Ситуація в Українській Автокефальній Православній Церкві останнім часом знову викликає інтерес з кількох причин. УАПЦ єдина з великих Церков, яка не дала оцінки подіям на Майдані на рівні Архиєрейського Собору або Предстоятеля. У Львівській, найбільшій єпархії УАПЦ, знову заговорили про загрозу розділення у відповідь на те, що митрополит Львівський Макарій від перших днів активно став на бік Євромайдану. Також тут активізувався рух за порозуміння з іншими Православними Церквами. Про ситуацію в УАПЦ, міжправославні стосунки наша розмова з митрополитом Львівським УАПЦ МАКАРІЄМ (Малетичем).
— Владико, 23 січня відбувся Собор УАПЦ. На ньому вочевидь розглядалось багато питань, але з офіційного повідомлення можна довідатись дуже мало інформації. Таке враження, що лише було заслухано звіти про життя єпархій. Тож чим живе сьогодні УАПЦ?
— Головним питанням, яке розглядав останній Собор, був ремонт Патріархії УАПЦ, на вулиці Трьохсвятительській в Києві. Тому що на сьогодні і дах, і вікна знаходяться в аварійному стані. І хоч це питання не увійшло в остаточний протокол Собору, проте воно було головним на цій зустрічі. Ми радились стосовно коштів, які необхідні для цього ремонту. Ми міркували над тим, чи можливо знайти жертводавців для цих робіт, а також скільки кожен архиєрей може докласти власних коштів для цієї справи, щоб в цьому році закінчити хоча б нагальні роботи.
— Чи варто для вирішення такого питання скликати цілий Собор?
— Собор у цьому випадку був скликаний тому, що цей ремонт вимагає значних коштів. Предстоятель подав нам кошторис і ми повинні були обговорити, яку частку кожен з нас може внести, щоб зібрати необхідну суму.
Іншим питанням, яке ми обговорювали на цій зустрічі, було спільне звернення стосовно подій в Україні. Я особисто ставив питання Предстоятелю, чому не був заздалегідь підготовлений проект такого Звернення, щоб ми могли відразу всі підписати його. Митрополит Мефодій у відповідь на мій запит доручив підготувати таке звернення єпископу Харківському і Полтавському Афанасію (Шкурупію) і з нашого дозволу обіцяв сам його підписати. Так і не знаю, чи було таке Звернення оприлюднене. Це повинно було бути Звернення до влади та до людей, які відстоюють свої права на Майдані. (Таке звернення до кінця лютого так і не було оприлюднене. — ред.)
Після тих всіх обговорень я запропонував всім єпископам та Митрополиту Мефодію піти на Майдан і відправити там богослужіння. Проте Предстоятель пожалівся на слабке здоров'я, а він і справді давно нездужає, інші ж єпископи поспішали додому. Тому я пішов сам і близько третьої години відслужив молебень на Майдані. Пригадую, це було 23 січня. До мене долучився лише єпископ Володимир (Черпак) з Києва та п'ять моїх священиків. Я звернувся до людей, вони були дуже раді нашій присутності на сцені Майдану. Я висловив співчуття сім’ям загиблих людей, подякував і підтримав людей, які стояли на Майдані, перш за все молодь, яка й розпочала цей процес.
Я також залишився на Майдані на цілу ніч. Відвідав людей в КМДА, обійшов намети. Був на вулиці Грушевського і скажу: там стояти було дуже важко. Якщо на Майдані не було такого морозного вітру, то там, на Грушевського, вистояти було надзвичайно важко, вже навіть з огляду на погодні умови і холодний вітер з боку Дніпра. До речі, я там зустрів архиєрея з Київського Патріархату із Чернігова.
— Владико, давайте ще повернемось до справ в Українській Автокефальній Православній Церкві. В якому стані зараз УАПЦ? Багато аналітиків пишуть про фактичну децентралізацію структури. Про те, що реально існує дві повноцінні єпархії: Львівська і Івано-Франківська, частково Тернопільська, проте кожна живе своїм власним життям, а Церква як єдиний організм перестала існувати. Ми чуємо, що деякі парафії покидають УАПЦ, відмовляються визнавати Предстоятеля. Прокоментуйте це?
