В Україні свято Покрова Пресвятої Богородиці, яке щороку відзначається 14 жовтня — одне з найбільш шанованих свят християнського календаря. Хоча воно не входить в число дванадцяти найбільших свят року, серед православних віруючих його чекають не менш за всі інші свята на честь Пресвятої Діви Марії — заступниці всього людського роду.
Історія свята сягає своїм корінням X-XI століття, коли в Константинополі жив святий праведник Андрій, названий у народі юродивим. Його життя збереглося для нас завдяки праці Царгородського священика Никифора — він особисто знав святого і згодом записав його житіє. Андрій був родом із скіфів, очевидно предків сучасних слов'ян, може навіть українців. З дитинства він був взятий в полон і проданий в рабство багачеві Феогносту з Константинополя.
Андрій швидко виявив схильність до науки і господар віддав його до вчителя. Уже згодом скіфський раб став секретарем у свого пана. Чудово опанувавши грамоту, Андрій з юних років полюбив читати, а книги, що розповідали про життя святих угодників Божих, стали його улюбленими книгами. Він часто вчитувався в історії з життя древніх подвижників, та намагався в міру сил наслідувати їх. Одного разу юнак побачив дивний сон: ось він намагається перебороти сильного біса, і таки долає його. Після цього йому з'являється Сам Ісус Христос та й каже, що коли він хоче перемагати бісів і надалі, то має взяти на себе подвиг юродства. Якщо він прийме його — то побачить Царство Боже ще тут, за свого земного життя.
Подвиг юродства — це особливий християнський подвиг. Він полягає в повному зреченні людиною власної гордині та егоїзму. Такі люди будучи від природи чистими та розумними, заради служіння людям та Правді Божій видають себе за розумово відсталих, будучи розумними ведуть себе нерозумно, будучи багатими — відмовляються від усіх своїх багатств, будучи шляхетними — уподібнюються простакам, і замість служіння світу та пристрастям служать лише Богу та Його Царству. Слід підкреслити, що серед численного сонму святих подвижників, подвиг юродства був під силу зовсім небагатьом. Це особливо складний і тернистий шлях до Царства Небесного.
Отже, отримавши таке видіння Андрій звернувся за порадою до священика Никифора, того самого, що згодом і записав його життя. Священик благословив його на цей шлях і обіцяв надалі допомагати та опікуватись ним. За кілька місяців Феогност подумав, що його секретар збожеволів, то хоч і шкода було, але відпустив його на всі чотири сторони.
Андрій вештався вулицями та площами Царгорода одягнений у лахміття, завжди босий та голодний. Він збирав милостиню та одразу роздавав її усім, хто потребував цих грошей. Святий Андрій не соромлячись закликав усіх до покаяння та виправлення грішного життя. Так він проводив свої дні, а на ніч завжди залишався в якомусь з храмів міста, де молився до самого ранку, часто не стримуючи сліз.
Існує передання, що в ніч на 14 жовтня 910 року, за час правління імператора Льва VІ Філософа, святий Андрій разом зі своїм учнем увійшли помолитись до Влахернського храму, в якому на той час зберігалась фрагменти з облачення Пресвятої Богородиці, а саме: Її риза, мафорій (головний убір) та фрагмент поясу, привезені туди з Палестини у V столітті. Під час Всенічого бдіння святий Андрій побачив видіння Богородиці, котра увійшла до храму разом із Пророком і Предтечею Господнім Іоаном та іншим Іоаном — Євангелистом та Богословом. В оточенні ангелів та сонму святих, Божа Мати приклонила коліна перед престолом. Там вони молилися разом з усіма, а після закінчення богослужіння Дів Марія зняла з голови свій плат, та покрила ним усіх, хто був у храмі. Сам покров тоді світився “яскравіше всякого сонячного проміння”.
Святий Андрій розповів, що Богородиця плакала співчуваючи усім православним Царгородцям, і на символ своєї допомоги і материнської любові, своїм покровом обійняла одночасно усіх християн. Вражений побаченим, святий Андрій заговорив до свого учня Епіфанія запитуючи, чи бачить той щось? Він відповів: “Бачу, Святий Отче, та жахаюсь побаченого!”.
 |
| 14 жовтня - Покрова Пресвятої Богородиці |
Пресвята Діва Марія спочатку разом з усіма, а потім увійшовши у вівтар, гаряче молилась до Свого Сина та Бога, щоб Той прийняв та задовольнив молитви усіх, хто буде звертатись До Його Пресвятого Імені, та благатиме Її небесного заступництва.
Святий Андрій та Епіфаній тривалий час споглядали на Діву Марію, котра покрила усіх богомольців своїм покровом, а також бачили Божу Славу, явлену їм наче блискавка з неба. Поки було видно Богородицю, було видно Її святий покров. Коли ж зникла з їх очей Пресвята Діва, зникло й саме покривало, але не зникла благодать, котра щедро виливається і до цього дня на всіх, хто з вірою звертається до Богородиці в молитві за допомогою.
