Паломництво до Богородиці для людей із вадами

Уже вкотре відбулась паломницька подорож у рамках благодійної акції "Паломництво для людей із вадами здоров’я", яку організував паломницький центр «Покров». З благословення керуючого єпархією УПЦ КП митрополита Львівського і Сокальського Димитрія, 30 вересня, в день пам'яті Святих Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, півсотні прочан вирушили в паломницьку подорож до цілющого джерела присілку Заглина (с. Монастирок Жовківського р-ну) - місця об'явлення Божої Матері. 

Серед прочан були діти із вадами зору з Львівської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернат №100, який є першим навчальним закладом для сліпих дітей в Україні, і діти, які потребують корекції розумового розвитку, Львівської спеціалізованої ЗОШ – інтернат № 104, що знаходиться в смт. Брюховичі. До прочан приєдналися і члени Львівського обласного фонду соціального захисту і реабілітації сліпих. У дорогу з ними вирушив духовний наставник та голова паломницького центру «Покров» – отець Роман Мануляк, який розпочав шлях паломництва молебнем до Богородиці. З молитвою й не помітили, як промайнув час. 

Прибувши до пункту призначення прочан зустрів настоятель цього святого місця митр. прот. Ярослав Кулинець, який звернувся до прочан з повчальним словом про життя Пресвятої Богородиці. Розповів історію цілющого джерела та про безліч зцілень від усяких недуг, які відбувалися на цьому святому місці. А по закінченні молебня до Пресвятої Богородиці о. Ярослав кожного прочанина благословив. 

А далі... Далі наші діти - прочани, не зважаючи на холодний день, з безмежною вірою на своє зцілення, омивались цілющою водою і своїми дитячими голосами молили Матінку Небесну щоб їх оздоровила! Паломницький центр «Покров» висловлює щиру подяку всім, хто брав участь у Благочинній акції ''Паломництво для незрячих'' Нехай Вас Бог благословить! Спаси, Господи! А ми під час кожного нашого паломництва будемо молитися за Вас!

Читати далі...

Українці на Соловках: правда яку не можна забути

Уранці 2 серпня від Покровської церкви, що на Подолі в Києві, з благословення владики УАПЦ Володимира (Черпака), відбув автобус із тридцятьма шістьма паломниками. Їм прослалася далека дорога у дві тисячі кілометрів на фіно-угорську північ: Санкт-Петербург, Петроскої (Петрозаводськ), Каргумякі, урочище Сандармох, порт Кемі на березі Білого моря, відтак – Соловецькі острови. Все це місця "героїзму" НКВД, хлопці з якого убили там сотні тисяч українців. Цьогорічну прощу "стежками ГУЛАГу" повністю оплатило Міністерство освіти України.

Із 2006 року ці експедиції організовує Григорій Куценко – голова Київського товариства політв`язнів і жертв репресій. Як завжди, у її складі священик і кобзар. Сього року це отець Іван Кузьмин та Віталій Мороз. Також колишні політв'язні та їхні нащадки, дослідники історії політичних репресій, журналісти з кількох міст України. Оплатило автобус, переїзд через море та готелі Міністерство культури України.

Третього серпня паломники відвідали у Санкт-Петербурзі кладовище Левашово, де покояться сотні тисяч жертв комуністичного терору, у тому числі й 507 соловецьких в΄язнів.

5 серпня в урочищі Сандармох, що на півдні Карелії, в “обычном месте расстрелов” 30-х років, де покоїться близько 9 тисяч невільників, відбувся жалобний мітинг і панахида з участю громадськості кількох країн.

Це тут, в урочищі Сандармох, 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року, був розстріляний і “Соловецький етап” – 1111 в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення, серед яких 290 українців: поет-неокласик Микола Зеров, творець театру “Березіль” Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, письменники Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, історики академік Матвій Яворський та професор Сергій Грушевський, академік-географ Степан Рудницький, професори Володимир Чеховський, Олексій Вангенгейм та багато інших, кого тепер називають цвітом української нації. І не лише української…

Тут, у Сандармосі, 2004 року стараннями українства всього світу, а особливо ж Карельського Товариства української культури “Калина”, її голови Лариси Скрипникової, відкрито величний пам'ятник – козацький хрест “Убієнним синам України” (автори Микола Малишко та Назар Білик).