— Не можу сказати, що Церква зростає, хоча нові парафії відкриваються. Це життя. Одні переходять від нас, інші приєднуються до нас. Єпископи Адріан (Кулик) і Іоан (Швець), які перейшли від нас в УПЦ КП, так і не вважаються там повноцінними архиєреями, їх не має в офіційному календарі Київського Патріархату. Вони фактично залишаються настоятелями своїх парафій.
Не можливо сказати, що наша Церква як єдине ціле перестала існувати. Можна сказати, що Предстоятель не є надто ініціативний. Але коли людині дошкуляє хвороба, то більше думаєш про неї, аніж про інші справи. Були нарікання, що він не підписав спільної заяви від глав Церков про Асоціацію України і ЄС. Тому я ставив йому на Соборі це питання: Чому? Адже він може мати свою думку, але як Предстоятель повинен говорити думку від цілої Церкви.
Що ж до діяльності різних єпархій, то мені важко про це сказати. Колись я піднімав це питання на Соборі. Я пропонував показати скільки внесків йде на Патріархію від кожної єпархії, щоб оприлюднити список нових єпископів та кількість парафії, які в них є, але цього так і не відбулось. Я чув, що на Тернопільщині від УАПЦ відійшла певна кількість парафій, хтось каже більше, хтось менше, але я не з'ясовував цього питання. Можу сказати за Львівську єпархію: ми маємо 308 парафій і відкриваються нові у містах, і у селах. Життя вирує, часом бувають різні проблеми, бо священикам, і хочу це наголосити, треба не лише проповідувати любов, але й творити її.
Також ми переїхали в нове приміщення єпархіального управління, після 12 років судів. Будинок був у поганому стані, довелось повністю його відновлювати, укріплювати. Доводилось і мені самому брати в руки інструмент і ставати до праці. Я намагаюсь керувати єпархією не як адміністратор, а як пастир, щоб розумів священиків, а вони мене.
Я також опікуюся Таврійською і Рівненсько-Волинською єпархіями. Там служать священики, є сталі парафії, є храми. Ось невдовзі у Березному буде відкрито наш храм. Загалом в Рівненсько-Волинській єпархії є 19 парафії. Щодо Півдня, Таврійської єпархії, то я давно вже хочу передати її в інші руки, але не відпускають. І я щасливий, що вже будується 13-храм УАПЦ на півдні України.
— Владико, вже було кілька спроб розділити Львівську єпархію УАПЦ, оскільки вважають, що Вам важко тут самому справлятись. Була така інформація, що Вам на Соборі пропонували знайти кандидата на вікарія для Львівської єпархії. То можливо варто від Вас забрати Рівненську і Таврійську єпархії?
— Щодо вікарія, то я відповів, що поки я можу ще працювати, то не треба, щоб за мене хтось виконував мою роботу. Тим паче, Ви правильно говорите, що є Рівненсько-Волинська єпархія і Таврійська, які потребують архиєреїв. Там є єпархіальні управління, там треба єпископів.
В Херсоні, центрі Таврійської єпархії, вже минуло п'ять років, як ми отримали приміщення старої лікарні для єпархіального управління. Ми його з руїн підіймали, я організовував студентів і сам їздив, а зараз треба все завершити. А був би там молодий єпископ все йшло б легше, бо я вже не можу часто туди їздити. Тим паче, що приміщення в доброму районі і на нього вже приглядаються різні структури. Тому важливо зараз не втратити те, що здобули. Я думаю, якби я там все довершив, то й архиєрей би відразу знайшовся.
Я пропонував посаду секретаря єпархії кандидатам на єпископа Рівненсько-Волинської і Таврійської єпархій, але на превеликий жаль ніхто не згоджувався. Якщо б я був молодий, то я б не боявся піти секретарем єпархії перш, ніж стати архиєреєм, щоб показати свої здібності. А якщо б добре себе хтось зарекомендував, то потім всі б руки підняли, що бажають бачити його архиєреєм. А багато з кандидатів не згоджуються, а відразу хочуть стати єпископами.
