Заповіт Духовний Блаженнішого МЕФОДІЯ, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УАПЦ

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духу!

На випадок моєї смерті, або можливої недієздатності як Предстоятеля, благословляю єпископат УАПЦ зберігати братську єдність, обрати поміж себе достойну кандидатуру на посаду Місцеблюстителя Київського Митрополичого Престолу та в подальшому:

• неухильно дотримуватися усталеної у нашій Церкві практики поминання імені Вселенського Патріарха під час Божественної Літургії та за іншими священними богослужіннями, вважаючи таке поминання видимою ознакою канонічного спілкування зі Вселенським Константинопольським Престолом, а через нього — з усією повнотою православ’я з боку УАПЦ;
  
• з метою утвердження особливих канонічних зв’язків УАПЦ з Церквою-Матір’ю (Вселенським Патріархатом) розглянути доцільність синодальної форми управління в УАПЦ на основі канонічної моделі Елладської Православної Церкви (на чолі Церкви стоїть Священний Синод, що складається з усіх єпархіальних архиєреїв; Архиєпископ Афінський є Предстоятелем Священного Синоду тощо).
  
• продовжити довголітній курс УАПЦ на встановлення співпричастя зі Вселенським Патріархатом шляхом входження нашої Церкви як цілісної структури до складу цього Патріархату (на прийнятних для Церкви-Матері умовах);
  
• продовжити діалог з єпископатом УПЦ Київського Патріархату та україноцентричною частиною єпископату УПЦ (на чолі з митроп. Олександром Драбинко) про об’єднання в єдину помісну та канонічно визнану Вселенським Православ’ям Православну Церкву, але не приймати рішень щодо поєднання з іншими православними юрисдикціями в Україні без канонічного благословення Його Всесвятості Всесвятішого Патріарха Вселенського Варфоломія;
  
• зберегти вірність стратегічній меті автокефального руху в Україні – остаточному створенню помісної Церкви з патріаршою формою управління, якої, без сумніву, достойна древня Київська Митрополія.

На цьому нелегкому шляху до нашої спільної та священної мети нехай збереже вас, мої брати та співслужителі, Сам Благий Господь. Амінь. 

Митрополит Київський і всієї України

Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви

Київ, 1-го лютого 2015 р. Б.

Читати далі...

Єпископ Кіровоградський і Голованівський Марк: українська поштова марка — найкраща в світі

Ряди кіровоградських філателістів поповнилися. До надзвичайного цікавого руху колеціонування у сфері філателії долучився Єпископ Кіровоградський і Голованівський Української Православної Церкви Київського патріархату Марк. Як повідомили Першій електронній у Кіровоградській Дирекції Укрпошти, Владика Марк заповнив філателістичний абонемент на 2015 рік і зробив свої перші замовлення. 

 - Спочатку я вирішив для себе колекціонувати усе, що пов’язане з релігією, Церквою, — поділився Владика Марк. – Це великий і цікавий сегмент філателії. Але мене вразила краса і витонченість, можна сказати довершеність поштових мініатюр в Україні. Тому в абонемент я вніс абслютно всі об’єкти колекціонування, які видаватиме пошта України. 

Першою привітала поважного колекціонера начальник Кіровоградської дирекції УДППЗ “Укрпошта” Людмила Салоїд. Вона побажала Владиці Марку успіхів на новому для нього поприщі і висловила переконання, що Кіровоградська організація філателістів відтепер отримає новий поштовх у своєму розвитку.

Читати далі...

Як Москва фальшувала Шевченка

1958 року в Москві видали "Кобзар" з майже всіма поетичними творами Тараса Шевченка. Порівнюючи московський переклад з українським оригіналом, переконуємося у фальшуванні творів Шевченка. Наведемо кілька прикладів російського перекладу слів "москаль" і "московський", що їх часто вживає у своїх творах поет.

Кожен з нас пригадує початок поеми "Катерина": "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями". Офіційні більшовицькі коментарі стверджують, що "москаль" - це "солдат". Але це слово, як ми знаємо, Шевченко вживає в інших місцях для позначення національності. І тут московські перекладачі, супроти всяких засад перекладу, обходять це слово, аби тільки не образити почуття своїх читачів. У такий спосіб сфальшовано не лише поетичні образи, а й думки Шевченка.

Отже, приклади з "Розритої могили".

В оригіналі:

Ой, Богдане! Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну!

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала...

У перекладі:

О, Богдан мой, сын мой милый!

Горе мне с тобою,

Что ты сделал, неразумный,

С матерью родною?

О, Богдан, когда б я знала,

Что мне жизнь судила,

Я бы тебя в колыбели

насмерть задушила.

В оригіналі:

А тим часом перевертні

Нехай підростають

Та поможуть москалі

Господарювати...

У перекладі:

Но растет уж перевертень...

Вырастет, поможет

Он хозяйничать в отчизне чужаку...

У поемі "Сон", де є такі Шевченкові слова:

То город безкраїй,

Чи то турецький,

Чи то німецький,

А може, то й московський...

У російському перекладі:

В тот город - не знаю -

То ли турецкий? То ли немецкий?

А может быть, что и русский!

В оригіналі:

Ото дурний! А ще й битий

На квиток повірив

Москалеві. От і читай,

І йми ти їм віри!

Російський переклад:

Вот дурак! Расписке поверил

Чиновничьей! Вот и читай их,

Не теряя веры!

В оригіналі:

Може, Москва випила (Україну)

І Дніпро спустила

В синє море, розкопала

Високі могили -

Нашу славу?

Перекладачі сфальшували так:

МОжет, выжжена Украина?

Может Днепр спустили

В сине море? Раскопали

Курганы - могилы, нашу славу?

