У цьому тексті я спробую поділитись з вами своїми міркуваннями щодо останніх подій в Україні та світі, порівнюючи інформацію з життя, новин та останніх спостережень із Декалогом – Десяти Заповідями Господніми. Маю надію, що це вийшло цікаво не тільки мені.
1. Аз есмь Господь Бог Твой: да не будут Тебе бози инии, разве Мене.
Віра в Бога передбачає не лише впевненість у Його існуванні, але й правильну особисту реакцію на це знання. Пригадуємо, що навіть диявол-сатана знає про те, що Бог дійсно існує, але це знання не робить його православним. Він знає Бога особисто, але не виконує заповіді. Православним людину робить свідоме життя по вірі. 10 Заповідей Божих це лакмусовий папірець. Дуже грубий та недосконалий, але дієвий. І хоч вважається, що ідеали Нового Заповіту багато вищі та досконаліші за старозавітні Заповіді, тим не менше, дотримуватись їх – святий обов’язок кожного християнина. Сьогодні особливо часто наголошується думка, що православним може бути лише той, хто визнаний іншими православними. Така думка – єресь. Православним є той, хто додержується Його Святих заповідей. А те, що про це мало говорять інші, свідчить лише про болючість цього питання не тільки для “неканонічних православних” християн, але й для самих “канонічних”. Хіба людська думка про людину може бути вищою за Господню?
2. Не сотвори себе кумира и всякаго подобия, елика на небеси горе, и елика на земли низу, и елика в водах под землею: да не поклонишися им, ни послужиши им.
Чимало людей переконані, що ця заповідь забороняє використання ікон в православних храмах. У першу чергу так вважають протестанти та інші сектанти. Думати так небезпечно, бо, насправді, це зовсім не про ікони. Ця заповідь застерігає людей від служіння будь-яким зовнішнім ідолам, більше за служіння Христу. Такими божками може бути будь-хто, та будь-що: президент, патріарх, армія, націоналізм, різноманітні геополітичні та політичні ідеї, на кшталт “Русского міра”. Якщо ми надаємо перевагу тому, що явно суперечить християнським моральним ідеалам – це той ідол, що бореться з Богом. Особливо, коли всі ці речі, прикриваючись турботами про Церкву, несуть лише зло та ненависть. Скажімо, коли в поведінці “Русского миру” більше “Русскої війни”. А коли ми пригадаэмо, що війна та зло – це перший і основний інструмент диявола, то очевидно, прибічники цих ідей служать не Спасителю, а сатані. Як би старанно вони це не приховували. Чим частіше вони говорять про свою віру в Спасителя та любов до миротворчості, тим більше їм потрібні БТРи та шантаж.
3. Не приемли Имене Господа Бога твоего всуе.
Улюбленим засобом диявола для спокуси людей є напівправда. Вправно розбавлена у правді брехня, з чудовим співвідношенням: ложка брехні до бочки правди. Сьогодні чимало віруючих Московського Патріархату в Україні тішать себе тим, що патріарх Кирило не раз звертався до учасників братовбивчої Російсько-Української війни зі своїми посланнями. Були офіційні послання, і відкриті листи, і навіть проповіді. Писав Кирило й до світської влади Росії, до світської та церковної влади в Україні, прибираючи словеса свого лукавства в чудові біблійні цитати та хитромудрі риторичні прийоми. Мало хто помітив, що це суто диявольська поведінка. У цій “ситуації по окупації” Московський патріарх зовсім не є арбітром. Він є учасником та одним із ініціаторів війни. Всі ті пафосні слова, які лунають із амвону з закликами про мир, є вершиною лицемірства та духовного падіння цієї людини. Колись так само вчинив Юда. На Таємній вечері Христос скаже учням, про те, що Його зрадить один із них. На той момент Юда вже фактично це зробив, оскільки все що залишалось йому зробити – це просто привітати поцілувати та забрати зароблені гроші. Фактична зрада вже відбулася. І ось, коли Спаситель із сумом каже про зраду, Юда запитує “Чи не я це, Господи?”. Навіщо він це зробив? Хіба лише для того, щоб вкотре перевірити Боже всевідання? Навіщо сьогодні вслід за московським патріархом сотні єпископів та тисячі священиків хором повторюють, що вони за мир та любов Христову, але вчинками знову й знову підтверджують окупацію та насилля? Чому прикривають свої пристрасті та комплекси Богом? Ця заповідь саме для таких!