— Раніше звучали такі чутки, що УАПЦ готується приєднатись до УПЦ (МП). Наскільки це відповідає дійсності?
— Дійсно велися такі розмови. Але я свою думку сказав, що я людей не зраджу. Ніколи в світі. Зі свого боку я говорив з Патріархом Філаретом перед парламентськими виборами. Ми розмовляли близько двох годин і я йому сказав, що хоч Предстоятель не хоче об’єднуватись, я буду спонукати людей до єдності. Але, щоб не повторити 1992 рік, то давайте й назву об’єднувати. Бо людям дорога назва УАПЦ. Вона й мені дорога, бо вона має свою давню історію. Тому я запропонував, щоб в назві звучало і УАПЦ, і Київський Патріархат. Патріарх Філарет частково погодився на мою пропозицію. Я ще раз підкреслюю: і мені, і моїм людям дорога ця назва, вони відроджували цю Церкву у 1989 році. А прийде час, то можна буде змінити на нову назву, але задля об’єднання варто піти на компроміс. А може з часом якась ідея поєднання визріє і в Церкві, яку очолює Митрополит Володимир (Сабодан), а тоді буде одна назва – Українська Помісна Православна Церква.
З іншого боку я настоюю на тому, що ми повинні виходити на контакт з Вселенським Патріархом. Патріарх Філарет не заперечив, але владика Євстратій був категорично проти і сказав: “Навіщо нам греки?”. Мовляв , ми повинні ставати сильнішими і греки самі прийдуть до нас. Я думаю, якби не було Московського Патріархату, може б і греки й прийшли, але в нашій ситуації я не бачу іншого виходу, як створення паралельної митрополії Константинопольського Патріархату, хоча б до повного об’єднання.
— Ви думаєте Московський Патріарх на це погодиться?
— Так, це важко. Але я казав Патріарху Філарету: “Давайте запросимо на об’єднавчий собор представника Вселенської Патріархії”. На що він мені відповів, що, якщо хтось приїде на цей собор від Вселенського Патріарха, то ми вже визнана Церква. Я йому відповів, що ще не визнана. Він мені сказав, що це не реально, щоб хтось приїхав. Я знову йому заперечив.
Коли помер Патріарх Димитрій, я особисто звернувся через світлої пам’яті архиєпископа Всеволода, щоб хтось приїхав з Вселенської Патріархії. Приїхав сам владика Всеволод і читав Розрішальну молитву над Патріархом. У 2000 році ніхто не вірив, що приїде митрополит Костянтин, а я наполегливо просив, писав і він приїхав. Зрозуміло, що він мав благословення на участь в Соборі в Києві від Патріарха. Він приїхав, відслужив з нашими священиками в Андріївській церкві богослуження. Потім ми зійшли вниз і він сказав, що може надішлемо до Константинопольського Патріарха прохання від Собору, може він і дозволить йому згодитись очолити Українську Автокефальну Православну Церкву. Але не всі архиєреї погоджувались на це і поки ми дійшли до Жовтневого палацу на Собор, то там вже почався тиск. Тодішній місцеблюститель митрополит Мефодій погрожував, що мене дасть в заборону. Але я був би не відступив, проте митрополит Константин — видно, що на нього вплинули — сказав мені зупинитись.
Була розмова, що між двома архиєреями та владою була домовленість. Дехто із архиєреїв казали мені, що заспокойтесь, може ви хочете бути предстоятелем, то ми запропонуємо.
— Після смерті Патріарха Димитрія треба було обрати місцеблюстителя. І, наскільки пригадуємо, владику Мефодія обрали 5 голосами проти 4-х. Ви голосували за нього. Ви не жаліли пізніше про це?
— Тоді, не жалів, а зараз, можливо, б по іншому поступив, але треба було зберегти Церкву, бо можна було поставити крапку.