В оригіналі:

А межи ними і землячки

Де-де проглядають.

По-московськи так і ріжуть,

Сміються та лають

Батьків своїх, що змалечку

Цвенькать не навчили

По-німецьки, - а то тепер

І кисни в чорнилах!

П'явки! П'явки! Може, батько

Останню корову

Жидам продав, доки вивчив

Московської мови.

Україно! Україно!

Оце твої діти,

Твої квіти молодії,

Чорнилом политі,

Московською блекотою

В німецьких теплицях

Заглушені! Плач Україно!

Бездітна вдовице!

Перекладено:

А меж ими и землячки

Кое-где мелькают,

По-господски так и чешут

Да отцов ругают,

Что те, мол не обучили

Деток своих малых

По-немецки, - а теперь вот

И кисни в чернилах!

Пиявки, пиявки! Отец, может,

Последней лишился

Коровеньки, чтоб ты русской

Грамоте учился.

Украина! Это твои сыновья родные,

Чернилами политы,

Под царевой беленой

А немецких темницах

Заглохшие! Плачь, Украина!

Сирая вдовица!

Поему "Великий льох" теж сфальшовано, прозаяк вона є гострим обвинуваченням Москві за лихоліття в Україні:

Як все москаль позабирає,

Як розкопа великий льох.

Перекладачі огидно змінили на:

Когда начальство раскопает

И славный обкрадет подвал...

У Шевченка:

Як Батурин славний

Москва вночі запалила...

Перекладачі сфальшували так:

Как батурин славный

Рать царева подпалила...

.........

Ну, а в твоїй Московщині

Є чим похвалиться?

Чи чортма й тепер нічого?

Перекладено:

А в той земле царевой есть ли

чем питаться? Или черт знает,

Как убого?

Читаємо у Шевченка:

Січ... жидвою поросла.

Та й москаль незгірша штука:

Добре вміє гріти руки!

Перекладачі змінили на:

Сечь Немчугою обросла.

Русские царевы слуги

Тоже греть умеют руки!

У Шевченка:

По-московськи лає...

У московській бані...

Так малий льох у Суботові

Москва розкопала...

Перекладено:

Крепкой бранью осыпает...

Царева баня...

Малый подвал раскопали...

В поезії "Стоїть в селі Суботові" є такі Шевченкові слова:

Москалики, що заздрили,

То все очухрали...-

Сфальшували на:

Царских слуг объяла зависть,

Все поразоряли.

А в поезії "Чигирине, Чигирине" є слова:

За що ж боролись ми з ляхами?

За що ж ми різались з ордами?

За що скородили списами

Московські ребра?

Московські перекладачі сфальшували так:

За что же панов рубили?

Орду бесчисленную били?

И острой пикой боронили

Татарам ребра?

Не пожаліли перекладачі й поезії "Сліпий", де є такі слова:

Як січ руйнували,

Як москалі серебро, злато

і свічі забирали з покрови...

Ляхи були - усе взяли.

Кров повипивали!

А москалі світ Божий

В пута закували...

Російською читаємо:

Как Сечь разодрали,

По церквам оклады-ризы,

Свечи забирали.

Шляхта была ы все взяла, кровь повыпивала.

А царица даже воздух

В цепи заковала.

Звісно, поетів вислів "москаль" може означати не лише "солдат", як у "Катерині", а й національність. Може, саме тому в російському перекладі вжито слово "русский". Але чистим фальшуванням позначено ті місця перекладу, де слово "московський" замінено на "царский", "царица", "крепкий" та ін.. Безсоромне фальшування Шевченка і в тім, що перекладач не хоче показати ненависті Шевченка до москви і просто пропускає слова "Москва", "московський" або замінює іншими словами, як от: "Москва випалила Україну і Дніпро спустила в синє море". Коли ж українці "скородили списами московські ребра"у перекладача - татарські. Як же безбарвно і фальшиво перекладено Шевченкове "степи мої запродані жидові, німоті" - "овладели чужеземцы моими степьями".

Як доказ, що Тарас Шевченко словом "москалі" окреслював увесь московський народ, наведемо цитату з передмови Шевченка до другогог видання "Кобзаря" 1847 р. (цитуємо не за якимось "сфальшованим" виданням "буржуазних націоналістів", а за повним зібранням творів Шевченка, виданим Академією Наук у Києві 1939 р., том 1, с.374-375): "Чую, а іноді читаю: ляхи друкують, чехи, серби, болгари, черногори, москалі - всі друкують, а в нас ані телень, неначе всім заціпило... А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму".

Коли Шевченко виокремлює москалів з інших народів, то це найкращий доказ, що він мав на увазі цілий народ, а не лише царя, царську вояччину, царський бюрократичний апарат, як це подавали московські перекладачі. Цікавий теж порядок, у якому Шевченко перераховуєназвані народи. Схоже, що у тій черзі москалі не випадково на останньому місці - це свідчення справжнього ставлення Шевченка до названого народу.

Фальсифікуючи Шевченка, спотворюючи світлу пам'ять про нього, Москва ставила перед собою мету поховати вдруге Великого Кобзаря, цим разом уже в духовно-ідеальному розумінні, тобто відірвати Шевченка від українського народу. Тільки так вона могла остаточно змосковщити і поневолити Україну.

За матеріалами видання "Персонал-плюс" 

Читати далі...

«Ми не боїмося і нас не залякати» – Петро Порошенко на Марші пам'яті жертв терору

У неділю в багатьох містах України прошли марші пам'яті жертв терору «Я – Волноваха». У Києві на Майдані незалежності президент України подякував українцям за єдність й пообіцяв повернути українськість на Донбас.

Читати далі...

