Увазі читачів бліц-інтерв’ю з архиєпископом Вінницьким і Брацлавським Онуфрієм Української православної церкви Київського патріархату виданню “Рівненщина релігійна”.
- Владико, скажіть, яким саме є прообраз сучасного священика? Священнослужитель Української православної церкви Київського Патріархату – хто він?
- Це переконана, дипломатична, стримана молода людина, дуже тверда у своїх переконаннях, яка має широкий кругозір. Священики Київського патріархату, тієї єпархії, що я очолюю, є переважно молодими. Середній вік більшості священиків - 27 років. Ці люди обов’язково мають світську вищу освіту й релігійну освіту. Зазвичай це – семінарії чи навіть духовні академії. Майже всі прагнуть здобути вищу світську освіту, оскільки релігійна освіта не є акредитованою, не визнається державою. Інколи священнослужителі працюють за сумісництвом викладачами чи на підприємствах, де, безперечно, користуються високим авторитетом.
- Ви вже говорили про те, що священики прагнуть отримати вищу освіту, але які ще риси повинен мати священнослужитель у наш час?
- Сьогодні епоха нігілізму, люди розчаровані всіма сферами життя: політикою, частими виборами, які нічого не дають, несправедливістю в державі, соціальною незахищеністю. Здебільшого люди формують свої переконання за допомогою своєї родини, але потім вони і в цьому можуть розчаруватися. Але нам треба прагнути до ідеалів, бо вони існують. І в такому розрізі священики просто зобов’язані мати якісну освіту, бути чудовими ораторами, морально чистими, твердо знати, куди вони ведуть людей.
- Як Ви ставитеся до нововведень та реформ у церкві?
- Новизна повинна бути, церква ніколи не була ворогом розумної новизни, хоча і називають церкву архаїчною, дуже традиційною, але церква має виважено ставитися до всього нового. Новизна в церкві напевно потрібна, це, скажімо, використання новітніх технічних засобів, а в проповідях – прикладів із сучасного життя людей. Не може священик бути хорошим проповідником, коли він наводить приклади з ХІХ століття. Це не дасть йому змоги переконати молоду людину, яка впевнена у правоті свого світобачення, тому священик має знати всі сфери життя, бути чистим, знати відповіді на запитання і запити молоді. Треба допомагати людям також сформувати свої запити, щоб з’являлися духовні потреби, які потім священик зможе задовольнити. Дуже велика проблема, що люди швидко розчаровуються і не бажають далі реалізовувати свої запити, породжується байдужість, і це найстрашніше, коли людина не померла, але вже не живе.
- Яка робота церкви сприяє налагодження стосунків з мирянами? Як можна залучити нових парафіян?
- Є різні методи сучасної проповіді, просвітництва, але єдина вимога, щоб усе було справжнім, щоб не мало казенного підходу, не було просто для запиту. Коли молодь буде працювати й буде думати як реалізувати свої потреби, то нам потрібно буде просто не заважати. Єдина проблема, що УПЦ КП в Україні є гонимою, ми маємо й знаємо правдиву історію, але треба дати її для молодих людей, щоб вони мали про що подумати і це б допомогло їм формувати світобачення, духовні ідеали, справедливі вимоги. На основі цього сформувалася б гордість за своє місто, державу, за Батьківщину, бо коли ми бачимо несправедливість, то втрачається віра в сьогодення, але Господь усе одно приведе людей до віри.
- Що побажаєте читачам “Рівненщини релігійної”?
- Мирянами є всі люди. Людям можна побажати, щоб вони сформували свої переконання і захищали їх. Дуже часто ми забуваємо про те, що Господь дав нам право вибору. Без нашого вибору нічого не стається, ми самі обираємо свою долю. Часто, коли творимо свій вибір, не знаємо, до чого це призведе, і мирянам треба утвердитися в духовних ідеалах, треба зрозуміти, що Бог лише там, де правда. Я можу побажати всім: що б ви не робили в своєму житті – робіть по-справжньому добрі діла!