— Тобто, якби обрали іншого – всі могли б розлетітися?
— Кандидував владика Ігор. Треба сказати правду, що до того часу йому потрібно було розмовляти із архиєреями, бо вони були проти на той час, і хоча б я навіть проголосував, то мій голос би нічого не вирішив, оскільки один – митрополит, а другий - архиєпископ.
— На Соборі 2000 р. не всі були задоволені вибором на Предстоятеля Митрополита Мефодія. Дорікали, що він поверне до Москви.
— Мені прикро казати, може й не треба взагалі казати, але покійний Патріарх сказав, що дехто нас поведе до Москви, як виберете після мене. Але не дивлячись на все , цього не сталося і не станеться – поки я живу.
Дещо звідти щодо УАПЦ (з Москви – ред.) пропонували, але не мені. Розмова йшла про окремий округ. Але я сказав – прошу, як хтось хоче йти – хай йде. Най вам буде добре, а я почекаю. Але тоді мені сказали, що є неофіційна відповідь, що без мене їх не приймають, бо вони хочуть всю Церкву в повноті.
— Свого часу Ви сказали дуже показову річ, що не зрадите людей. Декілька років тому під час інтерв’ю РІСУ ви сказали, що за 10 років вже хочете бачити єдину Церкву в Україні. І от скажіть, будь ласка, які є настрої у Вашій єпархії, до чого люди зараз готові, чи готові вони зараз об’єднуватись з Київським Патріархатом? Чи їх влаштовує такий стан?
— Більшість священиків за об’єднання з Київським Патріархатом. Але на тій основі, що я сказав: на об’єднанні назв.
— Тобто більше розбіжностей не бачать? Поділ єпархій, наприклад?
— Ні.
— Владико, розкажіть, а чому не вийшло у 2006 році відкрити подвір’я Константинопольського Патріархату у Львові?
— Пригадую, Клара Ґудзик брала в мене інтерв’ю. Вона прийшла до мене, а я якраз хотів історичну Успенську церкву повернути до Константинопольської Патріархії і вже собі капличку збудував та готувався туди йти, бо я не міг тут бути. Тоді вона зі мною порозмовляла і опублікувала те в газеті «День». І тоді наші та з різних Церков телефонували до мене, факси відправляли, деякі тепер вже митрополити, але не буду називати їх. І казали — то треба робити, ми на це вже чекаємо. І не боялися цього. Навіть з УПЦ (МП).
Мені прикро тепер те, що тоді наш, як казали, народний президент то не звершив, хоча він мав силу. Це був 2006 рік. Владика Всеволод приїхав, привіз з собою кандидата. Патріарх Варфоломій написав листа, щоби це підтримав Президент. Все було готове, тільки треба було написати від Секретаріату Президента про підтримку. А Ющенко сказав до Всеволода – їдьте до Львова, а я вас буду підтримувати. І так ми з’їхались, освятили ікону, зібралося багато священиків з різних областей, але листа від президента не було і на третій день дали відмову.
— Чи тоді хтось посприяв, аби цього не було?
— Нині можна сказати, що і ззовні, і зі середини це зірвали. Самі українські єпископи приклалися. Нині кажуть, що навіть українці із-закордону також були причетні до того, що не сталося.
Мені прикро, боляче, бо пам’ятаю це як день сьогоднішній і буду пам’ятати до самої смерті. Прийшов вечір, я прийшов до владики Всеволода, щоб про все домовитись. Аж тут дзвінок від якогось архиєрея – передати Всеволоду, щоб зателефонував до митрополита Мелітона (тодішнього генерального секретаря Священного Синоду Константинопольського Патріархату. — ред.), і щоб все заплановане відкласти. Я казав: владико, дорогий, ну треба ризикнути, нічого вам не буде, ви ж старша людина. А коли він не згодився, то я трошки нагрубив і кажу: чого ж тоді було починати? Він бідний заплакав та каже: владико, я не винен. Я думаю, що він такий удар тоді отримав, що це прискорило розвиток його хвороби, а згодом і скору кончину.
