час, коли Бог благословляє, щоб ми від Москви відокремилися,”- запевнив тоді Патріарх Філарет під час свого візиту у Канаду кореспондентці місцевого каналу.

Медіа-портал VIDIA звертався з цього приводу до Української Православної Церкви у Канаді за офіційним коментарем, але відповіді ми не отримали.

Незважаючи на заборону, Патріарх Філарет тоді все ж таки зустрівся з віруючими українцями в Канаді; під час візиту його, зокрема, приймали в Українській Католицькій Церкві Св. Деметріуса. А українська спільнота Канади в той час зажадала пояснень заборон від Митрополита Юрія (Вселенський Патріархат).

На думку голови парафіяльної ради Св. Андрія (УПЦ КП) Івана Яреська, в діаспорі існує багато парафій, де віруючі навіть не здогадуються, до якого патріархату належить їх церква:

“Вселенський Патріархат хоче заспокоїти їх всіх, бо не бажає, щоб українці бунтували. Тому Вселенський Патріархат говорить те саме, що говорили нашій партафії: “Давайте почекаємо”. А скільки нам чекати? Ми маємо право мати свою українську церкву!”

За словами Івана Яреська, його парафія має чудові стосунки з українськими греко-католицькими церквами у США:  “Ми бачили, як в Україні на Софіївській площі УГКЦ і УПЦ (КП) молилися разом за єдність української церкви.  Те саме ми вирішили зробити і тут в Чикаго. На службі Торжества Православія у нашій церкві служили 11 священиків з українських греко-католицьких парафій і з парафій Київського Патріархату. Ми домовилися кожного місяця робити загальні служби у інших українських церквах Чикаго. 

Служба  у неділю Торжества Православ’я в УПЦ Св. Андрія Первозванного КП в м. Блумінгдейл, США

Найближчим часом ми плануємо зробити низку заходів і тут в Америці з відзначення 1025-ліття Хрещення Русі і 80 річниці Голодомору. Ми плануємо зробити це разом з українськими греко-католицькими парафіями. Бо існує більше того, що об’єднує нас, а ніж розділяє. А політику треба відвести в сторону і робити те, що є найкраще для України. Нашій і багатьом іншим українським парафіям лише потрібно, щоб люди брали активну участть у житті громади. Парафія Св. Андрія Первозванного Київського Патріархату сподівається на нових емігрантів, на їх активну участь і допомогу церкві “. 

Читати далі...

Вселенський Патріархат вирішує українські питання

Константинопольська Патріархія активно вивчає церковну ситуацію в Україні з метою об’єднанню місцевих православних Церков і залучає для участі у цій справі Українську Православну Церкву в Канаді (УПЦК у єднанні з Константинопольським Патріархатом), яка "має унікальну можливість стати дієвим посередником" щодо "подолання розділення українського православ’я і визнання автокефалії Української Церкви на Батьківщині". Про це говориться у комюніке (пресовому повідомленні) УПЦ в Канадi за підсумками обговорень делегації УПЦК із Вселенськoю Патріярхією 7-10 лютого 2013 року, повідомляє "Релігія в Україні".

Як зазначається, на запрошення Патріарха Варфоломея I Українська Православна Церква в Канаді висилала делегацію до Вселенської Патріархії в Константинополі (Стамбул) на чолі з Предстоятелем УПЦК високопреосвященнішим митрополитом Юрієм для обговорення взаємноважливих питань щодо місії УПЦК Канаді і в світі.

Під час візиту були розглянуті питання відносин УПЦК з Вселенською Патріярхією, ріст і розвиток місії УПЦК в Канаді і сучасні церковні питання в Україні.

У комюніке відзначається, що Константинопольський Патріархат історично не визнає за Московським канонічних прерогатив на територію України, точніше -- "Церкву Київську", про що "найбільш чітко заявив Константинопольський Патріарх Григорій VII, Томос 1924 р.". Натомість Константинополь намагається вирішити питання церковного розділення в Україні, "зробити все можливе, дотримуючись канонічного права".

Зокрема, таким кроком у 2008 році була спроба Патріарха Варфоломея надати для УПЦ Київського Патріархату (що не має канонічного визнання серед помісних Православних Церков світу), статусу автономії (у єднанні з Вселенським Патріархатом). Проте тоді "Церкви в Україні не змогли подолати свої розбіжності, щоб у цей час об’єднатися". Наразі Вселенська Патріархія "прагне продовжувати наводити стосунки з усіма християнами в Україні, в тому числі з невизнаними Православними Церквами, при умові, що Вселенська Патріярхія мусить підтримувати рівновагу між юрисдикціями в рамках канонів Церкви, а не надаючи перевагу одній формації над іншою".

Подаємо уривок комюніке, який стосується сучасних еклезіологічних питань в Україні:

3.Сучасні еклезіологічні питання в Україні

Під час зустрічі мало місце широке обговорення відносин Української Православної Церкви в Канаді з різними православними юрисдикціями в Україні. Делегація Української Православнпї Церкви в Канаді роз'яснила своє становище щодо сучасного еклезіястичного розділення в Україні. Українська Православна Церква в Канаді, ще від 1947 року неодноразово заявляла своє становище про те, що православні християни України, повинні мати власну автокефальну Церкву в спілкуванні з усіма православними світу.

Наше місце при Євхаристійному Престолі ставить вірних Української Православної Церкви в Канаді в складне положення, а це бути в спілкуванні з тими, котрі підтримують неканонічні відносини між Церквою Московською і Церквою Київською (історично цей зв'язок багато разів був визнаний неканонічним, про що найбільш чітко заявив Константинопольський Патріярх Григорій VII, Томос 1924 р.), але не бути в спілкуванні з двома православними вітками, які зробили кроки, щоб звернути увагу на цю аномалію, але не мають порозуміння самі між собою. Константинопольська Патріярхія робила старання в 2008 році виправити цю болючу проблему через спробу надання автономії Церкві, але безуспішно. Патріярх, як і раніше, намагається знайти розв’язку і Українська Православна Церква в Канаді, завдяки своєму канонічному спілкуванню з Вселенською Патріархією, - має відіграти важливу роль тримати цю справу актуальною, що вимагає різноманітних видів зв'язку з усіма вітками Православної Церкви в Україні. Українська Православна Церква в Канаді з метою сприяння досягненню цієї мети готова також на проведення різних культурних, наукових і харитативних проектів.