 Наші паломники мали намір також відвідати перші шлюзи Біломорсько-Балтійського каналу, що починається тут неподалік. Будівництво його на початку 30-х років обійшлося в 100 тисяч людських життів, у тому числі українців.

 Уночі з 5 на 6 серпня експедиція вирушила далі на північ. 7–8 серпня взяла участь у Днях пам'яті на Соловецьких островах. На місці розстрілу політв'язнів, біля каменя з написом “Соловецким узникам”, буде відслужена панахида, відбудеться жалобний мітинг. Паломники відвідають Соловецький кремль, що від 25 травня 1920 до 2 листопада 1939 року був місцем ув'язнення і загибелі сотень тисяч в'язнів, побувають у камері, де 25 років просидів останній отаман Січі Запорозької Петро Калнишевський. відбудуть декілька екскурсій.

Чому саме на 5 серпня, починаючи з 1998 року, з΄їжджаються люди в Сандармох? Тому що 5 серпня 1937 року за наказом НКВД СРСР № 00447 почала діяти постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 “Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю совєцьку епоху “чистка” суспільства від елементів, які не годилися для будівництва комунізму. Її теоретично обґрунтував новий нарком НКВД Ніколай Єжов і зредаґував сам Сталін.

ЦК ВКП(б) запропонував подати в ЦК склади позасудових органів – “трійок”, а також кількість осіб, які мають бути розстріляні або ув΄язнені. У кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). “Знизу” полетіли звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за першою категорією, висувалися “зустрічні плани”. Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський тричі звертався за таким збільшенням. Призначений після його розстрілу в січні 1938 року в.о. наркома Александр Успенський – двічі. І Москва їх задовольняла.

Дія “трійок” поширювалася на всі категорії населення. Під репресії потрапили “куркулі“, “кримінальники”, “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “буржуазні націоналісти”, тобто й українська інтеліґенція, яка, за визначенням Сталіна, „не заслуговувала довір'я”. Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській комуністичній імперії під новою назвою СССР. Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він, з його глибокою релігійністю, волелюбністю, потягом до самостійного господарювання, увесь не годився для будівництва комунізму і його слід було замінити нововиведеним “советским народом”...

Українці на Соловках: правда яку не можна забути

“Трійки” поєднували в собі слідство, обвинувачення, суд і виконавця вироків. На все слідство відводилося 10 діб. Участь захисника, прокурора, а часом і самого звинуваченого, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалися, а вирок виконувався негайно після його винесення. Цілком у дусі настанови творця совєтської держави В.І. Леніна, який учив: “Будьте зразково нещадними... Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини” (В.И. Ленин, Полное собрание сочинений, Москва, Политиздат, 1981 г., т. 50, с. 165). І відповідно до настанови “любимца партии и народа” С.М. Кірова, який учив “Карати по-справжньому, щоб на тому світі був помітний приріст населення, завдяки діяльності нашого ГПУ” (Промова з нагоди 15-річчя ГПУ, цит. за кн.: Сергій Шевченко. Архіпелаг особливого призначення. – К.: Фенікс, 2006. – С. 21.)

На виконання згаданої Постанови “чистка” відбулася і в концтаборах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в'язнів. Одна група, 507 в'язнів, була розстріляна під Леніґрадом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля так званого “Соловецького етапу” (1111 осіб) стала відомою щойно в 1997 році: капітан Матвєєв з помічниками розстріляв його 27 жовтня, 1, 2 , 3 і 4 листопада в урочищі Сандармох на півдні Карелії.