Порошенка просять зробити свято для армії на Покрову

День українського війська повинен відзначатися 14 жовтня – на Покрову Пресвятої Богородиці. З таким зверненням до Петра Порошенка звернулися депутати Тернопільської облради на сесії.

 - Саме цього дня ми відзначаємо День українського козацтва та створення УПА, – каже голова облради Василь Хомінець. – Нині українські вояки, можливо, і програють у питаннях оснащеності російським агресорам. Але вони, без сумніву, надзвичайно сильні своїм патріотизмом. І ця сила генетично зав’язана на славних подвигах наших козаків та вояків УПА, які показували безпрецедентні приклади мужності, волі та самопожертви. Логічно, що саме цього дня потрібно вшановувати українське військо.

У тексті звернення, зокрема, йдеться: “У преамбулі Конституції України вказано, що українська держава спирається «на багатовікову історію українського державотворення» та у ній «здійснене українською нацією право на самовизначення». А в Державному Гімні України є слова «і покажем, що ми браття козацького роду». Ми, депутати Тернопільської обласної ради, вважаємо, що сучасна незалежна Україна є історичним та політичним наступником  визвольного руху та тисячолітньої християнської традиції.  

Враховуючи вищенаведене і висловлюючи волю, настрої та патріотичні почуття громад Тернопільщини, з метою відновлення історичної пам’яті українського народу звертаємося до Вас, пане Президенте України, з проханням видати Указ про відзначення на державному рівні 14 жовтня Дня Українського війська”.

Читати далі...

Музеї історії релігії у Львові влаштував майстер-клас «Доторкнись до експоната» для дітей з вадами зору

Проблеми доступу інвалідів до музейних та культурних цінностей України ще далекі від свого вирішення, тому однією з перших спроб зрушити цю справу є проект «Музеї без бар’єрів. Коаліція польських та українських музеїв для професійного обслуговування неповносправних відвідувачів», повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на Рrostir.museum.

Цей проект реалізовується у рамках Програми транскордонного співробітництва Польща – Білорусь – Україна 2007 – 2013, спрямованої на формування нових навчально-освітніх рішень у сфері доступності до культури осіб з особливими фізичними потребами. Мета проекту – мінімізувати  бар’єри з доступу до надбань культури людей з вадами зору, слуху, руху, завжди пам’ятаючи, що  працюємо не для неповносправних, а з неповносправними.

Чотири львівські музеї, серед яких Музей історії релігії, на початку вересня в Регіональному музеї міста Стальова Воля (Польща) підписали Угоду про наміри щодо співпраці в ході реалізації проекту «Музеї без бар’єрів». Це дасть можливість готувати музейних працівників до обслуговування  неповносправних осіб.

Музеї історії релігії у Львові влаштував майстер-клас «Доторкнись до експоната» для дітей з вадами зору

Певні зрушення у музейників уже є. Так, у Музеї історії релігії відбувся майстер-клас «Доторкнись до експоната» для учнів школи-інтернату з вадами зору. В експозиційних залах, екскурсоводи детально описували експонати, а незрячі діти мали можливість потримати в руках глиняні вироби часів трипільської культури, вишиті рушники, чимало інших речей із фондової колекції музею.

9 жовтня 2014 р. у Львові відбудеться друга зустріч польських і українських музеїв у рамках проекту «Музеї без бар’єрів…»

Читати далі...

Чим насправді Росія відрізняється від США? Відео

Незвичайний соціальний експеримент провели волонтери в Росії і США. Головна його мета - з'ясувати, як швидко люди приходять на допомогу людині, якій стало на вулиці погано. Різниця в реакції росіян і американців на одну й ту ж саму ситуацію просто вражає. Дивіться самі!

Читати далі...

ДТП загинули троє родичів Папи Римського

У столиці Аргентини Буенос-Айресі у автомобільній аварії загинули троє родичів Папи Римського Франциска. Як передає AgenceFrance-Presse з посиланням на місцеву поліцію, серед загиблих – дружина племінника Франциска, а також двоє її дітей – восьмимісячне немовля та дворічна дитина. Батько родини, згідно з повідомленнями, перебуває у критичному стані. 

Раніше сьогодні повідомлялося, що Папа Франциск заявив про можливість добровільного зречення престолу за станом здоров'я. 

77-річний понтифік вважає, що йому залишилося жити 2-3 роки.

Читати далі...

Козак Гаврилюк постав у новому образі

В інтернеті з'явився патріотичний відеоролик "Україна. Загартовані болем". У соціальній рекламі взяв участь герой Майдану козак Михайло Гаврилюк.

Читати далі...

Війна очима парафіян Київського Патріархату. Відео

Парафіяни Іванно-Богословського храму м.Харкова з УПЦ КП постійно благодіють, надаючи всіляку допомогу український армії. У минули неділю після служби ми мали можливість почути відверту промову пані Ірини Корольової про стан нашого війська та героїзм бійців. Разом з Мустафою Наємом та групою харків’ян наші парафіяни побували в зоні АТО. Хто не чув – варто подивитися це відео.

Читати далі...

Рада не проголосування стосовно ювілею митр.В.Липківського

Верховна Рада України перенесла голосування за проект постанови про відзначення 150-річчя з дня народження отця-митрополита УАПЦ Василя Липківського (№4097). Як передає кореспондент УНІАН, під час ”сигнального” голосування за проект постанови проголосували лише 185 народних депутатів із 271 зареєстрованого у сесійній залі. Після чого заступник голови Верховної Ради України Руслан Кошулинський повідомив, що голосування за проекту постанови переноситься на завтра. 

