Єпископ Афанасій (в миру Борис Ігорович Яворський) народився 8 серпня 1976 року в с. Оріховець, Підволочиського району, Тернопільської області. Батько, Яворський Ігор Пилипович, 1947 року народження, пенсіонер-державний службовець. Мати, Яворська (Панькевич) Марія Миронівна, 1950 року народження, пенсіонерка-педагог.Після закінчення Оріховецької загальноосвітньої школи I-II ступеня, вступив в Тернопільське музичне училище ім. С.А. Крушельницької на клас хорового диригування, яке не закінчив з причини вступу в семінарію. Одночасно навчався в Підволочиській загальноосвітній школі I-III ступеня № 1.
В 1995 році вступив в Київську Духовну Семінарію Української Православної Церкви Київського Патріархату. 15 березня 1998 року ректором Київської духовної академії і семінарії, преосвященнійшим Даниїлом, єпископом Вишгородським, в Академічному храмі святого апостола і євангелиста Іоана Богослова м. Київ був рукоположений в сан диякона. Цього ж року переведений в Тернопільсько-Кременецьку єпархію для служіння. З серпня 1998 р. по 27 червня 2000 року служив дияконом в Теронопільсько-Кременецькій єпархії.
27 червня 2000 року був переведений в Тернопільсько-Бучацьку єпархію і 12 липня 2000 року високопреосвященнійшим Василієм, митрополитом Тернопільським і Бучацьким, рукоположений в сан пресвітера в храмі святих апостолів Петра і Павла с. Пушкарі Бучацького району, Тернопільської області. Богослужбову практику проходив в Свято-Троїцькому соборі м. Підволочиськ. В листопаді 2001 року преосвященнійшим Михаїлом, єпископом Сумським і Охтирським, прийнятий в клір Сумської єпархії.
24 лютого 2002 року єпископом Сумським і Охтирським Михаїлом пострижений в рясофор з ім’ям Афанасій в храмі Різдва Пресвятої Богородиці м. Суми. 6 червня 2002 року призначений настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці м. Суми. 24 березня 2003 року керуючим єпархії преосвященнійшим Флавіаном призначений настоятелем релігійної громади Покрови Пресвятої Богородиці м. Суми та благочинним Сумського району.
19 грудня 2007 року преосвященнійшим Мефодієм в Свято-Воскресенському кафедральному соборі пострижений в малу схиму з ім’ям Афанасій на честь свт. Афанасія Великого, архиєп. Олександрійського та 1 січня 2008 року призначений прес-секретарем Сумської єпархії. До свята Пасхи Христової 2009 року з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета возведений в сан ігумена.
В 2010 році вступив на 5-й курс Івано-Франківського богословського інституту і у 2011 р. захистив магістерську роботу на тему «Розвиток церковного хорового співу в Україні XI-XVII ст. і його роль в богослужіннях».
27 липня 2011 р. Священним Синодом УПЦ Київського Патріархату був обраний єпископом Конотопським, вікарієм Сумської єпархії (Журнал засідання Синоду №28).
21 серпня 2011 року, в 10-ту неділю після П’ятдесятниці, у Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі міста Києва відбулася архієрейська хіротонія.
27 липня 2011 р. Священний Синод УПЦ Київського Патріархату обрав клірика Сумської єпархії ігумена Афанасія (Яворського) на єпископа Конотопського, вікарія Сумської єпархії (Журнал засідання Синоду №28).
20 серпня 2011 р. після Всенічного бдіння у Володимирському патріаршому кафедральному соборі м. Києва відбувся чин наречення ігумена Афанасія на єпископа. Наречення очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні єпископів – Сумського і Охтирського Мефодія, Чернігівського і Ніжинського Іларіона, Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Епіфанія, Васильківського Феодосія, Богуславського Євстратія та Вишгородського Агапіта. Під час наречення ігумен Афанасій виголосив наступне слово:
Ваша Святосте!
Преосвященнійші владики!
Дорогі у Христі брати і сестри!
В ці хвилини я стою перед Вами, Ваша Святосте і богомудрі архіпастирі, зі страхом і трепетом роздумую над тим, як міг на мене недостойного випасти жереб архієрейського служіння? Навіть страшно помислити про те, що можу не справитися з покладеним на мене обов’язком, який кличе до служіння у сані єпископа. Але маю безмежну надію на слова Ісусові, які Він сказав своїм ученикам: «…Неможливе це людям, — та можливе все Богові …» (Мф. 19. 26) Тому, уповаючи тільки на Боже милосердя, маючи перед очима приклади Святих Апостолів, які покинули усе, йдучи за покликом Христовим, та беззаперечний приклад покірності Пресвятої Богородиці, можу промовити Вам тільки одне: «Ось я раб Божий – нехай буде мені за словом та благословенням Вашим». Усвідомлюючи усі труднощі та важливість архієрейського служіння не можу покладатися тільки на свої немічні сили, але, пам’ятаючи слова Христові: «Хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого» (Лк. 9, 62), лише взиваю до Господа: «Нехай буде воля Твоя».
