З початком подій на Майдані в Українській православній церкві Московського патріархату посилилися центробіжні тенденції. Поки проросійське крило називало протест людей на головній площі країни смутою, де «збирається сила пекла», проукраїнське – засуджувало політику Януковича та Путіна і навіть пропагувало ідеї єднання українських церков. Анексія Крима, війна на Донбасі, постійні переходи бойовиків та техніки з Росії через український кордон, смерті українських військових та мирних мешканців окупованих міст лише поглибили цей конфлікт.
Наприкінці серпня священнослужителі Черкаської єпархії УПЦ МП у ході анонімного опитування на одній з нарад висловилися на підтримку створення в Україні єдиної помісної автокефальної церкви. А також обговорили питання доцільності поминання московського патріарха Кирила в своїх храмах – бо серед парафіян його ім’я все частіше викликає лише обурення та протести, як реакцію на пропагандистську істерику, насаджувану російськими медіа щодо України та українського народу.
Само по собі ні опитування, ні рішення не згадувати ім’я патріарха Кирила нічого не значить. Це визнає і митрополит Черкаський і Канівський Софроній: одна єпархія не може вийти з-під впливу Москви – це не канонічно. Але сам прецедент говорить, що проблема єдності українського православ’я та залежності УПЦ від Росії набуває більш гострого звучання. Війна в Україні і загибель тисяч людей супроводжується мовчазною згодою московського патріархату, який вважає Україну своєю територією. Така позиція ставить в дуже незручне становище Українську церкву Московського патріархату. Вона завжди вітала патріарха Кирила в Україні, говорила про духовну єдність двох народів, та й, чого гріха таїти, свого часу доклала чималих зусиль, аби привести до влади Віктора Януковича. Але нинішня поведінка Росії підводить риску під цією лояльністю.
В кінці літа Українська православна церква московського патріархату отримала нового предстоятеля – митрополита Київського і Всієї України Онуфрія. Саме він, як вважає духовенство, визначить вектор розвитку УПЦ МП. З одного боку, в київському патріархаті Онуфрія вважають прихильником ідеології «русского мира». В 1992 році він, тоді ще єпископ Чернівецький та Буковинський, був одним з перших, хто відмовився стати на бік Філарета, що наполягав на створенні УПЦ Київського патріархату і її виході з юрисдикції РПЦ. Та сьогодні Онуфрій вже не відкидає можливості діалогу з Київським патріархатом..
Митрополит Софроній, з благословення якого Черкаська єпархія і провела своє сенсаційне опитування, підтверджує готовність нового предстоятеля УПЦ МП до перемовин. Але прогнозує: до реального процесу ще надто далеко. І на те є достатньо причин.
Про настрої в Українській православній церкві Московського патріархату в часи війни з Росією, про свої неординарні дії в боротьбі за фізичний і духовний стан України, а також про «заразу, яка лізе в нашу державу, митрополит розповів в інтерв’ю «Главкому».
- Владико Софронію, священнослужителі Черкаської єпархії УПЦ МП у ході анонімного опитування вже висловилися на підтримку ідеї створення в Україні єдиної помісної автокефальної церкви. Питання це стоїть в принципі вже багато років, але зараз вилилося хоча б таку форму. Що стало поштовхом? Війна з Росією? Обрання нового предстоятеля УПЦ МП?
- Та ніякого поштовху не було. Ми збираємося з священнослужителями так, говоримо на моральні теми. Проводимо це протягом чотирьох годин. На цьому зібранні була зроблена доповідь протидияконом Іваном Поліщуком – я дав йому доручення написати передісторію приєднання української церкви до Москви. Ця передісторія була прочитана і викликала оплески з усіх сторін. Присутні були священики моєї єпархії тільки.
Ну а потім було поставлено запитання щодо бачення теперішнього положення в Україні, положення нашої церкви, її ставлення до тих подій, які останнім часом переповнюють життя країни. І було поставлено питання про з’єднання, про єдину церкву.
- Єдина церква, на вашу думку, в найближчому майбутньому – це реальність чи лише розмови?
- Як такої єдиної церкви в Україні поки що не передбачається. Забувають дещо. Яка ж може бути єдина православна церква без уніатів? А вони не підуть. Вони не хочуть бути у єдиній українській, якщо хочете, національній церкві. І їх ніхто не примусить. Бо не для того вони відокремлювалися від цієї церкви в 1595 році. Але цю тему все одну всі мусують, щоб ми з’єдналися з розкольниками. Хай спочатку подивляться по канонах, що то був за розкол, і що це за розкольники. І чи вони хочуть того об’єднання. Якщо так – хай вони приходять до нас, ми не проти. Але суть виходить така, що ми – законна церква – маємо ходити бити їм поклони і просити їх. Політика – одне, закони – інше.
- А якщо говорити про можливість об’єднання УПЦ Київського та Московського патріархатів? Адже за результатами підрахунку, значна частина опитаних у вашій єпархії – 70 проти 55 – висловилася однозначно за помісну Українську православну церкву.
- Це бачення людей. Але це не політика. Це просто їхня воля – бути у єдиній церкві в Україні. Чому ні? Хто би не хотів цього? Хто б не хотів, що була така церква у нас в Україні – найбільша, найсильніша, найдуховніша православна.
- Такі ж питання в інших єпархіях піднімаються? І як реагує на них центр? Ви не боїтеся звинувачень у провокації розколу УПЦ МП?
