Архієпископу Константинополя - Нового Риму
і Вселенському Патріарху
Святійшим і Блаженнійшим Предстоятелям
Ваша Святосте, улюблений в Господі Вселенський Патріарх Варфоломій!
Ваші Святості та Ваші Блаженства!
Священний Синод Української Православної Церкви Київського Патріархату, який представляє близько п’ятнадцяти мільйонів православних віруючих в Україні, об’єднаних у понад 4,500 громад та очолюваних 40 архієреями, на своєму засіданні уважно розглянув повідомлення про питання, які турбують повноту Православної Церкви у зв’язку з підготовкою та проведенням Святого і Великого Собору Православної Церкви, та доручив мені звернутися від його імені до Вас з цим листом.
Питаннями, про які йде мова, є: продовження підготовки до Собору, спосіб прийняття рішень, розгляд питань на Соборі, зокрема про автокефалію, автономію та диптихи.
1.
Ми твердо переконані, що вирішення питання про автокефалію, про спосіб її проголошення та визнання, неможливе без участі та врахування позиції Церков, які зараз претендують на визнання власної автокефалії (Української Православної Церкви Київського Патріархату, Охрідської Архієпископії (Македонської Православної Церкви), Чорногорської Православної Церкви та Православної Церкви в Америці), суперечить соборним традиціям Православної Церкви, самому Священному Писанню, яке закликає вислухати сторони, перш ніж виносити судження. Саме тому будь-яке рішення щодо автокефалії, винесене в той чи інший спосіб без участі вказаних Церков, не розв’яже проблеми та залишиться безплідним.
2.
Спираючись на майже двотисячолітню історію проведення Церквою Соборів різного рівня ми свідчимо, що на розгляд Соборів завжди виносилися найбільш гострі питання, що турбують церковну повноту. Такими, на даному етапі буття Православної Церкви, очевидно є питання автокефалії та питання екуменізму. Без розгляду цих питань і прийняття за ними рішень проведення Всеправославного Собору стає не виправданим.
3.
Соборна традиція, в тому числі історія проведення Вселенських Соборів, свідчить, що рішення на них завжди приймалися більшістю присутніх – інакше би не було можливим засудження єресей, адже єретики завжди виступали проти православних соборних постанов.
Разом з тим не завжди більшість зібраних на Соборах була на боці правди, про що свідчать лже-собори або відкинуті Церквою соборні постанови, як, наприклад, – Розбійничий собор 449 р., «Вселенський собор» іконоборців, собори, які засудили святителя Іоана Золотоустого, Ферраро-Флорентійський собор та проголошена ним унія з латинською Церквою й інші подібні.
Тому, найперше, соборні постанови повинні спиратися не на людські міркування більшості чи меншості, історичний авторитет кафедр і їхніх Предстоятелів, а на Божественне Одкровення, Передання Церкви і Священне Писання, бути свідченням правди – навіть коли проти такої правди виступає якась частина чи сама більшість.
Бо остаточну силу соборним рішенням подає лише їх сприйняття (рецепція) всією повнотою Церкви, як дійсного втілення волі Духа Святого і соборного розуму.
Висновок
Підготовка до Святого і Великого Собору повинна продовжуватися, але до неї повинні бути залучені представники Церков, питання буття яких по суті планується розглядати на Соборі (Української Православної Церкви Київського Патріархату, Охрідської Архієпископії (Македонської Православної Церкви), Чорногорської Православної Церкви та Православної Церкви в Америці).
Якщо Всеправославний Собор не розглядатиме питання автокефалії та питання ставлення до екуменічної діяльності, то його проведення стає не виправданим.
Соборні постанови повинні спиратися не на людські міркування більшості чи меншості, історичний авторитет кафедр і їхніх Предстоятелів, а на Божественне Одкровення, Передання Церкви і Священне Писання, бути свідченням правди – навіть коли проти такої правди виступає якась частина чи сама більшість.
Сподіваюся, що викладені у цьому листі думки Священного Синоду нашої Помісної Церкви будуть корисними у вирішені порушених питань.
З любов’ю у Христі –
Патріарх Київський і всієї Руси-України
