12 жовтня 2014 року, в університетському домовому храмі св. Іоана Нового, відбудеться похорон Аркадія Жуковського

З сумом повідомляємо, що 2 жовтня 2014 року, в Парижі на 92 році помер іноземний член НАН України, професор, довголітній Голова НТШ у Європі, член Сенату ОУН, почесний громадянин м. Чернівців, автор багатьох монографій, історик, кавалер українських та французьких державних нагород АРКАДІЙ ЖУКОВСЬКИЙ. Згідно заповіту покійного його буде поховано у м. Чернівці.

Прощання із ним відбудеться на території Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича у домовому храмі св. вмч. Іоана Нового Сучавського (другий поверх п'ятого корпусу) з 10.00 до 11.00. 

Об 11.00 розпочнеться заупокійне богослужіння, після чого траурна колона вирушить на кладовище на вул. Зеленій за маршрутом: вул. Коцюбинського, вул. Марка Вовчка, вул. 28 червня, вул. Чернишевського, далі по вул. Севастопольській, вул. Лубенській до вул. Зеленої. На кладовищі о 12.00 відбудеться прощання та панахида. 

Проф.Аркадій Жуковський

Віддати останню шану Великому Чернівчанину запрошуються жителі міста, представники громадських організацій, національно-культурних товариств, трудових колективів, студентська та учнівська молодь. У залі буде розміщено скриньку для збору коштів на потреби добровольчого батальйону ОУН, який бере участь в АТО на Сході України.

Більше інформації дивіться на bogoslov.cv.ua

Читати далі...

Климишин Іван Антонович, Професор

Професор Іван Климишин серед сучасних дослідників Всесвіту, поза сумнівом, — «зірка» першої наукової величини. У 60–х роках минулого століття він увів у теорію астрофізики показник адіабати газовипромінювання, відомий у науковому світі як «коефіцієнт Климишина». За його підручником астрономії навчаються студенти вітчизняних вишів. Укладена ним «Історія астрономії» — одна з кращих праць цієї тематики від давніх до теперішніх часів. Він — автор дуже точних календарів та карт зоряного неба. На цьому й зупинимося, бо професор Климишин дуже не любить вихвалянь на свою адресу. Про це знають навіть американці. 　

Нагородні цяцьки — не для професора Климишина 

Біографічний інститут США тричі — в 1994–му, 1995–му та 2000–му — визнавав його людиною року. Із–за океану українському професорові листовно повідомили: якщо він хоче отримати диплом–підтвердження, то хай надішле 180 доларів. Він відповів їм майже так, як запорожці — турецькому султану, себто ледь не послав до дідька лисого. Усілякі номінаційні брязкальця всесвітньо відомий учений сприймає з іронією. Щодо них навіть виробив афористичну «протиотруту». Любить повторювати: «Титули придумали раби, а присвоюють їх осли».

Автор цих рядків про неї ще не знав, тому, фотографуючи Івана Антоновича вдома біля шафи, туго набитої його друкованими працями, напівжартома зауважив, що в академіка все повинно бути прекрасним. Господар відразу насторожився: «Не називайте мене академіком».

— «Чому?» — дивуюся всерйоз, адже офіційно він — дійсний член Академії педагогічних наук України. «Я професор. І цього достатньо. Не колекціоную звань і відзнак, бо вони ні про що не свідчать. Абсолютних мудреців немає. Кожна людина щодня має право п’ять хвилин бути дурнем, але не більше», — вже з посмішкою додає господар.



Коли до його 75–річчя готували подання з наміром нагородити другим орденом, відмовився. «Мені, — сказав, — додаткова цяцька не потрібна. Якби нагородження супроводжувалося грантом на видання підручника — інша річ». Із Іваном Антоновичем ми не бачилися цілих 15 років. Тож я відразу поцікавився, що значимого за цей час відбулося в його житті?

Чутки про вирахувану дату смерті дещо перебільшені 

 — Передусім — бороду відпустив, — пан професор без жартів не може. — Трохи ще книжок написав. 12 разів опинявся у стані глибокої непритомності. У 2005–му лікарі констатували ішемічний інсульт. А півтора року тому, як з’ясувалося, я пережив клінічну смерть. Та себе не жалію. Все минуле літо з четвертої ранку до вечора працював над книжками на батьківському хуторі, на межі Волині та Галичини. Там майже ніхто не відволікав від роботи, бо Бог — високо, а ректор — далеко. До кінця серпня відчув повне психічне і фізичне виснаження. Тоді повертаюся до Івано–Франківська.

 — Дякували в рідному селі й цього літа? 

— натякаю на давню розповідь Івана Антоновича про його традиційну духовну практику. — Аякже. Дякую з одинадцяти років. В останній день квітня 1944–го (це була друга неділя після Великодня) я зайшов до церкви, де мій дядько був дяком. Він зрадів: «Або біжи до мене додому по окуляри, бо я їх там забув, або читай Святе письмо». Я обрав другий варіант. Відтоді часто прислуговував священикові під час Служб Божих. І в солідному професорському віці не оминаю такої нагоди, коли навідуюся в рідні краї.

 — Іване Антоновичу, чи то правда, що ви вирахували з точністю до одного дня дату свого прощання з білим світом? — Це жарт, з якого одне видання зробило сенсацію. У молоді роки я захворів на важку форму туберкульозу і ще тоді вичерпав ліміт медпрепаратів. Тому здався на милість Божу і за порадою лікарів почав оздоровлюватися гірськими мандрівками. Обійшов усі вершини Карпат, крім Дрофи та Близниці. Вісім разів був на Говерлі. У розмові з однією журналісткою якось зауважив, що чоловіки по батьковій лінії в нашому роду зазвичай доживають до 82–х років, а я випрошу в Господа ще півроку на завершення наукової спадщини.

Отже, жартома сказав, що помру не раніше 17 липня 2015–го. В газеті це всерйоз подали як математично обґрунтовану дату моєї смерті. Та, мабуть, Всевишньому ще потрібне моє перебування на цьому світі, бо чим ближче до фінішу, тим більше хочеться зробити.

Як довго чекати сонета від мавпи 

 — Після цьогорічного п’ятого перевидання вашої книжки «Вчені знаходять Бога» інтернет аж «перегрівся» від численних повідомлень про те, що ви знайшли (в інших варіантах — вивели чи почерпнули в невідомого автора) «формулу Бога» або «формулу Творця». Проте самої формули немає. Це щось абстрактне? — Журналістки (а чомусь із ними найчастіше зводить мене доля) бувають дуже чарівними, та інколи не дуже розуміють суть порушеної проблеми.

Я не винайшов ніякої «формули Творця», як це заладили повторювати ЗМІ. Цей термін придумали ваші брати по перу в березні 2008–го після нагородження польського вченого–космолога й теолога Міхала Геллера Темплтонівською премією. Хоча сам лауреат зауважував, що йдеться не про якусь формулу, а про сукупність математичних співвідношень, що віддзеркалюють суть фізичних законів, які описують будову й розвиток Всесвіту та його частин. Для популярного пояснення цієї проблеми я запропонував формулу, зрозумілу навіть школяреві: W=m\n.

Проілюструю простеньким прикладом. Покладіть у миску 5 яблук, 5 слив і 5 груш. Скільки комбінацій можна скласти з цих плодів, аби вони не повторювалися? Ви навіть не уявляєте, яке це неймовірно велике число.

 — І що воно доводить? 

 — Що, як написав у своїй книзі «Всесвіт. Життя. Розум» видатний астрофізик Йосип Шкловський ще в 1962 році, «легше мавпі, сидячи за друкарською машинкою, відтворити 66–й сонет Шекспіра, ніж природі змонтувати лише одну молекулу ДНК». Я був добре знайомий з Йосипом Самуїловичем і на конференції в Тарту читав цю книгу ще в рукописі. Згодом і сам задумався: а справді, скільки часу треба мавпі, аби спонтанно надрукувати той сонет, приміром, у перекладі Дмитра Паламарчука. Якщо до 33 літер української абетки додати хоча б ще два знаки — кому та інтервал, — то отримаємо m=35. n— це 446 знаків сонета в українському перекладі.

Отже, мавпа всі 446 разів може натискати літеру «а», може 445 разів «а» й один раз — «б» і т.д. Із усього розмаїття варіантів, а їх загалом має бути W=m у ступені n, лише один повністю відтворює текст сонета. Помноживши 35 на себе 446 разів, ми отримаємо астрономічну цифру. Якщо мавпа в шаленому темпі вдарятиме по клавіатурі 10 разів за секунду, то їй над відтворенням сонета без перепочинку довелося б працювати кількість років, що дорівнює одиниці з 680 нулями. За цією формулою, знаючи біологію на рівні шкільної програми, учень може довести, що сліпоглухонімій природі, аби «змонтувати» лише один білок із 20 амінокислот, потрібно «перепробувати» кількість варіантів, що дорівнює одиниці з 300 нулями.