Його Все-Святість Патріярх Варфоломей з самого початку заявив делегації, що Церква-Матір прагне якнайскоріше бачити єдність між Церквами в Україні, і що він ніколи не перестане сприяти цій єдності; він сказав, що це й було головною причиною його візиту в Україну в 2008 році на запрошення Президента України. Незважаючи на те, що Його Все-Святість прагнув загоїти це болюче розділення, Церкви в Україні не змогли подолати свої розбіжності, щоб у цей час об’єднатися. Патріярх запевнив свою любов до України і, що він продовжує молитися й готовий зробити все можливе, дотримуючись канонічного права, з метою сприяння процесу об’єднання між Православними Церквами в Україні.

У цьому контексті Синодальний комітет також підкреслив стурбованість Вселенської Патріярхії за Україну, її єдність і духовне благо. Було визнано, що Українська Православна Церква в Канаді має як історичні зв'язки, так і постійні стосунки з представниками усіх Православних Церков та Українською Греко-Католицькою Церквою в Україні і це природньо й похвально. Були згідні з тим, що мета Вселенської Патріярхії заохочення до єдності і сприяння розвитку позитивних еклезіястичних рухів в Україні може бути здійснена за допомогою різноманітних гуманітарних, освітніх і культурних ініціатив Української Православної Церкви в Канаді, а також через систему зв’язку та контакти в Україні. Крім того, було підтверджено, що Українська Православна Церква в Канаді, завдяки канонічній опіці Вселенської Патріярхії, повинна відіграти важливу роль у сприянні цього процесу спостереження та інформування Патріярхії про хід подій в Україні. Було очевидним, що Вселенська Патріярхія не тільки підтримує зусилля Української Православної Церкви в Канаді, але, що Вселенська Патріярхія прагне продовжувати наводити стосунки з усіма християнами в Україні, в тому числі з невизнаними Православними Церквами, при умові, що Вселенська Патріярхія мусить підтримувати рівновагу між юрисдикціями в рамках канонів Церкви, а не надаючи перевагу одній формації над іншою.

Синодальний комітет признав, що Українська Православна Церква в Канаді має відіграти творчу роль у просуванні цих завдань у своїх відносинах з усіма християнськими Церквами України, дотримуючись канонічних традицій щодо співслужіння у всіх церковних відносинах. Було очевидно, що діяльність Української Православної Церкви Канади в Україні, має плануватися і здійснюватися в згоді із зусиллями Вселенської Патріярхії в Україні. Вселенська Патріярхія висловила своє бажання мати регулярний комунікаційний зв'язок та інформації від Української Православної Церкви в Канаді відносно ходу подій, які впливають на визнані і невизнані Церкви в Україні, у відповідь на що Українська Православна Церква в Канаді зобов'язалася підвищити свою активність у цій ділянці.

Обговорювалося питання потенційного співробітництва між Вселенською Патріярхією, Українською Православною Церквою в Канаді та Національним університетом Києво-Могилянська Академія стосовно декількох ініціатив, таких як спонсорованого Українською Православною Церквою в Канаді перекладу книги Патріярха Варфоломея «Віч-на віч із Тайною»; підтримка з Києво-Могилянською Академією пропонованого міжнародного симпозіюму з охорони навколишнього середовища (“Озеленення України”), а також обмін викладачами та студентами і освітніми програмами з іншими факультетами теології, в тому числі Колеґії Св. Андрея у Вінніпезі. Хоч Вселенська Патріярхія не прийняла ніяких остаточних рішень щодо цих ініціатив, делегація була поінформована, що вони будуть розглядатися.

Синодальний комітет підтвердив свою підтримку на продовження праці Студійної групи Київської Церкви, яка успішно сприяла розвиткові екуменічного діалогу з Українською Греко-Католицькою Церквою. Додаткові обговорення були зосереджені на святкових плануваннях і можливостях зміцнення єдності під час Ювілею 1025-річчя Хрещення Русі-України в цьому році...

В. Підсумок

Обговорення проходили в атмосфері братерської любові, взаємоповаги і смирення з обох сторін. Щире і активне бажання Вселенської Патріярхії працювати разом з Українською Православною Церквою в Канаді було очевидним під час усіх зустрічей і різних обговорень. Делегація Української Православної Церкви в Канаді була до великої міри заохочена і підсилена наданою підтримкою Вселенської Патріярхії та розумінням викликів і завдань, які стоять перед нашою Церквою в Канаді та її довготривалі стосунки з усіма Православними юрисдикціями та Українською Католицькою Церквою в Україні.

Той факт, що обговорення справ Української Православної Церкви в Канаді були представлені Синодальному комітетові Вселенської Патріярхії з міжправославних справ, а це Комітет вищого рівня Святого і Священного Синоду, вказує на пріоритет Української Православної Церкви в Канаді і її справи для Патріярха. Це ще раз підтверджує бажання Його Все-Святості зміцнювати зв'язки з Українською Православною Церквою в Канаді і активно здійснювати вирішення теперішньої церковної ситуації в Україні.


********

Нагадаємо, що з боку Московської Патріархії досі не було зроблено помітних кроків у подоланні церковного розділення в Україні, крім закликів до покаяння до УПЦ КП і УАПЦ. Більш того, декілька років тому було заблоковано спробу УПЦ (МП) власними силами розпочати діалог з УПЦ КП і УАПЦ шляхом створення спільної робочої групи, що почала була діяти.

Читати далі...

Офіційно: Київський не проти Константинопольського

«В Українській Православній Церкві Київського Патріархату вітають зусилля Української Православної Церкви Канади, спрямовані на користь українського православ’я, подолання його розділення та штучної ізоляції» – повідомив речник Київської Патріархії, секретар Священного Синоду архієпископ Євстратій, коментуючи інформацію про підсумки візиту делегації УПЦ Канади до Константинополя 7-10 лютого 2013 р.

«Для Церкви в Україні загалом та для Київського Патріархату зокрема дуже важливо, щоби Константинопольський Патріархат та інші Помісні Церкви знали правду про стан українського православ’я, отримуючи інформацію не лише від вороже зацікавленого Московського Патріархату. Це дасть можливість Помісним Церквам робити у розв’язанні так званого українського питання більш відповідні кроки – підкреслив владика Євстратій. – Ми сподіваємося, що Українська Церква в Канаді послужить справі поширення цієї правди».