На той час Візантія потерпала від частих набігів язичників та сарацин. Тому, це видіння стало добрим підбадьоренням православним, котрі в той раз дійсно зуміли захистити свій край від жорстоких загарбників. Існує декілька версій того, хто конкретно тоді нападав на Константинополь. Деякі історики навіть припускають, що Діва Марія захистила православний народ від язичників слов'ян, серед яких у свій час прославився особливою жорстокістю київський князь Аскольд, згодом — православний святий, канонізований УПЦ Київського Патріархату 27 червня 2013 року. Однак, князь Аскольд жив близько двохсот років раніше Андрія Юродивого, тому таке припущення виглядає доволі сумнівним.
Більш реалістичною версією, на наш погляд, є версія щодо набігу на Константинопіль київського княза Олега, котрий свою язичницькою жорстокістю мало чим відставав від мусульман. Більше того. Чудово збережені “Влахернські хроніки” того часу жодним словом не промовились про військові сутички з прибічниками ісламу. Єдиною інформацією щодо до цього є війскові відомості про спроби вибити арабів з Криту та Сірії. Однак саме у той час, близько 911 року, було підписано мирний договір між Візантією та Київською Руссю. Перед цим відомий спустошливий похід Київського князя на Візантію, однак сама столиця на той час взятою ще не була. Очевидно, боячись за свої життя, людей зібрала молитва у Влахернському храмі.
Глибоко символічно, що сьогодні цього свята грецька Церква не знає. Правда раніше, в ІV cтолітті, паломник дяк Олександр, котрий прибув поклонитись Царгородскьим святиням, бачив у влахернському храмі древню ікону Пресвятої Богородиці, написану саме за зразком видіння, яке мали святі Андрій та Епіфаній.
Свято на честь події Покрова Пресвятої Богородиці перш за все шанують в нашому народі, а через нас, у всіх інших країнах православного світу. Отже виходить так, що вшановуючи свято Покрови, ми святкуємо перемогу греків над нашими власними предками-язичниками, яких було переможено силою молитви Пресвятої Богородиці.
Це чудове свято показує нам величезне значення єдності у вірі, не дивлячись на будь-які зовнішні чинники: політичні, родинні, національні. Коли б ми мислили лише по-світському, приземлено, то це свято для нас мало б виглядати абсурдно: ми маємо святкувати власну поразку. Саме так, як воно виглядає сучасним атеїстам та язичникам.
Однак, мислячи по-християнськи, ми маємо розуміти, що сьогодні кожен з нас є спадкоємцем не лише київського війська, котре з пихою йде захоплювати Константинопіль, але й усіх тих богомольців, які возносили свої молитви до Божого Престолу у Влахернському храмі. Єдність у вірі, єдність у Христі Ісусі Спасителеві нашому — вища усілякого кровного родства.
Пройде усього пів сотні років, і світло Христового вчення з Греції осяє нашу Україну, щоб більше ніколи тут не згаснути, а Пресвята Діва Марія ще не раз з'являтиметься, нашому краю. З'являтиметься так само, як вона з'явилась свого часу двом святим мужам — Андрію та Епіфанію. Просто неймовірним здається той факт, що наші часто прості та мало грамотні предки зуміли побачили у цьому святі найголовніше - його онтологічний та богословський зміст, та з легкістю відкинули все другорядне та несуттєве.
Це свято — одне з найулюбленіших свят українського народу. Оскільки символічно свято являє ідею перемоги правди над кривдою, його віддавна особливо полюбило наше славне козацтво. В день свята Покрови вони обирали собі нового отамана, а Богородицю вважали своєю власною захисницею у боях. Їй і присвячували більшість своїх храмів. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.
Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.
Так само й Українська Повстанська армія була офіційно утворена саме на Покрову 1942 року. Таким чином свято Покрова в Україні не лише велике релігійне, але й значне національне свято.
Пресвята Діва Марія — Матір всього роду християнського. Вона невидимо присутня з нами під час кожної молитви і Своїми молитвами допомагає нашим молитвам. Заступаючись за нас, Всеблаженна Мати допомагає у кожній справі, яку ми творимо на славу Божу.
Свято Покрова Пресвятої Богородиці — це свято, яке стверджує, що нині жодна християнська душа вже не може назватись сиротою, самотньою та покинутою напризволяще. А про силу небесного заступництва Діви Марії вам можуть розповісти безліч храмів, ікон, молитов справлених на Її честь. Але ще більше про це знає океан людських сліз і колінопреклонінь, з покорою схилених під Її святий покров.
Будемо щиро молитися до Цариці Небесної, щоб не зважаючи на наші гріхи та безлічі пристрастей, Вона осяяла світлом благодаті Христової наші зболені душі, зцілила та освятила їх, допомагаючи нам на шляху, котрим ми йдемо з земного пекла до обіцяного Богом раю.
"Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця превічного Бога". (Кондак свята)
.jpg)
