Сьогодні, будь-яка відповідь ієрархів УПЦ МП на запитання про об'єднання з УПЦ КП та УАПЦ буде містити тезу, що таке об'єднання буде відбуватися згідно «канонічних підстав». Згідно яких канонів? Що це таке? Процедура покаяння «розкольників»? Але ми не приймаємо цього терміну. Процедура пересвят? Але ж це принизливо. Що мається на увазі під «об'єднання згідно канонів», яке нам пропонують.
Про основи та принципи утвердження Української Помісної Церкви та подолання розділення православних, ми говоримо із головою об'єднання «За єдину помісну Православну Церкву в Україні», українським богословом та громадським діячем професором, архімандритом Віктором Бедь.
Кор.: З вуст ряду московських архієреїв Російської Православної Церкви та представників структурного підрозділу Московського патріархату в УПЦ (МП) неодноразово звучали заяви про те, що вони виступають за об'єднання всіх православних в Україні, але цей процес повинен відбутись виключно на канонічній основі. Що Ви можете прокоментувати з цього приводу ?
Архім. Віктор Бедь: На перший погляд заяви про бажання досягнути об'єднання всіх православних в Україні, які лунають з вуст ряду високопоставлених архієреїв як Російської Православної Церкви, так і її структурного підрозділу Української Православної Церкви Московського патріархату викликають схвалення та породжують надію...
Але це тільки на перший погляд. Бо після слів про бажання, додається фраза – об'єднання шляхом повернення і виключно на канонічній основі. А що значить на канонічній основі в рамках УПЦ (МП), це через визнання своєї помилковості у бажанні проголосити Українську Церкву та шляхом приниження власної душі перед Московською Церквою, а не своєю Українською і відповідно виключно в структурі Московського патріархату.
Так само як і окремі заяви вище зазначених архієреїв про те, що «ми за здобуття автокефалії Українською Православною Церквою, але тільки у канонічний спосіб». А в канонічний спосіб в рамках Московського патріархату, це означає що ніколи, бо маловірогідним є те, щоб Російська Православна Церква та її головний патрон московська політична влада нададуть згоду на цілковиту автокефалію (незалежність) частині своїй церковній структурі в Україні – Українській Православній Церкві Московського патріархату.
Тому і робляться такі заяви з приставкою «виключно у канонічний спосіб», бо за такого формулювання ці заяви нічого не варті і не несуть жодної загрози Російській Православній Церкві втратити свою присутність та духовно-церковний контроль за думками і душами багатьох українців в Україні, в наслідок чого частина українців перетворюються в маргіналів та запроданців своєї земної Батьківщини на користь Московії та її імперсько-ординських політичних інтересів.
Кор.: Але ж церковні структури повинні дотримуватись канонічних норм у своїй діяльності.
Архім. Віктор Бедь: Безумовно, церковні структури всіх Помісних Православних Церков повинні дотримуватись визначених Вселенською Церквою церковних канонів, в тому рахунку і в питаннях церковного будівництва та набуття статусу автокефалії тими чи іншими національними помісними Церква. Але в кожному окремому випадку, щодо тієї чи іншої Помісної Церкви, діють і повинні діяти свої особливості.
Тому на мою думку, в питанні реального, а не заради замилювання ока, подолання розділення православних, в досягненні святої мети об'єднання розділених православних церковних юрисдикцій та утвердження єдиної помісної Православної Церкви в Україні потрібно керуватись сукупністю догматичних основ та канонів, а саме оновами догматичного вчення Вселенської Православної Церкви та історично-канонічними принципами щодо процесів церковного будівництва в Україні починаючи з апостольської місії Андрія Первозванного (І ст.), заснування і діяльності Скіфської єпархії (кін. ІІ – сер. ІХ ст.), заснування і діяльності Української (Руської) Церкви Константинопольським патріархатом (862 – 1721 рр.), неканонічна спроба перепідпорядкування Української (Руської) Церкви Російській Православній Церкві (1686 – 1721 рр.), знищення Української (Руської) Церкви Московським царством та в подальшому Російською імперією (1721 – 1918 рр.) за участі Російської Православної Церкви, Тимчасове автономне управління українськими приходами в складі Російської Православної Церкви (1918 – 1921 рр.), уведення Українського екзархату Російської Православної Церкви в Україні (1921 – 1990 рр.), виникнення та подальший процес розвитку Української Автокефальної Православної Церкви (1918 – по н/д.), надання Константинопольським патріархатом автокефалії (незалежності) Польській Православній Церкві, як частині колишньої Української (Руської) Церкви (1924 – по н/д.), надання Українському екзархату Російської Православної Церкви незалежності в управлінні з широкими правами автономії та перейменування екзархату в Українську Православну Церкву у складі Московського патріархату (1990 – по н/д.), розділення православних в Україні та виникнення Української Православної Церкви Київського патріархату і подальший її розвиток шляхом об'єднання із частиною Української Автокефальної Православної Церкви (1992 – н/д.), не визнання Константинопольською Православною Церквою (нашою Матір'ю Церквою) перепідпорядкування первинної Української (Руської) Церкви Московському патріархату (1687 – по н/д.).
На підставі дотримання первинного догматичного вчення про віру Христову, яке сповідує вся повнота Вселенської Православної Церкви, ми можемо визначити хто і які саме церковні юрисдикції можуть бути віднесені до поняття Православної Церкви і відповідно на основі догматичного віровчення можуть бути об'єднанні в лоні єдиної помісної Православної Церкви в Україні. А на підставі аналізу і співставлення історично-канонічних процесів церковного будівництва в Україні, ми можемо провести розмежування церковних юрисдикцій Константинопольської Православної Церкви, Російської Православної Церкви, а відтак і визначити історично-канонічні права на автокефалію (незалежність) Української Помісної Церкви.
При цьому проведення належного історично-канонічного аналізу щодо церковного будівництва в Україні за період з І ст. до наших днів буде не на користь зазіхань Російської Православної Церкви на канонічно-церковну територію Української Церкви. Відповідно в питанні пошуку реальних шляхів подолання розділення православних, в об'єднанні православних церковних юрисдикцій в єдиній помісній Православній Церкві в Україні та здобуття нею визнаної автокефалії необхідно керуватись догматичним вчення Вселенської Православної Церкви про віру Христову та історично-канонічними принципами і засадами щодо церковного будівництва в Україні з найдавніших часів.
При цьому до цього процесу обов'язково повинні бути залучені Українська держава (в особі її політичної влади) і наша Матір Церква – Константинопольський патріархат. Вирішити вище зазначену проблему об'єднання православних та утвердження Української Помісної Церкви можливо тільки в Україні і за доброї волі українських вірних та кліру наших Православних Церков без оглядки на Москву.
Прес-служба ВГЦО
«За Єдину Помісну Православну Церкву»