Речник Патріархії нагадав про подію, яка відбулася 20 років тому, коли Предстоятель УПЦ Канади митрополит Василій відвідав Україну, мав зустрічі з ієрархами Українських Церков, побував у різних областях. «На жаль ця місія не мала продовження. Але ми в Україні сподіваємося, що той позитивний досвід праці Української Церкви в Канаді на благо Церкви в Матері-Україні, який був у минулому, буде поновлений» – відзначив владика.

 У Київському Патріархаті цінують історичний та духовний спадок
Української Православної Церкви Канади, її унікальну ідентичність.  

Архієпископ Євстратій наголосив: «У Київському Патріархаті цінують історичний та духовний спадок Української Православної Церкви Канади, її унікальну ідентичність. Ми сподіваємося на збереження і примноження цього спадку. Ми переконані, що майбутнє УПЦ Канади – в руках її ієрархів, духовенства та вірних, які спільними зусиллями у дусі соборноправності будуть розбудовувати її життя. Є особи та сили, які хотіли би розсварити нашу Церкву та УПЦ Канади, розповсюджуючи думки, ніби Київський Патріархат прагне підпорядкувати собі Церкву в Канаді. Це є неправда, і таких прагнень чи намагань ні в минулому, ні тепер немає – ми цінуємо та поважаємо УПЦ Канади і переконані, що своє майбутнє вона повинна визначати сама, соборно і самостійно, як вона це робила протягом всього часу свого буття».

Владика нагадав також і про прикрі моменти відносин між двома Церквами, але зазначив, що вони повинні послужити уроком і вести не до конфронтації, а до кращого розуміння одне одного. «Минулого року в складі делегації Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій Святійший Патріарх Філарет і я перебували на Канадській землі – сказав архієпископ. – Нам, безперечно, було прикро, що тоді у спілкуванні православних українців Канади та Матері-України виникли певні перешкоди. Але Божий Промисел і погане навертає до добрих наслідків – православні у Канаді зокрема і українство загалом отримали поштовх до активної праці в напрямку подолання того ненормального стану, коли через позицію вороже налаштованого Московського Патріархату діти одного українського народу і однієї Христової Православної Церкви не мають можливості вільно спілкуватися одне з одним. Думаю, що і візит делегації УПЦ Канади до Константинополя та обговорення там із Вселенським Патріархом Варфоломієм не лише канадійських, але й українських питань, є певною мірою плодом осмислення минулорічних подій».

Від імені Святійшого Патріарха Філарета архієпископ Євстратій ще раз висловив вдячність всім членам УПЦ Канади, з ким відбулися офіційній та приватні зустрічі – як під час візиту за океан, так і в Україні. «Ми вдячні організаторам та учасникам за теплий прийом, зустрічі й спілкування, які відбулися у Канаді минулого року, а також тут, в Україні. Переконані, що згаданий візит, попри певні труднощі, дав добрі плоди, надихнув повноту Української Церкви в Канаді на роздуми та осмислення свого подальшого поступу, своєї ролі щодо Церкви на Батьківщині, відкрив нову добру сторінку відносин між православними Канади та України» – зазначив владика.

«Як Церква, яка перебуває під омофором Вселенського Патріарха, УПЦ Канади має унікальну можливість стати дієвим посередником у справі подолання розділення українського православ’я і визнання автокефалії Української Церкви на Батьківщині – відзначив ієрарх. – Ми сподіваємося, що вона скористається цим шансом на благо Православ’я і на благо України та всього українського народу. Маємо надію, що митрополит Юрій разом з ієрархами, духовенством та вірними УПЦ Канади допоможуть нам пробити зведену московськими зусиллями навколо Київського Патріархату стіну неправди і штучної ізоляції».

«Київський Патріархат відкритий до співпраці з Предстоятелем УПЦ Канади митрополитом Юрієм, ієрархами, духовенством та всіма вірними Церкви в Канаді. Сподіваємося, що і вся УПЦ Канади об’єднається у справі допомоги Церкві в Україні та виведенню Київського Патріархату зі штучної зовнішньої ізоляції» – сказав на завершення архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій.

Прес-центр Київської Патріархії

Читати далі...

Великопoсне Послання Конференції Українських Єпископів

Великопoсне Послання Постійної Конференції Українських Православних Єпископів поза межами України

Улюблені у Господі Священнослужителі!  Дорогі браття і сестри!

Ще не так давно перебуваючи в духовній радості Різдвяних свят, ми не помітили, як з ласки Божої Свята Церква ввела нас в новий період життя, в період та час посту і молитви, в період зміцнення духовних сил та очищення, духовного зростання та вдосконалення. Святий Великий Піст – це особливий час в житті кожного християнина, адже це час для покаяння та прощення, очищення нашої душі і тіла. Це той особливий період, який дає нам можливість ще більше наблизитись якомога ближче до святості, а відтак і до Бога.

Цей Піст називається Великим не тільки через те, що він найдовший серед інших постів в церковному році, але й тому, що підготовляє нас до великих сотеріологічних подій нашого спасіння – Розп’яття та Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Цей Великий Піст також являється самим древнім, про нього згадується в Канонах Святих Апостолів (69), а також в Канонах Першого та Сьомого Вселенських Соборів, адже встановленний Церквою в наслідування сорокаденного посту Спасителя перед Його виходом на загальну проповідь.

Слід зазначити, що піст був встановлений ще в раю самим Богом для Адама та Єви, забороною їм споживати з дерева пізнання добра і зла, однак наші прабатьки порушили цей піст за що були вигнані з нього. 

Наслідком порушення посту Адамом та Євою стали смерть, хвороби, дисгармонія, війни, екологічні катастрофи, несправедливість та ненависть... Однак Бог ніколи не хотів смерті і бід для свого творіння, а навпаки Він хоче, щоб вірний Йому нарід вийшов з рабського ярма смерті та гріха та перейшов до життя в єдності з Ним. Тому Святий Великий Піст – це той шлях переходу від гріховного життя до життя з Богом та в Бозі. Піст – це час ми можемо глибше зазирнути в себе та побачити свої гріхи, не осуджуючи нікого крім самого себе, а тим що зробили нам зло простити і не відплачувати злом за зло. Саме завдяки посту та безперервній духовній боротьбі ми можемо обміркувати наше життя і цим закласти добру основу для нашого духовного очищення та духовного вдосконалення.