1937 рік – це гігантський масштаб репресій, що охопили всі реґіони й усі без винятку верстви суспільства, від найвищого керівництва країни до далеких від політики селян і робітників. Це колосальні фальсифікації звинувачень. Це безпрецедентна плановість терористичних “спецоперацій”: “чистки” не міг уникнути ніхто. За 15 місяців кампанії за політичними звинуваченнями в СССР було заарештовано більше 1,7 млн. (одного мільйона семисот тисяч!) осіб. А разом із жертвами депортацій і засудженими так званими “соціально шкідливими елементами» кількість репресованих перевищує два мільйони (Тези Міжнародного товариства „Меморіал”, 2007). Усього під час Великого Терору до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681.692 (шістсот вісімдесят одна тисяча шістсот дев`яносто дві!) особи. (Борис Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130).

“Чистка” тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі.

Її результат – утрата цінності людського життя і свободи, зруйнування громадянського суспільства – громадських і політичних організацій, громад, церков, навіть сім`ї. Кожна людина залишалася сам-на-сам з молохом терористичної держави.

Кількість жертв репресій, депортацій, воєн і голоду в Україні за часи совєцької влади не піддається підрахунку. Це приблизно третина, якщо не половина українського народу. Американський дослідник української трагедії Джеймс Мейс писав, що нинішня Україна – це соціологічно випалена земля. Нинішній період історії України він визначав як “постгеноцидний”. На його думку, процесу інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого російщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежности.
Усі наші сучасні біди – це наслідки сатанинської селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу, а решта – деморалізована та розбавлена навезеним аґресивним “матоязичним насєлєнієм“.

Пам΄ятаймо: Великий Терор стався тому, що ми не відстояли свою незалежність у 1918 – 1920 роках, а неукраїнський за складом і духом уряд Совєцької України у 20 – 30-х роках здав Україну Москві.

Чи не тим же шляхом веде нас нинішній, чужий за складом і духом, уряд України, який 27 липня під пам΄ятником князеві Володимиру виразно продемонстрував свою орієнтацію, ставши під руку президента Росії Путіна і патріарха Московського Кирила, який за прикладом воєнного комісара Льва Троцького і Адольфа Гітлера приїхав в Україну на бронепоїзді?

Поможи, Господи, нашим паломникам у дорозі. Молімося разом з ними за упокій душ убієнних синів і дочок України. І за всю Україну.

Василь Овсієнко,
учасник паломництва на Соловки 1999 – 2005 рр.

Читати далі...

