Великоднє послання Митрополита Галицького Кир Андрія

«Сьогодні спасіння світу, бо воскрес Христос, як Всесильний»
(Ірмос 4-ї пісні пасхального канону).
Христос Воскрес!
Високопреподобні і всечесні отці, дорогі брати
і сестри у Христі!

Сьогодні ми радісно святкуємо найвеличніше свято християнської Церкви – світле Христове Воскресіння. Ще одну земну Пасху дарував нам пережити Спаситель – Христос і Бог наш. Божественна Любов знову освітила світ своїм небесним сяйвом та неземною радістю, бо Христове Воскресіння було, є і буде! Благодатний вогонь цього спасительного дійства знову яскравим полум’ям загорівся над гробом Господнім й поширився по всьому світу. Тож, дорогі мої, запалімо наші душі від цього вічного Вогню Життя й несімо його, як невгасиму лампаду, словом і ділом утверджуючи та засвідчуючи, що воістину Воскрес Христос!

Великдень – це свято Віри. Тому усю повноту пасхальної радости можуть відчути лише ті, хто непохитно вірить у Воскресіння Христа, Який, перетерпівши смерть на Хресті, «смертю смерть подолав». Воскресіння Христове стало перемогою над смертю вічною. Це правда, що смерть досі безжально забирає людські життя, але вона для нас вже не страшна, як вічне знищення буття, якого жахаються тоді, коли немає віри у воскресіння. Надія на майбутнє воскресіння, яку приніс нам Спаситель Своїм воскресінням із мертвих, - це життєдайна сила християнства.

Святий апостол Павло натхненно говорить: «Якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша даремна» (1Кор. 15,14), а Сам Христос каже: «Я воскресіння і життя» (Ів. 11,25). І ця надія зовсім не перешкоджає людям всебічно розвивати, живучи на землі, свої таланти. Навпаки, усе добре й світле, ми робимо з надією на воскресіння. Ця надія не дає нам впадати у розпач, коли ми переживаємо тяжку втрату, або коли хрест нашого земного життя стає занадто тяжким. Бо тоді перед нашими очима постає Голгофа, а після неї – світанок воскресіння. Тож нехай ця свята надія буде втіхою тим, хто сумує за втратою дорогих людей, котрі минулого року в колі сім’ї за пасхальним столом розділяли великодню радість, і тим, хто смиренно несе свій хрест. Адже Сам Господь взяв на Свої плечі перший Хрест – Хрест найтяжчий і найжахливіший, а після Нього тисячі чоловіків, жінок та дітей взяли свої хрести і смиренно йдуть дорогами земного життя, пам’ятаючи слова Христові «на землі вона перебуватимете у скорботах, але Царство Боже належить вам».

Свій власний хрест – життєву місію має не лише кожна людина, але й кожна громада,кожне суспільство, кожен народ. Ми, українці, повинні бути горді з того, що належимо до народу, який, просвітившись світлом Христовим понад тисячу років тому, глибоко усвідомив свою місію і з перших років існування як народ християнський виконував її з найбільшою ревністю. Наші предки не лише усім серцем сприйняли віру Христову й піднесли до високого рівня досконалости своє церковно-релігійне життя в усіх його проявах, подаючи незліченні приклади християнського благочестя, але й несли слово науки Христової іншим народам, виводячи їх із темряви та тіні смертельної. До скарбниці святої православної віри український нарід вніс багато дорогоцінних дарів. Наші храми, монастирі, велич богослужінь і співу, глибина творів письменства та мистецтва, а над усе висота морального життя – усе це високо піднесло наш нарід в очах світу. Церква і народ український протягом століть перебували у найтіснішому зв’язку, якого не могли розірвати навіть найжорстокіші переслідування. Ми зводили храми з Христом, ми терпіли наругу й катування разом із Христом, ми воскресали з Христом і залишаємося вірними Йому за всіх часів та обставин.

Дорогі отці, брати і сестри! З гордістю за наші здобутки, за нашу незламну вірність Христові, ми святкуватимемо цього року 1025-ліття хрещення Київської Руси-України. Ця ювілейна дата спонукає кожного з нас переглянути своє християнське життя, подивитись, чи ми гідно примножуємо здобутки наших батьків, дідів і прадідів, задуматись про свій особистий дар Христові та Його Святій Українській Автокефальній Православній Церкві. Адже кожен з нас одержав від Бога якийсь талант, дехто – два, п’ять, а може, й десять. Не ховаймо цих талантів, як нерозумний слуга з притчі Христової (Мф. 25,24-30), а примножуймо та використовуймо їх на славу Божу, на добро Святої Церкви і суспільства, а не лише задля власного добра.

У ці пасхальні дні не можу не згадати і про сумну дату – 20-річчя упокоєння у Бозі Патріарха Мстислава, серце якого перестало битися 11 червня 1993 року в далекій Канаді. Тож схилімо голови в молитовному поклоні перед душею світлої пам’яті першого Патріарха УАПЦ. В часи сьогодення, коли українське православ’я, на жаль, ще поділене, але перебуває на шляху до об’єднання, звернімо свої погляди, думки і серця до слів із заповіту Патріарха – заповіту любови і примирення – «подивитися один одному в очі…», щоб сила його любови до Бога, до Церкви і українського народу передались, найперше, усім релігійним та державним провідникам нашої країни, нам усім, щоб ми в силі й ласці Божій змогли виконати його заповіт – об’єднання гілок Православ’я в одну Помісну Церкву, Адже, як заповідав Патріарх Мстислав: «Тільки з чистими руками і чистою совістю можна робити святу справу».

З думками в надії на світле майбутнє нашої Церкви і народу сердечно вітаю Вас – отці, брати і сестри – зі світлим празником Воскресіння Христового. Молитовно бажаю, щоби Божа благодать осяяла ваші душі і серця. Щоби дні ваші проходили в мирі, здоров’ї та добробуті. Бажаю усім радісних великодніх почувань та веселих свят. Нехай же радість, мир і любов будуть з нами в усі дні нашого життя.

Радіймо і веселімось, бо
ВОІСТИНУ ХРИСТОС ВОСКРЕС!

З любов’ю у воскреслому Христі

смиренніший +АНДРІЙ

Митрополит Галицький,
Керуючий Івано-Франківською єпархією УАПЦ.

Пасха Христова
2013 року Божого

м. Івано-Франківськ