Піст - це ще один шанс змінити наш спосіб життя 

Піст – це молитва тілом і душею. Ми не тільки маємо благочестиво молитись та творити добрі діла, але повинні також своїм тілом засвідчувати, що не хлібом єдиним живе людина. Споживаючи пісну їжу та обмежуючи себе в їді, ми тим самим зміцнюємо нашу волю в боротьбі та протистоянні з пристрасттями нашої душі. Через це Церква характеризує піст, саме як боротьбу з нашими пристрастями, а не як боротьбу з нашим тілом. Сам Господь дав нам приклад посту – постившись 40 днів перед початком Своєї Спасительної місії, особисто засвідчивши, що диявол з життя людини може бути вигнаний тільки постом і молитвою. Піст і молитва – це ті два крила, які підносять нас до Бога, від земного до небесного.

Великопосні богослужіння являються духовною зброєю, яка має особливо допомогти нам в нашому духовному вдосконаленні в ці дні Святої Чотиридесятниці. Свята Православна Церква завжди характеризувалась своїм багатим зворушуючим богослужбовим життям, яке в дні Святого Посту стає ще більш та по особливому баг атим, а всі її богослужіння пронизані глибокою духовністю та глибоким богословським змістом. Тому кожен із нас має своїм обов'язком приймати участь в богослужіннях, безперервно в чистоті серця та спокої розуму підносити свої молитви до Господа, таким чином стаючи енергійним та дієвим членом Церкви – Тіла Христового. Яке буде наше відношення до Посту, таке і буде свідчення нашої православності, тобто наскільки ми є правдивими, правильними і дійсними християнами. Адже якщо ми не будемо старатись постити, якщо ми самі будемо ігнорувати нашу духовність, то як ми зможемо подавати добрий приклад духовності та благочестивого життя оточуючим нас людям? Тому піст - це ще один шанс змінити наш спосіб життя, піднятись вище ще на один щабель нашого духовного зростання та досконалості, зробити ще один крок та наблизитись до нашого Творця.

Вся наша духовна боротьба спрямовані лише на одне – до покаяння, тобто зміни нашого шляху та образу мислення, спрямування нашого розуму до Бога, зміни нашого життя. Покаяння – це дорога до спасіння. Отже, ми повинні докласти всіх наших зусиль, щоб скористатись цією нагодою – часом Великого Посту, та добре потрудившись принести гідні плоди покаяння, щоб знявши з себе стару одежу пристрастей та омившись від гріхів, зодягтися нам у новий одяг Божественної Благодаті, полюбивши Христа всім своїм єством – з'єднатись з Ним у Святій Євхаристії.

У ці святі дні Великого Посту, щиро вітаємо побожний український нарід в Україні та розсіяний по всіх куточках землі – в США, Канаді, Західній Європі, Австралії, Новій Зеландії та Південній Америці з початком Великого Посту та закликаємо на всіх вас Боже благословіння, підносячи за всіх вас наші молитви до Небесного Престолу.

Нехай Всемилостивий та Всемогутній Господь допоможе нам провести гідно цей Великий Піст, щоб в чистоті серця та духовній радості сподобитися нам зустріти Його Світле Христове Воскресіння.

+ ЮРІЙ, Митрополит
Української Православної Церкви Канади

+ АНТОНІЙ, Митрополит
Української Православної Церкви США
Місцеблюститель Української Православної Церкви в Діаспорі

+ ІОАН, Архиєпископ Української Православної Церкви в Діаспорі

+ ЄРЕМІЯ, Архиєпископ
Української Православної Єпархії Бразилії та Південної Америки

+ ІЛАРІОН, Єпископ
Української Православної Церкви Канади

+ АНДРІЙ, Єпископ
Української Православної Церкви Канади

+ ДАНИЇЛ, Єпископ
Української Православної Церкви США

Читати далі...

Вселенський Патріарх пам'ятатиме про Голодомор

Як повідомляє репортер інтернет-проекту "Помісна Церква", цими днями Вселенську Патріархію відвідала офіційна делегація УПЦ Канади. Під час зустрічі з Вселенським Патріархом Варфоломієм, Митрополит Юрій вручив Першоієрарху особливий пам'ятний подарунок – статуетку-символ Голодомору в Україні 1932-33 років під назвою “Гіркі спогади про дитинство”. При її врученні Митрополит повідомив, що вона створена на ознаменування 80-ї річниці Ґеноциду (Голодомору) в Україні. Скульптор статуї – Петро Дроздовський з Києва. Оригінал цієї статуї знаходиться при вході в Національний меморіальний музейний комплекс Голодомору в Україні. 

Владика Юрій також розповів, що ця статуетка символізує втрачене дитинство і страждання мільйонів дітей, які були безневинними жертвами трагічних наслідків Ґеноциду. Користуючись нагодою, щоб поговорити з Вселенським Патріархом про Голодомор Митрополит зауважив, що 2013 рік знаменує 80-ту річницю від часу, коли сталінський режим ініціював цю кампанію голодомору проти українського народу, яка привела до втрати біля 10 мільйонів населення і широкомасштабного знищення Української Православної Церкви в Україні. З цього приводу Його Високопреосвященство також попросив, щоб Його Всесвятість розглянув можливість проведення поминальної служби у Вселенській Патріархії в четверту суботу місяця листопада 2013 року, яка буде збігатися з офіційними поминальними службами (Панахидами),  що відбуватимуться одночасно в Україні та українських спільнотах по всьому світу. 

Вселенський Патріарх пам'ятатиме про Голодомор

Нагадаємо, як раніше писав інтернет-проект "Помісна Церква", Високопреосвященний Митрополит Юрій разом з Єпископом Іларіоном і Єпископом Андрієм був на чолі делегації від Української Православної Церкви в Канаді до Константинопольського Патріархату 7-10 лютого 2013 року на запрошення Вселенського Патріарха Варфоломія I. До складу делегації УПЦ Канади  крім  також входили: Канцлер УПЦК протопресвітер Віктор Лакуста; члени президії: протоієрей Тарас Удод, Віктор Гетьманчук і д-р Петро Кондра; члени Комітету міжцерковних відносин: о. д-р Ігор Куташ (голова), Ярослав Лозовчук і Данило Біляк. Василь Балан, член делегації, не зміг бути присутнім через стан здоров'я. Делегація зустрілася з Його Всесвятістю і Комітетом з міжправославних справ Вселенської Патріярхії.

