«Добре, що ті, хто ненавидить Україну, себе позначають, замість того, щоб ставити їм тавро, вони самі себе таврують, коли одягають георгіївські стрічки. Якщо вони вороже ставляться до України, хочуть референдумів, якщо більшість ненавидить Україну, то навіщо плакати за ними, дихати з ними одним повітрям?» – так думає про сепаратистів, які носять георгіївські стрічки, автор історичного роману «Чорний ворон» Василь Шкляр. Про те, що насправді символізує георгіївська стрічка та чому її так завзято відроджують сепаратисти на півдні та сході України «Погляд» вирішив дізнатися у знавців історії.
Парадокс: українці використовують символіку держави, яка знищила мільйони українців
Письменник Василь Шкляр переконаний, що сепаратистів не можливо перевиховати. Відповідно, не варто надавати символіці, яку вони використовують, особливого значення. «Ворог сам собі обирає символи. Якби ганьбили наш символ, то можна було б обурюватись, але не мені вирішувати, що одягати ворогам. Я взагалі не хочу вести діалогу з такими людьми, ми їх не перевиховаємо. Як можна спілкуватися з тими, хто ґвалтує національний прапор?» – ділиться думками Василь Шкляр.
На думку директора Українського інституту національної пам'яті Володимира В’ятровича, мешканці сходу та півдня стали жертвами російської пропаганди. «Георгіївська стрічка є символом російського імперства, вона пов’язана з російською імперією, з орденом святого Георгія, тому не дивно, що саме цю символіку використовують сьогодні диверсанти і заколотники на півдні та сході України, завдання яких – боротись за розкол України», – зазначає історик.
І зовсім не дивно, що георгіївські стрічки використовують мешканці України, які йдуть на поводу в диверсантів. Заколотники сьогодні, за словами історика, заручаються підтримкою старшого покоління людей, яке вважає себе радянськими людьми. «Ці Homo Sovieticus вірять у російську пропаганду, у можливість відновлення Союзу. Цим людям потрібно поспівчувати, вони не можуть зрозуміти, що реальність зовсім інша, тому їхні погляди навряд чи можливо змінити», – говорить Володимир В’ятрович.
Відтак набагато важливіше, зазначає співрозмовник, сьогодні працювати з молодим поколінням, яке не повинне стати поповненням радянських людей.
Водночас директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий також наголошує, що георгіївська стрічка жодного стосунку до української атрибутики не має. «Вона є імперською символікою часів царської Росії, і активно використовується у пропаганді таких же імперських великоросійських амбіцій. Ці стрічки мають досить умовний стосунок до радянського періоду, коли їх використовували у солдатському ордені слави. Тому коли ми бачимо, що сьогодні на території України використовується георгіївська стрічка, особливо у так званих сепаратистів, бандитів, то це є свідченням того, що ці люди знаходяться під дуже сильним впливом російської пропаганди – ідеї відродження великої Росії», – розповідає Руслан Забілий.
Так, за словами наукового співробітника Центру досліджень визвольного руху Олександра Іщука, георгіївська символіка – це особистий вибір громадян. «Після святкувань 60-ти років перемоги у Другій світовій війні стрічка стала фактично культивуванням перемоги. Людина, яка носить стрічку, шанує перемогу. Такі стрічки ніде у світі більше не носять», - коментує Олександр Іщук.
Чи є підстави заборонити використання георгіївських стрічок
З огляду на те, що відбувається в Україні, ці стрічки використовуються з небувалим фронтовим навантаженням. «Їх потрібно було б заборонити, як і комуністичну символіку, використання якої не веде до примирення, а навпаки, до ескалації протистояння. Ці стрічки є символом тоталітарної держави, яка знищила мільйони українців», - ділиться з «Поглядом» Руслан Забілий.
При цьому екс-директор Архіву Служби безпеки України Володимир В’ятрович зовсім не дивується чуткам про заборону георгіївських стрічок у Білорусії та Казахстані. «Георгіївська стрічка – символ, який несе російську імперську ідеологію, яка є однаково небезпечна як для України, так і для Білорусії», – наголосив історик.