У проекті постанови зазначається, що 20 березня 2014 року виповнюється 150 років від дня народження отця-митрополита УАПЦ Василя Липківського – церковного реформатора, першого митрополита Української автокефальної православної церкви. У проекті зазначається, що враховуючи важливість постаті Липківського ВР постановляє у 2014 році урочисто відзначити на державному рівні 150-річчя з дня його народження. 

Цим документом Кабінету міністрів України рекомендується у місячний термін з дня прийняття постанови утворити організаційний комітет з підготовки та проведення заходів щодо відзначення 150-річчя з дня народження Липківського; 

• у місячний термін з дня утворення зазначеного організаційного комітету розробити та затвердити план заходів, пов’язаних з відзначенням 150-річчя з дня народження Липківського, 
• вирішити питання щодо його фінансового та матеріально-технічного забезпечення. 
• Державному комітету телебачення і радіомовлення України пропонується організувати висвітлення в засобах масової інформації заходів, що проводитимуться у зв’язку з відзначенням 150-річчя з дня народження Липківського; 
• Національному банку України - виготовити і ввести в обіг ювілейну монету, присвячену 150-річчю з дня народження отця-митрополита УАПЦ Василя Липківського;
• Українському державному підприємству поштового зв’язку ”Укрпошта” - видати серію поштових марок, присвячених 150-річчю з дня народження Липківського; 
• Президії Національної академії наук України - передбачити проведення відповідними академічними інститутами науково-практичної конференції «Постать отця-митрополита Василя Липківського в розбудові української церкви»; 
• Українському інституту національної пам’яті разом з Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України - підготувати та видати вибрані твори Липківського. 
• Крім того, Київська міська державна адміністрація має вирішити в установленому законом порядку питання щодо встановлення меморіальної дошки на будинку за адресою вул. Володимирська, 24 у місті Києві біля Південної в’їзної башти, де в 1919-1929 роках мешкав Липківський як настоятель Софійського Собору. 

Василь Костянтинович Липківський народився 20 березня 1864 року в с. Попудня Липовецького повіту на Вінничині. З початку 1917 року Липківський очолив український релігійно-громадський рух за автокефалію Української Православної Церкви, був одним з ініціаторів створення Братства Воскресіння Хреста та Всеукраїнської Православної Церковної Ради. В жовтні 1921 року Перший Всеукраїнський Церковний Собор затвердив проголошену автокефалію Української Православної церкви та обрав Липківського її митрополитом. Липківський активно працював над становленням й зміцненням Української національної церкви, відстоював принцип всенародного собороправства. 

В жовтні 1927 року делегати Другого Всеукраїнського Церковного Собору, під загрозою арешту та заслання всіх його учасників, проголосували за переобрання Липківського, позбавленого за вимогою ДПУ «тягаря митрополичого служіння». Липківського відсторонили від церковних справ, виселили на далеку околицю Києва, позбавили будь-яких статків. У 1930 УАПЦ було знищено. Заарештованого у жовтні 1937 року за наклепницьким обвинуваченням 73-річного Митрополита Липківського, який на допитах не назвав жодного прізвища, не згубив жодного людського життя, було страчено 27 листопада 1937 року. Місце його поховання невідоме. 

У 1997 Собор УАПЦ канонізував Липківського та інших церковних мучеників 20-х років ХХ століття.

Читати далі...

Срібний хрестик матері врятував життя десантнику

До Миколаєва з Дніпропетровська переправили сімох бійців, поранених на Донбасі. Це – десантники 79-ої аеромобільної бригади, всі миколаївці. Тепер лікуватимуться в регіональному військовому шпиталі, де їх зможуть провідувати родичі. А щойно стануть на ноги, то обіцяють повернутися до своїх на Схід, - йдеться в сюжеті ТСН.19:30. Десантник Євген досі стискає в руках срібний натільний хрестик. Саме він, певен, врятував йому життя, бо осколок зрикошетив, і не потрапив у серце.

Поранений розповів, що хрестик подарувала йому матір перед смертю. Того, що пережили на Сході, хлопці воліють не згадувати. Рани загоюються, радіють, що одужуватимуть удома. За час боїв Миколаївщина втратила трьох вояків. Ще 55 поранені, лікуються в Харкові, Києві, Одесі та Ірпіні. Нині, кажуть керівники області, всіх, кого можна, намагаються перевезти додому.

Медики переконують, що попри те, що шпиталь вже зараз переповнений, місце для миколаївських героїв знайдуть. Усім необхідним забезпечені, єдине від чого не відмовляться - це солодощі для пацієнтів та моральна підтримка. Із дитячих шкіл та садочків пораненим вже почали присилати малюнки. Самі ж хлопці кажуть, що щойно дозволять лікарі, хочуть знов повернутись на Схід, до своїх.

Читати далі...

Вийшов конверт до 80-річчя заповідника «Софія Київська»

25 червня 2014 року Укрпошта презентувала художній немаркований конверт «Кирилівська церква» та здійснила урочисте спецпогашення «80-річчя заснування Національного заповідника «Софія Київська». Церемонія спецпогашення проходила у «Будинку митрополита» на території «Софії Київської».

В урочистостях з нагоди 80-річчя заснування національного заповідника «Софія Київська» взяли участь заступник Міністра закордонних справ України, голова Національної комісії України у справах ЮНЕСКО Данило Лубківський, генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Олена Сердюк та перший заступник генерального директора Укрпошти Роман Стасів.   

Перлина слов’янської та світової культури – Софійський собор – дістав статус заповідника у 1934 році. Значущість цієї видатної пам’ятки історії та архітектури підтверджується його включенням до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Діяльність заповідника також була високо оцінена світовою громадськістю: у 1987 році «Софія Київська» отримала Європейську Золоту медаль за збереження історичних пам’яток. 