Читати далі...

УПЦ Канади бажає Папі доброго здоров'я

Як повідомляє репортер інтернет-проекту "Помісна Церква", цими днями Управління комунікацій (зв'язків) Української Православної Церкви Канади оприлюднило офіційне повідомлення з нагоди відставки Папи Римського. У ньому, від імені Високопреосвященнішого Митрополита Юрія, Преосвященного єпископа Іларіона, Преосвященного єпископа Андрія, духовенства, чернецтва та віруючих висловлюють офіційний подив та жаль канадського народу, дізнавшись рано вранці 11 лютого 2013 року про відставку Папи Бенедикта XVI за станом здоров'я. 

"Це історичне рішення, прийняте Папою Бенедиктом, безсумнівно, зроблене після довгих молитов і ревності задля слави Божої та користі Католицької Церкви та її віруючих. Обрання Папи Бенедикта в 2005 році було схвально сприйняте Православною Церквою у світі. Лідери Православних церковних юрисдикцій по всьому світі заявили, що Папа Бенедикт явив чутливість до православної традиції та вдячність Православній Церкви за багатство її богослов'я та духовності. Його сильна підтримка богословського діалогу призвела до розвитку плідних православно-католицьких відносин, які є до сьогодні. У 2006 році Папа здійснив історичний візит до Константинопольського Патріархату на Престольне свято святого Андрія Первозванного, під час якого привернув увагу суспільства до спільних проблем : гідності людського життя, навколишнього середовище та миру на Близькому Сході. Це був перший візит Папи до Вселенського Патріархату з 1979 року. Цей візит відкрив шлях для більш широкого діалогу, який триває сьогодні.

На фото: Предстоятель УПЦ Канади та Вселенський Патріарх Варфоломій

Також відбувалися щорічні делегації Константинопольського Патріархату в Ватикан на Престольне свято свв. Петра і Павла. Папа Бенедикт також віддав свій голос в підтримку тих, хто у нас на батьківщині Украні відчуває складне становище в таких питаннях, як свобода віросповідання, поліпшення соціальних умов та демократичних реформ. Папу Бенедикта будуть пам'ятати й шанувати за його богословський доробок та співпрацю з Православною Церквою під час його служіння. Українська Православна Церква Канади бажає Папі Бенедикту всього найкращого, Божого благословення та доброго здоров'я". - говориться в повідомленні. 

Читати далі...

Українців Канади прийняв Вселенський Патріарх. Фото

Як повідомляє репортер інтернет-проекту "Помісна Церква", учора, 9 лютого 2013 року, Вселенську Патріархію відвідала велика делегація Української Православної Церкви в Канаді, очолювана митрополитом Юрієм (Каліщуком). Гості мали можливість від імені духовенства та мирян Церкви Канади висловити синівську відданість та вірність Святійшому Патріарху Варфоломію та очолюваній Його Святістю Матері-Церкві. 

Вітаючи українську делегацію Патріарх Варфоломій, серед іншого, зауважив : "Незважаючи на те, що ми, тут у Вселенському Патріархаті, переважно греки, а ви - українці, ми не робимо в цьому ніякої різниці, тому, що ми дійсно універсальні, і раді бачити обіймах Матері Константинопольської Церкви віруючих всіх націй, що можуть зберегти свою мову і місцеві традиції, не змінюючи, звичайно, Православної Віри та Святого Передання". 

Патріарх також підкреслив зусилля Вселенської Патріархії для досягнення єдності, любові і співпраці між православними в усьому світі. Він також нагадав, як з радістю відбув паломництво в 2008 році в Києва, на запрошення тодішнього президента України Віктора Ющенка, де на той час проходили урочистості з нагоди 1020-ліття Хрещення Руси-України. 

Зі сторони Вселенської Патріархії на зустрічі були присутній митрополит Торонта Сотіріос, Пергамський Іоанн, Філадельфійський Мелітон, Галльський Еммануїл, генеральний секретар Святого і Священного Синоду. З української сторони були присутні єпископ Едмонтону, Тельміський Іларіон і Кратійський Андрій, а також духовенство відомих канадських громад.

Під час свого дводенного перебування в місті, делегація співпрацюючи постійно контактувала з Комітетом з міжправославних зв'язків Вселенського Патріархату, котрий очолює митрополит Пергамський Іоан. Також делегація УПЦ Канади відвідала монастир Святої Трійці, в якому знаходиться духовна школа Халки. Там вони зустрілись з митрополиом Прусським Елпідофором, великим приятелем українського народу. Паломники також вшанували Патріарший ставропігійний монастиря і чудотворне джерело (фонтан) Валуклі, де їх зустрів священноігумен обителі, митрополит Сасіменський Геннадій.

Читати далі...

Українська Православна Церква в ХХ столітті і спроби зближення її з Вселенською Патріярхією ч.2

a) Пояснення і важливість теми. [*] Ніхто не може сказати, що українці не церковні люди, або, що українці церковними справами не цікавляться. Зовсім навпаки, українці церковними справами цікавляться і займаються ними більше, ніж інші народи. Але одна річ цікавитися і займатися церковними справами, а зовсім друга річ розумітися на церковних cправax і здавати собі справу з того, про що саме йдеться, коли нам говорять про Церкву та про церковність взагалі. Думаю, що попередня доповідь пояснила природу Церкви - те, на чому вона основується та якими законами управляється. Бо, хоч у нас про Церкву і про церковні справи говорять багато, то дуже рідко коли люди здають собі справу, про що саме йдеться. 

Дуже часто буває так, що люди говорять про Церкву і про справи церковні на базі свого особистого національного патріотизму, в площині патріотичних почувань та потягнень без будь-якого пов’язання свого зацікавлення з основними правдами Св. Православної Віри, її науки, з розумінням правди і природи Христової Церкви; ми дуже часто легкодушно заявляємо, що наша Православна Церква – то Церква Христова, навіть не здаючи собі справи з того, до чого саме такі заяви обов'язують нас. 

