Народна приказка гласить: «В здоровому тілі – здоровий дух». Сучасний Спорт – явище складне і багато в чому суперечливе. А тому цікаво знати, що думає про нього Православна Церква, як сприймає і що рекомендує. З одного боку, священики закликають до правильного тверезого життя, адже людське тіло є вмістилищем Духа Святого і кожен покликаний доглядати за ним. З іншого боку, люди, близькі до спортивних верхівок, визнають, що у спортсменів далеко не часто виникає потреба замислитися про душу. Отже, чи грішно займатися спортом? Про це та інше ми спробуємо сьогодні поміркувати.
Християнин повинен стежити за своїм здоров'ям. Наше життя є найбільший дар Господа Бога і тому за ним потрібно спостерігати» – так навчав Митрополит Філарет (Вознесенський).
Як православному християнину ставитись до занять спортом? Перш ніж відповісти на це питання, потрібно розділити поняття спорт і фізкультура. Фізкультура без сумніву завжди корисна і православній людині нічим не загрожує, а на питання про те, як православний християнин повинен ставитися до спорту, дуже важко відповісти. Тут дуже багато «але». Наприклад, говорячи про дитячий спорт, потрібно розуміти, що в епоху мегаполісів, ігро- та Інтернет залежності дітям як ніколи необхідно повноцінно розвиватися фізично. І в цьому сенсі спорт – просто порятунок.
З іншого боку, великий спорт неминуче пов'язаний з такими пристрастями, як марнославство, самолюбство, гордість, бажання здобути першість. Звичайно ж, християнину не повинно приймати це. Господь заповідає нам: «візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем» (Мт 11:29). Лагідність і смиренність протиставляються в спорті необхідності вигравати, підніматися на п'єдестал. І якщо говорити про дитячий спорт, то цілком очевидно, що не можна упустити той момент, коли заняття для здоров'я стають надмірними і перетворюються в гріховну пристрасть.
Апостол Павло в посланні до коринфян говорить:«Все мені дозволено, але не все корисне; все мені дозволено, але ніщо не повинно володіти мною» (1Кор.6:12).
 |
| Чи сумісний спорт і Православ’я? |
Спорт сам по собі не небезпечний. Адже людині для підтримки життєвих сил потрібна їжа. Це природна потреба. Але коли вона переростає в обжерливість, то перетворюється в смертний гріх. Так само і спорт здатний стати пристрастю, яка висушить душу, здатний стати руйнівною силою.
Однак, якщо спортсмен справді щиро вірить в Бога, якщо має твердий духовний стержень, то він здатний контролювати себе, регулювати складні моменти своєї професійної діяльності. Приказка яка живе в нашому народі говорить: «Хто спортом займається той сили набирається». Позитивного в заняттях спортом теж чимало: спорт привчає до наполегливої праці, послуху, вмінню багато в чому собі відмовляти, вчить бути чесним, і просто об'єднує людей.
Святитель Феофан Затворник, великий подвижник і аскет, рекомендував людям розумової праці займатися гімнастикою і фізкультурою. А святитель Василій, єпископ Кинешемський писав: «Мета гімнастики або фізкультури полягає в тому, щоб зміцнити здоров'я людини, і більшість займається нею саме для цього». Перу святителя Василя належить і такі слова: «...всяка сила і здатність не тільки людині, але і у всякій живій істоті при вживанні і вправі розвивається, без вживання ж відмирає, або, як кажуть, атрофується. Дію цього закону можна спостерігати скрізь і завжди. Якщо ви хочете розвинути в собі фізичну силу, ви повинні вправлятися з гирями, займатися гімнастикою. Від цього м'язи збільшуються в обсязі і здобувають міцність і пружність».
З духовної точки зору немає жодної різниці між підняттям штанги або фізичною працею на городі. До того ж і в першому, і в другому випадку віруючий може продовжувати молитися. Будь який атлет здатний подумки взивати під час тренування: «Господи помилуй!». Саме так чинили і святі: їх руки працювали, а розум постійно творив молитву. В цьому сенсі навіть елементарна ранкова зарядка може стати свого роду духовною практикою.
Підготував прот.Діонісій Буренко
.jpg)
.jpg)