Укрпошта не вперше випускає продукцію із зображенням видатних пам’яток історії, що входять до складу Національного заповідника «Софія Київська». Національний оператор увіковічнив на поштових марках та художніх конвертах зображення Софійського собору, Андріївської церкви, Золотих воріт та Судацької фортеці. З нагоди відзначення 80-річчя Національного заповідника «Софія Київська» Укрпошта випустила конверт із зображенням ще однієї пам’ятки у складі заповідника – Кирилівської церкви. 

 «Культурно-історичне значення Кирилівської церкви як однієї з найдавніших православних святинь Східної Європи вражає. Після Софійського собору це другий храм у Києві, який зберігся з часів Стародавньої Русі в справжніх стінах, і, на додачу, зберіг давньоруський живопис. Дуже приємно, що Укрпошті вдалося доторкнутися до цієї перлини історії, побудованої на наших землях, та  випустити конверт з її зображенням», – відзначив перший заступник генерального директора Укрпошти Роман Стасів на урочистій церемонії спецпогашення. 

Дизайн конверта «Кирилівська церква» створила художниця Наталія Михайличенко. Конверт, випущений накладом 87 000 примірників, можна придбати у відділеннях Укрпошти по всій Україні. 

Про УДППЗ «Укрпошта» 

Українське державне підприємство поштового зв’язку «Укрпошта» входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та є національним оператором поштового зв’язку України. На сьогодні Укрпошта надає понад 50 видів послуг у 13 тисячах відділень по всій Україні. Штат компанії налічує 91 тис. працівників, з них більше 38  тисяч – листоноші, близько 30 тисяч – оператори поштового зв’язку. Служба інформаційної підтримки: 0 800 500 440. Сайт: www.ukrposhta.ua. 

Читати далі...

Росію опустили до рівня країн, що розвиваються

Після виключення Росії з членів "Великої Сімки", Москву запросили приєднатися до об'єднання країн, що розвиваються G-77 Про це повідомляє Еспресо.TV із посиланням на "Риа-Новости". Відповідне запрошення оголосив під час саміту G-77 президент Болівії Ево Моралес. "Ми закликаємо Росію та інші країни приєднатися до G77 з тим, щоб виконувати благородні завдання на благо народів. Ми потребуємо інтеграції заради звільнення, заради гідного майбутнього всіх народів світу. Ця співпраця не заради придушення", - сказав Моралес.

"Група 77" була заснована 15 червня 1964 країнами, що розвиваються для просування власних економічних інтересів. Спочатку вона нараховувала 77 учасників, зараз до неї входять 133 держави.

Нагадаємо, що Росію фактично виключили з неформального клубу провідних світових держав G7 після окупації Криму.

Читати далі...

Заборонили будівництво на території Софійського собору

Господарський суд міста Києва за втручання прокуратури столиці повернув з незаконної оренди 0,87 га земель історико-архітектурного заповідника “Стародавній Київ”. Про це УНН повідомили у прес-службі прокуратури міста Києва. У 2007 році рішенням Київради земельна ділянка в провулку Киянівському, 12-а, вартість якої складає майже 58 млн гривень, була надана в короткострокову оренду столичному товариству для будівництва офісно-житлового комплексу з підземним паркінгом. Згодом, в договір було внесено зміни, а саме подовжено строк користування ділянкою до 10 років та змінено орендаря. 

Утім, як з’ясувалося в ході перевірки, вказана земля знаходиться в межах центрального історичного ареалу міста на території архітектурного заповідника “Стародавній Київ”. Незважаючи на це, ділянку було віддано під забудову житлового комплексу, планування якого жодним чином не регламентувалось з існуючою забудовою та загальним силуетом ансамблю споруд Софійського собору. Крім цього, було встановлено, що особливо цінна земля заповідника надавалась орендарю без жодного погодження з секретаріатом ЮНЕСКО, який опікується всесвітньо-культурною та природною спадщиною. 

Реагуючи на грубі порушення законодавства, прокуратура столиці заявила до суду позов з вимогою визнати незаконними і скасувати рішення Київради та договори оренди землі. Суд підтримав принципову позицію прокуратури міста Києва та задовольнив позовні вимоги в повному обсязі. Нагадаємо, у лютому супротивники забудови історичного центра Києва зупинили будівництво у Десятинному провулку. 

Як повідомлялося, Київрада передала земельну ділянку УПЦКП для експлуатації та обслуговування будівель у Десятинному провулку. В ніч з 29 на 30 листопада 2012 року старі будинки були зруйновані та розпочалось будівництво. 1 лютого 2013 року було скасовано дозвіл на виконання будівельних робіт УПЦКП. 6 лютого УПЦКП звернулась до Окружного суду з позовом скасувати наказ про заборону будівництва. 4 грудня 2013 року Вищий господарський суд України дозволив будівництво в Десятинному провулку 3-5 в Києві.

Читати далі...

«Путін такий же православний, як я білий ведмідь», - Саакашвілі

Екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі заявив, що глава російської держави Володимир Путін є ворогом України. Про це політик сказав в ефірі телеканалу "Інтер", передає Цензор.НЕТ. Зокрема Саакашвілі зазначив, що ті громадяни України, які підтримують сепаратизм і засланих в Україну чеченських бойовиків, є зрадниками своєї Батьківщини. 

"Є люди, які аплодують чеченським вбивцям, посланим Кадировим. Ці люди - зрадники України. Нехай вони їдуть до себе в Росію", - підкреслив колишній грузинський президент. За його словами, Україна не повинна віддавати свою землю чужинцям . "Треба чітко зрозуміти, що іншої альтернативи у вас немає", - упевнений політик. 