Про і контра Творця 

 — У книжці «Вчені знаходять Бога» ви цитуєте світових авторитетів із різних галузей науки, зокрема — висловлювання 50 лауреатів Нобелівської премії. Чи є серед відомих учених особистості, які категорично заперечують існування Вищого розуму? 

 — Так, були і є. Приміром, відомий радянський і російський фізик–теоретик Віталій Гінзбург, лауреат Нобелівської премії (2003 рік), на запитання «Хіба може сучасний вчений бути віруючим?» відповів: «Мені здається, що це — якесь роздвоєння особистості. Я навіть припустити не міг, що серед учених можуть бути віруючі». Такі висновки він зробив на межі ХХ і ХХІ століть. Німецький біолог Ернст Геккель (1834—1919) — фанатичний прихильник Дарвінової теорії еволюції, взагалі вважав, що «Там, де починається містичне вірування, там закінчується справжня наука». Проте за соціологічними дослідженнями, чотири з п’ятьох сучасних американських професорів вважають себе віруючими людьми.

 — В українській школі дарвінізм і нині — непохитне вчення. Ваші праці щодо пошуків першооснов буття спрямовані на послаблення його позицій ? 

 — Не маю жодного наміру «виставляти мавпу» за шкільний поріг. Учням поки що вкладають у голови лише еволюційну теорію, яка твердить, що природа сама створила живі організми, людину зокрема. Я ж хочу, щоб діти знали й іншу точку зору щодо походження світу в цілому і нашої появи на цій Землі. Тобто природа не могла самотужки все це зліпити, бо їй не вистачило б ні часу, ні матеріалу. І це не Климишин сказав. Як влучно зауважив видатний англійський астроном Фред Хойл: «Та не мучилася природа наосліп, бо Надінтелект від початку дав їй програму».

ДОСЬЄ «УМ» Климишин Іван Антонович Народився 17 січня 1933 року в селі Кутиска Лановецького району на Тернопіллі. Професор Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, доктор фізико–математичних наук. Автор 75 монографій (враховуючи перевидання) та науково–популярних книг із космічної газодинаміки, історії та теорії календаря, історії астрономії, окремих аспектів релігієзнавства. Прихожанин, чтець в храмі Української Автокефальної Православної Церкви.

За матеріалами Україна Молода

Читати далі...

В Івано-Франківську прочитають лекції з біоетики

Громадська організація „Івано-Франківський Християнський Рух за Життя” спільно з Івано-Франківським національним медичним університетом з благословення Архиєпископа і Митрополита Івано-Франківського Кир Володимира Війтишина проводить цикл тематичних лекцій, присвячених проблемам біоетики за участю професора моральної філософії, біоетики та філософської антропології Римського Європейського університету Клавдії Наваріні.

Лекції відбуватимуться в Івано-Франківському обласному клінічному фтізіопульмонологічному центрі, вул. І Франка, 17 (Лекційна аудиторія) 25-29 вересня 2013 р (16:00-19:00). Вхід – добровільна пожертва (в будь-якому розмірі). Вітається попередній запис та реєстрація учасників, що передбачає отримання сертифікату Папського Римського університету „Regina Apostolorum”.

Реєстраційний внесок 70 грн, зібрані кошти спрямовуються на виготовлення сертифікатів, а також, як і добровільні пожертви, на покриття витрат, пов'язаних з перельотом та перебуванням проф. Клаудії Наваріні в Івано-Франківську. За потреби, родини III чину Воплоченого Слова радо приймуть на ночівлю учасників. Просимо зголошуватись. 

Координатор - голова ГО "Івано-Франківський християнський рух за життя" Любомир Стринаглюк. Телефони: 0509647015, 0673441995.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙ КЛАВДІЇ НАВАРІНІ 

(Івано-Франківськ 25-29 вересня) 16.00-19.00 вул. Івана Франка, 17 

Лекційна аудиторія Обласний клінічний фтізіопульмонологічний центр 

25 вересня. Коротка історія біоетики. Поняття та визначення. Опис: Офіційно біоетика бере свій початок з 1970 року з виходом статті онколога В. Ресселера Поттера. Він підняв питання про поєднання етики з новими технологіями та медичними дослідженнями. Проте основа біоетики та її проблематика були відомими уже багато років, зокрема у сфері лікування та допомоги людям у традиціях Західної культури, в тому числі і християнської. Біоетику характеризують багатьма способами: згідно з деякими авторами, це самостійна наука, яка вивчає етичні проблеми, пов’язані з людським здоров’ям та біологічними вченнями; згідно з іншими – це частина етики, яка в більшій мірі розглядає проблеми початку та кінця життя. 

26 вересня. Моделі біоетики. Значення людських страждань в межах біоетичних проблем кінця життя людини. Опис: Деякі біоетичні теорії були розвинені на основі різних роздумів про людське життя та моральні цінності. Серед інших була виділена утилітарна модель, соціобіологічна модель, принципізм і персоналізм. Остання, здається, найкраще висвітлює основні риси та потреби людської природи, хоча це має назву трикутного методу. Він дозволяє глибоко вникнути у процес тілесних страждань разом із душевними аспектами і дає повне усвідомлення біоетичних можливостей людини, а особливо явища евтаназії. 

27 вересня. Коли починається життя людської істоти? Опис: І з біологічної, і з філософської точи зору беззаперечним фактом є те, що людське життя починається з зачаття: в цілому, біологія довела, що людське життя починається із запліднення, а філософія пояснює, що кожне людське життя повинне розцінюватися як поява особи. Все-таки, були зроблені певні спроби відкинути цей факт, висвітлювалась концепція перед-зиготи і перед-ембріона або наголошувалось на прогресивних здатностях зародка , таких як відчуття болю чи задоволення, життєздатності плоду, «зародження мозку» і т.д. 

28 вересня. Контрацепція. Аборт та постабортний період. Опис:Людська статева відмінність дає привід для обмірковування відмінностей між жінкою та чоловіком, значення любові як дару, унікальної ролі людської істоти серед інших створінь. Контрацепція, в основному, знижує потенціал сексуальних відносин в рамках взаємного кохання, спілкування, відкритості до життя, пропонуючи ілюзію свободи. Деякі контрацептиви взагалі спричиняють приховані аборти, так як вони втручаються в розвиток людського ембріона, а не в процес запліднення. Добровільний аборт може бути найболючішим досвідом в житті жінок, тому що вони зазвичай усвідомлюють, що аборт – це припинення життя їхньої ще не народженої дитини. Відповідно до сучасних досліджень, наслідки аборту не залежать від періоду вагітності і від використаного методу (хірургічного чи хімічного).

29 вересня. Запліднення в пробірці. Клонування людини і дослідження стовбурових клітин. Опис: Деякі люди вважають, що методи штучного відтворення життя можуть захистити саме життя, тому що вони можуть стати опорою для материнства і батьківства. Це твердження суперечить фактові, що такі методи рідко бувають успішні. Переважна більшість ембріонів у пробірці можуть загинути у фазі імплантації. Більше того, говорячи про запліднення in vitro, часто ембріон розуміють не як дитину, а як об'єкт. Штучне запліднення спермою чи пересадка яйцеклітин викликають ще складніші проблеми, тому що весь сенс сім'ї знаходиться під загрозою. 

Біографічна довідка: 

Клаудія Наваріні. Дата народження: 25 червня 1968 Вчений ступінь: доктор філософії. Вчений з моральної філософії у школі психології в Римському Європейському університеті (UER) з 2008 року; Професор моральної філософії, біоетики та філософської антропології в Римському Європейському університеті з 2005/2006 навчального року, Координатор Центру гуманітарної освіти з 2009 року, координатор центру біоетики та психології з 2010 року. Професор біоетики (зокрема, питання кінця життя; дослідження стовбурових клітин; догляд за невиліковно хворими дітьми) у Папському університеті (Ateneo Pontificio Regina Apostolorum) з 2001 року; дослідницький грант у Італійському Національному інституті здоров’я з 2001 по 2008 рік; дослідницький грант у школі Католицького університету біоетики в Римі з 1998 по 2005 рік; чотирирічний ступінь кандидата філологічних наук в Католицькому університеті у Мілані з 1993 по 1998; магістр біоетики при Католицькому університеті у Римі та при Папському інституті Іоана Павла II з 1996 по 1998; Навчання, викладання і дослідницька діяльність з питань етики, комунікацій та семіотики в Університеті Торонто, Канада, 1996 рік; філософський ступінь (110 нагород з відзнакою, cum laude) в Католицькому університеті у Мілані в 1992 році.