І то мені, сказати правду, боляче. Бо, якщо священик чи архиєрей може щось зробити, маєш можливості – зроби. Пожертвуй собою для кращого майбутнього.
Он скільки разів хотіли зруйнувати Львівську єпархію УАПЦ, а не змогли. Якщо би я як людина думав про себе, пригноблював би священиків і з парафіянами, не рахувався з ними, то мене вже би тут не було. Я ж готовий не спати ніч і працювати для них, щоби УАПЦ жила. Я 17 років ні однієї служби не пропустив, щоб не прочитав молитву Патріарха Мстислава за єдину Українську Помісну Православну Церкву. І буду далі молитися.
— У Київському Патріархаті частина стоїть на тих позиціях, що нам не потрібно втручання Константинопольского Патріархату, ми є самодостатні, не треба зовнішніх чинників. Ми будемо самі зміцнюватись. Ви ж кажете, що без третьої сили нічого не зрушиться. Тобто треба все таки звертатись до Константинополя?
— Така думка могла би бути виправданою, якщо б не було такої чисельної УПЦ (МП) – тоді так.
Я на то не зважаю, коли нас називають «неблагодатні», але люди на це звертають увагу. І я переконаний, що нам потрібно дві канонічні православні митрополії в Україні, хоча наш північний сусід буде робити все, щоби того не стало. Я маю надію, що тоді дуже б швидко зорганізувалася помісна Церква з архиєреїв, священиків і мирян різних конфесій, які би до неї увійшли. А зараз не підуть з канонічної Церкви до УАПЦ чи УПЦ КП. І для архиєреїв це важливо. Може на Галичині ми на це не дуже звертаємо увагу, але на центральній та східній Україні – там люди на це зважають.
Нам потрібно шукати золоту середину між канонічністю і автокефалією. Я сам би не пішов на те, щоби довічно бути як Київська митрополія у повному підпорядкуванні Вселенського Патріарха. Але тимчасово – так. І це був би шлях до помісної Церкви. Якщо би то все стало, і була би у тій митрополії згуртованість, християнська повага та спілкування, то я думаю, що вона би збільшувалася і міцніла. Може я не правий, коли думаю, що тоді наш північний сусід, щоб не залишитися без впливу на Україну, дав би згоду на помісність. Але то мрії.
— Елладська Церква не має статусу патріархату, є митрополією на чолі з Архиєпископом і фактично є автокефальною Церквою. Тобто можна бути самостійним і в межах митрополії?
— Так, а чому ж не можна. Проблема в тому, як ми до цього ставимося.
От приїжджав Патріарх Вселенський. Перед Святою Софією прийшли всі єпископи УПЦ (МП), а з КП жодного і від УАПЦ тільки я, хоч поруч патріархія. І мене ніхто не вигняв з владик, які там зібрались. Я собі став позаду, Патріарх йде, нам вклонився, ми йому. Друга зустріч була запланована пізніше. Пам’ятаю, маємо йти до Патріарха на зустріч. Тоді повінь була в Івано-Франківську і Ющенко полетів туди. Чекали від ранку. Десь коло 7-ї години вечора поступила вказівка – тільки Предстоятелі йдуть, інші єпископи ні. Лишились, щоб дочекатись результату. О 10-й годині приходить наш Предстоятель і каже: нічого з того не вийшло. Патріарх пропонував: ви об’єднайтесь, вибирайте три кандидати, подавайте мені, а ми одного виберемо серед них на митрополита. А владика Філарет не погодився. Чому не можна було заради України? Чому не можна було об’єднатися тоді? Боялися, що при перереєстрації назви можна було щось втратити. Але тоді була прихильна влада. Можна було щось і втратити, але для України здобути.
— Владико, питання стосовно внутрішнього життя УАПЦ. Кілька років назад на зборах Львівської єпархії, коли приїжджав митрополит Мефодій, виникли певні непорозуміння стосовно статуту. Розкажіть більше про це, чому хотіли перереєстровувати статути?
