Архієпископ Переяслав-Хмельницький Олександр — у миру Драбинко Олександр Миколайович. Народився 18.03.1977 в м. Корець Рівненської області в сім’ї службовців. 1994 року закінчив загальноосвітню школу I-III ступенів №3 м.Корець з відзнакою “Золота медаль”. З 1994 року навчався в Московській духовній семінарії у м.Сергіїв Посад, Московської області, яку закінчив 1998 року по першому розряду. З 1998 по 2002 рік навчався в Київській духовній академії, по закінченні якої захистив дисертацію на тему “Православ’я у посттоталітарній Україні (віхи історії)”. За дану наукову працю Вченою Радою Київської духовної академії присуджено вчений ступінь кандидата богослов’я. З 1998 року – референт Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви. 20 травня 2004 року висвячений на диякона Блаженнішим Володимиром, Митрополитом Київським і всієї України.
.jpg)
З лютого 2003 по листопад 2005 року – співавтор та ведучий спільного проекту ТРК “Ера” та Головної редакції інформаційних програм Української Православної Церкви “Православний Міръ”. 1 липня 2006 року призначений Особистим секретарем Предстоятеля УПЦ. З 1 серпня 2006 року Головний редактор офіційного веб-сайту Української Православної Церкви (orthodox.org.ua) та шеф-редактор офіційного загальноцерковного друкованого видання “Церковна (православна) газета”. 28 липня 2006 року Блаженнійшим Володимиром, митрополитом Київським і всієї України висвячений у сан священника. 20 серпня 2006 року Блаженнішим Володимиром, Митрополитом Київським і всієї України пострижений у чернецтво на Святій Горі Афон у Руському Свято-Пантелеімонівському монастирі з ім’ям Олександр на честь преподобного Олександра Свірського. 19 грудня 2007 року у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври Предстоятелем та собором єпископів УПЦ висвячений у єпископа Переяслав-Хмельницького, вікарія Київської Митрополії. 18 грудня 2010 року Блаженнішим Митрополитом Володимиром возведений у сан архієпископа.
- Владика, розкажіть, будь ласка, де ви народилися і почали служити Богу?
- Народився я в місті Корець на Рівненщині. Батько – інженер. Мати – економіст. Кажуть, дитиною я був не зовсім слухняним, з характером (посміхається). Ходив у дитячий садочок, закінчив загальноосвітню школу №3. Безмірно вдячний вчителям. Вони з розумінням ставилися до моїх релігійних поглядів, незважаючи на те, що ми часто сперечалися. Пам’ятаю, на уроці біології в противагу теорії Дарвіна я відстоював теорію креаціонізму. Але вчителька була мудрою жінкою і відповіла мені так: “Саша, я з тобою згодна, але у мене є програма, якої я зобов’язана суворо дотримуватися”. Не було проблем і з пропусками занять, коли вони збігалися з церковними святами.
Після того, як з 1988 року у Церкви з’явилася можливість відкривати навчальні заклади, при Корецькому монастирі була створена недільна школа. У ній протягом чотирьох років під керівництвом відомого досвідченого духівника протоієрея Йосифа я і вивчав Закон Божий. Вихованців було чоловік двісті. Навчання складалося не тільки з вивчення Закону Божого. Ми організовували концертні програми, з якими виступали перед народом Божим у свята. Пізніше в цьому ж монастирі я також сподобився нести й іподияконський послух.
- Як це сталося?
- Якось матінка Михаїла (зараз вона ігуменя Житомирського Свято-Анастасіївського монастиря) прямо запитала: “Чи не бажаєте ви іподияконствувати за богослужінням?”. Пам’ятаю трепет і захоплення, з яким я вперше увійшов у вівтар. Це було в соборному Свято-Троїцькому храмі Корецької обителі. Це почуття, яке не можу ні передати, ні повторити до цих пір. Мене не зрозуміє ніхто, крім того, хто з таким почуттям у 14 років вперше увійшов до вівтаря. Ще одна значна подія мого життя також відбулася саме в Корці. Це зустріч з Блаженнішим. У 1993 році, вже будучи Предстоятелем Української Православної Церкви, він відправився відвідувати єпархії. Владика побував і в Корецькому ставропігійному монастирі. Мені було 16 років. Пам’ятаю, як Блаженніший приїхав на свято Корецької ікони Божої Матері “Споручниця грішних”. Відслужив всеношну. Я вже був зібрався додому, виїжджаю (на своєму улюбленому велосипеді “Десна”), і раптом бачу: по території прогулюються ігуменя Наталія та Блаженніший. “Ось це ми посадили, ось це збираємося зробити. Тут потрібно поштукатурити стіни”, – розповідала матінка. Блаженніший уважно слухав. Я зупинився, поставив велосипед, підійшов до владики і попросив благословення. Він благословив, посміхнувся, але нічого не сказав. Тоді матінка перехрестила мене і звернулася до Предстоятеля: “Ваше Блаженство, з цього хлопця напевно буде толк”. Ці слова нагадав мені багато років потому вже сам Блаженніший.
- Які плани у Вас щодо храму на Теремках? Яким буде тут церковне життя?
- Ми прагнемо, щоби Спасо-Преображенський храм став не тільки улюбленим місцем молитви теремківчан, а й духовно-просвітницьким центром. Наразі протягом тижня, крім свят, у храмі правиться дві Божественні літургії — по суботах та неділях. Згодом виростемо й до того, щоби правити літургії щодня. Служать у храмі досвідчені священики з вищою богословською освітою. При храмі проводяться заняття з вивчення Святого Письма для дорослих, формується дитяча недільна школа. Планів багато, але реалізувати їх ми можемо тільки разом та з поміччю Божою. Запрошую всіх читачів до храму нашої молитви — нашого спільного дому.
Священик Андрій Дудченко про владику Олександра:
З владикою Олександром служити завжди легко і приємно. Для мене як для священика це дуже важливий показник. Владика завжди проникливо читає молитви. Бува таке, що за архієрейською службою думаєш більше не про молитву, а про те, як стати, куди повернутися, коли поклонитися. Але на богослужіннях, які очолює владика Олександр, такого немає. Молитва владики веде за собою усіх. І ще одна важлива, на мою думку, річ, – владика вміє довіряти людям. Це чудовий приклад справжнього євангельського пастирства, вільного від авторитарності. В своїх проповідях він указує шлях, пропонує йти разом, але не примушує й не вимагає. Саме такого пастирства потребують люди сьогодні.