Незабутнє паломництво до Угорницького монастиря

З благословення владики Афанасія, єпископа Харківського і Полтавського УАПЦ, група паломників, очолювана головою місіонерсько-паломницького відділу єпархії протодияконом Олександром Гораєм, відвідала Спасо-Преображенський Угорницький монастир Івано-Франківської єпархії УАПЦ. Унікальність цього паломництва полягала в тому, що прочани долучилися до чернечого життя. Кожний день починався о шостій годині ранку з першими ударами дзвону. Вже о сьомій годині всі разом молилися на ранковому правилі. А для декого вже з самого ранку починався послух на кухні. Після ранкового правила всі готувалися до Літургії, яка в монастирі служиться щоденно. Після Літургії, о тринадцятій годині, відбувалась спільна трапеза. Паломники обідали окремо від братії монастиря, але хтось із ієромонахів обов’язково благословляв стіл та читав подячні молитви після їжі. Далі розпочинався послух. Хтось продовжував його нести на кухні, інша частини жіноцтва обробляла численні клумби із квітами, чоловіча частина паломників викошувала траву, допомагала у різних господарських роботах. О 17-ій годині всі молилися на вечірній, а о 21.00 відбувалося вечірнє правило. Знаходячи вільну хвилинку від насиченого молитвою та працею чернечого життя, прочани занурювались у води цілющого джерела Дзвіньоха, яке знаходиться в протилежній від церковного комплексу частині монастиря. За народним переданням, на місці джерела було явлення Божої Матері. Назва джерела – “Дзвіньоха” – походить від того, що, за переказами, багато хто з людей чув на цьому місці, як б’ють церковні дзвони. У неділю 30 червня, коли православна Церква вшановує пам’ять всіх святих, у монастирі було відслужено дві Божественні Літургії. На ранній Літургії, яка відбувалася у Спасо-Преображенському храмі, прочани, які складалися з хористів хору Харківсько-Полтавської єпархії, очолювані протодияконом Олександром Гораєм, проспівали повну Літургію. Ранню літургію, з благословення намісника обителі, звершив ігумен Никон (Гайдай). Пізню Літургію, яка відбулася у Свято-Введенському храмі, очолив намісник монастиря архімандрит Олексій (Мензатюк), якому співслужили: протоієрей Богдан Артиш, ієромонах Павло (Мисак), схиієромонах Адам (Перванчук), ієромонах Ювеналій (Зінченко), місійний священик протоієрей Володимир Мельник та протодиякон Олександр Горай. А хористи хору Харківсько-Полтавської єпархії співали разом із місцевим хором. Після недільного молебна протодиякон Олександр Горай вручив архімандриту Олексію ікону святителя Миколая, Мирлікійського чудотворця, передану владикою Афанасієм у дарунок монастирю від Харківсько-Полтавської єпархії. Також від усіх прочан він висловив слова вдячності за гостинний прийом, теплоту сердець та щирі спільні молитви, які возносилися до престолу Господнього під час всього паломництва. У свою чергу, намісник монастиря передав у дарунок центральному храму Харківсько-Полтавської єпархії ікону «Явлення Божої Матері на святій горі Почаївській» і висловив сподівання, що такі паломництва будуть традиційними. Під час паломництва прочани встигли помилуватися красою Карпат у Яремчі, відвідали музей «Писанка» у Коломиї, а також старовинних дерев’яних церков, побували у кафедральних храмах Івано-Франківська. Але ні краса архітектури та живопису, ні багате убранство храмів не змогли перевершити враження від тиші та розміреності чернечого життя, від смиренності та теплоти сердець братії на чолі з намісником. Всі прощалися зі сльозами на очах, мріючи про наступне паломництва до монастиря. Любов, яка переповнювала серця прочан, вилилася в рядках їхніх відгуків, які ми подаємо нижче.

* * *

Досі не віриться, що я це пережила. Така мандрівка, можливо, буває раз у житті. Проте, зараз розумію – одного разу замало. Замало, щоб зупинитися, прислухатися до себе, пізнати себе і відкрити свою душу для Бога. Тільки перевівши подих у святому місці, яким став для нас монастир в селі Угорники, задумуєшся про безліч важливих речей, на які ніколи не вистачає часу. І хоча погода зустріла нас на благодатній землі неприязно, проте люди, що населяють монастир, вразили всіх нас добротою і гостинністю. Намісник монастиря, братія, послушники, матушка – Антоніна Євгенівна – прийняли нас як рідних. Якось непомітно, по мірі нашого перебування у святині, моя голова стала ясніше мислити, адже довкола не було того, що заважало – радіо, Інтернету, телебачення. Я навіть не задумувалася раніше над тим, що наша безкінечна зайнятість зробила мене своїм заручником. А коли ж знайти час для Бога? Для душі? Для чогось вічного? Постійний поспіх… як він мене замучив. Як я рада, що хоча б на кілька днів вповільнила свій темп життя і відклала все мирське, те, що раніше було безкінечно важливим. Перейнявши ритм монастирського життя, моє власне життя ніби уповільнилося, все стало стриманішим – думки, розмова, рухи. Я відчула легкість в душі й спокій у думках. Це неймовірні відчуття! А щира молитва піднесла мою душу до Бога, на незвідану раніше висоту. Що й говорити – молитва в монастирі особлива! Душевна! Сильна! А уявіть – пізня ніч, у храмі тихо і напівтемно, тільки кілька свічок тьмяно палахкотять і…. лунає молитва! Як її передати? Як у словах вилити той гарячий потік, що пробуджує, здіймає в душі ця нічна молитва? Відірвана від землі, вона легко лине до Бога, в небеса. А разом з нею й ти розправляєш свої духовні крила. Летиш, летиш… Бо чуєш, що тягар марноти тут не діє, як сила тяжіння у космосі. Тут є тільки ти, нікчемний, і Творець. Скажи Йому все, що наболіло, відкрий Йому душу. Адже Він бачить твої рани і знайде для них ліки. А в цьому допоможуть і Літургії в колі братії, і купіль у цілющому джерелі, і тиха природа, і незворушна краса Карпат…. Ой, аж не віриться, як багато ми пережили за ці кілька днів! І не можу сказати, що було легко. Не було. Шлях до Бога – це боротьба з собою, я це вже відчула. Було важко, але на третій день перебування в святині, після Божественної Літургії, сповіді та прийняття животворчих страшних Хрестових Таїн нарешті в душі настав мир, спокій. І тепер я хочу сказати тільки одне – спасибі Богу та організаторам за таку чудову поїздку, в якій я, можна сказати, віднайшла загублений душевний мир. Літовка Вероніка