— Хтось мене називає буквоїдом, хтось вічним революціонером, але коли би був порядок, то того б не було. Є Помісний собор, а предстоятель, не знаю з якої причини, не хоче його скликати. І тоді вирішують змінити статути єпархій, оскільки статут Церкви загалом змінити не можуть. І змінюють статути єпархій Архиєрейським собором. Видима різниця, що має бути записано, що Церква — неприбуткова організація. Того не було в старому статуті, але я писав листа в податкову, що ми не прибуткова організація, жодних коштів не переводили, і нічого податкова не вимагала.
Я розумію, чому тоді той Архиєрейський собор збирався і що вони хотіли. Приїхав я в Тернопіль до предстоятеля, дають мені проект статуту і статут УПЦ (МП), з якого все скопійовано. Я підняв питання: що, не можна було зробити свій проект? Сказали, що потім зроблять. А в стату УПЦ (МП) Синод єпископів замість Архиєрейського собору, тобто інша структура. Я їм так і сказав: будуть неприємності. Предстоятель каже – потім все переробимо.
Я повернувся, зібрав священиків, і що мені дали, те і зачитав, як мені сказали, так я їм і пояснив. А священики всі збурили. І треба сказати правду, не тільки через це. Були і до того різні перепетії. Я все пояснив людям, але це декому не сподобалося. І знову заговорили про перерозподіл єпархій, і про Львівський вікарний деканат (виник на Львівщині внаслідок відмови невеликої групи священиків підпорядковуватися Львівському архиєрею УАПЦ і підпорядковується напряму предстоятелю УАПЦ. — ред.).
— Яка доля сьогодні вікарного деканату?
— Ще існує, не знаю, яка там кількість парафій, напевно не змінилася. Не знаю, які стосунки між Предстоятелем і деканом вікаріату. Вони на мене не впливають, я з ними не конфліктую, прийде на богослужіння хтось з них – я не відганяю.
Але від них йшли інтриги, чому два роки ми не поминали Предстоятеля. Зараз інші інтриги йдуть. Наприклад, я не боюся їм в очі сказати як є. Коли ми самі їздили в Константинополь, один раз були з єпископами з УПЦ КП — троє наших, троє їхніх. І там говорилося і обіцялося одне, а поверталися в Україну і по-іншому поступали. І коли там все обіцяли, що ми згідні, а потім приїжджали сюди і деякі архиєреї відходили від обіцянок. Я так не міг, мені совість не дозволяла.
І зараз я знаю, що може як архиєрей я неканонічно поступаю, що поминаю Вселенського Патріарха, бо маю свого Предстоятеля. Але я цим не бажаю зла своєму Предстоятелю, я його слухаю, що в рамках Церкви, що для добра Церкви. Але я думаю, що канонічно чи ні, але не буде гріха молитися і за Патріарха Константинопольського для того, щоби не переривати зв'язок із ним. Хоча я розумію, що канонічно лише сам Предстоятель може поминати інших Предстоятелів і Патріархів.
— Владико, що можна зробити, щоби УАПЦ в Україні була об’єднана так, як це було у 2000 році? Тому що паралельно існують частини колись єдиної УАПЦ. Скажімо, незрозумілий нині статус владики Романа, якого намагалися усунути, а за ним стільки парафій. Так само з владикою Ігорем (Ісіченком), за яким пішли не лише парафії на Слобожанщині, але і на Київщині, Черкащині?
— Багато потрібно, а найбільше – християнський вчинок. Просто християнські моральні поступки, кроки з одної і з другої сторін та компроміс.
Щодо владики Романа. Коли я свого часу поминав Вселенського Патріарха, то мене викликали на Архиєрейський Собор і казали, що мене будуть остаточно виводити з УАПЦ, але я все одно їхав, оскільки мене запрошували. І тоді не так предстоятель зі мною сварився, що його не поминаю, як владика Роман. На кожному Соборі він зі мною скандал робив, чому я не поминаю, чому розділяю Церкву. Але я тепер оце забув йому, відстояв, бо його самого мали відчислити з УАПЦ.
