Архієпископ Августин (Маркевич) ~ Помісна Церква

Архієпископ Августин (у миру - Маркевич Адам Іванович) народився 7 квітня 1952 р. в с. Глушковичі Лельчицького району Гомельської області в сім'ї православного священика. У 1955 р. його батько був направлений на пастирське служіння в Житомирську область. Після закінчення середньої школи і медичного училища в 1971 р. працював на станції швидкої меддопомоги в м. Рівному. У 1971-1973 рр. проходив строкову службу в Збройних Силах. У 1973 р. вступив у Московську духовну семінарію, що закінчив у 1975 р. по першому розряду і був прийнятий у Московську духовну академію, яку закінчив теж по першому розряду у 1982 р. Кандидат богословських наук.

У 1975 р. був рукопокладений у сан диякона, а в 1976 році – у сан священика архієпископом Дмитровським Володимиром (нині – Блаженніший митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви).

У 1977–1978 рр. – настоятель свято-Георгіївської церкви в с. Білилівці Житомирської області. У 1978–1992 рр. ніс пастирське служіння в м. Коростені Житомирської області спочатку другим священиком у Покровській церкві, а потім її настоятелем. У 1990 р. був призначений настоятелем новоутвореної свято-Ольгинської парафії. З 1989 р. – благочинний Коростенського округу Житомирської єпархії.

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 16 вересня 1992 р. митрофорному протоієрею Адамові Маркевичу визначено бути єпископом Львівським і Дрогобицьким після постригу в чернецтво і піднесення до сану архімандрита.

20 вересня 1992 р. в Трапезній церкви Успенської Києво-Печерської Лаври за Божественною літургією Блаженніший митрополит Київський і всієї України Володимир, архієпископ Рівенський і Острозький (нині митрополит Дніпропетровський і Павлоградський) Іриней, єпископи Луганський і Старобільський (нині митрополит) Іоаннікій, Переяслав-Хмельницький (нині митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський) Антоній і Білоцерковський (нині перебуває за штатом) Іполіт здійснили хіротонію архімандрита Августина (Маркевича) у єпископа Львівського і Дрогобицького.

В 1998 р. піднесений до сану архієпископа, а рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 5 листопада 1998 р. отримав титул “Львівський і Галицький”.

Згідно з рішенням Священного Синоду від 20 липня 2012 року (журнал №66) архієпископ Львівський і Галицький Августин призначений Керуючим Білоцерківською єпархією, звільнивши його від управління Львівською єпархією.

В 1994 – 2009 рр. – член Синодальної Богословської комісії Руської Православної Церкви, у 1996 – 2007 рр. – голова Синодальної богословської комісії Української Православної Церкви, в 2007-2010 рр. – член цієї комісії, з 2010 р. – член новоствореної Богословсько-канонічної комісії при Священному Синоді УПЦ, з 2011 р. – Голова цієї комісії.

З 14 червня 2011 р. – член Координаційної Ради голів синодальних установ при Предстоятелі УПЦ.

В 1995-2002 рр. – Духівник Спілки православних братств України, у 1997-2001 рр. – Духівник Спілки православної молоді України Української Православної Церкви. В 1997-2012 рр. – відповідальний за діяльність комітету взаємодопомоги і захисту Православ'я у західних областях України (входять єпархії: Львівська, Володимир-Волинська, Волинська, Івано-Франківська, Тернопільська, Рівенська, Сарненська, Хустська, Мукачівська). 1996–1999 рр. – Відповідальний за зв'язки Української Православної Церкви з Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ і інших збройних формувань України, а з 1999 р. – голова відділу УПЦ по взаємодії зі Збройними Силами й іншими військовими формуваннями України. З 1999 р. – голова Опікунської ради Українського відділення міжнародного Фонду єдності православних народів. З 2001 р. – член Ради Собору слов’янських народів Білорусі, Росії і України, голова Всеукраїнської громадської організації "Путь православних". 2001–2003 рр. – голова Духовної Ради Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнського військового братства, з 2003 р. – член Духовної ради цього братства. 2001 – 2005 рр. – Голова правління Всеукраїнської християнської місії «Духовна і благодійна опіка у місцях позбавлення волі», у 2005 - 2009 рр. – член Правління цієї місії.