4. Помни день субботний, еже святити его: шесть дней делай, и сотвориши в них вся дела твоя, в день же седьмый, суббота, Господу Богу твоему.
Напевне, не помітити цього дивного співпадіння не зміг жоден православний. Окупацію України Москва розпочала саме на початку Святої Чотиридесятниці. Навіть коли це зроблено було й ненавмисне, це ще більше не може дивувати! Випадкових речей в духовному світі не буває! Сатанинська влада та сатанинська ідеологія в ці дні об’єднались проти України, а зло об’єдналось проти добра. Якщо Російська Православна Церква – пануюча релігійна організація Росії – нічого не зробила для того, щоб стримати наростання конфлікту, значить брудна та коровава політика для РПЦ важливіша за віру, а нові землі – важливіші за живих людей. Ті, хто вислужується безбожнику Путіну, більше за служінню Господу – служить сатані. За іронією долі, навіть язичники на час своїх олімпійських ігор припиняли будь-які суперечки та війни. Як бачимо, для вбивств та окупації навіть Великий піст для представників “Святої Русі – Третього Риму” не є вагомою причиною змінитися та покаятися.
5. Чти отца твоего и матерь твою, да благо ти будет, и да дологолетен будеши на земли.
У контексті розмови, хочу звернути вашу увагу на духовенство УПЦ МП. Це не просто працівники Церкви. Це духовні лідери, провідники, не просто пастирі, це- а р х и пастирі. Так от, з восьми десятків єпископів (83 на 2013 р.) лише менше десяти офіційно виступили перед світом, захищаючи Україну. Всі інші сімдесят – мовчать, наче нічого не відбувається. Чия це Україна? Чиї вони пастирі? Чий це народ? Для чого ці трутні ходять нашою землею? За що цілувати таким антихристам руки? За те, що вони так ненавидять нас? Якщо вони самі є політичними окупантами, то не можуть більше називатись духовними особами та звершувати богослужіння й Таїнства. А якщо вони духовні особи, але не стараються врятувати хочу б одну душу від смерті, то не гідні свого сану навіть згідно священних канонів. Вони зрадники і Бога, бо підтримують війну, і зрадники народу, бо стоять на борці кривавого сусіда. Шанувати батька та матір потрібно, але не чужих, а своїх!
6. Не убий.
Військова окупація Криму – це в першу чергу бажання крові. Братської, православної крові. Сьогодні вже точно відомо, що саме Росія допомогла уряду Януковича в чисельних провокаціях Євромайдану. “Революція гідності” – ось, як ми називаємо те, що відбувається в нашій Україні останні місяці. Ні Янукович, ні Путін не зацікавлені в тому, щоб ми зберігали свою гідність. Їм потрібні раби та дешева робоча сила. Патріарху Кирилу потрібна “недалека” паства, яка закриватиме очі на все. Тож не дивно, що маючи можливість єдиним телефонним дзвінком до Кремля зупинити братовбивство, Московський патріарх все ще вправляється в словоблудді, щиросердно виправдовуючи його, хоча жодна крапля людської крові не може мати виправдання. Хочеться сподіватись, що війська Росії, раз вони вже й так у нас, убиватимуть в Україні лише тих, хто неодноразово кричав: “Наш патріарх Кірілл”, під час тріумфальних візитів Його Святості до України. Це буде найкращим свідченням того, що РПЦ це не просто світська, але явно сатанинська організація.
7. Не прелюбы сотвори.
В біблійній мові “блудом” чи “перелюбом” дуже часто називається гріх зради вірності Богу та Церкві, а вже потім – гріх зловживання статевим життям. Можна передбачити, що сучасна РПЦ – створена Сталіним за час ІІ Світової війни для обслуговування політичних потреб комуністичної партії, – максимально продемонструє всім своє лице вже під час ІІІ-ї Світової, яка очевидно розпочнеться саме з Криму, Сходу та Півдня України. Ще з початку XX століття всі бачили, як Церква Христова Московії перетворюється на один із найгірших прикладів віровідсупництва. Постійно декларуючи свою віру в Христа, церква Росії з кожним роком все більше перетворюється на один із інструментів Кремля та світської політики РФ. Наприклад, якщо однією з ознак істинності Церкви є гоніння та неприйняття “світом”, то нині РПЦ сама стала ініціатором гонінь на незгодних. Одним затуляють рота, абороняючи давати коментарі. Інших звільняють з роботи та позбавляють місць служіння. Ще інших – проклинають та садять у в’язниці. Не дивно, що віруючі Росії добре розуміють різницю між “вірою” та “релігією”. Слава Богу, в Україні такої різниці ще немає.