Була між владикою Романом і предстоятелем християнська любов, їздили разом і закордон, висвячували нових єпископів без моєї чи владики Андрія участі. А що між ними зайшло — я не можу зрозуміти.
Було якось на Архиєрейському соборі, що був ще владика Роман і зчіпився за щось з владикою Адріаном, який ще був у нас, і почалась суперечка. Зайшли на собор священики, які з Романом приїхали. І замість того, щоби порозумітися, вони заявили, що і так нікого не визнають і не поминають Предстоятеля.
Щодо владики Ігоря – то що я міг, то робив. Декілька разів побував із священиками у Предстоятеля в Тернополі і вмовляв, щоб між ними було порозуміння. У 2000 р. була домовленість, що владика Мефодій буде Предстоятель, а владика Ігор буде керуючий справами. Але вони не спрацювались. Я боляче те переніс, священики також. Пригадую, відбувався Собор, ми зібралися в Андріївській церкві, а владика Ігор –в патріархії. Ми посилали священиків його покликати – він відмовився. Раз було домовлено на Соборі 2000 року, то мали йти один одному на поступки. Але ні.
— А зараз, які кроки потрібно робити?
— Зараз молоді єпископи, які обсіли предстоятеля, негативно ставляться і до владики Романа, і до владики Ігоря. І тому зараз з ними шансів для примирення практично немає. Але порозуміння між ними можна знайти, якщо буде спільне бажання.
— Останнє питання про Львів, де ми маємо три православних єпископа. Як іде співпраця між вами, між архиєреями?
— Загалом все добре. З владикою Димитрієм було якесь непорозуміння, він на одну мою парафію висвятив диякона, а потім священика. Але я йому, коли ми служили біля тюрми на Лонського панахиду, сказав: Владико, знаєте, ми з владикою Андрієм покійним такого не робили. Якщо було порозуміння він дзвонив до мене і ми вирішували те питання. А Ви порушили канони Церкви, на мою парафію висвятили диякона і священика. Такий інцидент був, але ми це все обговорили і більше не було непорозумінь. Тому все добре.
Ще в УПЦ КП закрутили справу з іконою Львівської Богородиці. До мене від них прийшов молоденький священик і мені вказував, хто від мене має бути у спільній комісії з того приводу. То я йому відповів, що так поступати не можна, і що архиєрей сам має вирішувати, хто би мав там бути.
Отже, кажучи правду, стосунки в нас з владикою Димитрієм нормальні, але на каві ми не зустрічаємося. :)
— А як з владикою Філаретом, який очолив Львівську єпархію УПЦ?
— Пригадую, що коли почали готуватися до святкування 1025-ліття хрещення, то владика Філарет обіцяв, що поїде в Кабмін, в Мінфін, де має контакти, і ми отримаємо великі кошти на святкування. Але то були тільки розмови.
А потім, коли був той інцидент з приміщеннями на вул. Пекарській, він прийшов сам до мене, приніс текст звернення, щоби я підписав. Я запропонував, щоби ми всі три разом під текстом підписалися. Але він настояв, щоби кожен окремо. Я ж тоді сказав: Ні, вибачте, бо що мені зробила Львівська ОДА, що мені зробила львівська інтелегенція, що я буду їх критикувати? Бо, якщо інтелегенція щось не сприймає, то може нам самим треба по-іншому поступати, тоді і буде сприймати.
Зустрічалися ще за Костюка (голови Львівської ОДА — ред.), були різні плани. Пам’ятаю, що була зустріч, на якій владика Філарет пропонував разом йти освячувати воду на Йордан. Ідея була така, що він йде з храму на вул. Короленка освячувати воду, підходить до приміщення ОДА, туди підходимо ми і з УПЦ КП, а звідси разом з головою ОДА йдемо на площу Ринок. Кажу: Добре, що я буду робити на площі Ринок? Ви думаєте, що я, старша людина, митрополит, буду вести єпископа на пл. Ринок і ще там стояти біля вас? Чи будемо спільно освячувати воду? Ні, то я маю відвести і вертатися? Отакі ідеї-інтриги були. А зараз нічого, крім привітання, немає.