З 2003 р. – Повноважний представник Предстоятеля, а у 2009 - 2011 рр. – Повноважний представник Української Православної Церкви в Верховній Раді України.

В 2004-2012 рр. – викладач Порівняльного богослов’я в Почаївській духовній семінарії.

У 2009 - 2010 рр. – Голова Ради з питань душпастирської роботи при Міністерстві оборони України, з 2010 р. – член цієї Ради. 2009 р. – член Передсоборової присутності РПЦ.

З 2010 р. – духівник МГО «Союз православних юристів в ім’я архістратига Божого Михаїла». Відповідає за духовну опіку українських полярних експедицій.

Неодноразово відвідував Святу Землю та святу Гору Афон, в тому числі, в складі офіційної делегації РПЦ в 2006 р.. У 1994 р. був свідком сходження Благодатного вогню на Гроб Господній і співслужив на нічній Пасхальній літургії Блаженнішому Патріарху Єрусалимському і всієї Палестини Діодору, який потім звернувся зі спеціальним Посланням підтримки до духовенства і віруючих Львівської єпархії.

Очолював делегацію УПЦ на переговорах з УГКЦ в м. Відні (Австрія) в 1998 р., а також делегацію РПЦ на переговорах з Ефіопською Церквою в м. Аддіс-Абеба (Ефіопія) в 2007р., був членом комісії з діалогу між Руською Православною Церквою і Римо-Католицькою Церквою в Женеві (Швейцарія) в 1994р. і в Москві (Росія) в 1995 р. Брав участь в міжнародних конференціях, переговорах, нарадах, урочистих заходах, робочих зустрічах (церковних, наукових, військових, з тюремного служіння): зокрема, м. Москва, військове селище Відяєво, м. Петропавловськ-Камчатський (Росія), м. Мінськ (Білорусь), м. Ясси (Румунія), м. Варшава (Польща), м. Багдад (Ірак), м. Таллінн (Естонія), м. Вашингтон (США), м. Торонто (Канада), м. Лондон (Великобританія), м. Штутгарт (Німеччина), м. Страсбург, м. Люрд (Франція), м. Белград, Нови Сад, Косово (Сербія), м. Софія (Болгарія), м. Афіни і о. Родос (Греція), м. Йоганнесбург, м. Кейп-Таун (Південно-Африканська Республіка), ст. «Белінсгаузен», «Академік Вернадський» (Антарктика), Копенгаген (Данія), Мадрид (Іспанія) та інші. Постійний учасник Міжнародних загальноосвітніх Різдв’яних читань.

За благословенням Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Володимира був головою Оргкомітетів міжнародних ювілейних церковно-світських конференцій в Почаєві і в Києві, членом Оргкомітетів міжнародних ювілейних церковно-світських конференцій в Криму і Запоріжжі, а також відповідальним за організацію і проведення різних профільних церковно-світських науково-практичних конференцій у 1996–2007 рр.

Лауреат премії Міжнародного Фонду святого Андрія Первозванного 1996 р. Нагороджений церковними орденами РПЦ: святого рівноапостольного князя Володимира II ступеня (1999), преподобного Сергія Радонезького ІІ ступеня (2007), святителя Інокентія, митрополита Московського ІІ ступеня (2012); орденами УПЦ: преподобного Нестора Літописця (1998), «Різдво Христове – 2000» І ст. (2000), святого апостола Іоанна Богослова ІІ ступеня (2007), преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських ІІ ст. (2002), святого апостола Андрія Первозванного (2012); орденами Польської Православної Церкви святої рівноапостольної Марії Магдалини II ступеня (2001) і рівноапостольної Марії Магдалини II ступеня з оздобами, орденами Білоруської Православної Церкви преподобної Євфросинії Полоцької (2002) і святителя Кирила Туровського І ступеня (2012), а також державними орденами: «За заслуги» ІIІ ступеня, “Дружби” РФ (2004), «Пошани» РФ (2012), Грамотою Верховної Ради України (2007), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2007), відзнакою Кабінету Міністрів Республіки Білорусь (2012), Грамотою Уповноваженого з прав людини при Верховній Раді України (2007). Має низку відомчих нагород силових структур і громадських організацій, в тому числі, міжнародних та іноземних.