Крім того, Саакашвілі розкритикував заяву Путіна про те, що "ми всі слов'яни, всі православні". "Грузія православна з четвертого століття. Коли російська армія зайшла до нас, вона грабувала і руйнувала грузинські церкви. Путін такий же православний, як я білий ведмідь", - заявив екс -президент Грузії. 

На його переконання, Путін - це ворог. Разом з тим, кажучи про реформи в Україні, Саакашвілі порадив довірити посади в усіх державних структурах молодому поколінню, щоб не виховати нового Януковича.

Читати далі...

Порошенко не запросив Путіна на свою інавгурацію

Україна не запрошувала президента Росії Володимира Путіна на інавгурацію новообраного президента Петра Порошенка. Про це у четвер , 29 травня, повідомив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков в коментарі радіостанції “Русская служба новостей”, передає Українська правда з посиланням на “Дождь“. Крім того, Пєсков заявив, що звернення так званої самопроголошеної “Донецької народної республіки” з проханням про входження до складу РФ і про надання допомоги в Кремлі не отримували, але Путін про це знає. Раніше в четвер стало відомо, що церемонія інавгурації Петра Порошенка на посаді президента України призначена на суботу, 7 червня.

Читати далі...

Василь Липківський: Перший митрополит УАПЦ

До 150-ої річниці з дня народження митрополита Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) Василя Липківського (1864-1937).

Вшануванню цієї події була присвячена урочиста академія, що відбулася у контексті традиційної XXIV Міжнародної наукової конференції “Історія релігій в Україні” (Львівський музей історії релігії, 12-15 травня 2014 р.). Учасникам академії передали вітання та благословення від Їх Високопреосвященств митрополита Львівського УАПЦ Макарія (Малетича), митрополита Львівського і Сокальського УПЦ-КП Димитрія (Рудюка) та Його Преосвященства єпископа Львівського і Галицького УПЦ Філарета (Кучерова). Цього дня (14 травня) Владика Макарій вшановував День Ангела (Львів), Владика Димитрій у зв’язку з цим перебував на торжествах у Києві, а Владика Філарет – занедужав. Тож їх представляли на урочистості відповідні священики. У вшануванні Митрополита Василя Липківського взяли участь Президент Української асоціації релігієзнавців (УАР) професор Анатолій Колодний та професор Людмила Филипович (Київ). 

Василь Липківський – визначний церковний діяч України. Народився (19 березня 1864 р.) у с. Попудні Липовецького повіту на Київщині. Походив із  родини священика. Навчався в Уманській духовній школі, закінчив Київську духовну семінарію та академію, отримав вчений ступінь – кандидата богослов’я (1873-1881). 2 листопада 1891 р. висвячений на священика. Із 1892 р. – настоятель Липовецького собору та інспектор місцевих церковних шкіл. Відтак – директор Київської церковно-вчительської школи. 1909 р.  – звільнений за “українофільство” і призначений священиком Свято-Покровської церкви (Київ). З перших років священства працював для відродження Української Церкви. 1917 р. ініціював з’їзд духовенства й вірних, на якому проголосив створення “Братства Воскресіння”, що згодом реформувалося у Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). 22 травня 1919 р. (перенесення мощей Св. Миколая, день перепоховання тіла Т. Шевченка у Каневі (1861) відправив у Миколаївському Соборі (Київ) першу Службу Божу українською мовою. 12 липня став настоятелем Собору Св. Софії (Київ). 

Постійно сприяв створенню українських православних парафій, переклав українською молитовники, Службу Божу Св. Іоана Золотоустого, інші відправи. Із 1921 р. – митрополит Київський і всієї України (УАПЦ). Переслідувався радянською владою, яка, після кількох арештів, добилася його примусового звільнення з найвищої церковної посади (1927) і, нарешті, знову арештувала (1937). Розстріляний у Лук’янівській в’язниці (27 листопада 1937 р.). Місце поховання поки що невідоме. Більшість творів Митрополита втрачено під час переслідувань. Видано після його кончини: “Православна Христова Церква Українського народу” (1951), “Відродження Церкви в Україні 1917-1930” (1959), “Відродження Української Церкви” (1961). За словами, дослідниці спадщини митрополита Василя Липківського доцента Ірини Преловської (Київ), вона становить на сьогодні понад 10 томів – це проповіді, статті, наукові праці з історії Української Церкви.

Лютнева революція 1917 р. у Російській імперії застала Православну Церкву в Україні в стані повної неволі. У минулому самостійна, як Київська митрополія в канонічному (молитовному, євхаристійному) єднанні з Царгородським (Константинопольським ) Патріархатом (до 1686), Українська Церква на той час була підпорядкована та інтегрована в систему Російської Православної Церкви (РПЦ). Однак, вже на єпархіальних з’їздах (весною і влітку 1917 р.), в яких брали участь миряни та духовенство, лунала українська мова, висловлювалися домагання духовного відродження Церкви, її розмосковлення та відокремлення від загальноросійської державної та церковної влади. Йшлося також про потребу скликання Всеукраїнського Церковного Собору, делегати якого вирішили б подальшу долю Української Церкви. Долаючи різні перешкоди (санкції РПЦ, нейтралітет і навіть байдужість державної влади – Української Центральної Ради, відсутність підтримки Царгородського Патріархату (вакансія Патріаршого престолу), перипетії змагань, протистоянь за посаду вищого духовного керівництва в Україні) православна спільнота домоглася скликання у Соборі Св. Софії  Всеукраїнського Православного Церковного Собору (Київ, 14 – 30 жовтня 1921 р.).

