Чим тоталітарнішою стає держава, тим частіше піднімаються в ній питання боротьби за мораль... Держдума Російської Федерації готує культурну революцію. За ініціативою депутата Олега Міхеєва пропонується заборонити використання у кіно, літературі та ЗМІ образу так званого "позитивного злочинця". Член партії "Справедлива Росія" мотивує колег убивчою статистикою: виявляється, Росія станом на 2014 рік переживає небачений сплеск насильства. Показово, що держава, яку Володимир Путін послідовно піднімає з колін та відроджує, знаходиться за рівнем розгулу злочинності на третій позиції знизу після Афганістану та Сомалі.
У кримінальній катастрофі російський політик звинувачує фільми, серіали, книги та пісні російського ж виробництва. Це кіно, література й музика, на глибоке переконання пана Міхеєва, повним ходом ведуть пропаганду насильства та героїзують кримінальний спосіб життя. Зокрема, на моральний стан російського суспільства вкрай негативно впливає так званий російський шансон. Контент якого, до речі, вже більше десяти років наповнює однойменну FM-станцію.
Тож ризикну припустити: в недалекій перспективі радіо "Шансон", суто російський FM-ексклюзив, або примусово переформатують, змінивши орієнтацію, або – оштрафують за пропаганду на півмільйона (!) рублів й все одно закриють. Якщо ж улюблену музику запустить водій таксі або маршрутки, йому випишуть штраф та стягнуть 2.5 тисячі рублів (приблизно 825 гривень).
У мене чомусь нема сумніву в тому, що Держдума Росії підтримає таку ініціативу та незабаром ухвалить відповідний закон. Адже нині головний борець за мораль в Росії – президент Володимир Путін, котрий цілком може взяти боротьбу з бандитизмом на телеекранах, у художніх творах та радіоефірі під особистий контроль. Або, як варіант, передоручити це сумлінному та слухняному прем'єру Дмитрові Медведєву.
Звісно, можна було б спробувати дослідити, що є причиною тотальної криміналізації тих країн, котрі в антирейтингу випередили Російську Федерацію. Мова про Афганістан і Сомалі. Мені цікаво, чи справді сомалійські пірати дивляться кримінальні серіали власного виробництва та слухають сомалійський шансон перед тим, як готувати черговий абордаж із неодмінним захопленням заручників. І які книжки читають у Афганстані перед тим, як готувати черговий наркотрафік.
Проте для чого так далеко ходити: краще запитати навіть не в російських, а в українських в'язнів, засуджених за вбивства, розбої, крадіжки та зґвалтування, коли вони востаннє слухали Гарика Кричевського, читали "Хрещеного батька" та дивилися "Бандитський Петербург" або "Бригаду". Можете бути певними: українські кримінальники, так само, як і російські, не згадають нічого зі зразків інтелектуального продукту, що спонукало їх убивати чи красти.
Роман американця Маріо Пьюзо та серіал росіянина Олексія Сидорова про російських гангстерів згадуються тут не даремно. У Радянському Союзі, за втратою якого шкодує Володимир Путін і звичаї якого хоче відродити, "Хрещений батько", книга й фільм, були заборонені. Твір, котрий нині вважається літературною класикою, на думку радянських ідеологів займався пропагандою організованої злочинності. Коли його спробували перекласти й видати українською мовою, сподіваючись, що проскочить, публікацію призупинили, а відповідальних редакторів звільнили з посад.
Серіал "Бригада", теж про мафію, тільки вже новітню російську, тріумфально пройшов на екранах. Але у середині 2000-х, набравши сили, Путін висловив незадоволення, що "таке" крутять в ефірах федеральних каналів. Після того кіно справді зникло. Тепер же його за пропаганду насильства й романтизацію бандитизму взагалі позбавлять права на життя.
Саме після того, як Путін засудив "Бригаду", виконавець головної ролі Сергій Безруков різко почав дрейфувати в бік "свого президента". Навіть вступив до пропутінської "Єдиної Росії" та став активно грати винятково позитивних, патріотично налаштованих персонажів. Є підозра: Безруков всіма силами реабілітується перед Путіним за свого Сашу Бєлого з "Бригади".
Будь-яка розмова на теми позитивного чи, навпаки, шкідливого впливу масової культури на мораль і свідомість мас приречена на провал, бо неодмінно перейде до протиставлення смаків. Проте відомо й показово інше: чим тоталітарнішою стає певна держава, тим частіше піднімаються в ній на державному рівні питання боротьби за мораль. Забороняючи фільми, книжки та пісні жанру "про бандитів", котрі вчать людей поганому, російські політики та їхній лідер Путін чомусь забувають: герой, зіграний Безруковим, народжений в СРСР.
Бєлий та подібні до нього – плоть від плоті радянські люди. Піонери, комсомольці, активісти, котрі регулярно ходили на демонстрації під червоними прапорами, читали правильні книжки й слухали тільки дозволену музику. Це – діти й онуки тих, хто в 1917 році робив пролетарську революцію, схвалював "червоний терор" та активно підтримував боротьбу товариша Сталіна з "ворогами народу".
В мене особисто – своє ставлення до засилля російського так званого "шансону" в українському й російському інформаційному та культурному просторі. Але я так само розумію глибинний культурний код подібних пісень, книжок і фільмів. У часи того ж Сталіна лише кримінальникам дозволялося безкарно лаяти радянську владу. Мовляв, що з них візьмеш, бандити. Пізніше, коли стало можна, практично всі жанрові зразки, котрі в Росії будуть забороняти, демонстрували невідворотність покарання за скоєні злочини, що надавало навіть примітивним творам певного гуманістичного змісту. І, разом із тим, демонстрували: міліцію/поліцію/владу можна не боятися.
Однією рукою фінансуючи тероризм в Україні та провокуючи насильство під гаслами "Путин, спаси!", Російська Федерація іншою рукою намагається демонструвати боротьбу з криміналом. Правда, забороняючи художні твори. В яких особистість, нехай багато в чому суперечлива та "з біографією", кидає виклик поліцейській державі.
Андрій Кокотюха,
Журналіст, письменник, сценарист, член Спілки кінематографістів України