* * *

Наша подорож залишила в моєму серці незабутній слід. Незважаючи на примхи погоди і досить щільний графік, ми побували в дивовижних місцях, встигли помилуватись красою Карпатських гір, кожного дня по декілька разів купались в святому джерелі, де було явлення Божої Матері. В цьому джерелі температура води лише + 40 С, і на дворі було не спекотно, але холоду не відчувалося. Та найбільше вразила гостинність отців монастиря, які прийняли нас як рідних. В їхніх очах ми читали любов, щирість, доброту. Це так зворушливо. Не скрізь можна зустріти таке відношення до прихожан, як там. Дай Боже їм здоров’я, довголіття на многії літа! З нетерпінням будемо чекати наступної поїздки в такий благодатний край, де час наче зупинився, а душа відчула Божу благодать. Півненко Людмила

* * *

Їхали і хвилювались: що воно і як? І відразу ж, приїхавши до Івано-Франківська, відчули гостинне відношення. Нас зустріли і відвезли в монастир, де на нас вже чекали з обідом. І протягом всього паломництва склалось враження перебування в родині, де про тебе піклуються, тобі раді. Коли від’їжджали, то було сумно, що потрібно прощатись, але прощаючись, хотілося неодмінно повернутись. Григор’єва Тетяна  

Читати далі...

Російські семінаристи були в Стамбулі та бачили Патріарха

Як повідомляє репортер інтернет-проекту "Помісна Церква" з посиланням на прес-службу  Санкт-Петербурзької православної духовної академії, 13 квітня 2013 ректор СПбПДА єпископ Петергофський Амвросій, викладачі та студенти Санкт-Петербурзької православної духовної академії відвідали резиденцію Вселенського Патріарха на Фанарі, в рамках паломницької поїздки до головних святинь Візантії, що знаходяться на території Туреччини. На початку зустрічі Святіший Патріарх Константинопольський Варфоломій привітав гостей і поділився з присутніми своїми спогадами про відвідини Санкт-Петербурга в 2010 році. 

Потім він розповів, що Константинопольська Церква докладає всіх можливих зусиль для збереження православних святинь на території Туреччини, щоб віруючі мали можливість доторкнутися до історії стародавньої Церкви. Також Вселенський Патріарх висловив надію на зміцнення благодатного єдності і розвиток взаємовідносин між Помісними Православними Церквами.

Говорячи про співпрацю в сфері освіти, Святіший Патріарх Варфоломій висловив особливу подяку духовній академії за допомогу в навчанні священнослужителів Вселенського Патріархату.

У відповідному слові єпископ Амвросій привітав Святішого Патріарха і подякував йому за увагу, яку Його Святість надає Санкт-Петербурзькій православної духовній академії.

"Ми молимося і просимо Господа, щоб він зміцнював Ваші сили та дарував Вам терпіння нести важкий, але разом з тим славний Хрест Першосвятителя Константинопольської Церкви", - сказав єпископ Амвросій.