Читати далі...

У Києві пройде унікальний науковий форум

З 13 по 16 вересня у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику відбуватиметься Міжнародний колоквіум з русько-візантійської сфрагістики «Сфрагістичний меридіан: Київ - Корсунь / XEPCΩN – КΩNСTANTINOΥПОΛIC», повідомляє кореспондент порталу "Релігія в Україні". Організаторами колоквіуму виступають Український національний комітет візантиністів; Кримське вiддiлення Інституту сходознавства Національної академії наук України; Інститут археології Національної академії наук України; Інститут історії Національної академії наук України; Національний заповідник “Херсонес Таврійський”; Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник та Музей Шереметьєвих. 

Це безпрецедентний міжнародний науковий форум. В останні роки сфрагістика, що вивчає стародавні печатки, стала однією з найбільш динамічних історичних дисциплін, якою займаються провідні науковці та історики у всьому світі. Щороку до наукового обігу вводяться сотні нових печаток, дозволяючи відкривати цілі пласти досі невідомих відомостей про історію, політику, управління та ідеологію стародавніх держав та суспільств. Ці відкриття фахівці-історики обговорюють на міжнародних наукових конференціях. 

Під час одного такого форуму, організованого Музеєм Шереметьєвих, виникла ідея розглянути проблематику візантійської сфрагiстики на спеціальному колоквіумі, вперше в iсторiї України. На запрошення оргкомітету відгукнулися найавторитетніші спеціалісти сьогодення з давньоруської та візантійської історії – Жан-Клод Шене (Франція), Вернер Зайбт (Австрія), Іван Йорданов, Ніколай Канєв та Тодор Тодоров (Болгарія), Валерій Степаненко, Олена Степанова, Віра Ченцова, Михайло Бутирський (Росія), Вера Булгурлу (Туреччина). Україну на колоквіумі представлять Олександр Айбабін, Олександр Герцен та Микита Храпунов (Сімферополь), Микола Алексеєнко (Севастополь), Олександр Алфьоров та Олег Однороженко (Київ). Організаційний комітет форуму складають: Співголови: В. А. Смолій, академік НАНУ, директор Інституту історії НАНУ (Київ) Г. Ю. Івакін, член-кореспондент НАНУ, доктор історичних наук, професор, заступник директора Інституту археології НАНУ (Київ) А. І. Айбабін, доктор історичних наук, професор, керівник Кримського відділення Інституту сходознавства НАНУ (Сімферополь) Члени комітету: Л. П. Михайлина, доктор історичних наук, генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (Київ) А. Є. Шереметьєв, директор Музею Шереметьєвих (Київ) Н. А. Алексєєнко, к. і. н., завідувач філією Національного заповідника «Херсонес Таврійський» (Севастополь) А. А. Алфьоров, к. і. н., науковий співробітник Інституту історії НАНУ (Київ) 

Організатори форуму зазначають, що введення нових знахідок до наукового обігу – важливе завдання, яке дозволить по-іншому представити вітчизняну історію. Наприклад, печатки князів Київської Русі відкривають аспекти їх взаємин у сім’ї, політичну ідеологію та ін. Візантійські печатки вказують на зв’язки українських земель з великою імперією, провідним державним, культурним і релігійним центром світу в епоху середньовіччя, джерелом давньоруського християнства. Печатки давньоруських князів вказують на те, що Київська Русь спрагло засвоювала візантійську культуру, вказують на спадкоємність між Візантією та Києвом. 

Посередником у цих контактах нерідко виступав Херсон, як називали Херсонес у вiзантiйськi часи. Тут знайдено сотні печаток, що належали міським чиновникам і просто знатним мешканцям. Це дозволяє науковцям реконструювати історію Херсона за понад п’ятсотрічний період, уявити, як функціонувала та розвивалась його адміністрація, що надзвичайно важливо для історії Візантії в цілому, реконструювати життя та кар’єру правителів міста, чиновників, духовенства і патриціату, тим самим протягнути нитку від історії держави до історії окремих осіб та сімей. 

13 вересня о 13.00 у прес-центрі Українського національного інформаційного агентства “УКРІНФОРМ” (вул. Б. Хмельницького, 8/16) відбудеться прес-конференція Першого міжнародного колоквіуму з вивчення візантійських та давньоруських печаток. 

У прес-конференції візьмуть участь: Олександр Айбабін, Кримське відділення Інституту сходознавства, Україна; Вера Булгурлу, Університет Мармара, Туреччина; Гліб Івакін, Інститут археології, Україна; Вернер Зайбт, Академія наук, Австрія; Вів’єн Прижан, Центр вивчення історії та цивілізації Візантії, Францiя; Валерій Степаненко, Уральський федеральний університет, Росія; Олена Степанова, Державний Ермітаж, Росія; Олексій Шереметьєв, засновник Музею Шереметьєвих, Україна; Жан-Клод Шене, Університет Париж IV Сорбонна, Франція; Анна Шерман, головний редактор журналу «Антиквар» (модератор). Для представників преси будуть демонструватися унікальні раритетні печатки Візантії та Київської Русі. Також на журналістів чекає добірка матеріалів, які вичерпно розкривають питання вітчизняної сфрагістики. 

Акредитація: 050-267-47-83, 063-643-40-70, viktor_sobiianskyi@antikvar.ua

Читати далі...

Храм Святої Софії названо творінням... мусульман

Як повідомляє репортер інтернет-проекту "Помісна Церква" з посиланням на агенство церковних новин "Ромфея", згідно з «відкриттям» професора Стамбульського університету мистецтв Суфі Саатчі, опублікованому в щомісячному турецькому журналі з питань історії та культури «Yedikta Dergisi» за квітень 2013 року, нинішній храм Святої Софії є не візантійського походження, а творінням відомого османського архітектора Мімара Синана, автора безлічі мусульманських споруд по всьому Балканському півострову. За твердженням турецького професора, без прославленого Мімара Синана не було б сьогодні і Святої Софії, яка є основною архітектурною домінантою старого Стамбула. 

Безпрецедентні висловлювання турецького професора викликали сенсацію в Туреччині, і багато відомих газет передрукували цей матеріал під відповідною назвою «Шокуючі твердження про Святу Софію».

Абсурдна думка Суфі Саатчі будується на гіпотезі про те, що в османський період купол Святої Софії серйозно постраждав і обрушився в результаті землетрусу. Після цього, як вважає професор, Мімар Сінан з великою групою помічників-архітекторів відбудував храм заново, і з тих пір Свята Софія несе на собі османську печать цього великого архітектора. Тільки ось єдине, про що прихильники цієї абсурдної теорії забувають нам сказати, так це християнське походження знаменитого Мімара Синана.

Храм Святої Софії названо творінням... мусульман

За однією з версій, він був родом з грецької православної сім'ї Каппадокії, за іншою - з вірменської. Порівнюючи знамениту мечеть Сулеймана, побудовану Мимаром Синаном в період правління Сулеймана Пишного, зі Святою Софією, прихильники теорії приходять до висновку про правоту своїх поглядів на тій підставі, що куполи обох будівель схожі між собою. Таким чином, згідно турецьким поглядам, Храм Святої Софії Константинопольської - це не безсмертна спадщина греко-православної візантійської архітектури, але чисто османський архітектурний шедевр.

Читати далі...

Протоієрей Михайло Марусяк

Митрофорний протоієрей Марусяк Михайло Миколайович, доктор богословських наук, доцент. Народився 1 квітня 1950 року в селі Ліски Коломийського району Івано-Франківської області (тоді Коршівського району Станіславської області). 1965 року закінчив Лісківську восьмирічну школу. 1967 року – Коршівську середню школу. 1971 року – Чернівецький технікум залізничного транспорту. 1971-73 рр. – служба в армії. 1973-76 рр. – працював у вагонному депо ст. Львів-Клепарів, заочно навчався у Дніпропетровському інституті інженерів залізничного транспорту (закінчив 3 курси). 1976 року одружився і перейшов працювати в Коломийське вагонне депо. 1977-80 рр. – навчання в Московській духовній семінарії. 

З 1980 року на пастирському служінні на парафіях Івано-Франківської єпархії. 1987 року закінчив Московську духовну Академію, призначений благочинним (деканом) Снятинського району Івано-Франківської єпархії. 1989 рік – призначений секретарем (канцлером) Івано-Франківської єпархії РПЦ. Член ініціативної групи по виходу із-під юрисдикції Московської Патріархії і відродженню УАПЦ. 