Пригадується мені, який страх і трепет огорнув мене тоді, коли я майже 14 років тому в академічному храмі Іоана Богослова Михайлівського Золотоверхого Монастиря з рук блаженної пам’яті єпископа Даниїла, приймав благодать священства. Тоді огортав мене страх і трепет перед незвіданою величчю тієї святині, яку приймаєш, благоговіння перед справою, до якої мав приступити, але не усвідомлення того, які труднощі і випробовування чекають на шляху пастирського служіння. Сьогодні ж після років служіння на парафії, після заглиблення у вир парафіяльних турбот і проблем, після того, як своїм життям доторкнувся до проблем і до радостей, розумію і цілком усвідомлюю всю відповідальність та висоту єпископського служіння, всі труднощі, які чекають мене на цьому шляху.
З того часу, як Священний Синод обрав мене на єпископа, переді мною у роздумах промайнуло все життя, яке я прожив. Пригадалося мені, як із дитячих років із материнським молоком увібрав я молитовний дух, як бабуся прививала мені любов до храму. Пам’ятаю, що мене завжди тягнуло до нашого парафіяльного священика митр. прот. Андрія Яцківа. Там у невимушеній обстановці та в розмовах на різні теми поступово входила в моє серце думка про те, що я без служіння в Церкві просто не зможу жити. І коли постав вибір я обрав тільки одне – навчання у семінарії. Любов до служіння та бажання зробити хоч якусь користь нашій Церкві привела мене на сумську землю. Там з батьківською любов’ю прийняв мене керуючий єпархією - нині Високопреосвященнійший Михаїл (Зінкевич). Приклад його любові до молитви та до богослужіння остаточно вкоренив в моєму серці бажання служити Богові у чернецтві.
Я вдячний владиці Михаїлу за те, що повірив у мене та довірив управління парафією Різдва Пресвятої Богородиці у м. Суми. Я вдячний блаженної пам’яті єпископу Флавіану, який навчив мене вести діловодство в єпархіальному управлінні та довірив мені управління благочинням Сумського району. Я вдячний Преосвященнійшому єпископу Мефодію за те, що довірив мені очі і вуха Сумської єпархії, призначивши мене прес-секретарем. Я особливо вдячний наміснику Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря єпископу Агапіту, який прийняв мене під своє начало і як люблячий батько дав мені те, чого я, перебуваючи на парафії, сам ніколи б не осягнув – життя в монашій спільноті. Я безмежно вдячний Вам, Ваша Святосте, що дозволили мені, хоча і не багато часу, працювати під Вашим керівництвом і це є мій найбільший духовний і практичний досвід який я отримав. Тепер розумію, що в моєму покликанні до архієрейського служіння був тільки промисел Божий, який поступово готував мене Вашою, Святійший Владико і богомудрі архіпастирі, життєвою мудрістю і прикладами доброчесного і подвижницького життя.
Зі страхом та усвідомленням своєї негідності можу тільки укріплюватися словами, які сказав Господь святому апостолу: «Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі». А в іншому місці Христос настановляє апостолів: «Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в Ім’я Моє, навчить вас усьому». Тому надіюся, що Дух Святий, Який сходить від Отця, а через Вас, архієреї Божі, і на мене недостойного, навчить та зробить мене гідним знаряддям в руках Божих для будівництва Церкви Христової.
Прошу Божої допомоги, та Вашої молитви, Святійший Владико і Вас, богомудрі архіпастирі, моліть за мене всемилостивого Бога, Пресвяту Богородицю і всіх святих, збагатіть мене Вашими мудрими порадами та настановами, в яких я відчуваю особливу потребу в дні мого архієрейського становлення. Благословіть мене в день моєї архієрейської хіротонії, нехай Господь Бог подасть мені через покладання Ваших рук Свою всесильну благодать, яка виправить мої немочі, дасть сили і розуму для гідного пастирського служіння в сані єпископа у славу Божу, на користь Святої Православної Церкви, свого народу та рідної України. Я ж, в свою чергу, з смиренним серцем і чистою душею, можу тільки одне – повторювати Слова Христові: «Нехай буде воля Твоя».
Амінь.
Архієрейська хіротонія ігумена Афанасія відбулася 21 серпня 2011 р. у Володимирському патріаршому кафедральному соборі під час Божественної літургії. Очолив хіротонію Святійший Патріарх Філарет у співслужінні єпископів, які напередодні брали участь у нареченні. Після літургії, вручаючи новопоставленому єпископу Афанасію архієрейський жезл, Предстоятель звернувся до нього з повчальним словом:
Преосвященний єпископе Афанасію,
улюблений у Христі брат!