- Я не влажу у життя інших єпископів. Я відповідаю за свою єпархію, я борюся і вболіваю за наш стан, з фізичний і духовний стан нашої країни. Тому, може, я іноді і йду на не зовсім ординарні поступки, які, може, не робляться в інших єпархіях. Але це моє кредо, моє знання, моє бачення і моє життя.
- Якщо далі говорити про неординарні дії. Теоретично, можливе, відділення однієї єпархії від московського патріархату?
- Ні, це нереально. Якщо вже і говорити про якесь відділення, то треба ж думати, а чи канонічно це чи не канонічно. Жоден єпископ нашої єпархії не порушить канонів.
- То що дає те опитування, яке було проведено у вашій єпархії? Як можна використати отримані результати?
- Воно нічого не дає. Єдине, коли я буду зустрічатися з керівниками нашої церкви, я можу сказати, що от є така і така думка на Черкащині.
- Оцініть загальні настрої в церкві? Сьогодні є всі підстави для посилення розколу в середовищі самої УПЦ МП. Чи відчуваєте ви такі тенденції.
- Я не можу сказати, чи розглядаються ці питання загалом в церкві. Не знаю. Але знаю, що у нас є певна група, яка повинна вести діалог з Філаретом (предстоятелем Української православної церкви Київського патріархату – «Главком»). Проходить він чи ні – не в курсі.
Обрання 13 серпня нового предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія вже принесло церкві якісь відчутні зміни?
Та які зміни? Назвіть хоча одного представника держави, який би був на його інтронізації, на яку з’їхалися представники всієї православної сили зі свого світу. Ви бачили хоча б одного? Ви чули хоча б від одного привітання? Ні. Це називається політика. Церкву, яка по свої силі і кількості знаходиться на першому місці в державі, ігнорують всі підряд. В той час, коли всім нам треба згуртовуватися, ми один до одного висловлюємо презирство. І це ж на державному рівні. Політикам треба навести лад у своїй душі, а потім говорити про церковні питання, що всіх так турбують тепер.
Митрополит Онуфрій після свого обрання, до речі, заявив, що готовий до діалогу з київським патріархатом, і завірив, що УПЦ МП хоче об’єднання, додавши, правда, що у московського патріархату є «свої принципи». Але Патріарх УПЦ КП Філарет вже спрогнозував, що цей діалог, скоріш за все, буде безплідним. Є думка, що Онуфрій якраз стане на заваді можливого об’єднавчого процесу чи, принаймні, загальмує його. Ви з нею згодні чи ні?
Він на все готовий. Я про можливість об’єднання. Але я знов зверну вашу увагу до проблеми уніатів.
Наскільки новий предстоятель УПЦ МП, на вашу думку, готовий очолювати церкву в складних умовах війни з Росією?
Я вам можу сказати тільки, що він глибоко віруюча людина. І так, він готовий.
Також ви зі своїми священиками обговорили питання доцільності поминання Патріарха Московського і всієї Русі Кирила в храмах Черкаської єпархії. В передмайданні часи можна було говорити про те, що віруючі української православної церкви приймали радо Кирила. Сьогодні ситуація вже далеко не така? Дійсно є численні приклади обурення і навіть протестів парафіян щодо персони патрарха?
Я не знаю, хто і як його вітав раніше. Але сьогодні питання доцільності його поминання дійсно постала. Є вже постанова, є моя заява: хто не хоче, або кому заважає поминання на літургії імені патріарха Кирила, можуть цього не робити. Та й по уставу вони можуть його не поминати. Це не значить, що вони порушують канони православної церкви. Там, де людей це обурювало, батюшкам, навпаки, було велено його не поминати.
Як сприймає сьогоднішні події більшість ваших парафіян? Раніше в інтерв’ю «Главкому» казали, що церква має взяти своїх віруючих за руку та й вести. Куди церква веде людей зараз? Чи вважаєте, що позиція УПЦ МП стосовно російської агресії на сьогодні є достатньою?
Віруючі конфлікт на Донбасі сприймають, як і всі. Це лихо для всіх. Всі ми молимося за те, що настав мир, і щоб порозумнішали ті, хто затіяв все це.
Ми віруючих ведемо в Україну. Пропагуємо мирний стан в Україні. Ніяка зараза, яка лізе в Україну, не є авторитетом для нас і українців.
Говорячи про «заразу» кого саме маєте на увазі? Російські війська і президента РФ Володимира Путіна?
Я про ту заразу, яка лізе в Україну.
На Сході країни церква московського патріархату з ким: з українцями чи з «гостями» з Росії? Більшість мешканців Донбасу – це саме віряни УПЦ МП. Чи допомагає їм церква зараз?
Нічого не можу сказати про те, що сьогодні на Донбасі із церквами. Я живу в Черкасах. А щоб реально говорити про ситуацію на сході, треба все-таки не слухати інших, а самому там знаходитися. Але те, що там є різні погляди, – це так. Та це друге питання.
Те, що ми там робимо, ніякій конфесії навіть і не снилося. От і сьогодні ми відправляємо туди гуманітарну допомогу – із єпархії та монастиря Чигиринського кожні два тижні. Із Києво-Печерської лаври цілі тонни допомоги йдуть. Не кажу вже про грошову допомогу.
Кому саме ви допомагаєте: людям, які лишилися в регіоні, де йдуть бойові дії, біженцям чи українській армії?
Ми допомагаємо і людям, які залишились там жити. Але, в більшості випадків, допомога все ж йде нашим воїнам.