22 січня 1990 рік – участь в організації і проведенні Собору духовенства і мирян у місті Галичі – вихід із-під юрисдикції Московської Патріархії. 5-6 червня 1990 рік – учасник І Всеукраїнському Православному Соборі у місті Києві – обрання першого українського Патріарха Мстислава (Скрипника). 1990 рік – призначений ректором Івано-Франківської духовної семінарії УАПЦ. 

1993 рік – член лічильної комісії на Соборі у м. Києві – обрання Патріархом Київським і всієї Руси-України Володимира (Романюка). 

1994 рік – Указом Патріарха Володимира призначений викладачем теологічного відділення філософсько-теологічного факультету Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича. 1995 рік – учасник трагічного похорону Патріарха Володимира (Романюка). 

1996 року захистив кандидатську дисертацію на тему "Потрійне служіння Ісуса Христа у світлі Святого Письма Нового Завіту". 2001 рік – учасник Помісного Собору УПЦ КП з нагоди 2000-ліття Різдва Христового 9-10 січня у м. Києві. 20.03.2008 – захистив ступінь доктора богословських наук. Видав 10 книг. Депутат Снятинської районної ради 2 скликань 

 Нагороди: орден "За заслуги" ІІІ ступеня; орден "Прп. Сергія Радонежського" ІІІ ступеня, орден "Св. Рівноапостольного кн. Володимира" ІІІ ступеня; орден "Архістратига Михаїла"; орден "Христа Спасителя"; медаль "Свв. Рівноапостольних Кирила і Мефодія"; іменний годинник від Президента України; іменний годинник від Голови Верховної Ради України; Почесний знак голови Івано-Франківської облдержадміністрації.

Протоієрей Михайло Марусяк - Снятинський благочинний УПЦ Київського Патріархату.

Читати далі...

Архімандрит Гавриїл (Кризина)

Архімандрит Гавриїл (в миру – Кризина Ярослав Васильович) народився 6 березня 1973 р. в с. Березово Хустського району Закарпатської області в сім’ї іконописця. Мати та старша сестра після смерті батька прийняли чернецтво, молодша сестра – дружина священнослужителя. В 1989 р. закінчив середню загальноосвітню школу, в 1993 р. — Київську духовну семінарію (КДС), в 1997 р. — Київську духовну академію (КДА). В 1998 р. — кандидат богослов’я КДА. 20 березня 1996 р. прийняв чернечий постриг у Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври; 16 квітня 1996 р. рукопокладений в сан ієродиякона, 26 травня того ж року — в сан ієромонаха Блаженнішим Володимиром, Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем Української Православної Церкви.

До дня Святої Пасхи 1997 р. нагороджений наперсним золотим хрестом, до дня Святої Пасхи 1998 р. — саном ігумена, в 1999 р. (до 10-літнього ювілею КДС) — хрестом з прикрасами, до дня Святої Пасхи 2001 р. — саном архімандрита. В 1997-2007 рр. — викладач, завідувач бібліотеки та помічник інспектора в КДАіС. З 1999 р. — представник УПЦ в Міжконфесійній раді християнської молоді України. З 2000 р. — голова Спілки православної молоді України в ім’я прп. Нестора Літописця. З 2003 р. — доцент Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія (УУБА). З 2003 р. — заступник голови Синодального відділу УПЦ у справах молоді. В 2005 р. — доктор богослов’я УУБА.

В 2006-2007 рр. — повноважний представник УПЦ в секретаріаті Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. З 2007 р. — проректор з представницької роботи УУБА. З 2008 р. — професор УУБА. З 2009 р. — представник УПЦ в Громадській раді при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України з питань співпраці з релігійними організаціями. В 2010 р. закінчив Карпатський університет (м. Ужгород) й отримав державну кваліфікацію магістра богослов’я. В 2010 р. — доктор богословських наук УУБА. З 2011 р. — заступник Уповноваженого УПЦ з питань вищої освіти і науки. 

17 лютого 2012 р. нагороджений Блаженнішим Митрополитом Володимиром другим хрестом з прикрасами (до 10-літнього ювілею УУБА). Є автором книг — “Паламізм та духовно-культурне відродження православної екумени”, “Православна Церква в Закарпатті (вік ХХ)”, “Твердиня Православ’я Закарпаття — Ізький Свято-Миколаївський чоловічий монастир” та автором Житія прп. Олексія Карпаторуського. Має низку церковних та державних нагород. Мешкає в м. Києві.

Читати далі...

Володимир Вікторович Бурега

Бурега Володимир Вікторович — український богослов та церковний історик, кандидат богослов'я, професор Київської духовної академії, кандидат історичних наук. Народився 24 серпня 1971 року в місті Суми. В 1996 році закінчив з відзнакою Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка, у 2000році закінчив Московську духовну семінарію, в 2004 році закінчив Московську духовну академію, захистив кандидатську дисертацію за темою: «Православна церква у Чеських землях 1918–1938». 

Упродовж 2004–2008 років викладав у Московської духовної академії та семінарії, читав курси історії Помісних церков, Римо-Католицької Церкви Гомілетики. У вересні 2008 року був запрошений до викладання у Київську духовну академію і семінарію, з 2009 року доцент, з 2010 року проректор з науково-богословської роботи. 20 жовтня 2009 року у Інституті слов'янознавства Російської академії наук захистив кандидатську дисертацію на здобуття ступеня кандидата історичних наук за темою «Государство и Православная Церковь в Чехословакии (1918–1938)». З 2007 року член редколегії наукового порталу bogoslov.ru

Нині професор В. В. Бурега - Завідувач кафедри церковної історії КДА,  голова інформаційно-аналітичної служби Київської Митрополії.

 Бібліографія:

Православная Церковь в Чешских землях в 1918–1938 гг.: Диссертация на соискание ученой степени кандидата богословия. Сергиев Посад, 2004. Машинопись.
Государство и Православная Церковь в Чехословацкой республике (1918–1938): Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук. М., 2009. На правах рукописи.
Русский православный храм Святых апостолов Петра и Павла в Карловых Варах: К 110-летию со дня освящения. Москва, 2007. 174 с. ISBN 5-8121-0046-2. (В соавторстве с З. С. Ненашевой, Н. А. Бондаренко и Н. В. Кисельковой.)
Marek Pavel, Bureha Volodymyr. Pravoslavní v Československu v letech 1918–1953: Příspěvek k dějinám Pravoslavné církve v českých zemích, na Slovensku a na Podkarpatské Rusi. Brno: Centrum pro studium demokracie a kultury, 2008. 532 s. ISBN 978-80-7325-171-0.
Киевская Духовная Академия и Семинария. Киев, 2009. 64 с.
Государство и Православная Церковь в Чехословацкой республике (1918–1938): Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук. М., 2009. 32 с.
Marek Pavel, Bureha Volodymyr, Danilec Jurij. Arcibiskup Sawatij (1880–1959): Nástin života a díla zakladatelské postavy pravoslavné církve v Československé republice. Olomouc, 2009. 250 s. ISBN 978-80-244-2434-7.
Дубна: в поисках синтеза // Встреча. Православный студенческий журнал. № 1 (11). 2000. С. 58-61.
Русская Прага // Встреча. Православный студенческий журнал. № 2 (12). 2000. С. 60-61.
О «горьких плодах» «Русского вестника» // Встреча. Православный студенческий журнал. № 1 (14). 2001. С. 54-57.
Проблема юрисдикции Православной Церкви в Чешских Землях в ХХ веке // Церковно-исторический вестник. № 9. М., 2002. С. 154–185.
Чехословацкая Православная Церковь: путь к автокефалии. 1945–1951 / Власть и Церковь в СССР и странах Восточной Европы. 1939–1958 (Дискуссионные аспекты). М., 2003. С. 200–219.
Бородич Вера Васильевна / Православная энциклопедия. Том VI. М., 2003. С. 86.
Бриллиантов Александр Иванович / Православная энциклопедия. Том VI. М., 2003. С. 248–249.
Бурса / Православная энциклопедия. Том VI. М., 2003. С. 380.
Святой Ростислав, князь Моравский / Поместные Православные Церкви. М., 2004. С. 505–508.
Епископ Вениамин (Федченков) и православное движение в Закарпатье первой половины 1920-х годов // Церковь и время. № 1 (26). 2004. С. 214–271.
Письмо «неизвестного» лица из Праги митрополиту Евлогию // Церковь и время. № 3 (28). 2004. С. 247–258.
Особенности богослужебной жизни Православной Церкви в Чешских землях // Церковь и время. № 4 (29). 2004. С. 250–269.
Епископ Сергий (Королев) и процесс становления русского эмигрантского прихода в Праге (1922–1923) / Хранители веры православной. Из жизни двух представителей Русской Православной Церкви в Чехии — священника Николая Рыжкова и владыки Сергия. Прага, 2004. С. 72-82.
O kanonické jurisdikci Pravoslavné církve v Českých zemích (1923–1925) // Dobrý Pastýř: Brněnský pravoslavný věstník. Č. 10. Prosinec 2005. S. 22-25.
«Дело Касицына», или Полемика о возможном переезде Московской духовной академии из Сергиева Посада в Москву в конце 1860-х годов // Богословский вестник, издаваемый Московской Духовной Академией и Семинарией. № 5-6. 2005–2006. Сергиев Посад, 2006. С. 291–334.
Русский храм на Чешской земле: Из истории русского православного храма святых первоверховных апостолов Петра и Павла в Карловых Варах // Церковь и время. № 2 (35). 2006. С. 90-108.
Правовое положение русского православного прихода в Праге (1921–1939 гг.) / Правовое положение русской эмиграции в 1920 — 1930-е годы. СПб., 2006. С. 274–288.
Служитель Живого Слова [Биография архиепископа Амвросия (Ключарева)] / Архиепископ Амвросий (Ключарев). Искусство проповеди. М., 2006. С. 5-22.
Горазд (Павлик), священномученик, епископ Чешский и Моравско-Силезский / Православная энциклопедия. Том XII. М., 2006. С. 88-92.
Жизнь и церковная деятельность архимандрита Дионисия (Шамбо) // Церковь и время. № 3 (36). 2006. С. 116–162.
Каноническое положение русского православного прихода в Праге в период между первой и второй мировыми войнами // Вестник Елецкого государственного университета им. И. А. Бунина. Вып. 12: Историко-культурное наследие (1). Елец, 2006. С. 30-37.
Присоединение Киевской митрополии к Московскому Патриархату в 1686 году // Печерський Благовісник. Журнал Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. 2007. № 1 (7). С. 26-34.
Взаимоотношения русского православного прихода в Праге с государственными органами Чехословакии (1921–1938) // Славяноведение. 2007. № 4. С. 29-45.
Дискуссия о возможном месте погребения святого равноапостольного Мефодия / Славянский альманах 2006. М., 2007. С. 61-69.
История создания Братства для погребения православных русских граждан и содержания в порядке их могил в Чехословакии // Rossica: Научные исследования по русистике, украинистике и белорусистике. Прага, 2007. С. 123–137.
Дионисий (Шамбо), архимандрит / Православная энциклопедия. Том XV. М., 2007. С. 302–303.
Взаимоотношения митрополита Евлогия (Георгиевского) с Константинопольским Патриархатом в первой половине 1920-х годов: К постановке проблемы // Церковно-исторический вестник. № 12-13. М., 2006. С. 67-77. (Вышел в свет в январе 2008.)
Проклятый гетман // Аргументы и факты в Украине. № 45 (586). Ноябрь 2007. С. 38. (В соавторстве с Жанной Шевченко.)
«Чародейство наикрепчайше запрещается»: Законодательство о колдовстве в Российском государстве до 1917 года // Православная беседа. № … 2007. С. …
Дорофей (Филипп), Архиепископ Пражский, Митрополит Чешских земель и Словакии / Православная энциклопедия. Том XVI. М., 2007. С. 26.
Досифей (Васич), исповедник, митрополит Загребский / Православная энциклопедия. Том XVI. М., 2007. С. 51-52. (В соавторстве с иеродиаконом Игнатием (Шестаковым)).
Елевферий (Воронцов), митрополит Ленинградский и Ладожский / Православная энциклопедия. Том XVIII. М., 2008. С. 282–287. (В соавторстве с М. В. Шкаровским.)
Русская Православная Церковь Заграницей и православные приходы в Чехии и Моравии в годы Второй мировой войны // Труди Київської Духовної Академії. № 9. Київ, 2008. С. 162–196. (В соавторстве с М. В. Шкаровским.)
Русская Православная Церковь Заграницей и православные приходы в Чехии и Моравии в годы Второй мировой войны // Труди Київської Духовної Академії. № 9. Київ, 2008. С. 162–196. (В соавторстве с М. В. Шкаровским.)
Пражский период жизни протоиерея Сергия Булгакова / Российские ученые-гуманитарии в межвоенной Чехословакии: Сборник статей. М., 2008. С. 249–256.
Чехословацкое государство и православное движение в Подкарпатской Руси (1919–1922) // Славянский альманах 2008. М.: «Индрик», 2009. С. 207–219.
Чехословацька влада та Православна Церква в Підкарпатській Русі (Закарпатській Україні) в 1920-30-ті роки // Труди Київської Духовної Академії. № 10. Київ, 2009. С. 247–266.
О выходе ума из сердца. Рецензия на книгу: Сальвестрони С.Фильмы Андрея Тарковского и русская духовная культура / Пер. с ит. М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2007. 237 с. — ISBN 5-89647-145-9 // Научный богословский портал «Богослов. RU»: Дайджест 2009. С. 50-54.
Церковная жизнь украинской эмиграции в Чехии в 1920-1930-е гг. // XIX Ежегодная богословская конференция Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета. Материалы. Т.1. М.: ПСТГУ, 2009. С. 294–299.
Вторая мировая война и судьбы православия в Польше // Релігія в Україні. Огляд публікацій. Випуск перший. К., 2009. С. 115–119.
Латеранские соглашения: 80 лет спустя // Релігія в Україні. Огляд публікацій. Випуск перший. К., 2009. С. 133–136.
В поисках утраченного времени, или еще раз о событиях 1054 года // Релігія в Україні. Огляд публікацій. Випуск перший. К., 2009. С. 143–146.
Церква та держава на постсоціалістичному просторі: у пошуках парадигми відносин // Релігія в Україні. Огляд публікацій. Випуск перший. К., 2009. С. 179–182.
Исторический путь Киевских духовных школ // Академический летописец. № 5. 2009. С. 28-33.
Порядок избрания предстоятелей в славянских Поместных Церквах // Патриарх и Собор. Архиерейский и Поместный Соборы Русской Православной Церкви 2009 г.: Сборник документов и научных материалов. М., 2010. С. 141–150.
Практика созыва Поместных и Архиерейских Соборов в современных славянских Православных Автокефальных Церквах // Патриарх и Собор. Архиерейский и Поместный Соборы Русской Православной Церкви 2009 г.: Сборник документов и научных материалов. М., 2010. С. 173–183.
Из истории хора Киевской Духовной Академии в XIX — начале ХХ веков // Труди Київської Духовної Академії. № 12. Київ, 2010. С. 226–245.
Огляд архівних джерел з історії Православної Церкви в Чехословаччині у міжвоєнний період (1918–1938 рр.) // Болховітіновський щорічник 2009. К., 2010. С. 162–167.
Иоанн (Кухтин), Митрополит Пражский и всея Чехословакии / Православная энциклопедия. Том XXIII. М., 2010. С. 368–369.
Иоанн (Голонич), архиепископ Прешовский и Словацкий Православной Церкви Чешских земель и Словакии / Православная энциклопедия. Том XXIII. М., 2010. С. 401–402.
Иоанн Чешский, преподобный / Православная энциклопедия. Том XXIV. М., 2010. С. 656–660.
Высшие учебные заведения Католической Церкви и проблема их интеграции в Болонский процесс // Труди Київської Духовної Академії. № 13. К., 2010. С. 278–296.
Рецензія на: Стародуб Андрій . Всеукраїнський православний церковний Собор 1918 року: огляд джерел. К., 2010 // Труди Київської Духовної Академії. № 13. К., 2010. С. 385–388.
Ліквідація Греко-Католицької Церкви в Східній Словаччині в 1950 році у світлі документів московських архівів / Cirkev v okovách totalitného režimu. Likvidácia Grekokatolíckej cirkvi v Československu v roku 1950. Prešov, 2010. S. 121–131.
Проект издания истории Киевской духовной семинарии в начале ХХ века и его судьба // Церква — наука — суспільство: питання взаємодії. Матеріали Дев'ятої Міжнародної наукової конференції (25-27 травня 2011 р.) / Нац. Києво-Печер. Іст.-культ. заповідник. К., 2011. С. 145–148.

Читати далі...

Протоієрей Юрій Мицик

Мицик Юрій Андрійович, 1949 р.н., доктор історичних наук (1989), професор (1990), священик Української Православної Церкви Київського Патріархату (1994), “Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців” (1999), відмінник освіти України (2005), заслужений діяч науки і техніки України (2007), автор понад 1300 друкованих праць, в т.ч. понад 30 монографій та археографічних публікацій, брав участь у багатьох міжнародних наукових конференціях в Україні, Білорусії, Росії, Польщі, Німеччині, Данії, Італії, Канаді, проходив наукове стажування в Канаді (двічі), Німеччині, Польщі (4 рази). 