Сьогодні у Володимирському соборі, коли ще лунають піснеспіви на честь Преображення Господнього, що прославляють Христа Спасителя, який показав ученикам на горі Фавор славу Свого Божества, благодаттю Святого Духа, обранням Священного Синоду нашої Церкви, ти поставлений на єпископське служіння.
З молодих років ти був покликаний Богом на пастирське служіння. Отримавши світську і духовну освіту, ти прийняв чернечий постриг, дав обітниці Богу послуху, цнотливості і некористолюбства; але замість життя в монастирі проходив пастирське служіння на парафіях. Не можна сказати, що ти добре засвоїв чернече життя, але пастирське служіння тобі добре відоме.
Тепер тобі предстоїть вище служіння в Церкві, більш відповідальне і набагато тяжче. Багато хто із архієреїв з радістю ідуть на це служіння не тому, що з радістю хочуть нести хрест скорбот, а тому що насамперед бачать в архієрействі духовну владу, славу і земне благополуччя. Ми сподіваємося, що ти, погодившись стати єпископом, згідно настанові апостола Павла «бажаєш доброго діла» (1 Тим. 3, 1), а не архієрейської влади і слави. «Добре діло» – це ретельне виконання своїх архіпастирських обов’язків: постійне звершення богослужінь, проповідь Слова Божого і постійне піклування про духовенство і паству, – і не в меншій мірі терпіння скорбот і всіляких труднощів, властивих будь-якому керуванню.
Новопоставлений єпископ повинен на все своє життя запам’ятати архієрейську присягу, яку він дав не людям, а Богу. З яким почуттям і настроєм ти прийняв благодать єпископства? Якщо зі страхом Божим, – то благо тобі, тому що цей страх викликається усвідомленням своєї немочі, духовного убожества і смирення перед величчю і відповідальністю служіння. Але якщо новопоставлений єпископ сприймає архієрейство формально, з почуттям внутрішнього самовдоволення, що він, нарешті, досяг своєї мети, – то благодать Божа відступить. Ми це бачимо і із історії Церкви, і із сьогоднішнього церковного життя.
Найбільшим гріхом недостойних єпископів є користолюбство і любов до розкішного життя. Не треба забувати, що ми – архієреї – насамперед ченці, які зріклися багатства; і те, що ми маємо – не наше, а церковне, тобто Боже, і дано нам в розпорядження, а не для розкішного життя. Треба дивитися на те, що ми маємо, як на церковне багатство, а не як на власне. Тоді єпископ, навіть маючи багатство, може бути убогий духом, тобто не мати багатства світу цього в серці і в розумі.
Ми віруємо і сповідуємо, що єпископи поставляються в Церкві з волі Божої благодаттю Святого Духа. Якщо ми поставляємось з волі Божої, через обрання насамперед Духа Святого, то чому серед єпископату протягом всієї історії Церкви було багато – і нині вони є – недостойних єпископів? Тому, що недостойні кандидати на високе служіння стали єпископами не з волі Божої, з Його промислу, а з попущення Божого. Воля Божа і попущення Боже не одне і теж. Воля Божа завжди блага і досконала, а попущення Боже стосується гріха і взагалі зла. Тому той, хто став єпископом з попущення Божого, – той служить гріху, а не Церкві і Богу. Попущення Боже стосується не тільки недостойних єпископів, а й всіх грішників. Господь попускає гріх, тому що розумним істотам дав свободу. Де свобода – там вибір між добром і злом, між правдивістю і гріховністю. Ми віримо і сподіваємось, що ти став єпископом з волі Божої, а не з попущення Божого.
На місці нового служіння в твої обов’язки входитиме нагляд за служінням пастирів та інших членів кліру. Як ти маєш намір здійснювати цю складну справу? Якщо тільки шляхом наказів і розпоряджень, то результат такого адміністрування буде сумним і для дорученої тобі пастви, і для тебе особисто. Якщо ж ти будеш керувати своєю паствою в дусі батьківського піклування, то плоди твого керування будуть добрими. Це не виключає застосування в одних випадках необхідної і спасительної суворості, а в інших – батьківської поблажливості.
У архіпастиря немає права на лінивство і безтурботність. Він повинен постійно працювати на благо Церкви і пильнувати за собою і за своєю паствою. Апостол Павло в бесіді з ефесськими єпископами сказав: «Пильнуйте себе і все стадо, в якому Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28). Лише за цієї умови скарб благодаті, який ми одержуємо при єпископській хіротонії, стає для нас джерелом духовної сили. У іншому разі благодать Божа відходить від єпископа, і він перетворюється на звичайного адміністратора.
А зараз, улюблений у Христі брате, зійди на це місце, прийми архієрейський жезл і від даної тобі благодаті Святого Духа дай народу Божому твої перше єпископське благословення.