Розмови про Церкву повинні вести ті, що розуміють і природу, і таємницю Христової Церкви, Церкви Православної, а втім Церкви Української. Бо треба знати, що той хто розуміє Церкву і той, хто не розуміє її, або розуміє мало, - вони говорять про різні речі. Один буде говорити про Церкву в її таємничих, містичних, або божественних розмірах; другий буде мислити і говорити про неї в розмірах її організаційної установи й структури, а втім буде вирішувати її долю в чисто емоційний, патріотичний, ну й, звичайно, в демократичний спосіб. І того в нас дуже багато. Ми, правда, від часу до часу чуємо в церкві пересторогу Ісуса Христа, щоб не кожну річ кидати всім під ноги (Мт. 7:6), але мало коли застановляємося над тим, до кого та пересторога відноситься, що вона означає. Правда, щo навіть уже сказане наводить на думку, що нам ставиться на увагу дуже важливі справи.

б) Психологічий зв'язок "Україна i Вiзантiя". Думаю, що на цьому місці не заважить ще раз пригадати тему, яку поставлено нам для роздумувань над нею, отже для поважної розваги: "Українська Православна Церква в XX столітті і спроба зближення її з Вселенською Патріярхією". Українська Православна Церква була поважною церковною одиницею в системі Вселенського Православія від самих своїх початків. Константинопольська Патріархія була її Церквою-Матір’ю, але тільки за шістдесят років після офіційного охрещеня Русі-України Українська Православна Церква на власну руку обрала собі Митрополита, Іларіона І (1051-54), а сто років пізніше (1147-54) в такий же спосіб обрала Клима Смолятича. Великі Князі Київські, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах та інші, всіх приписів візантійського закону, Номоканону, що прийшов до нас з Хрещенням України, не приймали. Але Митрополити з греків довго займали Київський Престіл.

З прийняттям Християнства від Візантії, Україна багато користала від неї культурно і зберігала з нею духовий зв’язок аж до підкорення Української Православної Церкви Московській Патріярхії, що сталося 1686 року. За сімсот років безпосередніх стосунків з Візантією Українська Православна Церква і її народ духовно і психологічно зблизилися зо своїм пів денним добродієм дуже близько. "Україна і Візантія" - це дуже часта тема в мисленні українських істориків й Ієрархів. В нас уже прийнято говорити про віковічну вісь духової і психологічної орієнтації між Україною і Візантією. На це були не тільки духовні, але й етно-економічні підстави. Тому в кожній поважній, або критичній потребі Україна й Українська Православна Церква звертала свої очі в бік Візантії. 

Навіть сьогодні, говорячи про ситуацію Української Православної Церкви та її перспективи, проф. Аркадій Жуковський, в своїй доповіді "Українська Православна Церква і Вселенська Константинопольська Патріярхія" приходить до висновку, що: "Помимо труднощів у минулому в співпраці з Константинопольською Патріархією і несприятливого сучасного зовнішньо-міжцерковного становища Української Православної Церкви, яка управляється цілком незалежно від інших церковних осередків, практикуючи фактичну автокефалію, однак не визнану іншими Православними Церквами, закидаючи їй, неоправдано, неканонічність, відповідальні мужі за долю Української Православної Церкви повинні змагати за визнання її автокефальності іншими Православними Церквами, а насамперед домагатися визнання з боку Вселенської Константинопольської Патріархії, колишньої Церкви-Матері Ки ївської Митрополії, значить Української Православної Церкви." (Календар "Рідна Нива" 1990 p., стор. 136).

Висновок проф. Аркадія Жуковського - не поодинокий такий висновок. Це висновок усіх, хто підходить до проблеми Української Православної Церкви з точки зору православної еклезіології взагалі та принципів Церковного права зокрема. На це маємо два яскраві приклади з часу українського державо-будівництва за раннього XX століття. Пригадаємо їх.

 (далі буде)

Протопресвітер Степан Ярмусь
Надзвичайний Собор Української Православної Церкви в Канаді, 21 жовтня 1989 p., Вінніпеґ, Манітоба.

[*] Продовження. Поч. див:

1. Українська Православна Церква в ХХ столітті і спроби зближення її з Вселенською Патріярхією ч.1

Читати далі...

Послання ієрархів діаспори на Різдво Христове

Постійна Конференція Українських Православних Єпископів поза межами України На Різдво Господа Бога нашого і Спасителя Ісуса Христа - 2012 До улюблених священнослужителів, монахів та вірних Української Православної Церкви поза межами України та наших українських православних братів і сестер в Україні: ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! СЛАВІМО ЙОГО! Вітаємо вас, наші улюблені діти, у цей світлий і радісний день Різдва Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа! 

Христос — Спаситель світу сьогодні являється як Христос-Немовлятко до всіх наших земних сімей. Нехай мир і злагода чудодійних святих різдвяних днів наповнять наше життя! Шукаймо радості, потіхи і допомоги у Вефлеємській печері де “ангели співають” і “прославляють новонароджене Дитя”. Від глибини наших сердець і душ ми бажаємо вам ту теплоту, мир і радість, що походить від Немовлятка бо як ми співаємо у нашій давній українській різдвяній колядці: “З нами Бог”, “Нова радість стала, яка небувала”, бо “ У Вефлеємі нині новина — Пречиста Діва Сина породила”! 

У всьому світі де є наші українські православні парафії чи то в Сполучених Штатах Америки, Канаді, Європі, Південній Америці, Центральній Америці, Австралії/Новій Зеландії чи то на Україні - “Небо і земля сьогодні торжествують, ангели й люди весело святкують” бо ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Нехай небесна вефлеємська зірка, яка привела трьох царів до печери вефлеємської, завжди провадить вас, дорогі брати і сестри, по дорозі Божої Істини до почесного життя і праці: 

Бог Предвічний народився!Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь, І утішився. 

Від самих перших років Християнства, ця найстаріша українська колядка лунає по всій нашій Україні. Вона розказує нам про довгожданого Спасителя світу — Ісуса Христа, так як і пророкували старозавітні пророки - “спасти все людство”. Пророк Даниїл навіть вказав точний час народження Месії — Спасителя. Від Різдва Ісуса Христа почався новий календар історії. 

Першими хто прийшли поклонитися Христові у Вефлеємі були прості пастухи, а потім прийшли три царі, які принесли із собою дари Хресту-Дитині: золото — символізує любов і відданість, ладан — символізує молитву і миро — символізує терпіння. Отож, принесімо Всемогучому Богові під час цих чудодійних Різдвяних днів золото відданості Закону Божому, кадило наповнене нашою побожністю та святістю життя і миро могутнього терпіння та зусиль за перемогу Бога та наших національних скарбів і цінностей. Справді, “нова радість стала”, і “ У Вефлеємі нині новина — Пречиста Діва Сина породила”, “Небо і земля нині торжествують” бо Бог так полюбив людство, що Він сам став одним з нас. 