Після закінчення історичного факультету Дніпропетровського держуніверситету (1971) і аспірантури цього ж вузу (1974) працював у даному навчальному закладі з 1974 р. на кафедрах загальної історії та історії України (викладач, старший викладач, доцент, професор). У 1980-1981 рр. працював завідувачем кафедри загальної історії Запорізького педінституту. У 1992-1996 рр. працював завідувачем Дніпропетровського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України (ІУАтаД НАНУ), з 1996 р. працює у Національному університеті “Києво-Могилянська Академія” (у 1996-2002 рр. – завідувач кафедри історії, з 2002 р. – професор даної кафедри) , а за сумісництвом (з 1996 р.) – завідувачем відділу пам”яток княжої та козацької доби ІУАтаД НАНУ. Член “Просвіти” (Товариства шанувальників української мови) з моменту її створення, один з ініціаторів створення даного Товариства у Дніпропетровську та Дніпропетровській області, був заступником голови Дніпропетровської обласної “Просвіти”, головою Дніпропетровського обласного Фонду культури (1993-1996). 

Ю.А.Мицик є спеціалістом з історії України, джерелознавства історії України, його наукові інтереси стосуються насамперед козацької доби та церковної історії, історичного краєзнавства. Значну увагу він приділяє також археографічним дослідженням, збору та публікації як писемних, так і усних джерел. Це зокрема зібрані й опубліковані ним свідчення про голодомор 1932-1933 рр. (видано 3 томи, здано до друку т.4, збираються матеріали для 5-6 томів даної серії). Під час наукових стажувань до Канади у 1999 і 2004 рр. в архіві Консисторії Української Православної Церкви в Канаді ним був грунтовно опрацьований архів митрополита Іларіона (Огієнка). Наслідком цієї роботи стала насамперед фундаментальна публікація “Листування митрополита Іларіона (Огієнка)” (К., 2006), яка була позитивно зустрінута громадськістю, про що свідчать рецензії в наукових виданнях та в газетах. 

Крім того, Ю.А.Мициком було опубліковано ще цикл статей, присвячених життю й діяльності митрополита Іларіона, подано до друку збірник листів українського письменника Андрія Чайковського до митрополита Іларіона. Про митрополита Іларіона (Огієнка) Ю.А.Мицик писав в ряді інших статей та власних підручниках з історії України, писав про його рідний Брусилів, присвятив митрополиту Іларіону кілька передач на радіо (Ю.А.Мицик має авторську передачу на Українському радіо), входить до Оргкомітету міжнародної конференції, присвяченої митрополиту Іларіону (Огієнку).

Автобіографія

Я, Юрій Мицик, народився 30 грудня 1949 р. народився у м. Січеславі (Дніпропетровську). Мій батько, Андрій Семенович Мицик (1919-1966), православний українець, працював бухгалтером-ревізором. Моя мати, Мицик (Гаржа) Віра Гаврилівна (1926-1970), православна українка, працювала різноробочою. У 1966 р. я закінчив середню школу № 83 м. Дніпропетровська, у 1971 р. – історичний факультет Дніпропетровського державного університету, у 1974 р. – аспірантуру Дніпропетровського державного університету. У 1969 р. я одружився з Лідією Миколаївною Олійник, православною українкою, у 1971 р. у нас народилася дочка Інна.

У 1975 р. я захистив кандидатську дисертацію на тему: "Кройника" Феодосія Софоновича як історичне джерело і пам’ятка української історіографії XVII століття".

У 1974 – 1980 рр. – я працював викладачем кафедри історії Дніпропетровського державного університету (викладач, старший викладач, доцент), у 1980 – 1981 рр. – завідувачем кафедри загальної історії Запорізького педагогічного інституту, у 1981-1989 рр. – доцентом кафедри загальної історії Дніпропетровського державного університету, 1989 –1990 рр. доцентом кафедри історії України Дніпропетровського державного університету.

У 1989 р. я захистив докторську дисертацію на тему: "Джерела з історії Визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр.".

У 1990 – 1992 р. – працював професором кафедри історії України Дніпропетровського державного університету, у 1992 – 1996 рр. – завідувачем відділу Дніпропетровського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, у 1996-2002 рр. – завідувачем кафедри історії Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, з 2002 р. до н.ч. – професором даної кафедри. У 2007 р. Указом Президента України мені присвоєне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

14 жовтня 1994 р. – у Богоявленському соборі м. Ногінська Московської області мене було висвячено єпископом Дніпропетровським і Запорізьким УПЦ Київського Патріархату Андріаном на диякона, а 16 жовтня 1994 р. на священика, призначено секретарем Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви (УПЦ) Київського Патріархату. Секретарем даної єпархії я був з 16.10.1994 р. до осені 1996 р. У 1996 р. Указом Патріарха Філарета мене піднесено до сану протоієрея. У жовтні 1995 р. я участь у Соборі УПЦ Київського Патріархату, який обрав новим патріархом Церкви Філарета (Денисенка); у жовтні 1996 р. – у Соборі УПЦ Київського Патріархату з приводу канонізації Київського митрополита Петра Могили.

З січня – по травень 1997 р. я був першим настоятелем відродженого Благовіщенського храму при Києво-Могилянській академії, з травня 1997 р. до н. ч. служу другим священиком у цьому ж храмі. У 2000 р. закінчив (заочно) Київську Духовну Семінарію УПЦ Київського Патріархату, у 2007 р. – Київську Православну Богословську Академію. З серпня 2002 р. і донині я є професором кафедри історії КПБА. У 2008 р. указом Патріарха Філарета мене призначено настоятелем Свято-Духівського храму при НАУКМА. У 2008 р. указом Патріарха Філарета мене було нагороджено орденом святого Архистратига Михаїла.

Протоієрей УПЦ Київського Патріархату

Юрій Мицик
---------------------------------------------------------
Персональний сайт : http://mytsyk.com

Читати далі...

Архімандрит Іов (Геча)

Народився 31 січня 1974 р. в м. Монреаль (пров. Квебек, Канада). Закінчив Інститут св. Андрія у м. Вінніпег і Університет пров. Манітоба (Канада) (1996). Рясофор (28.09.1996). Ієродиякон (29.09.1996). Переїхав до Франції. Прийняв чернецтво в монастирі Преподобного Антонія Великого у Франції (Подвір'я Афонського Симоно-Петрівського монастиря) (27.05.1998). Архідиякон (1999). У 2003 р. перейшов з Української Православної Церкви в Канаді під омофором Константинопольського Патріархату в Екзархат-архієпископ ію православних парафій Російської традиції в Західній Європі під омофором Константинопольського Патріархату. Ієромонах (20.06.2003). Закінчив Свято-Сергієвський православний богословський інститут у Парижі. Служить на Сергіївському подвір'ї в Парижі. 

2003 р. захистив докторську дисертацію з богослов'я в Паризькому католицькому інституті і Свято-Сергіївському інституті на тему "Літургійна реформа митрополита Кипріяна Київського". Викладач церковної історії та церковного уставу в Свято-Сергіївському інституті (з 2004 р. професор). Благочинний парафій архієпископії в Іспанії (2003-2004). Член редакційної колегії єпархіального журналу "Єпархіальний вісник Архиєпископії православних російських церков в Західній Європі" (ЕВАПРЦЗЕ) і його франкомовного видання "Messager diocesain: Archeveche des eglises orthodoxes russes en Europe Occidentale" (2003-2006). Ігумен (09.01.2004). Архімандрит (18.07.2004). Член єпархіальної ради Архиєпископії (2004-2010). Член комісії по стосункам із Московським Патріархатом (2004). 

Викладав літургіку в Свято-Сергіївському православному богословському інституті, в Інституті вищих досліджень православного богослов'я при Православному центрі Вселенського Патріархату в Шамбезі-Женеві (Швейцарія) та в Католицькому інституті в Парижі.

З грудня 2005 по грудень 2007 рр.. декан Свято-Сергіївського православного богословського інституту в Парижі. Член групи Св. Іринея міжнародного діалогу Православної Церкви з Римо-Католицькою Церквою (2003). Член комітету з діалогу Православної Церкви з Римо-Католицькою Церквою у Франції (2005). Член Центрального Комітету Всесвітньої Ради Церков (ВРЦ) (2006). Член Київського релігійно-філософського товариства. Член Товариства східної літургії. Проживає в Парижі.

Читати далі...

Власовський Іван Федорович

Іван Федорович Власовський народився 28 серпня 1883 року в сім’ї псаломщика (згодом диякона) Федора і Марфи у с. Вільшанка Харківської губернії. Навчався в духовній школі та духовній семінарії в Харкові. З 1904-го вчився в Київській Духовній Академії, де завершив навчання написанням наукової праці, відзначеної премією Митрополита Макарія. В 1908 році закінчив Академію, здобувши вищу богословську освіту.