Спілкувалася Ольга Данилюк
blog.ogo.ua
- Владико, скажіть, яким саме є прообраз сучасного священика? Священнослужитель Української православної церкви Київського Патріархату – хто він?
- Це переконана, дипломатична, стримана молода людина, дуже тверда у своїх переконаннях, яка має широкий кругозір. Священики Київського патріархату, тієї єпархії, що я очолюю, є переважно молодими. Середній вік більшості священиків - 27 років. Ці люди обов’язково мають світську вищу освіту й релігійну освіту. Зазвичай це – семінарії чи навіть духовні академії. Майже всі прагнуть здобути вищу світську освіту, оскільки релігійна освіта не є акредитованою, не визнається державою. Інколи священнослужителі працюють за сумісництвом викладачами чи на підприємствах, де, безперечно, користуються високим авторитетом.
- Ви вже говорили про те, що священики прагнуть отримати вищу освіту, але які ще риси повинен мати священнослужитель у наш час?
- Сьогодні епоха нігілізму, люди розчаровані всіма сферами життя: політикою, частими виборами, які нічого не дають, несправедливістю в державі, соціальною незахищеністю. Здебільшого люди формують свої переконання за допомогою своєї родини, але потім вони і в цьому можуть розчаруватися. Але нам треба прагнути до ідеалів, бо вони існують. І в такому розрізі священики просто зобов’язані мати якісну освіту, бути чудовими ораторами, морально чистими, твердо знати, куди вони ведуть людей.
- Як Ви ставитеся до нововведень та реформ у церкві?
- Новизна повинна бути, церква ніколи не була ворогом розумної новизни, хоча і називають церкву архаїчною, дуже традиційною, але церква має виважено ставитися до всього нового. Новизна в церкві напевно потрібна, це, скажімо, використання новітніх технічних засобів, а в проповідях – прикладів із сучасного життя людей. Не може священик бути хорошим проповідником, коли він наводить приклади з ХІХ століття. Це не дасть йому змоги переконати молоду людину, яка впевнена у правоті свого світобачення, тому священик має знати всі сфери життя, бути чистим, знати відповіді на запитання і запити молоді. Треба допомагати людям також сформувати свої запити, щоб з’являлися духовні потреби, які потім священик зможе задовольнити. Дуже велика проблема, що люди швидко розчаровуються і не бажають далі реалізовувати свої запити, породжується байдужість, і це найстрашніше, коли людина не померла, але вже не живе.
- Яка робота церкви сприяє налагодження стосунків з мирянами? Як можна залучити нових парафіян?
- Є різні методи сучасної проповіді, просвітництва, але єдина вимога, щоб усе було справжнім, щоб не мало казенного підходу, не було просто для запиту. Коли молодь буде працювати й буде думати як реалізувати свої потреби, то нам потрібно буде просто не заважати. Єдина проблема, що УПЦ КП в Україні є гонимою, ми маємо й знаємо правдиву історію, але треба дати її для молодих людей, щоб вони мали про що подумати і це б допомогло їм формувати світобачення, духовні ідеали, справедливі вимоги. На основі цього сформувалася б гордість за своє місто, державу, за Батьківщину, бо коли ми бачимо несправедливість, то втрачається віра в сьогодення, але Господь усе одно приведе людей до віри.
- Що побажаєте читачам “Рівненщини релігійної”?
- Мирянами є всі люди. Людям можна побажати, щоб вони сформували свої переконання і захищали їх. Дуже часто ми забуваємо про те, що Господь дав нам право вибору. Без нашого вибору нічого не стається, ми самі обираємо свою долю. Часто, коли творимо свій вибір, не знаємо, до чого це призведе, і мирянам треба утвердитися в духовних ідеалах, треба зрозуміти, що Бог лише там, де правда. Я можу побажати всім: що б ви не робили в своєму житті – робіть по-справжньому добрі діла!
Спілкувалася Ольга Данилюк
blog.ogo.ua
