Цей документ виражає позицію Російської Православної Церкви щодо екуменізму. Православна Церква бере участь в екуменічному русі з чітким самоусвідомленням, що саме вона є істинною Церквою Христовою. В ній зберігається повнота благодатного життя і духовного досвіду і вона ніколи не була втрачена. Справжня єдність можлива лише у лоні Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви.
Православні наголошують на тому, що головною екуменічною проблемою є розкол, а не відновлення єдності, оскільки Церква є єдиною, а існування різних християнських конфесій пояснюється їх відлученням від єдності з повнотою Церковною, яку зберігає Православна Церква. Шляхом до єдності є шлях покаяння, навернення та відновлення.
У документі «Про відносини з інослав’ям» не стверджується повна відсутність благодаті у християн інших конфесій. Офіційна позиція РПЦ щодо неправославних християн є певною мірою середнім шляхом між крайніми позиціями повної відсутності благодаті поза православ’ям з одного боку і наявності часткової благодаті у православ’ї з іншого. РПЦ визнає неправославних вірян християнами, яким доступна благодать Христова, але не в такій самій повноті, що для православних.
Єдність Церкви є перш за все єдністю у таїнствах, зокрема у Євхаристії як головному таїнстві, в якому сповнюються всі інші. Євхаристійна еклезіологія є відправною точкою для екуменічних зусиль Православної Церкви. Церква насправді існує там, де звершується Євхаристія. А спільне сопричастя має бути кінцевою метою усіх починань у справі єдності, і аж ніяк не засобом. Для повного сопричастя необхідна перш за все спільність у вірі та духовному досвіді, єдність в основних принципах церковного устрою та єдність щодо Священного Передання.
Православні наголошують на тому, що головною екуменічною проблемою є розкол, а не відновлення єдності, оскільки Церква є єдиною, а існування різних християнських конфесій пояснюється їх відлученням від єдності з повнотою Церковною, яку зберігає Православна Церква. Шляхом до єдності є шлях покаяння, навернення та відновлення.
У документі «Про відносини з інослав’ям» не стверджується повна відсутність благодаті у християн інших конфесій. Офіційна позиція РПЦ щодо неправославних християн є певною мірою середнім шляхом між крайніми позиціями повної відсутності благодаті поза православ’ям з одного боку і наявності часткової благодаті у православ’ї з іншого. РПЦ визнає неправославних вірян християнами, яким доступна благодать Христова, але не в такій самій повноті, що для православних.
Єдність Церкви є перш за все єдністю у таїнствах, зокрема у Євхаристії як головному таїнстві, в якому сповнюються всі інші. Євхаристійна еклезіологія є відправною точкою для екуменічних зусиль Православної Церкви. Церква насправді існує там, де звершується Євхаристія. А спільне сопричастя має бути кінцевою метою усіх починань у справі єдності, і аж ніяк не засобом. Для повного сопричастя необхідна перш за все спільність у вірі та духовному досвіді, єдність в основних принципах церковного устрою та єдність щодо Священного Передання.
|
| Засідання комісії Міжсоборної присутності Російської Православної Церкви з питань ставлення до інослав"я. |
Православна Церква має специфічне бачення екуменізму, яке можна назвати «екуменізм у часі». На відміну, від «екуменізму в просторі» (що характеризує сучасні екуменічні зусилля, націлені на досягнення згоди між існуючими деномінаціями), метою «екуменізму в часі» є динамічне відновлення незмінної суті апостольської традиції та Передання, що є спільним для всіх християн. Православна Церква вважає себе носієм і свідком традиції Ранньої нерозділеної Церкви, з якої беруть свій початок усі деномінації.
Цінність міжхристиянських організацій розглядається з тієї позиції наскільки вони готові слухати і сприймати свідчення істини. Головним шляхом свідчення інослав’я є богословські діалоги. До того ж не розглядаються будь-які догматичні поступки та компроміси.
Погоджуючись у непорушності змісту церковних формул віри, православна як і католицька церкви також наголошують на історичному контексті віросповідних формулювань, які можуть співіснувати з різними формулюваннями.
