Порятунок від брехні, або чому треба заглушити «голос Кремля»

«Ніколи не вірте росіянам, тому що росіяни не вірять навіть самі собі».

О. Бісмарк.

Кількома російськими телеканалами, котрі щедро лили в нашому ефірі помиї на Україну, нарешті зайнялися Генпрокуратура та СБУ. За ініціативою РНБО вони проводять розслідування відповідності вітчизняному законодавству діяльності кремлівських трубадурів та встановлюють, чи є в їхніх програмах факти розпалювання міжнаціональної ворожнечі, заклики до війни і сепаратизму. Нацрада з питань телерадіомовлення також обрала законний шлях боротьби з ідеологічними диверсантами: замість наполягання на вимозі до провайдерів просто відімкнути чотири телеканали вона подала відповідний позов до Вищого адміністративного суду.

Наміри заглушити «голос Кремля» неоднозначно сприймають в українському суспільстві. Більшість схвалює такі кроки і навіть вказує на їх запізнілість. Є й такі, що обурюються запровадженням цензури в країні, яка «на Майдані виборювала свободу слова». Можна вважати й так, звісно, якщо під вільним висловленням думок мати на увазі брехню й маніпуляцію фактами, що не просто вводить в оману довірливих глядачів, а призводить до зіштовхування лобами громадян України, до нацьковування їх одне на одного за регіональними, етнічними й релігійними ознаками. Днями, як пам’ятаємо, і Дмитро Кисельов сприйняв застосування проти нього західних санкцій як боротьбу зі свободою слова, хоча ця сама свобода у його виконанні відгонить отруйним згарищем. Шкідливим, мов радіоактивний попіл, на який він погрожує перетворити США...

Кілька чергових прикладів. Російські ЗМІ розтиражували «чергове занепокоєння» МЗС РФ «загостренням ситуації» в Україні. Цього разу ми з вами «загострювалися» через погрози на адресу священиків: «Якась націонал-соціалістична робоча партія України, — заявляє відомство Лаврова, — направила лист з погрозами на адресу представника Української автокефальної православної церкви ігумена Олександра Широкова». Далі йдеться про причину погрози: за начебто «промосковську ворожу агітацію» ігумену та його сім’ї пообіцяли «кардинальні методи фізичного і нищівного характеру». І узагальнення: «Такі нападки на священнослужителів в Україні ще раз підтверджують атмосферу національної та конфесійної нетерпимості, яка панує в даний час в Україні». Одне слово, треба негайно нас захищати, Як саме, знаємо... Однак, схоже, в «даний час» щось несусвітнє панує в головах тих, хто писав і поширював цю заяву. Хоч би в патріарха Кіріла проконсультувалися, перш ніж насилувати папір та засмічувати ефіри. По-перше, ігумен — чернець, який автоматично заперечує наявність дружини та дітей. По-друге, їх вочевидь перемкнуло від уточнення в назві церкви «православна». Насправді УАПЦ не має жодного відношення до РПЦ і твердо стоїть на державницьких патріотичних позиціях. «Радикалам» загрожувати її представникам за «ворожу агітацію», даруйте, просто підстав немає. По-третє, в Україні серед білого дня не знайдете партії з такою назвою. 

Це щось у звивинах дипломатів не склеїлося, мабуть, приклад гітлерівської Німеччини завів їх далеко у хащі невігластва «кардинального і нищівного характеру».

Порятунок від брехні, або чому треба заглушити «голос Кремля»

Так само химерними є і «вояки УПА», які «у поїздах грабують громадян Росії». Панове-господа, ви б вигадували щось ближче до сучасності, а то ще припишите до набігів на ваших пасажирів Мазепу чи запорізьких козаків, які просто з «чайок» (човнів) беруть на абордаж потяги московського напрямку. Історія з відомою «жертвою бандерівців» теж нічого їх не навчила. Гастролювала така собі Ніна Прудникова по «городам і вєсям» України та Росії і грала роль то матері вевевешника, то біженку, то одеситку, то мешканку Донецька, то біс його знає ще кого, аж доки не заробила непосильною акторською працею грошенят. Повернулася до рідного Севастополя і потрапила... в загребущі руки опричників з «казачьєво войска». Пограбували «гастролершу» рідні захисники дощенту, і гонорар забрали, і цінні речі, ще й побили чоловіка та доньку. Конфуз! Хоча, припускаємо, на російських каналах і тут поживу знайдуть: «бандерівці» зі Львова підземний хід прогризли до Севастополя...

Чи потрібна нам така «свобода слова» в умовах агресії? Адже за результатами опитування фонду «Демократичні ініціативи», 35—40 відсотків мешканців східно-південних регіонів України дивляться саме «інформаційно-аналітичні» програми російського телебачення і більшість з них бере почуте близько до серця, сприймаючи брехню як реальність. Навіть обізнані у справжніх подіях зізнаються, що під дією московського «25-го кадру» починають самі в собі сумніватись і заковтувати мимоволі гачок. Що вже казати про тих, хто беззастережно вірить у диверсійні «страшилки».

Слово — зброя. Це не просто заяложений афоризм, а підтверджена правда. Та начинене несусвітніми «дезами», воно застосовується для масового ураження людської свідомості, для знищення країни і єдиної нації. Залишається протидіяти, розуміючи, що це підіб’є наших «друзів» на чергову хвилю істерики. Що робити? МЗС Росії взагалі переконаний, що саме існування України є антиросійською агітацією...

Людмила Коханець // golos.com.ua