Бог попередив трьох царів про злий намір Ірода і вони повернулися до своїх країв іншою дорогою. Сьогодні Бог нагадує нам — Своїм людям — про сучасних злих Іродів, котрі утворюють зло і гріх — і показує нам іншу дорогу, вічний шлях до нашої справжньої нації — до вічності. Отже, і ми сьогодні зробимо тверде рішення, так як зробили три царі, ніколи не ступати на дорогу, котра веде до атеїстичного, бездуховного життя, знищення Божої Істини. Нехай світло Вефлеємської зірки завжди провадить нашу життєву подорож. 

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!

+ ЮРІЙ, Митрополит Української Православної Церкви Канади

+ АНТОНІЙ, Митрополит Української Православної Церкви США 

+ ІОАН, Архиєпископ Української Православної Церкви в Діаспорі 

+ ЄРЕМІЯ, Архиєпископ Української Православної Єпархії Бразилії та Південної Америки 

+ ІЛАРІОН, Єпископ Української Православної Церкви Канади 

+ АНДРІЙ, Єпископ Української Православної Церкви Канади 

+ ДАНИЇЛ, Єпископ Української Православної Церкви США

Читати далі...

Українська Православна Церква в ХХ столітті і спроби зближення її з Вселенською Патріярхією ч.1

І. Введення. Поставлена перед нами тема "Українська Православна Церква в XX столітті і спроби зближення її з Вселенською Патріярхією" може й несподівана тема в програмі Собору нашої Церкви в Канаді, але новою вона не є. А поставлення її в програму Собору - це логічний висновок процесу основання, розвитку, а навіть еклезіологічного дозріння нашої Української Православної Церкви в Канаді. Крім того, тема ця в програмі Собору Церкви - це не мій особистий вибір, а це вибір і заключення Комісії Міжцерковних стосунків нашої Церкви та Президії Консисторії. Очевидно, що в нашій церковній структурі, все це діється з благословення Блаженнішого Владики Митрополита.

Отже, до уваги учасників цього Надзвичайного Собору Української Православної Церкви в Канаді ставимо тему: "Українська Православна Церква в XX столітті і спроби зближення її з Вселенською Патріярхією". Ця тема в наш час і в нашій ситуації є не тільки, як сказано вище, логічним висновком процесу всього феномену Української Православної Церкви в Канаді; вона є також природньою і практичною надбудовою того, що було з’ясоване в доповіді Всеч. о. проф. Олега Кравченка: "Догматично-канонічний устрій Вселенської Православної Церкви".

а) Пояснення і важливість теми: Ніхто не може сказати, що українці нецерковні люди, або, що українці церковними справами не цікавляться. Зовсім навпаки; українці церковними справами цікавляться.

Проф. Аркадій Жуковський в своїй доповіді "Українська Православна Церква і Вселенська Константинопольська Патріярхія", приходить до висновку, що Помимо труднощів у минулому в співпраці з Константинопольською Патріярхією, і несприятливого сучасного зовнішньо-міжцерковного становища Української Православної Церкви, яка управляється цілком незалежно від інших церковних осередків, практикуючи фактичну автокефалію, однак не визнану іншими Православними Церквами, закидаючи їй, не оправдано, неканонічність, відповідальні мужі за долю Української Православної Церкви повинні змагати за визнання її автокефальности іншими Православними Церквами, а насамперед домагатися визнання з боку Вселенської Константинопольської Патріярхії, колишньої Церкви-Матері Київської Митрополії, значить Української Православної Церкви. (Календар "Рідна Нива" 1990 p., стор. 136).

Заключення проф. Аркадія Жуковського—не одиноке заключення. Це заключення всіх, хто підходить до проблеми Української Православної Церкви з точки зору заключень православної еклезіології взагалі та принципів Церковного Права зокрема. На це маємо два яскраві приклади з часу українського державо-будівництва за раннього XX століття. Пригадуємо їх. 

2. Заходи в справі відновлення церковних стосунків з Царгородом

За час сімсот років свого існування, від 988 до 1686 року, Українська Православна Церква зберігала стан добровільних стосунків з Константинопольською Патріярхією і наша Церква зо своїм українським народом, зокрема козацтвом, не раз бувала одинокою моральною й економічною силою для Вселенської Патріярхії. З підкоренням Української Православної Церкви Московській Патріярхії 1686 року, стосунки православних українців з Царгородом були насильно перервані і такий стан існував понад триста років, до великої революції 1917 року, яка завалила Імперію російcького царату й відкрила можливість для встановлення Української Дер жави.

За короткий час влади Українського Уряду, українські міністри віро ісповідань не раз деклярували урядові позиції, що Православна Церква України має бути автокефальною, тобто, незалежною від Російської Православної Церкви; але ця свобода мала бути канонізована благословенням Константинопільської Патріярхії. Бо вимога Церковного Права така, що автокефалія даної Церкви сама собою не настає; вона встановляється благословенням Церкви-Матері, якою для Української Церкви є Константинопольська Патріярхія. Це визнавали уряди Української Держави і то вони уповноважували своїх міністрів віроісповідань, професора Олександра Лотоцького 1919 року та професора Івана Огієнка 1921 року, добиватися від Вселенської Патріярхії закону, чи томосу на проголошення Української Православної Церкви автокефальною.

Це був правильний підхід до розв'язки питання канонічного статусу Української Православної Церкви, хоч тодішні політичні, а також церковні обставини цьому зовсім не сприяли: на Україні запанувала комуністична влада, Українська Держава впала, а Патріярший престіл у Константинополі був спорожнений. Правда, хоч місцеблюститель Патріяршого престолу поставився до заходів проф. Олександра Лотоцького прихильно, він все таки конкретного рішення в справі Української Православної Церкви не міг зробити. На заходи про автокефалію Української Православної Церкви з боку проф. Івана Огієнка відповіді не було. Але, коли взяти на увагу тодішну політичну ситуацію в східній Европі, то кращої реакції з боку Константинополя на церковні заходи українців не можна було сподіватися.