8. Не укради.
Бажання отримати те, що належить іншому – це пояснення та мотивація багатьох людських гріхів. РПЦ сьогодні нагадує стерв’ятника, який шукаючи чим би поживитися, не гребує навіть мертвечиною. Особливо показовими є приклади насильної конфіскації чи відчуження на користь МП приміщень шкіл, інших навчальних закладів, лікувальних установ, рейдерські захвати храмів у інших церков, тощо. Що ж стосується духовного виміру, то саме Московський Патріархат нині намагається узурпувати підкупами та шантажем владу в сім’ї Помісних Православних Церков. Вершиною безумства та гордині є створення Російською Церквою власної системи диптихів. Це не що інше, як святотацтво. Що вже говорити про крадіжку, в свій час, власної автокефалії та патріаршества, а потім і влади над Київською Митрополією. Всі ці речі – очевидний доказ московського лицемірства та нечесності, які точніше назвати духовним злодійством. Що вже говорити про останні зазіхання офіційної Москви за територію Незалежної держави України! Одним словом – злодії.
9. Не послушествуй на друга твоего свидетельства ложна.
Історія брехні РПЦ нового часу розпочинається офіційним виданням книги з абсурдною назвою”Правда про релігію в Росії” 1942 року. З того часу, й до нині, офіційна пропаганда РПЦ має мало що спільного з реальністю. За влучним висловом одного коментатора, якби можна було вивести зміст інформаційних повідомлень про Україну в якесь візуальне зображення, то, очевидно, вийшло б полотно в дусі сюрреалізму Сальвадора Далі. Якщо війна Росії з Україною, це не лише війна кулями, але й інформацією, то інформаційна політика Російської Православної Церкви в цьому приймає активну участь. РПЦ в Росії свідомо та цілеспрямовано підтримує війну проти власної пастви. Патріарх грішить не лише тоді, коли закликає до військових дій во ім’я “Русского мира”, але й коли мовчить, дивлячись новини Першого каналу. Хіба господін Кісєльов із співробітниками, це не є його духовні сини та дочки? Хіба це те, що патріарх вчить?
10. Не пожелай жены искренняго твоего, не пожелай дому ближняго твоего, ни села его, ни раба его, ни рабыни его, ни вола его, ни осла его, ни всякаго скота его, ни всего, елика суть ближняго твоего.
Несправедлива війна – це завжди тваринний інстинкт збагачення. Особливо тоді, коли засліплений гординею правитель не вміє бути добрим політиком. У цивілізованому світі війни давно вирішуються дипломатами за столами переговорів. А скільки жертв цей кривавий і безумний тиран готовий допустити зі свого боку? Якщо в Криму вже понад двадцять тисяч російських окупантів, то цікаво, скільком із них не було заплановано повертатись живими додому? Скільки вже зараз виробляється сотень чи тисяч цинкових гробів, щоб відправити до України?
Чимало росіян думають, що захопити Україну виявиться багато простіше, ніж провести олімпійські ігри. Ні! Так не буде! Як тільки проллється кров українців, то зміниться не лише історія України та Росії. Уся історія Європи та всього світу більше не буде такою, як раніше. Це буде та війна, в якої не буде кінця, а лише початок. Нехай ніхто не сумнівається, що з Криму вона неминуче перенесеться й на Московську область.
Тому, завершуючи ці міркування, хочу закликати всіх людей доброї волі до молитви за мир. Мир в церковному розумінні – це не лише час відсутності війни. Мир – це час богопізнання, богобачення, особливий благодатний стан душі. Бажаю всім нам такої духовної досконалості, при якій ми будемо здатні полюбити ближнього та не віддавати їм злом за зло. Будь-яка кризова ситуація – це час нашого самовизначення. Шок показує те, які ми насправді. Ми вже побачили, як виглядає в час кризи Янукович, Путін, патріарх Кирило та вся його Церква. А щойно переконались, що навіть 10 Заповідей для них додержати вже нереально. Тому, як православний священнослужитель, я закликаю вас йти в ті храми, де принаймні, вас не хочуть убити.
Протоієрей Євген Заплетнюк // bogoslov.org