Утім журналіст, доктор історичних наук Данило Яневський вважає, що забороняти георгіївські стрічки не має підстав. «Кожна людина має право на свій ідіотизм і заборонити це неможливо. У тих, хто використовує ці стрічки, за душею нічого немає. Я знаю одне: у тій війні загинули щонайменше 6 мільйонів українців», - безапеляційно сказав Данило Яневський.
Як бути
Руслан Забілий пропонує українцям використовувати символіку, яка присутня в українській культурі, в українських мілітарних традиціях.
«Можна замінити георгіївські стрічки маками, які є міжнародним символом, можна і гронами калини. Так, на могилах загиблих вояків іноді висаджували кущі калини, це гарний символ, а мак – це прийнятний символ для багатьох європейських країн», - ділиться міркуваннями директор музею-меморіалу жертв окупаційних режимів.
Такої ж думки й історик Олександр Іщук. За його словами, в Європі ніхто стрічок не одягає. «У Європі є окремий символ пам’яті полеглих – квітка червоного маку, коли проводять пам’ятні заходи, стрічки ніхто не одягає. Просто у Криму і на сході люди вважають себе причетними до «русского мира» і до перемоги у Великій Вітчизняній війні», - підсумував історик.
З історії георгіївської стрічки
«Георгіївська стрічка» вперше з’являється на ордені святого Георгія, заснованому імператрицею Катериною ІІ 1769 року. Орден видавався офіцерам за особливу мужність у бою. Георгіївська стрічка складалася з трьох чорних та двох жовтих смужок. Така гама, за однією версією, була взята з чорно-жовто-білого прапору Російської імперії, за іншою, символізувала вогонь та дим, що підкреслюють військовий характер.
Після приходу до влади більшовиків 1917 року, георгіївські нагороди припинили офіційно існувати. Ними нагороджувати лише представники білогвардійського руху – за активну боротьбу з радянською владою.
З початком радянсько-німецької війни в 1941 році значна кількість російських монархістів почала співпрацювати з нацистською Німеччиною. Стилізований Георгіївський хрест використовували окремі підрозділи колабораціоністів, зокрема Російська визвольна народна армія, що брала участь у придушенні антинацистських повстань у Польщі та Словаччині.
У Радянському Союзі комплекс георгіївських нагород юридично не існував, оскільки радянська влада протиставляла себе дореволюційному самодержавству. Однак 8 листопада 1943 року указом Президії Верховної Ради СРСР було засновано орден Слави, стилістично схожий на орден святого Георгія. Він надавався за особливу військову мужність та містив стрічку з трьома чорними та двома оранжевими смужками. У 1944–1945 роках ним було нагороджено близько 200 тисяч осіб.
Зазначимо, що створення радянської версії ордену святого Георгія цілком вписувалося у загальну канву з відродження традицій Російської імперії в СРСР.
1965 року нове керівництво Радянського Союзу на чолі з Леонідом Брежнєвим взялося активно формувати офіційну версію історії Великої Вітчизняної війни. 9 травня знову стало державним святом Днем Перемоги і вихідним.
У Російській Федерації орден святого Георгія та Георгіївський хрест відновили указом Президії Верховної Ради РФ 1992 року і остаточно затвердили 2008 року. Обов’язковим елементом цих нагород стала георгіївська стрічка. Першими відроджену імперську нагороду отримали військовослужбовці, що брали участь у провокаціях у Південній Осетії та нападі на Грузію 2008 року.
Спроби утвердити гвардійську стрічку під назвою «георгіївська» як символ перемоги над нацизмом розпочалися 2005 року в Росії. З ініціативи державної інформаційної агенції «РИА Новости» стартувала однойменна акція. За її задумом, вона мала стати символом Перемоги, а також пов’язати радянську історію з військовою славою дореволюційної та сучасної Росії ( за матеріалами історичної довідки кандидатів історичних наук Гвоздика, Князькова та Штейнле, опублікованої на сайті Українського інституту національної пам’яті.)