Свою педагогічну діяльність розпочав у вересні 1909 року вчителем приватної школи I розряду в місті Лохвиці на Полтавщині. Пізніше, в 1909-1910 роках працював на посаді вчителя Золотоношівської чоловічої гімназії. З 14 серпня 1914 року переведений на посаду інспектора Конотопської чоловічої гімназії. З 1917 року – директор цього навчального закладу. За Наказом Міністерства народної освіти від 13 вересня 1918 № 146 був призначений директором Луцької державної чоловічої гімназії. На цій посаді, спочатку чоловічої, пізніше коедукаційної гімназії перебував до 1 вересня 1926 року. В 1920-1925 роках Іван Федорович був концесіонером названої гімназії як уже приватної за часів польської влади.

Обіймаючи посаду директора гімназії, він наполегливо почав українізацію навчального закладу (гімназія працювала в Луцьку з 1895 року). Переведення навчання в гімназії на українську мову йшло поступово, оскільки не вистачало підручників та вчителів відповідної кваліфікації. Сам Іван Власовський викладав українську мову, літературу, філософську пропедевтику, друкуючи в різних виданнях статті про Т. Г. Шевченка, П. Куліша, Лесю Українку, М. Коцюбинського, І. Франка, І. Нечуя-Левицького. Луцька Українська гімназія в 20-х роках XX століття стала центром національного культурно-освітнього життя краю.

Іван Власовський вів активне громадське життя, був членом «Просвіти»; часто виступав перед волинянами з лекціями та рефератами. Був організатором Шевченківських урочистостей у Луцьку в 1922-1928 роках. Разом з Арсеном Річинським виступив ініціатором скликання в Луцьку 5-6 червня 1927 року Загально-Волинського Православного з’їзду, який висловився за українізацію православної церкви в Польщі. Видавав церковно-громадський часопис «Рідна церква».

В 1935-38 роки редактор журналу «Церква і народ»; один з організаторів луцької «Просвіти». Не раз був ув’язнений польською владою.

У 1944 році Іван Власовський емігрував спочатку в Прагу, де працював у бібліотеках, збирав джерельні матеріали до найголовнішої праці свого життя «Нарису історії Української Православної Церкви». В 1944–1948 роках перебував в Німеччині, де вів активне просвітницьке життя, став Директором Канцелярії Священного синоду, Директором Богословського інституту. В 1948 Іван Власовський виїхав у Канаду, викладав богословські науки і українську мову в Колегії Св. Андрія Первозваного, редагував журнал «Церква і нарід». У 1948–50-х роках проживав в Торонто, незважаючи на важкі побутові умови, просвітницької діяльності не залишив. Друкував статті в часописах «Українське Православне Слово», «Рідна церква», «В обороні віри». Протягом 1955–1966 років вийшло друком чотиритомне у п’яти книгах його видання «Нарису історії Української Православної Церкви».

10 жовтня 1969 року Іван Власовський помер. Похований на кладовищі «Проспект» в м. Торонто. В 1974 році вийшло друком видання Українського православного братства Св. Володимира «І.Власовський. Пропам’ятна книга».

Праці: 

• «Канонічні й історичні підстави для автокефалії Української Православної Церкви» (1948),
• «Нарис історії Української Православної Церкви» (1955–56).
• Власовський І. Києво-Печерська Лавра та її історичне значення / І.Власовський. – Торонто, 1966. – 42 с.
• Власовський І. Луцька «Просвіта» / І.Власовський. – Львів, 1928. – 70 с.
• Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. – репринт. вид. / І.Власовський. – К., 1998. – Т. 1–4.
• Власовський І. Безбожництво та причини його зросту в сучасному світі / І.Власовський // В обороні віри. – Торонто, 1957. – Ч. ІІІ. – С. 30–61.
• Власовський І. Берестейська церковна унія 1596 року / І.Власовський // В обороні віри. – Торонто, 1955. – Ч. І. – С. 5–47.
• Власовський І. Видання журналу УАПЦ «Церква і життя» / І.Власовський // В обороні віри. – Торонто, 1959. – Ч. IV. – С. 57–66.
• Власовський І. Християнське життя та його характер в Україні XVII віку / І.Власовський // В обороні віри. – Торонто, 1956. – Ч. ІІ. – С. 7–36.

Література:

• Власовський Іван // Енциклопедія українознавства. – Львів, 1993. – Т.1. – С. 292.
• Рибачук М.О. Власовський Іван Федорович / М.О.Рибачук // Енциклопедія історії України. – К., 2003. – Т.1. – С. 588.
• Проненко В. Літописець українського православ'я (Нотатки про Івана Власовського) // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. – Харків, 2004. – Т. 10. – С. 113-118.

Читати далі...

Митрополит Діоклійський Калліст (Уер)

Тімоті Уер (Timothy Ware) народився в місті Бат (графство Сомерсет) в 1934 році. Отримав освіту в Вестмінстерській школі та Магдален-Коледжі Оксфордського університету. Від народження був членом Англіканської Церкви , однак 1958 року Уер прийняв Православ'я. Тривалий час провів у монастирі святого Іоана Богослова на острові Патмос (Греція); нерідко бував також у Єрусалимі та Святій Горі Афон. В 1966 році прийняв священство й пострижений у чернецтво з іменем Калліст. З цього ж року й аж до відходу на пенсію в 2001 році викладав Православ'я в Оксфордському університеті. 

В 1982 році висвячений на єпископа Діоклійського, вікарія архієпископа Фіатірского й Великобританського (Константинопольський Патріархат). Після єпископської хіротонії залишився в Оксфорді, де продовжував очолювати грецький православний прихід і читати лекції в університеті. Після відходу на пенсію в 2001 році владика Калліст продовжує активно публікувати свої роботи й читати лекції про Православ'я. Донедавна очолював раду директорів Інституту православних християнських досліджень у Кембриджі. Голова групи Friends of Orthodoxy on Iona («Друзі Православ'я на острові Айона»). 30 березня 2007 року одностайним рішенням членів Священного Синоду Константинопольського Патріархату воведений у сан митрополита. У січні 2008 року вибраний членом-кореспондентом Афінської академії. 

Найвідоміша книга владики Каллиста — The Orthodox Church («Православна Церква») вийшла у світ в 1963 році, ще до прийняття ним священного сану й чернецтва. Згодом неодноразово перевидавалася, у тому числі українською мовою. Також владика Каліст здійснив переклад на англійську мову значного корпуса текстів. Разом з G.E. Palmer and Philip Sherrard ним було перекладено чотири з п'яти томів «Добротолюбія»; у співробітництві із черницею Марією він підготував англійську версію Пісної Тріоді й Святкової Мінеї. Наукові праці, публікації: The Orthodox Church, 2nd ed. (Pelican, 1993); рос. переклад: Єпископ Диоклийский Каллист. Православна церква. М.: ББИ, 2001. The Orthodox Way (St Vladimir's Seminary Press, 1995). The Inner Kingdom: Collected Works, Vol. 1 (St Vladimir's Seminary Press, 2000). In the Image of the Trinity: Collected Works, Vol. 2 (St Vladimir's Seminary Press, 2006) Communion and Intercommunion (Light & Life, 1980). How Are We Saved?: The Understanding of Salvation in the Orthodox Tradition (Light & Life, 1996) Praying with Orthodox Tradition (Abingdon, 1990). Eustratios Argenti: A Study of the Greek Church under Turkish Rule (Clarendon, 1964). Через утвір до Творця. М.: Відділ релігійного утвору й катехизации Московського Патріархату, 1998. Рукоположення жінок у Православній Церкві. М.: ББИ, 2000. ( разом з Є. Бер-Сижель).

• Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство
• Віктор Малахов. Уроки владики Калліста

Читати далі...

Смирнов Андрій Іванович

Андрій Смирнов народився 02 лютого 1982 р. в м. Бердичів Житомирської обл. У 2005 р. закінчив гуманітарний факультет Національного університету «Острозька академія». Магістр історії. Впродовж 2005–2008 рр. навчався в стаціонарній аспірантурі НаУОА за спеціальністю «Історія України». 12 червня 2008 р. достроково захистив дисертацію «Церковно-громадська і політична діяльність Степана Скрипника у 1930–1944 роках» на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. З вересня 2008 р. – старший викладач кафедри історії НаУОА.

Коло наукових зацікавлень: історія Православної церкви, державно-церковні відносини, українсько-польські стосунки у ХХ ст.