У роботі Собору взяли участь 472  делегати ( з них 64 священики) з усієї України, серед них визначні діячі українського національно-церковного руху – протоієреї Василь Липківський, Нестор Шараївський, працівники культури, освіти, мистецтва: академік Агафангел Кримський (1871-1941), професори Сергій Єфремов (1876-?), Володимир Чехівський (1876-193?), Василь Данилевич (1872-1935), Вадим Щербаківський (1876-1957), письменники – Марія Старицька (1865-1930), Людмила Старицька-Черняхівська (1868-1941), Григорій Косинка (1899-1934), лікарі – Микола Кудрицький (1884-?), Модест Левицький (1866-1932), композитор – Кирило Стеценко (1882-1922) і багато інших. Найгострішою проблемою церковного форуму стало створення власної української православної ієрархії. Зважаючи на відмову так званих єдинонеділимих єпископів на чолі із патріаршим екзархом митрополитом Михаїлом (Єрмаковим), Собор вдався до соборної висвяти, посилаючись на практику Церкви Христової апостольських часів і давньої Олександрійської Церкви.

23 жовтня 1921 р. , недільного дня, за такою процедурою було поставлено в єпископський сан протоієрея Василя Липківського, обраного на першого митрополита Київського і всієї України. “Ціле життя своє я був слугою народу, і коли тепер така воля Божа, щоб я став першим слугою народу свого, я не маю права відмовлятися. Соборне обрання мене на першоієрарха Української Автокефальної Православної Церкви приймаю”, - сказав обранець Церкви і народу до своїх братів і сестер у вірі. Було також рукоположено на єпископа протоієрея Нестора Шараївського (1863/65-1929), прот. Степана Орлика (1891-1938?), о. Іоана Теодоровича (1887-1971), прот. Юрія Міхновського (1868-1937), вірного Олександра Ярещенка (1890-?). Це був законний (канонічний), хоч і вимушений церковний акт Українського Православ’я. Водночас підкреслювалося, що надалі чин хіротонії єпископів буде виконуватися з участю двох чи більше єпископів, як це встановлено у Вселенській Православній Церкві. Напередодні у голосуванні взяли участь 324 делегати, з них за соборну висвяту висловилися 310, проти – 7, утрималися – 7.

Пізніше (1944), згадуючи про перебіг Собору, протодиякон Василь Потієнко (1898-1945) писав: “У Св. Софії ми почули й типові та характерні для автокефальної Церкви проповіді. Щодо цього прот. Василь Липківський створив свій стиль і свою методу промов. Він просто пояснював Євангелію, прочитану перед тим, але обґрунтовував своє пояснення історико-соціальними, на підставі Біблії, аргументами. Потім прирівнював тодішнє становище до сучасного, потім робив великий екскурс в історію України і закінчував чудовими патріотично-українськими висновками. Поскільки ієрархія російської Церкви була тісно пов’язана з російською монархією і царатом, то разом із російськими єпископами перепадало “і царям, і панам”. Іноді, слухаючи тих проповідей, страшно ставало і за проповідника і за слухачів – ми, в провінції живучи, не могли думати, що десь у Києві, в умовах радянської влади, виголошуються промови такого патріотичного змісту, так густо насичені націоналізмом. А почувши там, взяли те до уваги, легко опанували, і практику київської Св. Софії переносили на периферію”.

Відродження рідної Церкви, заснованої на національних засадах, з власним єпископатом і українською мовою богослужбових відправ викликало надзвичайний ентузіазм серед православних українців по всій країні. Упродовж перших трьох років УАПЦерква мала вже понад 30 єпископів, приблизно 1500 священиків і дияконів та біля 1100 парафій. Церква, яку назвали народною, охоплювала майже 10 млн вірних. Всеукраїнський здвиг Православної Церкви, її вірних, духовенства та єпископату вельми стривожив органи радянської влади. Поступово у різних містах України від УАПЦ відібрали кілька церков, митрополитові Василю Липківському та іншим членам ВПЦР заборонили виїзд із Києва. У 1926 р. відбулися перші арешти провідних діячів УАПЦ. Серед них очутилися митрополит Василь Липківський, архієпископи Олександр Ярещенко і Костянтин Малюшкевич (1890-?), єпископ Іван Павловський (1890-1936?), протодиякон Василь Потієнко…

 Уже в січні 1926 р. лише у в’язницях Києва перебувало понад 100 священиків УАПЦ з різних місць України. 1 липня 1926 р. вимушено припинила діяльність канцелярія ВПЦРади. Репресії зростають, а Церква стрімко втрачає вплив у суспільстві і цілком контролюється Державним політичним управлінням (ДПУ). На вимогу державної влади створили  так звану комісію по унормуванню життя УАПЦ. Фактично йшлося про безпідставний осуд та усунення чинного і канонічного керівництва УАПЦ. Під тиском органів державної влади були скликані Великі Покровські Збори ВПЦРади (25-30 жовтня 1926 р.), а згодом – II Всеукраїнський Православний Церковний Собор (жовтень 1927 р.), делегати якого “звільнили” митрополита Василя Липківського із всеукраїнської митрополичої кафедри.

Почався тотальний наступ радянського режиму на українську національну та церковну самобутність православної спільноти, її вірних, духовенства та єпископату. 28 січня 1930 р. органи радянської влади насильно скликали “надзвичайний церковний собор” (було кілька єпископів та 40 священиків). За словами прот. Демида Бурка (1955), на цьому “соборі” ніякого церковного духу не було, ним керував не Христос, не голос Церкви, а безбожна, антихристиянська, безоглядно жорстока державна влада… ДПУ подиктувало “соборові” ухвалу, що Українська Автокефальна Православна Церква “віднині самоліквідується” і духовенство залишається “служителями культу” при храмах. Фактично ж, сфабрикувавши черговий наклеп на Церкву, духовенство та вірних, радянська влада ліквідувала УАПЦ, як “національно-політичну, контрреволюційну організацію – складову частину “Спілки визволення України”.