Також владика побажав, щоб існуюча взаємодія між Церквами у справі освіти священнослужителів продовжувала зміцнюватися.

На завершення зустрічі Святіший Патріарх Константинопольський Варфоломій і єпископ Петергофський Амвросій обмінялися пам'ятними подарунками та делегація із Санкт-Петербурга отримала благословення на звершення Божественної літургії на канонічній території Вселенського Патріархату.

Читати далі...

Львівський єпископ Філарет очолив службу на Афоні

7 квітня, в неділю 3-ю Великого посту Крестопоклонну та у день свята Благовіщення Пресвятої Богородиці, відвідуючи з паломницьким візитом Святу Гору Афон, єпископ Львівський і Галицький Філарет (УПЦ МП) звершив Божественну літургію в Свято-Пантелеімоновому монастирі. На запрошення архімандрита Єфрема, ігумена Великого Ватопедського монастиря в день престольного свята Благовіщення Пресвятої Богородиці з групою паломників відвідав і взяв участь у Богослужінні Великої Вечірні, яка звершується один раз в цьому році за ктиторами обителі.

Читати далі...

Очевидно: греки потребують мільйони паломників

Згідно з рішенням, ухваленим 26 березня 2013 року на зустрічі міністра Македонії-Фракії Феодороса Караоглу з Його Преосвященство митрополитом Додоні Хрісостомосом, який очолює Синодальний відділ паломницьких турів Священного Синоду Елладської православної церкви,  з 18 по 19 травня поточного року в місті Салоніки пройде II Всегрецька конференція, присвячена паломницькому туризму. Конференція відбудеться в суботу і неділю 18 і 19 травня 2013 року, з метою представити Північну Грецію як Всеправославний паломницький центр, з показом релігійних пам'яток Македонії і Фракії, для залучення сюди мільйонів паломників.

Конференція: греки потребують мільйони паломників

За словами міністра Македонії-Фракії Феодороса Караоглу, «нашим завданням є організація великої конференції з питань паломницького туризму, з метою показати численні релігійні пам'ятки Північної Греції, а також святі місця, які надзвичайно значимі для православної релігії. Крім того, ми готуємо до видання дорожню карту із зазначенням пам'ятників релігії - для їхнього просування на міжнародному рівні, сприяючи, тим самим, зростання цього виду туризму ».

Читати далі...

УПЦ МП відправила українців подивитись Афон

Як повідомляє репортер інтернет-проекту "Помісна Церква" з посиланням на Паломницький Центр Української Православної Церкви, 1-3 лютого 2013 відбулась паломницька поїздка на Афон, організована Паломницьким Центром Української Православної Церкви. У паломництві взяли участь народний депутат України Віктор Тимошенко, Генеральний Консул Грецької республіки в Україні Константінос Грігоріадіс, духовенство та віруючі Української Православної Церкви. Паломницьку групу супроводжував директор Паломницького Центру при ВЗЦЗ УПЦ Володимир Теліженко. 

Паломники відвідали скит святого Андрія Первозванного, приклалися до ікони Божої Матері "Достойно є" в столиці Афону Кареї, вклонилися святиням в монастирях Іверон, Ставронікіта, Дохіар, Зограф. Після вечірнього богослужіння в монастирі Ватопед, паломників прийняв ігумен монастиря старець Єфрем. Під час спілкування архімандрит Єфрем розповів про свої враження від руської духовної традиції, з якою мав можливість близько познайомитися під час свого перебування в Росії з Поясом Пресвятої Богородиці, що зберігаються в Ватопеді. Також він дав прочанам духовні настанови. 

Українці взяли участь в урочистостях з приводу дня вшанування чудотворної Ватопедській ікони Божої Матері «Відрада» і преподобного Максима Грека, який був Ватопедським ченцем. За урочистою Божественною Літургією, в якій взяли участь українські паломники, грузинським архієреєм був висвячений на диякона насельник монастиря, грузин за походженням, монах Феодох.

Читати далі...