Проте, ставлення українських властей до розв'язки церковних питань треба вважати правильним, навіть повчальним, бо вони поступали правильною дорогою і не трактували церковних справ легкодушно. Виходить, що в колах українського уряду за 1918 та 1921 років відповідальні чинники керувалися правильним розумінням природи Церкви, її устрою, а зокрема принципів Церковного Права. Бо в трактуванні питань та проблем Церкви цих принципів переочувати не вільно й, очивидно, так цю справу розуміли.

(далі буде)

Протопресвітер Степан Ярмусь
Надзвичайний Собор Української Православної Церкви в Канаді, 21 жовтня 1989 p., Вінніпеґ, Манітоба.

Читати далі...

Пилипів піст як підготовка до Різдва нашого Спасителя

"Давайте не будемо говорити про той піст, якого дотримується більшість людей, але про справжній піст, тобто не лише відмова від м'яса — але й від гріхів також, бо суть посту є те, що він може бути корисним тільки тоді, коли його дотримуються певним чином... Заслуга посту не в утриманні від їжі, але у стриманні від грішних справ. Чи ти постиш? Докажи мені своїми ділами. Якими ділами? Якщо бачиш бідну людину, змилосердися над нею. Якщо бачиш ворога, помирися з ним. Якщо бачиш друга, що здобуває повагу — не завидуй... Нехай не лише твої уста постять, але також твоє око і вухо, і руки, і всі частини твого тіла. Нехай руки постять, будучи чистими від насильства та жадібності. Нехай ноги постять, не йдучи на незаконні видовища. Нехай очі постять від всього незаконного і забороненого. Нехай вухо постить також. Піст для вуха є відмова слухати погані розмови і наклепи. Нехай уста також постять від безчесних розмов і насмішок.” (св. Іоан Золотоустий)

Дорогі улюблені священнослужителі, монахи та вірні Українських Православних Церков поза межами України та нашої Святої Церкви на українських землях:

СЛАВА ГОСПОДУ НАШОМУ І СПАСИТЕЛЮ ІСУСУ ХРИСТУ!

Вже розпочався піст св. Пилипа, названий так через те, що він починається на наступний день після свята св. Апостола Пилипа, яке припадає 27 листопада (14 листопада за григоріанським чи новим календарем) і продовжується до надвечір'я святого свята Різдва Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа 6 січня (24 грудня за григоріанським календарем). Сам темп життя і несамовита секуляризація Західного суспільства вплинули, на превеликий жаль, на життя українських православних християн та інших християн — принижуючи важливість цього періоду підготовки до Різдва Спасителя та Богоявлення — об'явлення Святої Трійці, після чого почалася земна місія нашого Господа. Отже, ми звертаємось до вас, щоб ви відвернулися від цього процесу дехристиянізації світу, а пізнали, хто ви є як спадкоємці неймовірної духовності, котрою є наша Українська Православна Церква разом з цілим Православним світом та глибокою відданістю Христу через одні з найтяжчих і найстрашніших моментів людської історії. Наші праотці і матері показали нам приклад відданості та благочестя до Христа, Слова Божого, навіть до стану мучеництва.

Пилипівський піст повинен бути тим часом, коли ми віддаємо своє життя в дар Христові, розуміючи, що можемо загубити все, що нам дороге, наважуючись звістити світові, хто ми є і чому ми любимо Христа-Немовлятка та слідуємо Його Дорогою. Коли ми постимо, ми відкладаємо скарби для себе не тут, на землі, а на Небесах, де ніколи не будемо переживати про їх місце зберігання, про захищеність від нападу чи злодія. Наш піст повинен бути оснований на розумінні, що ми не можемо відмовитися тільки від декількох “добрих” речей життя, наприклад від їжі, що ми так любимо і надіятися отримати вічне життя, коли в цей час ми «їмо» свого брата чи сестру своєю безсердечністю, завистю, черствими словами чи болючими ділами. Тепер стало дуже просто з допомогою “інтернету” чи “фейсбуку” чи “твіттера” та їм подібних зробити самим собі і іншим найболючіший вчинок в житті – вчинок , який ми б ніколи не зробили, як би змушені були відкрити, хто ми є, та відповісти за наслідки нашої поведінки.

Ми просимо вас задуматися над своїм життям. Так повинні зробити і ми, ваші Архипастирі. Порівняйте вашу щоденну поведінку з поведінкою наших праотців та матерів, чи з вчинками дідів і прадідів, життя яких може мати більше спільного з вашим. Якщо так справді глибоко задуматись, шукаючи позитивних наслідків для нашої постової подорожі, тоді Пилипів піст став нам на духовно корисним. Це не є період, коли ми починаємо співати різдвяні колядки (якщо їх так можна назвати) та закуповуємось на свята. Це час, коли ми починаємо співати похвали Христу-Немовляті та служимо Йому, готуючись до СВЯТОГО ДНЯ Його Різдва — Воплочення. Бог понизив Себе і став одним із нас, щоб підняти нас, щоб ми стали одним цілим з Ним!

Наші дорогі, нехай ваше тверде рішення буде саме про підготовку до Святого Дня, а не просто до святкового дня. Наближаючись до цього великого свята, будьте більш обізнаними духовно, з кожним днем розуміючи нашу повну смиренність перед Люблячим Богом. Нехай світло Вифлиємської зірки освітить не лише ясла у печері, але глибину ваших сердець та всі ваші домівки і життя ваше під час наступаючого Нового Року і після нього. Ви є наші діти і ми обіймаємо вас Любов'ю цього Святого Часу — всеобіймаючою ЛЮБОВ'Ю Христа-Немовляти, Святої Богородиці і Вседіви Марії та всіх святих, що радуються на Небесах. Будь ласка, моліться за нас так, як і ми за вас щоденно молимося.


СЛАВА НАВІКИ НАШОМУ ГОСПОДУ!

Постійна Конференція Українських Православних Єпископів поза межами України :

+ ЮРІЙ, Митрополит Української Православної Церкви Канади

+ АНТОНІЙ, Митрополит Української Православної Церкви США
Місцеблюститель Української Православної Церкви в Діаспорі

+ ІОАН, Архиєпископ Української Православної Церкви в Діаспорі

+ ЄРЕМІЯ, Архиєпископ Української Православної Єпархії Бразилії та Південної Америки

+ ІЛАРІОН, Єпископ Української Православної Церкви Канади

+ АНДРІЙ, Єпископ Української Православної Церкви Канади

+ ДАНИЇЛ, Єпископ Української Православної Церкви США

eng.version here

Читати далі...