Основні принципи, виражені в офіційному документі РПЦ, відображають структуру та вибір тем богословських діалогів православ’я з інослав’ям. Співбесіди між православними та лютеранами як на локальному, так і на світовому рівнях, дали можливість дійти згоди в двох положеннях: обидві Церкви визнають Апостольське Передання, основою якого є сам Ісус Христос, незмінним фундаментом віри і життя Церкви та авторитет Вселенських Соборів.
Найпроблемнішим та найдискусійнішим питанням католицько-православних стосунків є проблема влади в Церкві і зокрема авторитету папи. Протягом століть ці Церкви існували в доволі відмінних одна від одної історичних умовах, що було однією з причин розвитку різних еклезіологій цих Церков і різного розуміння примату. Ці різні погляди документ з Равени пропонує вирішувати у світлі регіональних приматів, згідно з досвідом першого тисячоліття.
Православна Церква диференційовано підходить до інших віровизнань. Підтвердженням цьому є різна практика прийому в Церкву (через хрещення, миропомазання, покаяння) залежно від ступеня збереження віри і Церковного устрою та норм духовного християнського життя відповідно до віровчення Православної Церкви. Визнаються окремі таїнства (хрещення і священство) у деяких інших християнських конфесіях. Такий підхід характерний також для діалогів РПЦ з Євангельською Церквою Німеччини. ЄЦН визнає Російську Православну Церкву Церквою Ісуса Христа, а РПЦ вважає християн Євангельської Церкви членами Тіла Христового, які не зовсім позбавлені благодаті, а лише її повноти. Було також досягнено спільного визнання хрещення між ЄЦН та РПЦ.
За матеріалами лекції Аліції Хрін // dukhovnist.in.ua
Повний текст документу ви можете завантажити за цим посиланням.
Цінність міжхристиянських організацій розглядається з тієї позиції наскільки вони готові слухати і сприймати свідчення істини. Головним шляхом свідчення інослав’я є богословські діалоги. До того ж не розглядаються будь-які догматичні поступки та компроміси.
Погоджуючись у непорушності змісту церковних формул віри, православна як і католицька церкви також наголошують на історичному контексті віросповідних формулювань, які можуть співіснувати з різними формулюваннями.
Основні принципи, виражені в офіційному документі РПЦ, відображають структуру та вибір тем богословських діалогів православ’я з інослав’ям. Співбесіди між православними та лютеранами як на локальному, так і на світовому рівнях, дали можливість дійти згоди в двох положеннях: обидві Церкви визнають Апостольське Передання, основою якого є сам Ісус Христос, незмінним фундаментом віри і життя Церкви та авторитет Вселенських Соборів.
Найпроблемнішим та найдискусійнішим питанням католицько-православних стосунків є проблема влади в Церкві і зокрема авторитету папи. Протягом століть ці Церкви існували в доволі відмінних одна від одної історичних умовах, що було однією з причин розвитку різних еклезіологій цих Церков і різного розуміння примату. Ці різні погляди документ з Равени пропонує вирішувати у світлі регіональних приматів, згідно з досвідом першого тисячоліття.
Православна Церква диференційовано підходить до інших віровизнань. Підтвердженням цьому є різна практика прийому в Церкву (через хрещення, миропомазання, покаяння) залежно від ступеня збереження віри і Церковного устрою та норм духовного християнського життя відповідно до віровчення Православної Церкви. Визнаються окремі таїнства (хрещення і священство) у деяких інших християнських конфесіях. Такий підхід характерний також для діалогів РПЦ з Євангельською Церквою Німеччини. ЄЦН визнає Російську Православну Церкву Церквою Ісуса Христа, а РПЦ вважає християн Євангельської Церкви членами Тіла Христового, які не зовсім позбавлені благодаті, а лише її повноти. Було також досягнено спільного визнання хрещення між ЄЦН та РПЦ.
За матеріалами лекції Аліції Хрін // dukhovnist.in.ua
Повний текст документу ви можете завантажити за цим посиланням.