Брав активну участь у всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях, семінарах, літніх школах: Міжнародній науковій конференції «Поляки, українці, білоруси, литовці у міжвоєнній Польщі (1921–1939)» (Дрогобич, 2004), міжнародних наукових конференціях «Історія релігій в Україні» (Львів, 2005, 2006, 2007), Другій міжнародній науковій конференції «Українська діяспора: проблеми дослідження» (Острог, 2006), ІІ Всеукраїнській науковій конференції «Держава і церква в Україні за радянської доби» (Полтава, 2007), «Дні науки» (Острог, 2005, 2007, 2008, 2009), міжнародному українсько-польському семінарі «Рим між Сходом і Заходом» (Рим, 2006), І Конгресі закордонних дослідників історії Польщі (Краків, 2007), Міжнародній конференції «Українсько-ватиканські відносини в контексті суспільних і міжконфесійних проблем» (Івано-Франківськ, 2008), Шостій Міжнародній науковій конференції «Православ’я – наука – суспільство: питання взаємодії» (Київ, 2008), VII міжнародній молодіжній релігієзнавчій літній школі «Іслам: історія, сутнісні виміри та сучасні тенденції» (Сімферополь, 2008), Міжнародній школі гуманітарних наук Варшавського університету (Варшава, 2009). Переможець низки конкурсів наукових робіт, зокрема лауреат конкурсів імені Єжи Ґєдройця та видавництва «Смолоскип». 

Автор 30 наукових статей, які публікувались в українських і зарубіжних виданнях, зокрема «Варшавські українознавчі зошити», «Визвольний Шлях», «Дух і Літера», «Український археографічний щорічник». Наприкінці 2008 р. у київському видавництві «Смолоскип» вийшла друком монографія «Мстислав (Скрипник): громадсько-політичний і церковний діяч, 1930–1944». Неодноразово проходив науково-дослідні стажування у Республіці Польща (Варшавський університет, Інститут історії Польської академії наук, Християнська теологічна академія, Німецький історичний інститут у Варшаві) та Франції (Польська бібліотека в Парижі). Член Українського історичного товариства. Депутат Острозької районної ради.

ОСНОВНІ НАУКОВІ РОБОТИ 1. Смирнов А. О. Фридрих – краєзнавець і педагог // Матеріали VII-IX Острізької конференції “Острог на порозі 900-річчя” 1996-1998 роки. – Остріг, 2000. – С. 137-139. 2. Смирнов А. Проблеми державно-церковних відносин у сучасній Україні // Студентські наукові записки. – Острог, 2001. – Т. ІІ. – С. 141-149. 3. Смирнов А. Сучасна релігійність українського суспільства в контексті розвитку державно-церковних відносин // Феномен сучасної релігійності – богословсько-філософський, історичний, соціологічний та правничий аспекти. – Львів, 2002. – С. 200-206. 4. Смирнов А. Деякі проблеми державно-церковних відносин у сучасній Україні // Християнські цінності: історія і погляд у третє тисячоліття: Зб. наук. зап. Національного університету "Острозька академія". – Острог, 2002. – Т. VI. – С. 200-208. 5. Смирнов А. Православ’я і екуменізм // Записки Наукового товариства ім. О. Оглоблина. – Острог, 2003. – Вип. 2. – С. 142-149. 6. Смирнов А. Перший професор філософії Київського університету Орест Новицький – вихованець духовної семінарії в Острозі // Острозький краєзнавчий збірник. – Острог, 2004. – Вип. 1. – С. 58-59. 7. Смирнов А. Дипломатична служба УНР і справа визнання автокефалії Української православної церкви Вселенським патріархатом // Історія релігій в Україні: Науковий щорічник: 2004 рік. – Львів: Логос, 2004. – Книга 1. – С. 531-537. 8. Смирнов А. Граф Михайло Тишкевич – український громадський діяч і дипломат // Визвольний Шлях. – 2004. – Кн. 4. – С. 119-127. 9. Смирнов А. Церковні аспекти громадсько-політичної діяльності Степана Скрипника у міжвоєнний період // Історія релігій в Україні: Науковий щорічник: 2005 рік. – Львів: Логос, 2005. – Книга 1. – С. 542-548. 10. Смирнов А. Участь С. Скрипника у національно-церковному русі на Волині у міжвоєнний період // Український історичний збірник. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005. – Вип. 8. – С. 259-268. 11. Смирнов А. Громадсько-політична і церковна діяльність Степана Скрипника у 1930 – 1939 рр. // Поляки, українці, білоруси, литовці у міжвоєнній Польщі (1921-1939): Матеріали міжнародної наукової конференції, Дрогобич, 8-9 жовтня 2004 р. – Дрогобич: Коло, 2005. – С. 180-192. 12. Смирнов А. Релігійно-політична діяльність ігумена Мелхіседека // Записки Наукового товариства ім. О. Оглоблина: Праці молодих науковців та аспірантів. – Острог, 2006. – Вип. 3. – С. 62-66. 13. Смирнов А. Парламентська діяльність Степана Скрипника (1930 – 1939 рр.) // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. – Острог, 2006. – Вип. 6. – С. 217-230. 14. Смирнов А. Місійна подорож єпископа Переяславського Мстислава (Скрипника) по Лівобережній Україні 1942 року // Історія релігій в Україні: Науковий щорічник: 2006 рік. – Львів: Логос, 2006. – Книга 1. – С. 561-567. 15. Смирнов А. Партійна і культурно-освітня діяльність Степана Скрипника у Другій Речі Посполитій // Warszawskie zeszyty ukrainoznawcze. – Warszawa: TYRSA, 2006. – T. 21-22. – S. 258-268. 16. Смирнов А. До питання про перший еміграційний Собор Української автокефальної православної церкви 1944 р. у Варшаві // Історія релігій в Україні: Науковий щорічник: 2007 рік. – Львів: Логос, 2007. – Книга 1. – С. 806-815. 17. Смирнов А. Неопублікований декрет митрополита Діонисія (Валединського) від 24 грудня 1941 року // Український археографічний щорічник. – К., 2007. – Вип. 12. – С. 717-722. 18. Смирнов А. Степан Скрипник і видавництво «Волинь» // Наукові записки. Історичні науки. – Острог, 2007. – Вип. 8. – С. 284-291. 19. Смирнов А. Формування світоглядних позицій Степана Скрипника // Наукові записки. Історичні науки. – Острог, 2008. – Вип. 10. – С. 160-169. 20. Смирнов А. «Акт поєднання» українського православ’я 1942 року // Держава і церква в Україні за радянської доби: Зб. наук. статей за матеріалами ІІ Всеукр. наук. конференції (18–19 жовтня 2007 р.). – Полтава, 2008. – С. 127-132. 21. Смирнов А. Михайло Тишкевич – голова надзвичайної дипломатичної місії УНР при Апостольському Престолі // Україна і Ватикан. Серія збірників наукових праць. – Івано-Франківськ; К., 2008. – Вип. 1: Українсько-ватиканські відносини в контексті суспільних і міжконфесійних проблем. – С. 225-231. 22. Смирнов А., Трофимович В. Позиція владики Мстислава (Скрипника) на Варшавському соборі єпископів УАПЦ 1944 року // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2008. – Вип. 17. – С. 542-551. 23. Смирнов А. Штрихи до портрета Степана Скрипника (до 110-річчя від дня народження) // Визвольний Шлях. – 2008. – Кн. 4. – С. 119-127. 24. Смирнов А. Степан Скрипник: релігійно-політична діяльність у 30-х – на початку 40-х років ХХ століття // Дух і Літера. – К., 2008. – № 20: Польські студії. – С. 145-169. 25. Смирнов А. Християни та мусульмани в контексті міжрелігійного діалогу // Іслам: історія, сутнісні виміри та сучасні тенденції: Мат-ли VII міжнар. молодіжної релігієзнавчої літньої школі. – К., 2008. – С. 160-165. 26. Смирнов А. Болонський процес в ОА: реалії і сюрреалізм // Острозька академія. – 2008. – № 9. – С. 2. 27. Смирнов А. Мстислав (Скрипник): громадсько-політичний і церковний діяч. 1930–1944: Монографія. – К.: Смолоскип, 2008. – 326 с. 28. Смирнов А. Степан Скрипник і проблеми етноконфесійного життя українців у 1930–1942 рр. // Церковний Календар. 2009 рік. Видання Перемисько-Новосанчівської єпархії. – Сянок, 2009. – С. 177-203. 29. Смирнов А. Православна церква в Україні періоду Другої світової війни у дослідженнях Івана Власовського // Болховітіновський щорічник 2008. – К.: Фенікс, 2009. – С.98-102. КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ e-mail: sai2@ukr.net Кафедра історії Національний університет «Острозька академія» вул. Семінарська, 2 м. Острог Рівненська обл. 35800 Україна тел. (роб.) 803654-229-49

Читати далі...