— Щодо цієї заяви трьох стосовно приміщення на вул. Пекарській. Був Ваш коментар про те, що перед тим, як поставити підпис під листом, Ви мали вимоги до владики Філарета, Ви усно йому це сказали. Як він відреагував?
— Коли він прийшов, ми порозмовляли, але він свою думку не виказував. Чому так? Якщо ми хочемо йти на зближення, говорити про припинення ворожнечі, то ми маємо йти назустріч один одному. Він просив, щоби я підписав того листа, а як я мав підписати, що тоді мені люди скажуть? Я завжди думаю наперед про наслідки, як люди відреагують, інакше я би вже тут не був. Кажу: владико, люди зі священиками зі Львова поїхали до Почаєва, а там їх називають "уніатами, неблагодатними". То ми таким чином йдемо до зближення? То давайте спочатку реальні кроки до зближення, а тоді вже будемо підписувати.
— Він з Вами погоджувався?
— Мовчав, нічого не обіцяв. Казав, що треба нам йти до якоїсь мети, але я свою мету сказав, а він - ні.
— А які стосунки з іншими конфесіями?
— Щодо римо-католицького митрополита, я з ним живу добре, я його вітаю — він мене вітає. Я сам не ходив на відкриття їх приміщень на вул. Винниченка, але наш священик ходив. Владика — людина така проста, можна з ним жити, можна спілкуватися і можна на каву з ним піти.
А з греко-католиками ніби все добре, але маємо проблему по Святій горі біля Білого каменя на Золочівщині. Коли там було бездоріжжя, то ніяка машина туди не могла заїхати, то я на своїй «Ниві» заїздив. Потім почали робити дорогу між селами, я тому сприяв, але люди запротестували, бо в них мали забрати під дорогу земельні паї, а виділені на це кошти не використали. Тому прийшлось завершувати дорогу своїми силами, на що було витрачено багато єпархіальних коштів та праці. А коли вже зробили дорогу, то один священик УГКЦ захотів там також поставити окрему капличку з фігурою Божої Матері, поруч з нашою. Я їм казав, що навіщо ставити — приходьте до нашої готової, моліться. А потім їм вже потрібно було робити накриття над фігурою, бо вона обсипається. А тоді інші плани: накриття для людей, які приїдуть сюди, і так далі.
Тоді я звернувся з листом до владики Ігоря (Возьняка), до Блаженнішого владики Святослава — від обох не отримав відповіді. З ними зустрічався в обладміністрації, кажу до владики Ігоря: побійтесь Бога, православні їздять у Зарваницю, купують свічки, моляться, але не будують собі окремої каплички. І я вам не забороняю один раз на рік у нашій каплиці молитися. А вони кажуть, що не можуть заборонити людям будувати, якщо ті бажають.
Люди написали листа до голови райадміністрації, що, мовляв, ми парафіяни з Білого каменя не маємо де молитися. Я їм кажу, що православні їдуть до греко-католицьких святинь, у Гошів, Унів, але не ставлять там каплиць, а йдуть до існуючих і моляться.
З владикою-помічником Венедиктом ми маємо нормальні стосунки, багато разів спільно служили на ЄвроМайдані, з ним можна розмовляти. А що до митрополита Ігоря, то я кілька разів просився на зустріч, але так її й не відбулася.
— Такі проблеми могла вирішувати Міжконфесійна рада, яка мала бути створена при голові ОДА. Але чи вона була створена, чи збиралася?
— Це колись, ще за Ющенка було запроповано. І коли прийшов владика Димитрій, то пропонував голові ОДА таку створити. Були пропозиції, обіцянки, але вона так і не була створена і не запрацювала.
Розмовляли Анатолій Бабинський і Тарас Антошевський // risu.org.ua
Львів, 18 лютого 2014 року