У 1930 р. митрополит Василь Липківський писав: “Радвлада утворила цю “соборну ліквідацію УАПЦ” запевне лише про людське око; в затінку цієї ліквідації вона робить справжню і невпинну ліквідацію взагалі віри і Христової Церкви за своїм комуністичним програмом, і в першу свою п’ятирічку взялась до ліквідації УАПЦ, як наймолодшої, значить найменш тривкої, та ще й такої, що дуже захоплює селянство... Хоче все селянство обернути в безвірницьку спролетарізовану масу... Цілими гуртами жене до зречення сану, цілком унеможливила заснування релігійних шкіл, видання часописів, книг релігійного змісту, і взагалі цілком нищить і релігійний і національний дух українського народу, робить духовну руїну…”. Були репресовані 26 архієреїв, 1350 священиків, 54 диякони, припинено діяльність понад 20 тис. православних парафій. Про відродження УАПЦ за умов комуністичного тоталітарного режиму не могло бути й мови.

Ці та інші матеріали з історії УАПЦ прозвучали на академії з уст науковців – доцента Ірини Преловської (Київ), кандидата філософських наук Василя Курила (Львів) (захистив дисертацію з проблеми філософської спадщини Митрополита), о. Ігоря Бурмила (УАПЦ), о. Петра Політила (УПЦ КП), (онука спочилого у Бозі Владики Євсевія (Політила), ієромонаха о. Маркіяна (УПЦ), о. Назарія (зачитав вітання Від Святішого Патріарха УПЦ КП Філарета), нарешті, онука митрополита Василя Липківського – Костянтина Липківського. Йшлося також  про потребу дальшого дослідження спадщини Митрополита, з’ясування обставин його кончини, місця поховання. Українська Церква має повне право канонізувати Митрополита Липківського.

Поки що завдяки старанням Блаженної пам’яті Патріарха УАПЦ Димитрія (Яреми) (1996-2000) ім’я митрополита Василя Липківського зачислено до лику Українських новомучеників (вшанування 27 листопада 1997 р.). Маємо ікону та акафіст, видано альбоми, буклети, поштові конверт та марку, присвячені вшануванню пам’яті Митрополита. У Києві названо його ім’ям вулицю столиці України. Однак донині у Верховній Раді України лежать незатребувані матеріали для всеукраїнського вшанування подвижницького життя  першого митрополита УАПЦ. Прикро, але учасники академії не почули ні слова-привіту від Міністерства культури України та Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій. Та й не було жодного представника від органів місцевої влади на вшануванні першого митрополита УАПЦ.

Оксана Боруцька, магістр історії. //  "Вголос"

Читати далі...

Євросоюз закликав Білорусь заборонити смертну кару

Білорусь - остання країна в Європі, де все ще застосовується така міра покарання за злочини. Європейський Союз закликав владу Білорусі ввести мораторій на смертну кару, повідомляє УНІАН із посиланням на заяву прес-секретаря Служби зовнішньої дії Євросоюзу. "Ми суворо засуджуємо недавню страту Григорія Юзепчука, який був засуджений до смертної кари у квітні 2014 року. Це вже друга смертна кара в Білорусі цього року. 

Ми розуміємо серйозність злочинів, за які він був засуджений. Європейський Союз виступає проти смертної кари, оскільки вона не може бути виправдана ні за яких обставин", - сказано в заяві. 

"Смертна кара є жорстоким і негуманним покаранням... Ми закликаємо Білорусь - єдину країну в Європі, яка приводить у виконання смертні вироки, - приєднатися до глобального мораторію на смертну кару як перший крок до загальної її скасування", - наголошується в заяві. 

45-річний уродженець Житомирської області Юзепчук, ром за походженням, був розстріляний раніше на цьому тижні. У нього було сім судимостей, у тому числі за декілька вбивств. Смертний вирок був винесений за вбивство сусіда по камері під час відбування 25-річного покарання.

Читати далі...

Складено рейтинг найбільш питущих націй

Експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я представили щорічний звіт Global status report on alcohol and health 2014 . У документі наводиться інформація про рівень споживання алкоголю населенням 194 країн. Найбільш п’ючою країною виявилася Білорусія. За статистикою, кожен житель сусідньої держави старше 15 років випиває 17,5 л чистого спирту на рік. При цьому на частку чоловіків припадає 27,5л, а на жінок — всього 9,1л. 

Другу позицію зайняли молдавани . Вони споживають , в середньому , 16,8 л спирту на рік. Замикають трійку лідерів антирейтингу литовці (15,4 л на рік на душу населення) , а четверте місце знову зайняли росіяни (15,1 л на дорослу людину). 

За прогнозами ВООЗ , вже в найближче десятиліття в ТОП питущих країн можуть увійти Індія і Китай — в цих державах відзначено різке збільшення попиту на алкоголь. « У 2005 році надмірне вживання спиртних напоїв стало причиною смерті 2,5 млн людей по всьому світу , а сім років потому зелений змій забрав вже 3,3 млн життів. 

Складається небезпечна ситуація , і, схоже , в найближчі роки вона буде лише посилюватися » , — констатують фахівці , які порахували , що від алкоголю так чи інакше гинуть 6 % населення земної кулі (7,6 % серед чоловіків і 4 % серед жінок). 

Найбільш безрозсудні п’яні оргії влаштовують люди у віці від 15 до 19 років. 12 % молоді практикує епізодичні , але рясні , узливання , тоді як серед дорослих цей показник становить всього 7,5 %. Єдиний позитивний зсув експерти бачать у збільшенні кількості непитущих людей. За даними співробітників ВООЗ , 48 % людей жодного разу в житті не пробували спиртне. В основному це стосується представниць слабкої статі.

Читати далі...